Справа № 22-ц-1013/2008р.
Головуючий у інстанції Н.В. Бердан
Категорія 5
Доповідач В.А.Девляшевський
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 вересня 2008 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого Девляшевського В.А.,
суддів: Пнівчук О.В., Стефанів Н.С. ,
секретаря Сем"янчук С. Й.,
з участю апелянта - ОСОБА_1 та її представника - ОСОБА_2, позивача - ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Калуського міськрайонного суду від 05 червня 2008 року, -
встановила:
ОСОБА_3 в квітні 2007 року пред"явив до ОСОБА_1 позов про поділ спільної сумісної власності подружжя. Позивач зазначав, що з 1991 року по червень 2004 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 За час подружнього життя ними за спільні кошти було придбано трьохкімнатну квартиру вартістю 90 тис. грн.; спальний набір „Арніка" за 2 тис. грн., меблеву стінку „Вікторія" за 1 тис. 800 грн. З переліченого майна ОСОБА_3 просив виділити йому 1/2 частину ідеальних долей квартири АДРЕСА_1, а решту майна залишити відповідачці.
Рішення Калуського міськрайонного суду від 05 червня 2008 року позов задоволено частково: за ОСОБА_3 визнано право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1. В задоволенні вимог щодо присудження ОСОБА_1 меблів відмовлено за недоведеністю придбання їх спільно з відповідачкою.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що висновки суду І інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_3 щодо поділу спірної квартири не відповідають дійсним обставинам справи. Апелянт зазначає, що місцевий суд безпідставно не прийняв до уваги докази, які підтверджують припинення спільного сімейного життя з ОСОБА_3 у серпні 2000 року та придбання нею спірної квартири за особисті кошти, і кошти взяті нею у борг. Крім того, ОСОБА_1 вказує, що при вирішенні спору про поділ майна суд повинен був в інтересах неповнолітнього сина відступити від засад рівності часток подружжя, оскільки ОСОБА_3 не сплачував аліменти, не допомагав у вихованні дитини. Вважаючи у зв"язку із наведеним оскаржене рішення незаконним, ОСОБА_1 просить його скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.
В засіданні Апеляційного суду ОСОБА_1 та її представник апеляційну скаргу з наведених підстав підтримали.
ОСОБА_3 доводи апелянта заперечив, зазначивши, що наданими доказами доведено факт придбання спірної квартири ним і ОСОБА_1 під час спільного сімейного проживання та за спільні кошти. Він зазначив, що спірною трьохкімнатною квартирою їх син - ОСОБА_4, 1992 року народження, не користується, а проживає окремо в однокімнатній квартирі АДРЕСА_2. Тому він заперечив необхідність визнання за сином ОСОБА_4 права власності на 1/3 частину спірної квартири. Оскаржене рішення вважає законним і обґрунтованим.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
З матеріалів справи вбачається, що спірна трьохкімнатна квартира придбана ОСОБА_1 та ОСОБА_3 21 вересня 2001 року, тобто під час їх перебування в шлюбі. Шлюб між ними розірвано рішенням Калуського міськрайонного суду від 31.08.2004 року. 3"ясовано, що ОСОБА_1 в засіданні суду 31.08.2004 року ствердила, що з ОСОБА_3 припинила шлюбно-сімейні стосунки, близько року тому, тобто у 2003 році. В позовній заяві про стягнення з ОСОБА_3 аліментів вона зазначала про припинення спільного проживання з чоловіком з жовтня 2002 року.
Суд обґрунтовано прийняв до уваги наведені обставини. Адже, твердження ОСОБА_1 про те, що спільне подружнє життя з позивачем було припинено набагато раніше - ще в серпні 2000 року, спростовано поясненнями свідків : ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 , яким суд першої інстанції дав правильну оцінку.
Посилання апелянта на те, що суд І інстанції при вирішення спору не врахував розписку про отримання нею в борг 1500 доларів США від ОСОБА_11 та письмовий доказ
повернення йому цих коштів у 2002-2003 p.p. (а.с. 63-64), не заслуговують на увагу, оскільки згадана розписка підтверджує отримання ОСОБА_1 коштів в борг 01.09.2001 року, тобто під час спільного подружнього життя для придбання квартири для їх сім"ї.
Надані ОСОБА_1 документи про сплату заборгованості за комунальні послуги по квартирі АДРЕСА_1 також не спростовують висновку суду про придбання названої квартири сторонами під час подружнього життя за спільні кошти.
Суд І інстанції дав правильну оцінку долученим до справи фотографіям, поясненням свідків: ОСОБА_12, який є чоловіком відповідачки; ОСОБА_4 - сина сторін, та інших, обгрунтовано вважаючи, що вони не підтверджують об"єктивно припинення шлюбно-сімейних відносин між ОСОБА_3 і ОСОБА_1 у 2000 році.
Отже, позов ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/2 частину спірної квартири задоволено обґрунтовано, оскільки відповідачкою не було доведено твердження про придбання цього житлового приміщення за особисті кошти, набуті нею після припинення спільного подружнього життя з ОСОБА_3
Що ж стосується посилання ОСОБА_1 про неврахування судом інтересів їх неповнолітнього сина - ОСОБА_4, то вони є безпідставними. Адже ОСОБА_1 ствердила, що ОСОБА_4 проживає окремо в однокімнатній квартирі АДРЕСА_2, а спірну трьохкімантну квартиру займає вона з іншим чоловіком та їх малолітньою дитиною.
Приймаючи до уваги вище наведене, колегія суддів вважає, що рішення по даній справі постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апелянта висновків суду І інстанції не спростовують. Тому підстав для скасування оскаржуваного рішення немає.
Керуючись ст. ст. 218; 307; 308; 313; 319; 324, 325 ЦПК України, колегія судців, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Калуського міськрайонного суду від 05 червня 2008 року по даній справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили негайно, однак може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України на протязі двох місяців після її проголошення.