11-кп/775/54/2018(м)

263/12551/16-к

Головуючий у І інстанції: Ікорська Є.С. 11-кп/775/54/2018(м)

Доповідач: Топчій Т.В. 263/12551/16-к

ВИРОК

іменем У к р а ї н и

20 квітня 2018 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення Апеляційного суду Донецької області у складі:

головуючого судді Топчій Т.В суддів Свіягіної І.М., Куракової В.В.

секретаря Меркулової Я.О., Меляник К.В., Болдовської К.О.

за участю прокурора Сухаревої О.А., Григор»євої О.В.

захисника ОСОБА_1

обвинуваченого ОСОБА_2

обвинуваченого ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Маріуполі апеляційну скаргу прокурора на вирок Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 07 березня 2017 року за кримінальним провадженням № 12016050000000172, внесеним до ЄРДР 25.02.2016 р., яким

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився у м. Івано-Франківськ, українця, громадянин України, не працюючий, не одружений, раніше судимий:

–13 квітня 2004 року Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області за ч. 3 ст. 185 КК України до 3 років позбавлення волі з іспитовим строком 2 роки;

–13 вересня 2004 року Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області за ч. 3 ст. 185, ст. 71 КК України до 3 років 6 місяців позбавлення волі;

–17 травня 2007 року Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області за ч. 3 ст. 185, ст. 309 ч.1, ст. 71 КК України до 2 років 1 місяця позбавлення волі;

–18 вересня 2009 року Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області за ч. 3 ст. 185, ст. 395 КК України до 2 років позбавлення волі;

–25 жовтня 2011 року Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області за ч. 2 ст. 296, ч. 3 ст. 185, ст. 71 КК України до 3 років 3 місяців позбавлення волі, 23 лютого 2014 року звільнений у зв’язку з відбуттям покарання;

зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2,

визнаний винним та засуджений за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 121 ч.2 КК України до 7 років позбавлення волі.

ОСОБА_3, 21 лютого 1974 року, який народився у м. Маріуполі, українець, громадянин України, не працюючий, одружений, маючий неповнолітніх дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, раніше не судимий, зареєстрований та мешкаючий за адресою: АДРЕСА_1,-

визнаний винним та засуджений за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 121 ч.2 КК України з застосуванням ст. 69 ч.1 КК України до 5 років обмеження волі, -

В С Т А Н О В И Л А:

Вироком Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 07 березня 2017 р. ОСОБА_2 та ОСОБА_3. визнані винними за ст.121 ч.2 КК України за вчинення кримінального правопорушення при наступних обставинах.

12 серпня 2016 року, приблизно о 21 год. 15 хв., ОСОБА_2, перебуваючи у стані наркотичного сп’яніння, знаходячись разом з ОСОБА_3 у квартирі № 11 будинку № 37, розташованого по проспекту ОСОБА_6 у Центральному районі м. Маріуполя, куди на той час прийшов раніше знайомий ОСОБА_6, з метою заподіяння останньому тяжких тілесних ушкоджень групою осіб на ґрунті особистих неприязних стосунків між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 із використанням пістолету для самозахисту калібру 9 мм Р.А., металевої та дерев’яної палиць, які ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заздалегідь приготували для реалізації свого злочинного наміру, тримаючи вказаний пістолет у руці, здійснив з нього постріл в область правого стегна ноги потерпілого ОСОБА_6, внаслідок чого останній частково втратив рівновагу.

У цей же час, ОСОБА_3, скориставшись тим, що внаслідок здійсненого ОСОБА_2 пострілу в область правої ноги потерпілого ОСОБА_6, останній частково втратив можливість для активного опору, умисно наніс один удар металевою палицею в область голови потерпілого праворуч, а ОСОБА_2 здійснив ще один постріл із вказаного пістолету в область лівого стегна ОСОБА_6, внаслідок чого той впав на підлогу.

Після чого, ОСОБА_2, утримуючи в руках дерев’яну палицю, а ОСОБА_3, утримуючи в руках металеву палицю, діючи спільно, продовжуючи реалізацію спільного умислу на спричинення потерпілому ОСОБА_6 тяжких тілесних ушкоджень, умисно нанесли останньому не менше 2-х ударів зазначеними палицями в область голови, спричинивши потерпілому тілесні ушкодження у виді: відкритої черепно-мозкової травми: забій головного мозку І ступеня, лінійний перелом тім’яної кістки справа, субарахноїдальний крововилив, забиту рану тім’яної області справа, що відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент їх заподіяння; забиту рану скроневої області справа, забиту рану області потилиці, що відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили за собою короткочасний розлад здоров’я; крізне вогнепальне кульове поранення правового стегна, що ускладнилось посттравматичним невритом великого гомілкового нерва справа, крізне вогнепальне кульове поранення лівого стегна, що відносяться до легких тілесних ушкоджень, що призвели за собою короткочасний розлад здоров’я.

Не погодившись з вироком суду, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок суду скасувати у зв’язку із невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого ОСОБА_3, невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, а також неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Просив призначити ОСОБА_3 покарання у межах санкції ст. 121 ч.2 Кк України в виді восьми років позбавлення волі.

Зазначає, що суд, вирішуючи питання про призначення ОСОБА_3 покарання із застосуванням ст.69 КК України, в порушення зазначених вимог закону, не врахував належним чином особи винного, характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого ним злочину та безпідставно призначив покарання іншого виду, ніж передбачено санкцією ст.121 ч.2 КК України, у виді обмеження волі.

Посилається на те, що ОСОБА_3 вчинив тяжкий злочин, об’єктом якого виступає здоров’я особи. Свою вину у вчиненні інкримінованого злочину не визнав, змінював показання, вважає, що обвинувачений не розкаявся у вчиненому злочині. Пояснення обвинуваченого ОСОБА_3 в суді про обставини вчиненого ним злочину, на думку прокурора, повинно бути розцінене судом не як щиросердне каяття, а як спосіб уникнення суворого покарання в разі визнання його винним.

Крім того, при призначенні ОСОБА_3 необгрунтовано м’якого покарання, суд першої інстанції між іншим зазначив, що обвинувачений має родину, одружений, утримує двох неповнолітніх дітей. Прокурор зауважує, що вказані обставини не можуть позитивно характеризувати обвинуваченого та бути причиною для застосування до нього положень ст. 69 КК України, оскільки наявність родини та стійких соціальних зв’язків не завадило ОСОБА_3 вчинити тяжкий злочин відносно потерпілого ОСОБА_6

В частині призначення обвинуваченому ОСОБА_2 більш суворого покарання прокурор відмовився від своїх апеляційних вимог, відмова прийнята судом та апеляційне провадження закрито.

Заслухавши доповідача, прокурора, який підтримав свою апеляційну скаргу частково, з урахуванням обставин, пом»якшуючих покарання обвинуваченого просив призначити ОСОБА_3 покарання в виді чотирьох років позбавлення волі з застосуванням положень ст. 69 ч.1 КК України, обвинуваченого ОСОБА_3 який не заперечував проти апеляційних вимог прокурора просив вирішити апеляційну вимоги прокурора на розсуд суду, перевіривши матеріали справи у межах апеляційних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Приймаючи рішення за апеляційними вимогами прокурора в частині виду та міри покарання, яке слід призначити обвинуваченому ОСОБА_3, колегія суддів виходить з наступного.

Виходячи з вимог ст. 65 КК України, суд призначає покарання в межах санкції статті Особливої частини КК України, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин у відповідності з положеннями Загальної частини КК України, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, які пом’якшують та обтяжують його покарання. При цьому, особі яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання необхідне та достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Загальні принципи призначення судами покарання за кримінальними справами, викладені і в п.3 постанови Пленуму ВСУ від 24.10.03 р. № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання». Визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд повинен виходити з класифікації злочинів за тяжкістю за ст.12 КК України, а також з особливостей конкретного злочину та обставин його вчинення та наслідків. Досліджуючи данні про особу обвинуваченого, суд повен з’ясувати його вік, стан здоров’я, його характеристику як у побуті, так і як за місцем роботи або навчання, його минуле, склад сім’ї, наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку, його майнове положення та т.і.

Приймаючи рішення в частині апеляційних вимог прокурора колегія суддів вважає, що під час судового слідства судом першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_3 не повною мірою були виконані вимоги ст. 65 КК України, призначене обвинувачену покарання не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Колегія суддів вважає, що при постановленні вироку суд повною мірою не врахував, що обвинуваченими групою осіб був вчинений тяжкий злочин проти життя та здоров»я особи, який згідно ст. 12 КК України являється тяжким умисним злочином. Виходячи з цього, при обранні виду покарання колегія суддів, враховуючи положення ст. 50 КК України, вважає необхідним та доцільним обрати обвинуваченому ОСОБА_3 покарання в виді позбавлення волі.

Між тим, покарання, призначене кожному з обвинувачених з урахуванням особливостей кожного кримінального провадження, повинно відповідати загальному принципу індивідуалізації покарання. Можливість призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, визначена в ст. 69 ч.1 КК України за наявності кількох обставин, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. З урахуванням особи винного, умотивувавши своє рішення, суд може призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини КК України, або перейти до іншого більш м’якого виду основного покарання, не передбаченого в санкції статті Особливої частини КК України за цей злочин.

Приймаючи до уваги, те, що фактично ОСОБА_3 визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, підтвердив обставини завдання потерпілому тілесних ушкоджень, встановлені слідством, вказав на власні злочинні дії стосовно потерпілого, помиляючись стосовно ступіня тяжкості тілесних ушкоджень завданих потерпілому, колегія суддів вважає, що обвинувачений щиросердно розкаявся у вчиненому та його дії свідчать про бажання спокутувати свою вину. Відповідно визнає в якості обставини, пом»якшуючої покарання обвинуваченого щиросердне каяття у вчиненому. З наведених підстав колегія суддів не погоджується з апеляційними твердженнями прокурора в цій частині.

На користь таких висновків свідчить і повне відшкодування ОСОБА_3 потерпілому ОСОБА_6 завданої шкоди, що підтверджується і поясненнями потерпілого, який просив не застосовувати до ОСОБА_3 суворе покарання. Колегія суддів, виходячи з положень ст. 66 КК України, також визнає це обставиною пом»якшуючою покарання обвинуваченого ОСОБА_3 Обставин, обтяжуючих покарання обвинуваченого, згідно ст. 67 КК України судом не встановлено.

При призначенні ОСОБА_3 покарання колегія суддів також враховує данні характеризуючи особу обвинуваченого, який до кримінальної відповідальності притягується вперше, має родину, на утриманні двох неповнолітніх дітей, за місцем проживання характеризується позитивно.

Враховуючи наведені обставини провадження, обставини, що пом’якшують покарання обвинуваченого, данні які характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_3, колегія суддів вважає, що поведінка обвинуваченого свідчить про те, що він став на шлях виправлення, має у житті обставини та цінності, які будуть стимулювати його до належної поведінки, що істотно знижує ступінь його суспільної небезпеки. Тому, обвинуваченому ОСОБА_3 слід призначити покарання в виді позбавлення волі з застосуванням положень ст. 69 ч.1 КК України нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ст. 121 ч.2 КК України, що буде необхідним та достатнім для його виправлення, перевиховання та попередження нових злочинів.

В зв’язку з тим, що колегія суддів дійшла висновку про необхідність призначення ОСОБА_3 більш суворого виду покарання, положення обвинуваченого погіршується, то оскаржуваний вирок підлягає скасуванню в частині призначеного покарання в порядку, передбаченому ст.420 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.405,407,420 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу прокурора – задовольнити частково.

Вирок Жовтневого райсуду м. Маріуполя Донецької області від 07 березня 2017 року щодо ОСОБА_3 - скасувати в частині призначеного покарання.

Призначити ОСОБА_3 покарання за ст. 121 ч.2 КК України з застосуванням ст. 69 ч.1 КК України у виді чотирьох років позбавлення волі.

На підставі ст. 72 ч.5 КК України в редакції від 26.11.15 року зарахувати ОСОБА_3 строк попереднього ув’язнення з моменту затримання з 16.08.16 року до набрання вироком законної сили до 20.04.18 року з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі у строк відбуття покарання.

В іншій частині вирок Жовтневого райсуду м. Маріуполя Донецької області від 07 березня 2017 року залишити без зміни.

Вирок суду може бути оскаржений безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення, а особою яка тримається під вартою протягом цього строку з дня отримання копії вироку.

Судді: