Справа №: 343/15/13- ц частково
Провадження №: 2/0343/1/13
Р І Ш Е Н Н Я
I М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
25 березня 2013 року м. Долина
Долинський районний суд Iвано-Франкiвської областi в складi:
головуючого: судді – Пулика В.В.,
з участю: секретаря судових засідань – ОСОБА_1,
позивача - ОСОБА_2,
представника позивача - ОСОБА_3,
представників відповідача - ОСОБА_4, ОСОБА_5,
розглянувши у вiдкритому судовому засiданнi в залі суду в місті Долина Івано-Франківської області справу за позовом ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Долинської райдержадміністрації про поновлення на роботі,
В С Т А Н О В И В:
Позивачка просить постановити рішення, яким визнати її звільнення з посади заступника начальника відділу з призначення соціальних виплат і допомог управління праці і соціального захисту населення Долинської райдержадміністрації незаконним та поновити її на роботі на посаді завідувача сектора прийняття рішень, стягнути з відповідача на її користь всі судові витрати по справі.
Свої вимоги мотивує тим, що з 25 травня 1995 року працювала на посаді заступника начальника відділу з призначення соціальних виплат і допомог управління праці і соціального захисту населення.
Наказом № 61 від 04.12.2012 року її звільнено з роботи на підставі п.1 ст.40 Кодексу законів про працю України у зв’язку з реорганізацією управління праці і соціального захисту населення.
Наказ про її звільнення вважає незаконним, так як звільнення проведене з порушенням норм чинного трудового законодавства, зокрема вимог ст.ст.40, 42, 43 КЗпП України.
Адміністрація її звільнення з роботи пов’язувала з п.1 ст.40 КЗпП України, однак не вказала частину статті.
Крім того, у відповідача були відсутні зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, оскільки на її місце роботи був переведений інший працівник. Посаду заступника начальника відділу з призначення соціальних виплат і допомог, з якої її звільнено, перейменували на посаду завідувача сектора прийняття рішень, при цьому як функції відділу, так і посадова інструкція завідувача залишились незмінними.
Разом з тим у відповідача, як вбачається зі штатного розпису, затвердженого наказом управління праці та соціального захисту населення Долинської райдержадміністраці, не відбулось скорочення чисельності або штату працівників, про що свідчить порівняний аналіз самого розпису та список працівників, ознайомлених з наказом від 11.01.2012 року № 02, згідно якого в штаті було 44 працівника та список працівників, ознайомлених з наказом від 31.07.2012 року № 25, згідно якого в штаті було 53 працівника.
Навіть допустивши факт скорочення чисельності або штату працівників, то при звільненні не врахувано того, що вона має більш високу кваліфікацію і продуктивність праці порівняно з іншим працівником, який виконує ту ж роботу.
При звільненні також не враховано вимог ст.42 КЗпП України. Згідно роз'яснення Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» з наступними змінами і доповненнями, при проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника.
Крім того, не відбулась і реорганізація управління в розумінні Господарського кодексу України.
Оскільки реорганізація — форма припинення юридичної особи, під час якої юридична особа припиняється, але всі її права й обов'язки в порядку правонаступництва переходять до
нової (іншої) юридичної особи. Реорганізація може здійснюватися через злиття, приєднання, поділ, виокремлення та перетворення юридичної особи за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, — за рішенням суду або відповідних органів державної влади.
Проте реорганізація підприємства, навіть коли були дотримані всі приписи закону, не завжди є підставою для розірвання трудового договору з його працівниками. Як зазначено у ч.3 ст.36 КЗпП України, у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виокремлення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе тільки в разі скорочення чисельності або штату працівників (п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України). Тобто, якщо процес реорганізації підприємства не супроводжується скороченням штату або чисельності працівників, сам факт реорганізації не є підставою для розірвання трудового договору. Продовжити трудові відносини з працівником зобов'язане створене у процесі реорганізації підприємство, в якому збереглося робоче місце працівника.
Крім цього, розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається лише за попередньою згодою профспілкового органу, крім випадків передбачених ст.ст.43,43-1 КЗпП України. Звільнення погоджується з органом профспілки, яка утворена і діє на підприємстві, і членом якої є працівник. Однак в процесі звільнення її з роботи, адміністрація до профспілкового комітету з поданням не зверталась, чим не дотримано вимог норми ст.43 КЗпП України, а саме порушено процедуру звільнення.
Ч.3,4 ст.22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15.09.1999 року № 1045 передбачено, що, коли роботодавець планує звільнення працівників з економічних, технологічних, структурних чи причин аналогічного характеру або у зв'язку з ліквідацією, реорганізацією, зміною форми власності підприємства, він повинен завчасно, не пізніш як за три місяці до намічуваних звільнень, надати первинним профспілковим організаціям інформацію щодо цих заходів разом з інформацією про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може торкнутися, про терміни проведення звільнень, а також провести консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведення їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.
Профспілки мають право вносити пропозиції органам державної влади, органам місцевого самоврядування, роботодавцям, їх об'єднанням про перенесення термінів, тимчасове припинення або скасування заходів, пов'язаних із вивільненням працівників, які є обов'язковими для розгляду.
Ч.3 ст.49-2 КЗпП України та п.5 ст.20 Закону України «Про зайнятість населення» зобов'язують роботодавця також водночас із попередженням працівника про наступне вивільнення повідомляти про це і державну службу зайнятості за місцем своєї реєстрації як платника страхових внесків. При цьому мають бути зазначені професія, спеціальність, кваліфікація та розмір оплати праці працівника, якого заплановано вивільнити. Звітність про заплановане вивільнення працівників подають до державної служби зайнятості за формою № 4-ПН (план), затвердженою наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19.12.2005 року № 420.
Оскільки роботодавець не виконав вимоги і не попередив державну службу зайнятості про наступне її звільнення, то тим самим грубо порушив їїї права на працю.
Відповідно до ст.235 КЗпП України, при поновленні на роботі працівник має право на отримання заробітної плати за весь час вимушеного прогулу.
Згідно ч.1 ст.15 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
Враховуючи те, що процедура звільнення працівника регламентована КЗпП України достатньо чітко і повно, тим не менше роботодавцем норми законодавства не дотримані.
Позивачка та її представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили постановити рішення, яким поновити ОСОБА_2 на посаді завідувача сектора прийняття рішень, стягнути з відповідача на користь позивачки всі судові витрати по справі, зіславшись на викладені в позовній заяві обставини.
Представник відповідача ОСОБА_4 та ОСОБА_5 позовних вимог не визнали та подали заперечення, в якому вказали, що на підставі розпорядження обласної державної адміністрації від 28.12.2011 року № 253-к "Про попередження працівників", розпорядження районної державної адміністрації від 03.01.2012 року № 1-к "Про попередження працівників" згідно наказу керівника управління від 11.01.2012 року № 02 "Про попередження працівників" всіх працівників управління, в тому числі і ОСОБА_2, персонально було попереджено про їх можливе наступне звільнення із займаних посад у зв'язку із скороченням чисельності.
З метою упорядкування структури і приведення у відповідність до постанови Кабінету Міністрів України від 12.03.2005 року № 179 "Про упорядкування структури апарату центральних органів виконавчої влади, їх територіальних підрозділів та місцевих державних адміністрацій" та наказу Міністерства соціальної політики від 23.03.2012 року № 158 «Про затвердження стандартів надання послуг соціальної підтримки населенню за принципом «єдиного вікна» було розроблено штатний розпис управління і погоджено в липні 2012 року.
Від штатного розпису, який діяв на той момент, новий штатний розпис відрізнявся чисельністю штатних одиниць - державних службовців та технічних працівників, посадами та профілями, спеціальностями і кваліфікаційними вимогами працівників. Так, у новому штатному розписі передбачено лише одну посаду заступника начальника управління, замість трьох існуючих, введено чотири штатні одиниці технічних працівників замість трьох існуючих, реорганізовано відділи: соціальних виплат і допомог; бухгалтерського обліку; кадрової роботи, державної служби та контролю за правильністю призначення державних соціальних допомог; державного нагляду за правильністю призначення пенсій органами пенсійного фонду; автоматизованої обробки документації. Внаслідок реорганізації відділу соціальних виплат і допомог було скасовано посади двох заступників начальників даного відділу.
З метою введення в дію нового штатного розпису, в якому передбачалось перейменування посад, скасування посад і введення в дію нових, видався наказ від 31.07.2012 року № 25 "Про введення в дію нового штатного розпису". На вимогу профспілки і працівників управління, в тому числі і ОСОБА_2, на руки працівникам видано копію штатного розпису, який вводився в дію і внесено зміни до даного наказу наказом від 31.07.2012 року № 25-1 "Про внесення змін до наказу № 25 від 31.07.2012 року". З наказом і штатним розписом всіх працівників управління персонально було ознайомлено, з дотриманням вимог КЗпП України, в тому числі і ОСОБА_2 ознайомлено 03.08.2012 року.
Враховуючи, що всі працівники ознайомлені із штатним розписом, який вступав в дію, всі мали право подати заяви на переведення на посади за своїм вибором. Від ОСОБА_2 не поступило жодної заяви про переведення її із займаної посади, яка скасовувалась, на будь-яку іншу посаду, при наявній можливості подати таку заяву, оскільки в період з 03.08.2012 року по 31.10.2012 рік у відділ бухгалтерії ОСОБА_2 здавала 5 лікарняних , а 31.10.2012 року особисто. Аналогічної посади, яку обіймала ОСОБА_2, а саме заступника начальник відділу з призначення допомог відділу соціальних виплат і допомог, в новому штатному розписі не передбачено. Відсутність заяви ОСОБА_2 на переведення на посаду, яка вводилась новим штатним розписом, було розцінено як відмову від переведення.
При аналізі особових справ працівників для врахування вимог ст.42 КЗпП України (переважне право на залишення на роботі при вивільнені працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці) та ст.2 Закону України "Про відпустки" (право на відпустки, в частині збереження роботи (посади) на період відпустки) вивчалась і особова справа ОСОБА_2 При її вивчені було встановлено, що остання здобула вищу освіту в 1986 року в Львівському торгово-економічному інституті за спеціальністю товарознавство і організація торгівлі непродовольчими товарами та отримала кваліфікацію товарознавця вищої кваліфікації. Підвищення кваліфікації за всі роки державної служби ОСОБА_2 жодного разу не проходила, має досвід роботи головного бухгалтера в державній службі в період з травня 1995 року по серпень 2000 року, з якої переведена на посаду головного спеціаліста. З березня 2001 року ОСОБА_2 перебувала на посаді заступника начальника відділу, в період з 02 квітня по 31 липня 2012 року та з 06 серпня по 03 грудня 2012 року ОСОБА_2 перебувала на лікарняному.
Посада начальника відділу автоматизованої обробки документації, як і сам відділ, ліквідовувався. Дану посаду обіймала ОСОБА_6. В період введення в дію нового штатного розпису ОСОБА_6 знаходилась у відпустці по догляду за дитиною до шестирічного віку. З метою дотримання вимог ст.42 КЗпП України (преважне право на залишення на роботі при вивільнені працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці) та ст.2 Закону України "Про відпустки" (право на відпустки, в частині збереження роботи (посади) на період відпустки) керівник підприємства зобов'язаний працевлаштувати працівника. 07 листопада 2012 року ОСОБА_6 було подано заяву про вихід на роботу і переведення на посаду завідувача сектору прийняття рішень відділу соціальних допомог. При вивчені особової справи ОСОБА_6 було встановлено, що остання має вищу освіту за спеціальністю економіста та магістра за спеціальністю "Державна служба", постійно підвищувала свою кваліфікацію на курсах державних службовців, на високому рівні володіє навиками користування комп'ютерною технікою і програмними комплексами "АСОПД", "ЄДАРП" і: "Наш дім". Цим самим має переваги кваліфікаційного характеру і продуктивності праці перед іншими працівниками в тому числі і перед ОСОБА_2 Виходячи із вимог ст.42 КЗпП України, при переведенні на посаду завідувача сектору прийняття рішень відділу соціальних допомог перевагу було надано ОСОБА_6
В штатному розписі, який вступив в силу з 01.11.2012 року передбачені 52 штатні одиниці, з яких 4 посади технічних працівників. На всі посади технічних працівників станом на 04.12.2012 року прийняті працівники. З 48 посад, які віднесені до категорії держаних службовців, залишались вільними наступні посади: першого заступника начальника управління; начальника відділу праці, яка запропонована 31.10.2012 року ОСОБА_7 і не може пропонуватись іншому працівнику до завершення двомісячного терміну з моменту запропонування даної посади; головного державного соціального інспектора (на час відпустки по догляду за дитиною основного працівника), яка запропонована 31.10.2012 року ОСОБА_8 і не може пропонуватись іншому працівнику до завершення двомісячного терміну з моменту запропонування даної посади; головного спеціаліста відділу праці, (на час відпустки по догляду за дитиною основного працівника), яка запропонована 31.10.2012 року ОСОБА_9 і не може пропонуватись іншому працівнику до завершення двомісячного терміну з моменту запропонування даної посади; головного спеціаліста відділу бухгалтерського обліку (на час відпустки по догляду за дитиною основного працівника), але на дану посаду основним працівником, який перебував у відпустці по догляду за дитиною, відділу контролю за призначенням і виплатою пенсій та соціальних інспекторів 28.11.2012 року подано заяви про переривання даної відпустки з 11.12.2012 року і про переведення на дану тимчасово вакантну посаду у зв'язку із виходом на роботу, оскільки на її посаду прийнято працівника.
04.12.2012 року ОСОБА_2 приступила до роботи і була звільнена, так як в управлінні відсутні вільні вакансії посад за відповідною професією чи спеціальністю. З профспілковим комітетом звільнення не погоджувалось, так як ОСОБА_2 подала заяву 10.01.2012 року про вихід із профспілки і 19.01.2012 року на зборах профспілкового комітету її було виключено з профспілкової організації управління. Профспілкову організацію було повідомлено про можливе вивільнення працівників за три місяці до введення в дію нового штатного розпису. Заперечень, зауважень і пропозицій зі сторони профспілкової організації не поступало.
Окрім того, за численними скаргами ОСОБА_2 на вимогу Долинського міжрайонного прокурора було проведено перевірку щодо додержання законодавства про працю при звільнені з роботи. В ході перевірки інспектором з питань праці не було виявлено факту порушення трудового законодавства, що давало б право ОСОБА_2 на поновлення на роботі.
Оскільки відповідачем не порушено жодних прав позивача – просили відмовити у задоволенні позову.
Суд, вислухавши пояснення сторін, дослiдивши здобутi в судовому засiданнi докази в їх сукупностi, вважає, що позов пiдлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен громадянин має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
В судовому засіданні встановлено, що позивачка ОСОБА_2 працювала з 25 травня 1995 року на посаді головного бухгалтера відділу субсидій, з 01 серпня 2000 року на посаді головного спеціаліста відділу субсидій, з 06 березня 2001 року на посаді заступника начальника відділу судсидій, а з 17 лютого 2005 року на посаді заступника начальника відділу соціальних виплат і допомог управління праці та соціального захисту населення Долинської РДА, що підтверджується матеріалами справи.
Наказом начальника управління праці та соціального захисту населення Долинської РДА № 61 від 04.12.2012 року ОСОБА_2 звільнено з роботи з 04.12.2012 року відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв»язку з приведенням у відповідність з 11.01.2012 року штатного розпису до стандартів «єдиної технології» та принципів «єдиного вікна», реорганізацією управління праці та соціального захисту населення, на виконання наказу від 11.01.2012 року «Про попередження працівників», наказу від 31.07.2012 року № 25 «Про введення в дію нового штатного розпису», наказу від 31.07.2012 року № 25-1 «Про внесення змін до наказу № 25 від 31.07.2012 року».
На даному наказі мається відмітка про те, що ОСОБА_2 ознайомилася з наказом 05.12.2012 року о 14.52 год. (а.с. 4).
В судовому засіданні представник відповідача зазначила, що відбулася реорганізація управління, що стало підставою для звільнення позивачки, яка не виявила бажання переводитися на іншу роботу..
Пунктом 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строків його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства, або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Відповідно до ч. 3 ст. 36 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).
Верховний Суд України у п. 19 Постанови Пленуму «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06.11.1992 р. зазначив, що у випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (ч.3 ст.36 КЗпП в редакції від 19 січня 1995 року). При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п.1 ст. 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.
З пояснень сторін по справі, з матеріалів справи: штатних розписів управління праці та соціального захисту населення Долинської РДА, які вводилися в дію з 01.01.2011 року, з 01.01.2012 року та з 01.11.2012 року вбачається, що загальна кількість штатних посад у зв’язку з введенням нового штатного розпису з 01.11.2012 року не змінилася і налічує 52 одиниці (а.с. 10-11, 24-27).
В судовому засіданні встановлено, що у зв»язку з введенням нового штатного розпису відбулося перейменування посад, реорганізація окремих відділів, проте загальна кількість штатних працівників не змінилася, а отже не було підстав вважати, що відбулося скорочення чисельності або штату працівників, що є обов’язковою умовою відповідно до ч. 3 ст. 36 КЗпП України для припинення трудового договору на підставі п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України. Відповідачем не надано доказів та не обгрунтовано необхідність звільнення працівників за умов незмінності їх чисельності після реорганізації управління, а також не обґрунтовані підстави застосування п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
Згідно ч. 2 ст. 40 КЗпП України, звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2, і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Представник відповідача у своїх поясненнях та письмових запереченнях вказує, що адміністрацією управління не пропонувалося ОСОБА_2 для переведення будь-яких посад, оскільки у відповідності до вимог ч. 2 ст. 40 КЗпП України достатньо було ознайомити працівників з новим штатним розписом, після чого останні при наявності бажання мали подати заяви на переведення на посади за своїм вибором. Від ОСОБА_2 не поступило заяви про переведення її із займаної посади, яка скасовувалась, на будь-яку іншу посаду, яка вводилась новим штатним розписом, що було розцінено як відмову позивачки від переведення.
В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_2 перебувала з 15 березня 2012 року по 30 березня 2012 року у відпустці, а з 02 квітня 2012 року по 31 липня 2012 року та з 06 серпня по 03 грудня 2012 року на стацлікуванні у зв"язку з онкологічним захворюванням і їй за весь період перебування на лікарняному повідомлень про її наступне звільнення не надходило від адміністрації, хоча всі інші працівники управління були повідомлені про це письмово, не надходили пропозиції щодо переведення на іншу посаду та повідомлення про необхідність написання заяви для переведення, позивачка звільнена з роботи наказом від 04 грудня2012 року, однак працювала на роботі ще 05 грудня 2012 року і була ознайомлена з наказом про звільнення о 14 годині 52 хвилини 05.12.2012 року, що свідчить про те, що станом на 05 грудня 2012 року позивачці не було відомо про намір керівництва звільнити її з роботи. Про це свідчать матеріали справи, цього не заперечила представник відповідача.
За таких обставин суд приходить до висновку, що відповідачем не було вжито заходів щодо переведення ОСОБА_2 на іншу посаду, при наявності таких посад та бажання позивачки на переведення; неможливість переведення позивачки на іншу посаду відповідачем не обгрунтована, що свідчить про порушення відповідачем вимог ч. 2 ст. 40 КЗпП України.
Ч. 3 ст 49-2 КЗпП України передбачено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
В судовому засіданні встановлено, що працівників управління праці на соціального захисту населення було повідомлено за списком про можливе наступне звільнення із займаних посад у зв’язку зі скороченням чисельності згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України, в тому числі і позивачку ОСОБА_2, яка ознайомилася 11 січня 2012 року (а.с. 5) з даним попередженням. Однак, у попередженні йшлося тільки про наступне можливе звільнення, а в подальшому будь-яких інших повідомлень щодо введення в дію нового штатного розпису відповідно до наказу начальника управління №25 від 31 липня 2012 року (а.с.7) та попереджень про звільнення з одночасною пропозицією іншої роботи ОСОБА_2 не направлялось, остання не повідомлялась, що свідчить про недотримання відповідачем вимог ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України.
За правилами ч.ч. 1, 2 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджують не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках зміни в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Відповідно до ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається, зокрема працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації.
Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.
У п. 19 вищезазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України вказано, що, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
В судовому засіданні встановлено, що позивачку ОСОБА_2 не було персонально, не пізніше ніж за два місяці, попереджено про її звільнення із займаної посади, про яке вона дізналася тільки в кінці робочого дня 05.12.2012 року, про що зробила відповідну відмітку у наказі про її звільнення.
Представник відповідача в судовому засіданні не заперечила, що інших попереджень керівництва управління про наступне звільнення конкретних осіб, зокрема ОСОБА_2, не було.
Таким чином, відсутність попередження про звільнення та відсутність пропозиції переведення на іншу роботу позбавило ОСОБА_2 права погодитися на таку пропозицію чи відмовитися від неї.
Ознайомлюючись з наказами № 02 від 11.01.2012 року "Про попередження працівників" та № 25 від 31.07.2012 року "Про введення в дію нового штатного розпису", ОСОБА_2 не могла знати, що буде звільнена, а тому не зверталася з письмовими заявами про переведення її на інші посади чи надання іншої роботи.
Вирішуючи питання щодо звільнення ОСОБА_2 з займаної посади, відповідачем не було враховано, що вона є працівником з тривалим безперервним стажем роботи у даній установі, має високу кваліфікацію та продуктивність праці.
Окрім того, в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_2 є інвалідом ІІ групи, що підтверджується матеріалами справи, а тому відповідно до ст.17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами, з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах (об'єднаннях), в установах і організаціях із звичайними умовами праці, в цехах і на дільницях, де застосовується праця інвалідів, а також займатися індивідуальною та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення інваліда на іншу роботу без його згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров'я перешкоджає виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров'я інвалідів.
Згідно ст. 25 цього ж Закону адміністрація підприємств (об'єднань), установ і організацій (незалежно від форм власності і господарювання) зобов'язана створювати безпечні і не шкідливі для здоров'я умови праці, вживати заходів, спрямованих на запобігання інвалідності, на відновлення працездатності інвалідів.
З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що відповідачем не враховано при прийнятті рішення щодо звільнення ОСОБА_2 з роботи того, що остання є інвалідом 2 групи.
Відповідно до вимог ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи.
Відповідачем порушені вимоги вказаного закону при звільненні ОСОБА_2 з роботи, оскільки остання звільнена наказом відповідача від 04.12.2012 року, працювала на роботі 05 грудня 2012 року і була ознайомлена з наказом про її звільнення тільки о 14 годині 52 хвилини 05 грудня 2012 року.
Аналізуючи вищевикладені обставини, суд приходить до висновку, що відповідачем при звільненні ОСОБА_2 з роботи були допушені грубі порушення норм Кодексу законів про працю України, тому оцінивши в сукупності досліджені докази, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог позивачки, поновлення її на роботі.
Суд вважає, що позивачку слід поновити на посаді заступника начальника відділу з призначення соціальних виплат і допомог управління праці і соціального захисту населення Долинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області, тобто на посаді, яку вона займала на день звільнення її з роботи, а не на посаді завідувача сектора прийняття рішень, тому позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.
Питання судових витрат суд вирішує у відповідності до вимог ст.88 ЦПК України.
На підставі викладеного, ст. 43 Конституції України, ст.ст. 36, 40, 42, 47, 49-2 Кодексу законів про працю України, ст.ст. 1, 17, 25 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, керуючись ст.ст. 213, 215 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
Р І Ш И В :
Позов задовольнити частково.
Визнати звільнення ОСОБА_2 з посади заступника начальника відділу з призначення соціальних виплат і допомог управління праці і соціального захисту населення Долинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області незаконним.
Поновити ОСОБА_2 на посаді заступника начальника відділу з призначення соціальних виплат і допомог управління праці і соціального захисту населення Долинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області.
Стягнути з управління праці і соціального захисту населення Долинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області на користь держави 114 (сто чотирнадцять) гривень 70 копійок судового збору та на користь ОСОБА_2 1600 (одну тисячу шістсот) гривень витрат на правову допомогу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подачі апеляційне скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Івано-Франківської області через Долинський районний суд. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.
Суддя: