ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" квітня 2018 р. Справа № 917/747/16

Колегія суддів у складі: головуючого судді Бородіної Л.І., судді Лакізи В.В., судді Шутенко І.А.,

за участю секретаря судового засідання Євтушенко Є.В.,

за участю представників сторін:

від позивача – ОСОБА_1 (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 1968 від 09.01.2018), на підставі довіреності від 05.02.2018 № ВН-12/2;

від відповідача – ОСОБА_2, на підставі довіреності від 21.08.2017;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Гадячсир”, 37300, Полтавська область, м. Гадяч, вул. Будька,47,

на ухвалу господарського суду Полтавської області від 22.02.2018 (суддя Гетя Н.Г.), постановлену в м. Полтава о 8 годині 39 хвилин, повний текст якої складений 27.02.2018,

за заявою ТОВ “Гадячсир”, 37300, Полтавська область, м. Гадяч, вул. Будька,47,

про відстрочення виконання рішення суду від 12.07.2016

у справі №917/747/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірми “Добробут”, 39100, Полтавська область, Козельщинський район, селище міського типу Козельщина, вул. Остроградського, буд. 8,

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Гадячсир”, 37300, Полтавська область, м. Гадяч, вул. Будька, 47,

про стягнення 3303001,10грн.

ВСТАНОВИЛА:

14.02.2018 відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю “Гадячсир”, звернувся до господарського суду Полтавської області з заявою про відстрочення виконання рішення суду, в якій з посиланням на статтю 331 ГПК України, статтю 51 Закону України “Про виконавче провадження” просив відстрочити виконання рішення господарського суду Полтавської області від 12.07.2016 у справі №917/747/16 на вісімнадцять місяців.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 22.02.2018 у справі №917/747/16 відмовлено у задоволенні заяви ТОВ “Гадячсир” про відстрочення виконання рішення суду від 12.07.2016 у справі №917/747/16.

Ухвала місцевого господарського суду з посиланням на статті 73, 74, 76, 77, 331, 326 Господарського процесуального кодексу України мотивована недоведеністю відповідачем виняткових обставин, достатніх для відстрочення виконання рішення, та неможливості виконання рішення суду у даній справі.

Товариство з обмеженою відповідальністю “Гадячсир” з ухвалою суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (вх. № 476 П/2 від 20.03.2018), в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати ухвалу господарського суду Харківської області від 22.02.2018 та постановити нове рішення, яким заяву ТОВ “Гадячсир” про відстрочення виконання рішення суду у справі №917/747/16 задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач вказує на те, що звернення ТОВ “Гадячсир” із заявою про відстрочення виконання рішення суду є єдиним способом виконати рішення господарського суду Полтавської області від 12.07.2016 у справі №917/747/16 та запобігти банкрутству товариства, тоді як одномоментне виконання зазначеного рішення суду у короткий строк може погіршити фінансовий стан підприємства, призвести до значних негативних наслідків, невчасної виплати заробітної плати працівникам, сплати податків, до повної неплатоспроможності підприємства. Вважає, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали необґрунтовано не враховано докази існування тяжкого фінансового стану товариства у зв’язку із введенням Російською Федерацією продуктового ембарго для продукції українського виробництва, значним зниженням обсягів виробництва та реалізації продукції, порушенням платіжної дисципліни з боку контрагентів ТОВ “Гадячсир”, наявністю заборгованості по виплаті заробітної плати, за кредитними договорами та податковими зобов’язаннями, а також вжиття відповідачем заходів зі стабілізації роботи підприємства, покращення фінансового стану та відновлення господарської діяльності. Крім того, відповідач звертає увагу на те, що відстрочка виконання рішення суду є лише відкладенням обов'язку з виконання цього рішення на більш тривалий термін з метою організації та створення умов для подальшого його виконання, покращення фінансового стану товариства, а не способом уникнути відповідачем відповідальності.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 26.03.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ “Гадячсир” на ухвалу господарського суду Полтавської області від 22.02.2018 у справі №917/747/16; встановлено позивачу п’ятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами надсилання його копії відповідачу; призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 19.04.2018; зобов’язано господарський суд Полтавської області невідкладно надіслати на адресу суду апеляційної інстанції матеріали справи №917/747/17.

10.04.2018 позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він заперечує проти доводів апеляційної скарги та просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу господарського суду Харківської області від 22.02.2018 у справі №917/747/16 - без змін як законну та обґрунтовану, прийняту з дотриманням судом норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування своєї правової позиції позивач посилається, зокрема, на те, що у відповідності до приписів статті 331 Господарського процесуального кодексу України відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, тоді як з дати ухвалення господарським судом Полтавської області рішення у даній справі минуло більше року, а отже, на думку позивача, відсутнє процесуальне право суду на відстрочення виконання зазначеного рішення. Крім того, ТОВ Агрофірма “Добробут” зазначає, що боржником не доведено наявність обставин, що мають особливий характер та впливають на можливість виконання рішення суду у даній справі з урахуванням того, що на момент укладення договору поставки вже існувало продуктове ембарго Російської Федерації для продукції українського виробництва; господарська діяльність здійснюється відповідачем на власний ризик; не надано доказів відсутності грошових коштів та майна, на яке можливо було б звернути стягнення; надані до суду договори поставки, укладені між відповідачем та іншими контрагентами, та наявність дебіторської заборгованості навпаки свідчать про реальну можливість виконання рішення суду. Позивач вважає, що дії відповідача спрямовані на ухилення від виконання рішення суду та свідчать про наявність його вини, оскільки шляхом позасудового врегулювання спору між сторонами вже було укладено угоду від 22.10.2015, якою фактично розстрочено погашення наявної заборгованості, а також відповідач вже двічі звертався із заявою про відстрочення виконання рішення суду у цій справі.

Також, позивач зазначає, що відстрочка виконання рішення суду є непосильним фінансовим тягарем для позивача та суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського Суду, за якою довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю.

16.04.2018 до Харківського апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №917/747/17 у 9-ти томах згідно ухвали Харківського апеляційного господарського суду від 26.03.2018 (вх. № 2819 від 16.04.2018).

У судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги, просив скасувати ухвалу господарського суду Харківської області від 22.02.2018 у справі №917/747/16 та постановити нове рішення, яким заяву ТОВ “Гадячсир” про відстрочення виконання рішення суду у справі №917/747/16 задовольнити у повному обсязі.

Представник позивача заперечив проти вимог апеляційної скарги та просив ухвалу місцевого господарського суду залишити без змін як законну та обґрунтовану, апеляційну скаргу - без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників справи, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила такі обставини.

З матеріалів справи вбачається, що 17.01.2015 між ТОВ Агрофірми “Добробут” (постачальником) та ТОВ “Гадячсир” (покупцем) укладений договір постачання молока коров'ячого незбираного №16/0115/2, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця молоко коров'яче незбиране (товар) - сировину власного виробництва в кількості, якості та строки, обумовлені цим договором, що відповідає за якістю чинним державним стандартам, технічним умовам, ветеринарним і санітарним вимогам, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар у відповідності з умовами цього договору, за договірними цінами, обумовленими в Додатках (протокол узгодження ціни на товар), які є невід'ємними частинами даного Договору (п.1.1 договору) (т. 1, а.с. 42-45).

22.10.2015 між сторонами укладено Угоду про розірвання договору постачання молока коров'ячого незбираного № 16/0115/2 від 17.01.2015 із визначеним порядком виконання зобов'язань між ТОВ “Гадячсир” та ТОВ АФ “Добробут”, відповідно до пункту 1 якої сторони дійшли згоди про те, що з дати укладення цієї Угоди, зобов'язання постачальника з поставки молока коров'ячого незбираного по договору №1600115/2 від 17.01.2015 припиняються, а у пунктах 3, 7 визначили порядок виконання зобов’язань покупця перед постачальником щодо погашення наявної заборгованості, встановили графік погашення суми основного боргу та процентів за їх користування, черговість погашення вимог за грошовими зобов'язаннями (т. 1, а.с. 46-47).

04.05.2016 ТОВ Агрофірма “Добробут” звернулося до господарського суду Полтавської області із позовною заявою, в якій, посилаючись на порушення ТОВ “Гадячсир” зобов’язань за договором постачання молока коров'ячого незбираного №16/0115/2 від 17.01.2015 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений товар, просило стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 5047128,27грн., з яких основний борг - у сумі 4153028,10 грн., проценти за користування грошовими коштами - у сумі 282961,07 грн., 3% річних - у сумі 32020,96 грн., інфляційні втрати - у сумі 152678,15 грн. та пеня - у сумі 426439,99 грн. (з урахуванням заяв про збільшення позовних вимог від 30.05.2016 та 01.07.2016) (т.1, а.с. 2-12 ,т. 7, а.с. 79-80, 99-100).

Рішенням господарського суду Полтавської області від 12.07.2016, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21.09.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 30.11.2016, задоволено позов; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Добробут" 4153028,10 грн. основного боргу, 282961,07 грн. процентів за користування грошовими коштами, 32020,96 грн. 3% річних, 152678,15 грн. інфляційних втрат, 426439,99 грн. пені та 75709,87 грн. витрат по сплаті судового збору (т.7, а.с. 146-149, 190-196, т. 8, а.с. 49-52).

На виконання рішення господарського суду Полтавської області від 12.07.2016 та постанови Харківського апеляційного господарського суду від 21.09.2016, господарським судом Полтавської області видано наказ про примусове виконання від 10.10.2016 у справі № 917/747/16 (т.7, а.с. 198).

Вперше, 28.12.2016 відповідач - ТОВ "Гадячсир", звернувся до суду першої інстанції із заявою про відстрочення виконання рішення суду (вх. № 16207 від 28.12.2016), в якій, посилаючись на скрутне фінансове становище підприємства у зв’язку із введенням Російською Федерацією продуктового ембарго для продукції українського виробництва, наявність заборгованості по заробітній платі на загальну суму 5000000,00 грн. та негативні наслідки виконання рішення суду у даній справі у короткий строк, просив відстрочити на 12 місяців виконання рішення господарського суду Полтавської області від 12.07.2016 у справі № 917/747/16 (т.8, а.с.54-55).

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 10.01.2017, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 20.02.2017 та постановою Вищого господарського суду України від 26.04.2017, частково задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" (вх. №16207 від 28.12.2016) про надання відстрочки виконання рішення по справі №917/747/16. Відстрочено виконання рішення господарського суду Полтавської області по справі № 917/747/16 на 6 місяців. Відмовлено в задоволенні заяви в іншій частині вимог (т. 8, а.с.126-127, 139-145, 149-152).

Вдруге, 07.08.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" звернулось до господарського суду Полтавської області з заявою про відстрочення виконання рішення господарського суду Полтавської області від 12.07.2016 на 15 місяців (вх. № 9711 від 07.08.2017) (т.8, а.с.155-156).

Вказана заява також обґрунтована скрутним фінансовим станом підприємства; порушенням платіжної дисципліни з боку контрагентів ТОВ "Гадячсир"; наявністю заборгованості по заробітній платі на загальну суму 4500000,00 грн., за кредитними договорами, за податковими зобов’язаннями; перебуванням на виконанні у Відділі примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Полтавській області зведеного виконавчого провадження ЗВП 51134720 про стягнення з відповідача 11113935,63 грн.; відсутністю грошових коштів для погашення короткострокових зобов’язань, зокрема, щодо погашення заборгованості перед позивачем (т.8, а.с.155-156).

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 21.08.2017 частково задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" (вх. №9711 від 07.08.2017) про надання відстрочки виконання рішення по справі №917/747/16. Відстрочено виконання рішення господарського суду Полтавської області від 12.07.2016 по справі № 917/747/16 на 12 місяців. Відмовлено в задоволенні заяви в іншій частині вимог (т.9, а.с. 74-76).

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 02.10.2017 скасовано ухвалу господарського суду Полтавської області від 21.08.2017 у справі № 917/747/16. Відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" про відстрочення виконання рішення господарського суду Полтавської області від 12.07.2016 у справі № 917/747/16 (т.9, а.с. 82-88).

Втретє, 14.02.2018 відповідач звернувся до місцевого господарського суду із заявою про відстрочення виконання рішення господарського суду Полтавської області від 12.07.2016 на 18 місяців з моменту винесення ухвали (вх. № 1600 від 14.02.2018) (т.9, а.с.90-95).

В обґрунтування вказаної заяви ТОВ "Гадячсир" з посиланням на приписи статті 331 Господарського процесуального кодексу України вказує на те, що відстрочка виконання рішення суду є для боржника єдиним способом уникнути банкрутства товариства та накопичення коштів для розрахунку з ТОВ "Агрофірма "Добробут" та зазначає про такі обставини: об'єктивні причини погіршення фінансового стану ТОВ “Гадячир” через незалежні від заявника причини (торгове ембарго Російської Федерації та заборона транзиту, що призвело до втрати основного ринку збуту товарів товариства, збільшення порушень платіжної дисципліни боржниками товариства); об'єктивна неможливість ТОВ “Гадячсир” забезпечити одномоментне, без оголошення банкрутства, виконання рішення суду через фактичне блокування господарської діяльності товариства накладеними арештами на кошти та майно; вчинення ТОВ “Гадячсир” заходів зі стабілізації роботи підприємства, покращення власного фінансового стану та відновлення господарської діяльності; відсутність вини ТОВ “Гадячир” у ситуації, що склалася; наявність інфляційних процесів в Україні;          тимчасовий характер скрутного фінансового положення підприємства; наявність контрактів, укладених ТОВ “Гадячсир”, прибуток від виконання яких дозволить покрити заборгованість за рішенням суду; неможливість відновлення господарської діяльності ТОВ “Гадячсир” без відстрочки виконання рішення суду.

22.02.2018 місцевим господарським судом прийнято оскаржувану ухвалу з підстав, зазначених вище (т.9, а.с. 198-201).

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до положень статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина судового розгляду (пункт 43 рішення у справі "Шмалько проти України" від 20.07.2004).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 29.06.2004 у справі "Півень проти України" вказано, що право на судовий розгляд, гарантований статтею 6 Конвенції, захищає також виконання остаточних та обов'язкових судових рішень, які в країні, що поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи при цьому шкоди одній зі сторін (параграф 35).

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 №18-рп/2012).

Статтею 18 Господарського процесуального кодексу України, яка кореспондується зі статтею 326 цього кодексу, встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Оскільки виконання рішення суду є невід'ємною стадією процесу правосуддя, то відстрочення виконання судового рішення може відбуватися не інакше, як на підставах та у порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України та Законом України «Про виконавче провадження», який регулює умови і порядок виконання рішень судів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Відповідно до частини 1 статті 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (ч.ч. 3-4 ст. 331 ГПК України).

Частиною 1 статті 33 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням.

Конституційний Суд України в мотивувальній частині рішення від 26.06.2013 у справі № 1-7/2013 зазначив, що до обставин, що ускладнюють виконання судового рішення належать, зокрема, скрутне матеріальне становище боржника, наявність загрози банкрутства юридичної особи боржника, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Відповідно до пункту 7.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 №9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" підставою для відстрочки рішення суду можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

Вирішуючи питання про відстрочку виконання судового рішення, господарський суд повинен врахувати матеріальні інтереси і фінансовий стан обох сторін, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Оскільки положеннями Господарського процесуального кодексу України та Закону України "Про виконавче провадження" не встановлений вичерпний перелік обставин, що істотно ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення, то суд у кожному конкретному випадку за своїм внутрішнім переконанням оцінює наявні у справі докази, що підтверджують зазначені обставини, та вирішує питання про наявність чи відсутність обставин для вчинення процесуальних дій, передбачених статтею 331 Господарського процесуального кодексу України.

Тобто, до заяви мають бути додані докази, які підтверджують обставини, викладені в заяві щодо неможливості чи утруднення виконання рішення. При цьому, обов'язковою умовою надання розстрочки чи відстрочки є, зокрема, не тільки обставини, підтверджені належними доказами щодо об'єктивної неможливості виконати рішення суду у строк, які, до того ж, мають бути винятковими, але й реальна можливість виконання такого рішення в подальшому.

Обґрунтовуючи неможливість виконання рішення суду у даній справі, заявник як у заяві, так і у апеляційній скарзі посилається на неможливість виконання рішення суду та сплату суми, що підлягає до стягнення за наказом в даній справі, у найближчий час, оскільки це може значно погіршити і так тяжкий фінансовий стан, призвести до значних негативних наслідків для підприємства, невчасної виплати заробітної плати працівникам, сплати податків, до повної неплатоспроможності підприємства перед іншими контрагентами; негайне та примусове виконання рішення суду заблокує господарську діяльність товариства-боржника та унеможливить виконання підприємством своїх зобов'язань як перед стягувачем у даній справі, так і перед іншими контрагентами.

Також, вказує на те, що він є переробним підприємством харчової промисловості України, основним видом продукції якого є твердий сир, з метою ведення господарської діяльності проводить закупівлю молочної сировини у населення, юридичних осіб-сільськогосподарських виробників та посередників. Основним ринком збуту виготовленої продукції був ринок Російської Федерації, однак починаючи з 2014 року Російська Федерація ввела продуктове ембарго для продукції українського виробництва та ввела обмеження та заборони на транзит української продукції митною територією Російської Федерації до ОСОБА_3 Казахстан та Киргизької ОСОБА_3. Втрата основних ринків збуту, збільшення вартості палива та енергоносіїв, зменшення платоспроможності населення та інше призвели до значного зниження обсягів виробництва та реалізації продукції підприємством-заявником. Вказані чинники призвели до скрутного фінансового стану боржника, що мало наслідком несвоєчасне здійснення розрахунків із постачальниками за отриману молочну сировину, виникнення заборгованості по виплаті заробітної плати перед працівниками, простроченої заборгованості перед банками за кредитними договорами, боргу за податковими зобов'язаннями.

На підтвердження факту скрутного економічного становища відповідач посилається на Звіт про фінансовий стан (баланс) ТОВ "Гадячсир" станом на 31.12.2015, Звіт про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід) за 2015 рік, Звіт про фінансовий стан (баланс) ТОВ "Гадячсир" станом на 31.12.2016, Звіт про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід) за 2016 рік, Звіт про фінансовий стан (баланс) ТОВ "Гадячсир" станом на 30.09.2017, Звіт про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід) за 9 місяців 2017 року, Податкові декларації з податку на прибуток підприємства за 2015, 2016, 2017 роки, Звіт з праці за січень – листопад 2017 року, а також Звіт незалежного аудитора за наслідками виконання завдання з аудиторських послуг у формі завдання з виконання погоджених процедур ТОВ "Гадячсир", проведеного ПП "Аудит-К" за період з 01.01.2016 по 30.06.2016.

Оцінюючи надані відповідачем докази, ступінь вини відповідача у виникненні спору, а також враховуючи принципи розумності та справедливості, з дотриманням справедливого балансу інтересів обох сторін, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення господарських зобов’язань є укладення господарського договору та інших угод. Зі змістом зазначеної норми кореспондуються приписи частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, відповідно до яких підставами виникнення цивільних прав і обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За приписами статей 526 Цивільного кодексу України та 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

З огляду на правову природу укладеного між сторонами договору постачання молока коров'ячого незбираного №16/0115/2 від 17.01.2015, зазначений договір у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов'язків,

Під час розгляду спору господарським судом було встановлено належне виконання зобов’язань саме позивачем як постачальником, в частині здійснення поставки товару. Проте, відповідач в порушення положень чинного законодавства та умов договору свій обов'язок щодо повної та своєчасної оплати прийнятого товару не виконав.

Таким чином, даний спір виник з вини відповідача за неналежне виконання ним зобов’язання за договором постачання молока коров'ячого незбираного №16/0115/2 від 17.01.2015.

Посилання боржника на його тяжкий фінансовий стан, що спричинено відсутністю ринку збуту продукції через введення Російською Федерацією продуктового ембарго, є безпідставними, оскільки зазначена обставина має місце з 2014 року, в той час як заборгованість відповідача за неналежне виконання ним зобов’язань виникла за договором поставки від 17.01.2015 №16/0115/2 та угоди від 22.10.2015.

Тобто, на момент укладення сторонами договору поставки від 17.01.2015 №16/0115/2 вже існувало продуктове ембарго Російської Федерації для продукції українського виробництва та відповідач був обізнаний щодо складнощів при реалізації продукції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику (п.4 ст. 44 Господарського кодексу України).

Ризики при збитковій підприємницькій діяльності несе сам суб'єкт господарювання, а відповідно нерентабельність та неприбутковість відповідача стосується діяльності самого відповідача, у зв'язку з чим наведені ризики не можуть бути ризиками іншої сторони, оскільки в протилежному випадку порушується принцип збалансованості інтересів сторін.

Отже, відповідач як юридична особа, що здійснює підприємницьку діяльність на власний ризик, враховуючи принципи, закріплені в статті 6 ЦК України, взяв на себе відповідні зобов'язання (приймати поставлену продукцію та здійснювати своєчасний/повний розрахунок з постачальником) і об’єктивно усвідомлював усі можливі ризики ведення господарської діяльності та виконання зобов'язань за договором.

Крім того, майновий стан суб'єкта господарювання визначається сукупністю належних йому майнових прав та майнових зобов'язань, що відображається у бухгалтерському обліку його господарської діяльності відповідно до вимог закону (частина 1 статі 145 Господарського кодексу України).

Поняття "фінансовий стан підприємства" визначено у спільному наказі Міністерства фінансів України та Фонду державного майна України №49/121 від 26.01.2001, яким затверджено Положення про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації (надалі Положення).

Пунктом 1.1. Положення визначено, що фінансовий стан підприємства - це сукупність показників, що відображають наявність, розміщення і використання ресурсів підприємства, реальні й потенційні фінансові можливості підприємства.

Відповідно до пунктів 3.1 та 3.2 Положення, основним джерелом інформації для фінансового аналізу є фінансова звітність підприємства за два останні календарні роки та за останній звітній період. Фінансовий аналіз підприємства складається з таких етапів: оцінка майнового стану підприємства та динаміка його зміни; аналіз фінансових результатів діяльності підприємства; аналіз ліквідності; аналіз ділової активності; аналіз платоспроможності (фінансової стійкості); аналіз рентабельності.

Доказами матеріального становища можуть бути фінансова звітність, в тому числі Форма 1 "Баланс"; співвідношення загального обсягу кредиторської та дебіторської заборгованості звіт про фінансові результати і дебіторську та кредиторську заборгованість (форма N1-Б); наявність або відсутність грошових коштів на розрахункових рахунках підприємства Форма 2 "Звіт про рух грошових коштів"; наявність або відсутність основних та оборотних засобів та їх вартість; розмір та вартість інших матеріальних активів підприємства.

Судова колегія зазначає, що апелянтом ні до місцевого господарського суду, ні до апеляційного господарського суду не було надано належних та допустимих доказів в обґрунтування поданої заяви, зокрема не надано доказів, які б свідчили про існування загрози банкрутства підприємства, відсутності майна, на яке можливо було б звернути стягнення, крім того, не надано доказів відсутності грошових коштів на рахунках ТОВ "Гадячсир", зокрема, банківських довідок про відсутність необхідної суми коштів.

Надані відповідачем на підтвердження тяжкого фінансового стану копії балансів (звіти про фінансовий стан) та звіти про фінансові результати (звіти про сукупний дохід) за 2015 -2016 роки та 9 місяців 2017 року не можуть достовірно свідчити про фінансову неспроможність боржника виконати рішення господарського суду.

Таким чином, колегія суддів вважає, що наведені відповідачем підстави для відстрочення виконання судового рішення, зокрема, тяжкий фінансовий стан не є тією виключною обставиною, в розумінні статті 331 ГПК України, які б давали підстави для відстрочення виконання судового рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що обставини, наведені відповідачем в заяві про відстрочення виконання судового рішення носять не особливий і надзвичайний характер, а свідчать про негативні явища в поточній діяльності відповідача, яка за приписами статті 42 Господарського кодексу України є самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю, відтак, не є підставою вважати збиткову діяльність відповідача винятковим випадком у розумінні статті 331 ГПК України, що зумовлювало б ускладнення чи відсутність можливості виконати судове рішення.

При вирішенні питання щодо доцільності надання відстрочення виконання судового рішення судом враховуються матеріальні інтереси обох сторін.

Колегія суддів зазначає, що надання відстрочення виконання рішення суду у даній справі може призвести до порушення майнових інтересів стягувача як учасника господарських відносин, який належним чином виконав договірні зобов’язання.

Отже, необхідною умовою задоволення заяви про відстрочення виконання рішення суду є з’ясування факту дотримання балансу інтересів сторін, тобто повинні досліджуватися та оцінюватися не тільки доводи боржника, а й заперечення кредитора.

При цьому, необхідно враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але перш за все необхідно врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.

Враховуючи, що відстрочка продовжує період відновлення порушеного права стягувача, в цілях вирішення питання про можливість її надання, а також визначення строку продовження виконання рішення суду, судова колегія враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, відповідно до якої несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі “Горнсбі проти Греції” (Hornsby v. Greece), від 19.03.1997, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II).

У рішенні від 17.05.2005 “Чижов проти України” вказано на те, що на державі лежить позитивне зобов’язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 статті 6 Конвенції.

За певних обставин, затримка з виконання судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (рішення від 28.07.1999 у справі “ОСОБА_4 проти Італії”, N 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V).

Існування заборгованості, підтверджене обов'язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить “майно” цієї особи у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі “Пономарьов проти України” від 03.04.2008, заява N 3236/03, п. 43).

Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 N 11-рп/2012).

Отже, безпідставне надання відстрочення без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

З метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для "потерпілої сторони"; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.

Тобто, у цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів. Обов'язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.

З матеріалів справи вбачається, що позивач заперечує проти задоволення заяви відповідача про відстрочення виконання рішення суду, оскільки з метою позасудового врегулювання спору між сторонами вже було укладено угоду про порядок виконання зобов'язань між ТОВ “Гадячсир” та ТОВ АФ “Добробут” , якою фактично розстрочено погашення наявної заборгованості, проте відповідач порушив взяті на себе зобов’язання в частині своєчасного та повного здійснення розрахунків.

Крім того, ухвалою господарського суду Полтавської області від 10.01.2017 було відстрочено виконання рішення господарського суду Полтавської області по справі №917/747/16 на 6 місяців.

Матеріали справи містять надані відповідачем в підтвердження реального виконання рішення суду договори постачання продукції від 02.06.2017 №39/17, від 24.05.2017 №33/17, від 30.05.2017 №37/17, договір № 1501 від 15.01.2018, укладений між ТОВ "Гадячсир" та ТОВ “Kaz-Import”, та додаткова угода до договору № 1501 від 15.01.2018, договір поставки № 16 від 16.01.2018, укладений між ТОВ "Гадячсир" та ПП "Транзитексно", додаткова угода до договору поставки № 16 від 16.01.2018, договір про надання безвідсоткової фінансової допомоги від 05.01.2018 (т.8, а.с.189-208, т.9, а.с. 124-130).

Зі змісту цих договорів вбачається, що відповідач зобов’язався здійснювати поставку власної продукції контрагентам в Грузію, ОСОБА_3, ОСОБА_3 Латвія, ОСОБА_3 Казахстан, у тому числі на умовах попередньої оплати.

Також, з повідомлення прес-служби Мінагрополітики України (http://minagro.gov.ua/node/19947), розміщеного на офіційному сайті Міністерства аграрної політики та продовольства України, вбачається, що відповідач став одним з 10 підприємств, який отримав дозвіл на експорт молочної продукції до ЄС починаючи з 10.01.2016.

Проте, з моменту прийняття Харківським апеляційним господарським судом постанови від 21.09.2016, якою рішення господарського суду Полтавської області від 12.07.2016 залишено без змін, рішення суду залишається невиконаним, а заявником не надано належних доказів, що свідчать про намагання відповідача його виконати хоча б частково.

Підсумовуючи наведене, судова колегія вважає, що відповідачем не доведено наявності виключних обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, не надано належних та допустимих доказів на підтвердження вчинення боржником дій протягом тривалого проміжку часу з метою виконання рішення суду, а також того, що рішення суду буде виконаним за умови надання заявнику відстрочки.

При цьому, наведені в обґрунтування вказаної заяви відповідача від 14.02.2018 обставини та докази були предметом розгляду, за результатами якого постановою Харківського апеляційного господарського суду України від 02.10.2017 у даній справі відмовлено у задоволенні заяви ТОВ "Гадячсир" про відстрочення виконання рішення (від 07.08.2017), інших доказів та обставин в обґрунтування винятковості обставин, які б достеменно свідчили про наявність ускладнень у виконанні судового рішення у справі чи неможливість погашення заборгованості, відповідач у заяві не наводить.

Крім того, за змістом частини 5 статті 331 Господарського процесуального кодексу України розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Відповідно до частини 3 статті 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

З огляду на те, що з моменту ухвалення рішення господарського суду Полтавської області від 12.07.2016 у справі №917/747/16, виконання якого просить відстрочити заявник, минуло більше одного року, відстрочка його виконання на даний час неможлива в силу імперативних приписів частини 5 статті 331 Господарського процесуального кодексу України.

За таких обставин, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви про відстрочення виконання судового рішення по справі.

Водночас, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно з частиною 2 статті 331 ГПК України заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Положеннями статті 120 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є необов’язковою. Ухвала господарського суду про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п’ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії. Цей термін може бути скорочений судом у випадку, коли цього вимагає терміновість вчинення відповідної процесуальної дії (огляд доказів, що швидко псуються, неможливість захисту прав особи у випадку зволікання тощо).

У будь-якому випадку, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства (стаття 114 Господарського процесуального кодексу України).

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 15.02.2018 прийнято заяву ТОВ “Гадячсир” до розгляду та призначено судове засідання на 22.02.2018. У пункті 3 вказаної ухвали зазначено про направлення копії ухвали сторонам (т.9, а.с. 89).

На звороті оригіналу зазначеної ухвали у лівому нижньому куті проставлено штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить, зокрема, відомості про дату відправки - 16.02.2018, вих. № 917/747/16/903/18 та загальну кількість відправлених примірників - 2.

Зі змісту протоколу судового засідання від 22.02.2018 та ухвали господарського суду Полтавської області від 22.02.2018 вбачається, що представник відповідача (боржника) у судове засідання не з’явився.

При цьому, матеріали справи не містять доказів з’ясування місцевим господарським судом під час розгляду заяви про відстрочку виконання судового рішення за відсутності представника заявника чи повідомлені належним чином сторони про час і місце вказаного засідання суду, зокрема, таких як: повідомлення про вручення відповідачу рекомендованого листа з ухвалою суду про призначення заяви до розгляду, або у разі неповернення ухвали підприємством зв'язку засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту ПАТ "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень.

Докази повідомлення позивача та відповідача про призначення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю “Гадячсир” про відстрочення виконання судового рішення до розгляду на 22.02.2018 надійшли до суду після постановлення оскаржуваної ухвали.

Оскільки відповідно до приписів статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення поштового відправлення, то ухвалу суду від 15.02.2018 було вручено Товариству з обмеженою відповідальністю “Гадячсир” 23.02.3018 (т.9, а.с. 217). Тобто, на дату розгляду заяви скаржник не був обізнаний про час, дату та місце судового засідання.

За таких обставин, призначаючи заяву до розгляду в судовому засіданні на 22.02.2018, суд першої інстанції дотримався вимог господарського процесуального законодавства щодо десятиденного строку розгляду вказаної заяви, проте зважаючи на стислі строки розгляду заяви про відстрочення виконання судового рішення мав вчинити передбачені Господарським процесуальним кодексом України дії щодо належного та завчасного повідомлення учасників справи про час, дату та місце розгляду заяви.

Зокрема, частиною 6 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд викликає або повідомляє експерта, перекладача, спеціаліста, а у випадках термінової необхідності, передбачених цим Кодексом, - також учасників справи телефонограмою, телеграмою, засобами факсимільного зв'язку, електронною поштою або повідомленням через інші засоби зв'язку (зокрема мобільного), які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику.

Проте, матеріали справи не містять доказів вчинення місцевим господарським судом дій щодо повідомлення Товариства з обмеженою відповідальністю “Гадячсир” іншим способом, зокрема, шляхом надсилання ухвали суду телефонограмою.

Судова колегія апеляційного господарського суду зазначає про те, що судом розглянуто справу за відсутності представника відповідача, якого не було повідомлено належним чином про час і місце судового засідання, що є порушенням норм процесуального права.

Разом з тим, відповідно до частини 2 статті 277 Господарського процесуального кодексу України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Порушення норм процесуального права є обов’язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто господарським судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов’язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (п.3 ч. 3 ст. 277 ГПК України).

Враховуючи, що порушення місцевим господарським судом норм процесуального права не призвело до прийняття неправильного вирішення заяви ТОВ “Гадячсир” про відстрочення виконання рішення суду від 12.07.2016, а скаржник не посилається у своїй апеляційній скарзі на таку підставу для скасування ухвали суду першої інстанції та не зазначає про порушення місцевим господарським судом при постановленні оскаржуваної ухвали його права на судовий захист, колегія суддів дійшла висновку про відсутність передбачених статтею 277 Господарського процесуального кодексу України підстав для скасування ухвали господарського суду Полтавської області від 22.02.2018 у справі №917/747/16.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при перегляді оскаржуваної ухвали в апеляційному порядку та відхиляються судовою колегією апеляційної інстанції за необґрунтованістю, у зв'язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю “Гадячсир” не підлягає до задоволення, ухвалу господарського суду Полтавської області від 22.02.2018 у справі №917/747/16 з урахуванням меж її перегляду, визначених частиною 1 статті 269 ГПК України, слід залишити без змін.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги – ТОВ “Гадячсир”.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, п.1 ч.1 ст.275, ст.ст. 276, 281- 284 Господарського процесуального кодексу України, Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Гадячсир” залишити без задоволення.

2. Ухвалу господарського Полтавської області від 22.02.2018 у справі №917/747/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження в касаційному порядку встановлені статтями 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складений 24.04.2018.

Головуючий суддя Бородіна Л.І.

Суддя Лакіза В.В.

Суддя Шутенко І.А.