Україна
ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
Іменем України
17 грудня 2009 року справа № 2а-12900/09/0570
зал судового засідання № 10 у приміщенні суду за адресою: м. Донецьк, бульвар Шевченка, 26
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Ханової Р.Ф.
суддів: Василенко Л.А.
Старосуда М.І.
при секретарі судового засідання Чуріковій Я.О.
за участю
прокурора
представників: Ноздрьов С.В. – за посв. №2915
від позивача: Нікішін Д.В. – за дов. від 17 липня 2009 року
від відповідача: Босиченко М.В. – за дов. від 8 вересня 2009 року
Ваховська Г.О. – за дов. від 28 січня 2009 року
Чирікіна Н.В. – за дов. від 5 лютого 2009 року
Кочкаров В.В. – за дов. від 5 лютого 2009 року
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька
на постанову Донецького окружного адміністративного суду
від 9 жовтня 2009 року (повний текст складений 14 жовтня 2009 року)
по адміністративній справі № 2а-12900/09/0570 (суддя Буряк І.В.)
за позовом Закритого акціонерного товариства «Донагроімпекс»
до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -
ВСТАНОВИЛА:
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 9 жовтня 2009 року у справі № 2а-12900/09/0570 ( арк. справи 177-181), з мотивів правомірності заявлених вимог задоволений позов (арк. справи 3-4) закритого акціонерного товариства «Донагроімпекс» (надалі товариство) до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька (надалі інспекція), визнане недійсним податкове повідомлення – рішення інспекції від 17 липня 2009 року № 0008701542/0 (арк. справи 89) яким зменшено бюджетне відшкодування за травень 2009 року, з мотивів безпідставності його прийняття.
В апеляційній скарзі відповідач (арк. справи 186-188) просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, а саме формування податкового кредиту за нікчемними правочинами, по взаємовідносинам з фіктивними фірмами. Порушеними апелянт вважає норми підпункту 7.4.1 пункту 7.4, та підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Представник позивача у запереченнях на апеляційну скаргу від 3 грудня 2009 року (арк. справи 201-203), та під час апеляційного провадження проти доводів апеляційної скарги заперечує, вважає, що постанова суду прийнята відповідно до вимог діючого законодавства. Господарські договори були укладені, та виконані для досягнення економічних та соціальних результатів, отримання прибутку, тобто спрямовані на настання реальних правових наслідків.
Апеляційний розгляд справи здійснювався із застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу відповідно до статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечення на скаргу, встановила наступне.
Закрите акціонерне товариство «Донагроімпекс» є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ за номером 25333903 з 11 лютого 1998 року, є платником податку на додану вартість з 27 лютого 1998 року, перебуває на податковому обліку відповідача з 19 лютого 1998 року (арк. справи 6-8).
Позивач надав до податкового органу декларації з податку на додану вартість у тому числі за квітень 2009 року та травень 2009 року.
За результатами документальної невиїзної (камеральної) перевірки товариства з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за травень 2009 року, які викладені в акті перевірки від 17 липня 2009 року (арк. справи 81-88), заступником начальника державної податкової інспекції (відповідача у справі) 17 липня 2009 року прийняте податкове повідомлення-рішення (арк. справи 89) згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ (надалі - Закон України № 2181), яким позивачу у справі зменшена сума бюджетного відшкодування.
Підставою зменшення бюджетного відшкодування відповідачем визначені норми підпункту 1.8 статті 1, підпунктів 7.2.1,7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість”.
Відповідно до преамбули Закону України «Про податок на додану вартість», зазначений Закон, серед іншого, визначає статус платників податку на додану вартість, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.
Суть спору полягає у визначені позивачем бюджетного відшкодування за травень 2009 року, яке на думку податкового органу завищене, внаслідок неправомірного віднесення позивачем до складу податкового кредиту квітня 2009 року податку на додану вартість у сумі 189486 грн., по факту придбання соняшника у Агропромисловому комплексу України, у тому числі за податковими накладними: від 16 квітня 2009 року №11 на суму податку на додану вартість 6666 грн. 67 коп., №4 від 8 квітня 2009 року на суму податку на додану вартість 3333 грн. 33 коп., №4/1 від 9 квітня 2009 року податок на додану вартість за якою складає 6152 грн. 88 коп., №11/1 від 17 квітня 2009 року податок на додану вартість за якою складає 6222 грн. 82 коп., №16 від 21 квітня 2009 року податок на додану вартість за якою складає 35443 грн.85 коп., №16/1 від 22 квітня 2009 року податок на додану вартість за якою складає 41666 грн. 67 коп.
Факт придбання соняшника за договором №49-КП від 8 квітня 2009 року (арк. справи 11), та №55-КП від 16 квітня 2009 року (арк. справи 12), його отримання від контрагента згідно товарно-транспортних накладних (арк. справи 30-48), переробки що підтверджується договором №1411/08-3 від 12 листопада 2008 року укладеного з ЗПТ «Словьянськолія», подальшого продажу соняшника, що підтверджується Контрактом №ЗТК-101/07737 укладеного з зерно торговельною компанією, оплата соняшника як при придбані так і при продажі, та формування по факту придбання валових доходів та податкових зобов’язань підтверджується актом перевірки податкового органу, і не є спірними між сторонами.
Зазначені обставини спростовують доводи податкового органу щодо нікчемності угод за якими придбаний товар, доводять безпідставність висновків податкового органу щодо безпідставності формування позивачем податкового кредиту за наведеними у рішенні податковими накладними, по факту здійснення певних господарських операцій, і як наслідок цього посвідчують безпідставність зменшення бюджетного відшкодування спірним податковим повідомленням-рішенням.
Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у сфері публічно–правових відносин від порушень, у тому числі, органів державної влади.
Відповідно до статті 11 Закону України „Про систему оподаткування” від 18 лютого 1997 року № 77/97-ВР (із змінами та доповненнями) платники податків несуть відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) і додержання законів про оподаткування відповідно до законів України.
Відповідно до преамбули Закону України „Про податок на додану вартість” ним, серед іншого, визначається порядок обліку звітності та внесення податку до бюджету.
Порядок обчислення і сплати податку визначається статтею 7 зазначеного Закону, підпунктом 7.7, якої визначається порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків.
Підпункт 7.7.1 передбачає, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов’язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
При від’ємному значенні суми, розрахованої, згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності – зараховуються до складу податкового кредиту наступного податкового періоду. Таке правило зазначено абзацом третім наведеного підпункту.
Підпунктом 7.7.2 передбачено, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від’ємне значення, то:
а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від’ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг);
б) залишок від’ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового кредиту.
Аналіз вищезазначених норм доводить сукупність підстав для отримання бюджетного відшкодування, до них належать:
- наявність від’ємного значення звітного податкового періоду;
- зарахування від’ємного значення до складу податкового кредиту наступного податкового періоду;
- фактична сплата податку отримувачем товарів (послуг);
- здійснення зазначеної оплати постачальникам товарів (послуг) у попередньому податковому періоді;
- включення залишку від’ємного значення (після бюджетного відшкодування) до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
Даними податкової декларації з податку на додану вартість за травень 2009 року сума податкового кредиту визначена рядком 17. Сума від’ємного значення різниці між сумою податкового зобов’язання та сумою податкового кредиту передбачена графою 22.2 декларацій із зарахуванням до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Правильність визначення податкового кредиту, податкового зобов’язання, від’ємної різниці між сумою податкового зобов’язання та сумою податкового кредиту податковим органом не спростовується.
Факт сплати податку на додану вартість у зазначених до відшкодування сумах у попередніх періодах не заперечується сторонами.
Таким чином, обставини справи, які повинні бути доведені певними засобами у межах спірних відносин є наявними.
Колегія судів зазначає, що податок на додану вартість це непрямий податок, в межах даної справи податковий орган спробує його перетворити на прямий. Право на формування податкового кредиту, та бюджетне відшкодування ніяким чином не пов’язане з перевіркою контрагентів по всьому ланцюгу до виробника.
Пункт 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» бюджетне відшкодування – сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою у випадках, визначених цим Законом. Жодна норма закону не пов’язує право на бюджетне відшкодування з тими обставинами, які зазначив скаржник. Внаслідок чого посилання на приписи зазначеного Закону є безпідставними.
Колегія судів зазначає, що спір виник внаслідок вільного трактування відповідачем пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», яке полягає в правовому перевантажені визначених ним слів поверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою, без врахування далі слів у випадках, визначених цим Законом. За наведеним Законом сплата у складі ціни товарів (послуг) здійснюється покупцем (яким є позивач у справі) продавцю, а не до бюджету, саме це є умовою бюджетного відшкодування покупцю відповідно до підпункту «а» підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 зазначеного Закону.
Посилання податкового органу на порушення позивачем приписів підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», які визначають правила формування податкового кредиту колегія суддів не приймає, з огляду на недоведеність їх порушення, а саме приписи зазначених норм ставлять право формування податкового кредиту в залежність від фактом придбання або виготовлення товарів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, зазначене матеріалами справи доведене.
Колегія суддів зазначає, що відповідачем порушення формування податкового кредиту позивачем не доведено.
На підставі вищенаведеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись статтями 24, 160, 167, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 9 жовтня 2009 року у справі № 2а-12900/09/0570 – залишити без задоволення.
Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 9 жовтня 2009 року у справі № 2а-12900/09/0570 - залишити без змін.
Ухвала складена та проголошена 17 грудня 2009 року.
Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.
Ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.
Головуючий: Р.Ф. Ханова
Судді: Л.А. Василенко
М.І. Старосуд