ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м. Львів, вул. Личаківська, 81

_________________________________________________________________________________________________________

УХВАЛА

"23" квітня 2018 р.           Cправа №914/1882/17

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого судді:                              Данко Л.С.,

суддів:                                                  Галушко Н.А.,

ОСОБА_1;

розглянувши матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» НЮ-656 від 05.04.2018 р. (вх. № ЛАГС 01-05/1157/18 від 16.04.2018 р.)

на рішення Господарського суду Львівської області від 06 грудня 2017 року (головуючий суддя Кітаєва С.Б., судді: Мазовіта А.Б., Мороз Н.В., повний текст рішення виготовлено 11.12.2017 р.)

у справі № 914/1882/17

порушеній за позовом

позивача: Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця», м. Львів

до відповідача: Державного підприємства «Сколівське лісове господарство», м. Сколе Львівської області

про стягнення штрафу в сумі 15486,45 грн. та стягнення судових витрат,

встановив:

16 квітня 2018 року до Львівського апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» НЮ-656 від 05.04.2018 р. (вх. № ЛАГС 01-05/1157/18 від 16.04.2018 р.) на рішення Господарського суду Львівської області від 06 грудня 2017 року у справі № 914/1882/17, порушеній за позовом Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» до Державного підприємства «Сколівське лісове господарство» про стягнення штрафу в сумі 15486,45 грн. та стягнення судових витрат.

В апеляційній скарзі апелянт просить суд поновити строк на подання апеляційної скарги (п. 1 прохальної частини апеляційної скарги).

Крім того, апелянтом подано Заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження від 05.04.2018 р. № НЮ-660 (вх. № ЛАГС 01-05/1159/18 від 16.04.2018 р.).

Клопотання про поновлення строку на подання апеляційної скарги заявлене в апеляційній скарзі та заява про поновлення строку на апеляційне оскарження обґрунтовані тим, що апелянт уже звертався до апеляційного господарського суду з відповідною апеляційною скаргою, однак, ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 02.04.2018 р. апеляційне провадження у справі № 914/1882/17 було закрито у зв'язку з тим, що апеляційну скаргу підписано не уповноваженою особою.

Також апелянт в апеляційній скарзі та заяві зазначає, що залізницею на усунення розбіжностей в положеннях Господарського процесуального кодексу України щодо представництва подавались заяви до Верховного Суду і останнім висловлено правові позиції у справах № 910/22324/16 та № 914/2771/16, що зумовили суд апеляційної інстанції закрити апеляційне провадження.

Крім того, апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що суд може захищати порушене право способом, мотивуючи тим, що законодавче обмеження можливості захисту права судом шляхом обмеження матеріально-правових способів захисту прав суперечить ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, про що зазначено у висновку ВСУ у справі № 6-20цс 11.

Скаржник покликається на те, що відповідно до положень Конституції України та Конвенцій, які мають вищу юридичну силу (ст. 8, 9 Конституції України), відтак порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту, а відмова в апеляційному оскарженню з формальних підстав заборонена.

Таким чином, враховуючи вищенаведене в апеляційній скарзі та заяві про поновлення строку на апеляційне оскарження, апелянт просить визнати поважною причиною пропуск Залізницею строку для апеляційного оскарження рішення Господарського суду Львівської області від 06.12.2017 у справі № 914/1882/17, яке на думку скаржника прийнято з порушеннями чинного законодавства та помилкових висновків суду, що стало підставою прийняття судом першої інстанції, на думку скаржника, незаконного судового рішення.

Львівському апеляційному господарському суду відповідачем, 17.04.2018 р. за вх. № ЛАГС 01-04/2540/18 надіслано заперечення б/н від 17.04.2018р. проти відкриття апеляційного провадження. Відповідач у запереченні заперечує проти відкриття апеляційного провадження у даній справі, мотивуючи тим, що апеляційна скарга позивача та заява про поновлення строку на апеляційне оскарження не відповідає вимогам ОСОБА_1 1 Розділу ІV Господарського процесуального кодексу України (надалі ГПК України).

Так, відповідач в запереченнях зазначає, що відповідно до п. 4. ч. 1 ст. 261 ГПК України, суд повинен відмовити у відкритті апеляційного провадження, якщо наведені скаржником підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

В даному випадку відповідач вважає, що причиною пропуску позивачем (апелянтом) строку на апеляційне оскарження рішення, винесеного 06 грудня 2017 року, є ігнорування позивачем (апелянтом) прямих норм Конституції України та ГПК України, про що детально викладено в ухвалі Львівського апеляційного господарського суду по цій справі від 02 квітня 2018 року.

Як зазначає відповідач у запереченні, що порушення позивачем норм процесуального права при поданні апеляційної скарги, ігнорування вимог відповідних норм Конституції та ГПК не може вважатися обставинами, які є об'єктивно непереборними, незалежними від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальної дії, про що зазначено судами касаційної інстанції.

Також відповідач в запереченнях покликається на практику Європейського суду з прав людини, в тій частині, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання.

Отже, на думку відповідача, безпідставне поновлення строку апелянту на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, принципу правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов’язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами.

Колегія суддів, проаналізувавши доводи сторін, які наведені в апеляційній скарзі, заяві про поновлення строку на апеляційне оскарження та заперечення проти відкриття апеляційного провадження, приходить до висновку заперечення відповідача проти відкриття апеляційного провадження відхилити, з наступних підстав.

Статтею 129 Конституції України передбачено, що однією із основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження, а частиною 2 статті 124 Конституції України передбачено право особи на захист судом його прав.

Частиною 1 статті 119 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Господарський процесуальний кодекс України не пов'язує право суду відновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Поважними причинами пропуску процесуального строку визнаються лише такі обставини, які є об’єктивно непереборними, незалежними від волевиявлення сторони та пов’язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальної дії. Отже, у кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.

Отже, Конституцією України як преюдиційним актом законодавства який являється основними законом України в ст. 129 визначено засади судочинства та забезпечення права на апеляційний перегляд справи та касаційне оскарження судового рішення. Право на апеляційне оскарження судового рішення гарантовано ст. 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно з якою учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку встановлених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судових рішень. Перегляд рішень й ухвал в апеляційному порядку є гарантією здійснення права на судовий захист, а також засобом виправлення вищим за ієрархією судом, який перевіряє законність та обґрунтованість рішень й ухвал суду першої інстанції, допущених помилок і формування судової практики.

Відповідно до Конституції України утвердження верховенства права є основним завданням у побудові правової держави. Так, Конституційний Суд України, вирішуючи справу № 3-рп/2010, у мотивувальній частині рішення від 27.01.2010 р. (п. 3.2. мотивувальної частини) зазначив, розглядаючи положення п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України, що апеляційне оскарження судового рішення можливе у всіх випадках, крім тих, коли закон містить заборону на таке оскарження.

Слід зазначити, що апеляційне оскарження – це нормативно врегульований комплекс взаємопов’язаних і взаємообумовлених процесуальних дій з перегляду господарської справи та рішень судів першої інстанції за апеляційними скаргами правомочних осіб, у ході якого відбувається повторний розгляд оскарження у повному обсязі або частково. Об’єктом перегляду апеляційного суду може бути як правильність оцінки доказів і встановлення фактів, так і правильність застосування матеріального та процесуального права господарським судом першої інстанції.

Право на судовий захист передбачає також можливість звернення всіх учасників судового провадження до судів апеляційної та касаційної інстанції (п. 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004). Згідно пп. 3.1. п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.12.2007 № 11-рп/2007 «реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина».

Європейський суд з прав людини визначив принцип «права на доступ», який випливає з положень ч. 1 ст. 6 Конвенції - («право на суд»). Порушення права на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до правосуддя є обмеженням такого права іншими суб'єктами. Право на оскарження судового рішення кореспондує обов'язок відповідного суду перевірити оскаржуване рішення, що є одним із елементів процесуальних правовідносин на стадіях перегляду судових рішень судом апеляційної інстанції.

Статтею 8 Загальної декларації прав людини передбачене право кожної людини на ефективне відновлення у правах компетентними національними судами. Це положення повного мірою стосується і права заінтересованих осіб на оскарження судових рішень за правилами, передбаченими національним законодавством. Доступність засобів перегляду судових актів передусім має на увазі наявність у заінтересованої сторони права на оскарження рішень суду першої інстанції.

Крім того, ч. 3 ст. 256 ГПК України визначено, що строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

За приписами ГПК України у редакції Закону України від 03.10.2017 р. № 2147-VІІІ) апеляційні суди здійснюють зокрема виключні повноваження щодо прийнятності апеляційної скарги по суті.

У рішенні у справі «Мельник проти України» ( Melnyk v. Ukraine) від 28.03.2006 р., заява № 23436/03, ЄСПЛ, зокрема, нагадує, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду (рішення у справі Голдер проти Сполученого Королівства (Golder v. the United Kingdom) від 21.02.1975 р., серія А № 18, п. 36) не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та дотримуватися пропорційності між використаними засобами та досягнутими цілями.

Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. У той же час такі правила в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту (рішення у справі Peres de Rada Gavagilles v. Spain від 28.10.1998 р., Reports 1998-VІІІ. р. 3255, п. 45).

З урахуванням Євроінтеграційного курсу України варто звернути увагу на правову позицію Європейського Суду з прав людини, відображену в його ухвалі від 08.01.2008 р. у справі «Скорик проти України», в якій суд визначив, що відповідно до п. 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини, якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право у апеляційних судах на основні гарантії, передбачені ст. 6 Конвенції. У рішені у справі «Воловік проти України» (Volovik v. Ukraine) від 06.12.2009 р., заява № 15123/03, ЄСПЛ нагадує, що відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов’язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених ст. 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братися до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль у ньому апеляційного суду (рішення у справі «Подбіельські та ППУ Полпуре проти Польщі) від 26.07.2005 р., заява № 39199/98, п. 62).

У справі ЄСПЛ «Устименко проти України» (Ustimenko v. Ukraine) від 29.01.2016 р., заява № 32053/13, зокрема вказано, що « 1030. Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є обмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res j, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03, п. 41, від 3 квітня 2008 року)».

У справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine) від 3 квітня 2008 року), зокрема зазначено, що національне законодавство на час подій не обмежувало дискреційні повноваження судів щодо часу або підстав для поновлення пропущеного строку. Сама концепція «поважних причин», згідно з якою національні суди виправдали відновлення провадження у справі заявника, не є чіткою (див., mutatis mutandis, рішення у справах “Х. проти Бельгії» (H. V. Belgium), від 30 листопада 1987 року, п. 53, та «Георгіадіс проти Греції (Georgiadis v. Greece), від 29 травня 1997 року, п. 43. За таких обставин для національних судів ще важливішим було вказати причини свого рішення про поновлення пропущеного строку і відновлення провадження у справі заявника».

Враховуючи вищенаведену судову практику, приписи ГПК України, слід зазначити, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду – протягом десяти днів з дня його (її) проголошення (ч. 1 ст. 256 ГПК України). Частиною третьою зазначеної статті передбачено, що строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

При цьому суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків передбачених ГПК України.

Місцевий господарський суд рішення у справі № 914/1882/17 постановив – 06.12.2017 р., повний текст якого складено – 11.12.2017 р. (том І, а. с. 49-64).

Належить зазначити, що апелянтом уже було подано апеляційну скаргу, однак, ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 02.04.2018 р. апеляційне провадження у справі № 914/1882/17 було закрито у зв'язку з тим, що апеляційну скаргу підписано не уповноваженою особою. Відповідно до наведеного, апелянтом з урахуванням зазначених недоліків при первісному поданні апеляційної скарги, виправлено такі недоліки та подано повторно апеляційну скаргу з відповідним клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження, просить визнати причини пропущення цього строку поважними.

Апеляційним судом встановлено, що заявник, подаючи, повторно, апеляційну скаргу № НЮ-656 від 05.04.2018 р. (вх. № ЛАГС 01-05/1157/18 від 16.04.2018 р.) на рішення місцевого суду від 06.12.2017 р. у даній справі, повний текст якого було складено 11.12.2017 р., пропустив двадцятиденний строк на подання апеляційної скарги, який просить поновити, разом з тим, скаржник подав апеляційну скаргу в межах одного року (ст. 261 ГПК України) з дня складення повного тексту судового рішення, пропуск якого є безумовною підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження.

Як зазначено вище у цій ухвалі, апелянт заявив клопотання в апеляційній скарзі та подав заяву про поновлення пропущеного ним строку на апеляційне провадження.

Апелянт, серед іншого, обгрунтовує свої вимоги в частині поновлення пропущеного строку для апеляційного оскарження тим, що місцевим судом «рішення прийнято з грубим порушенням норм матеріального і процесуального права, висновки викладені в рішенні, не відповідають обставинам справи, а обставини, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, є недоведеними. Як стверджує апелянт про обставини неправильного зазначення у накладних найменування вантажу, відтак про порушення свого права, останній довідався з постанови Ужгородського міськрайонного суду від 02.03.2017 р. у справі № 308/596/17, що була оприлюднена 09.03.2017 р., починаючи з 13.03.2017 р. + 6 міс = 13.09.2017 р., відтак вважає, що право звернення у залізниці до суду виникло не в грудні 2016 р., а 13.03.2017 р., тому вважає помилковим висновок місцевого суду про пропуск позивачем шестимісячного строку позовної давності; апелянт також покликається на те, що підставою для нарахування штрафу по даній справі є неправильне зазначення у СМГС накладних найменування вантажу, що відноситься на вину експортера, відповідно до параграфу 3 статті 16 розділу ІІ УМВС (СМГС), а не за перевищення маси вантажу, відтак акти загальної форми про зважування вантажу, не мають жодного відношення до нарахування позивачем штрафу, тому висновок суду першої інстанції в цій частині теж вважає помилковим, таким, що суперечить приписам чинного законодавства, не відповідає позовним вимогам позивача, відтак вважає судове рішення незаконним, а зазначені обставини підставою для поновлення строків на оскарження судового рішення у даній справі.

Оцінивши вищенаведені обставини, врахувавши покликання апелянта на те, що про порушення свого права Залізниця довідалася лише з постанови Ужгородського міськрайонного суду від 02.03.2017 р. у справі № 308/596/17, яка була оприлюднена 09.03.2017 р., відтак останнім не пропущено позивачем строку позовної давності на звернення до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів, та те, що місцевим судом невірно визначено підстави стягнення штрафу, що залізницею на усунення розбіжностей в положеннях Господарського процесуального кодексу України щодо представництва подавались заяви до Верховного Суду і останнім висловлено правові позиції у справах № 910/22324/16 та № 914/2771/16, що зумовили суд апеляційної інстанції закрити апеляційне провадження, та, в межах строків визначених ст. 261 ГПК України, повторне звернення з апеляційною скаргою, при наявності усунення недоліків, які слугували підставою для закриття апеляційного провадження, Львівський апеляційний господарський суд, з урахуванням наведених вище в цій ухвалі причин, прийшов до висновку, що доводи апелянта заслуговують на увагу суду, є поважними, не порушують принципу правової визначеності та право заявника на справедливий судовий розгляд, тому клопотання апелянта задоволено та поновлено строк для апеляційного оскарження по даній справі, забезпечивши у доступі до Львівського апеляційного господарського суду, який, згідно приписів ГПК України, має повноваження переглянути справу як стосовно фактів, так і стосовно права, а також має повноваження встановлювати нові факти, які не досліджувалися, як стверджує заявник, під час розгляду справи судом першої інстанції. У своїй апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції заявник посилається на невірне застосування закону судом першої інстанції. Тому Львівський апеляційний господарський суд вважає, що, беручи до уваги особливості порядку апеляційного оскарження за українським законодавством, право заявника на доступ до апеляційного суду захищено основоположними гарантіями, передбаченими статтею 6 Конвенції.

Враховуючи вищенаведене, у відповідності до приписів ст. 129 Конституції України, ст. 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, судової практики Європейського суду з прав людини, суд дійшов висновку про наявність підстав для відновлення строку апеляційного оскарження, оскільки причини наведені скаржником, визнаються поважними.

Враховуючи вищенаведене, суд визнав достатніми подані матеріали для відкриття апеляційного провадження.

Керуючись статтями 119, 234, 256, 262 Господарського процесуального кодексу України, суд,

          УХВАЛИВ:          

1.          Клопотання Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» про поновлення строку на подання апеляційної скарги задоволити.

2.          Поновити Публічному акціонерному товариству «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Львівської області від 06 грудня 2017 року у справі № 914/1882/17.

3.          Відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» НЮ-656 від 05.04.2018 р. (вх. № ЛАГС 01-05/1157/18 від 16.04.2018 р.) на рішення Господарського суду Львівської області від 06 грудня 2017 року у справі № 914/1882/17.

4.          Відповідачу подати суду обґрунтований відзив на апеляційну скаргу протягом 15

днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. До відзиву додати докази надсилання (надання) копії відзиву та доданих до нього документів апелянту.

5.          Копію ухвали надіслати учасникам по справі з повідомленням про вручення.

6.          Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя                                                                                  Л.С.Данко

Суддя                                                                                            Н.А.Галушко

Суддя                                                                                 Г.В.Орищин