Справа № 357/4632/17 Головуючий у І інстанції Цуранов А. Ю.

Провадження № 22-ц/780/1108/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1

Категорія 26 18.04.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 квітня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Головуючого судді: Сушко Л.П.,

суддів: Ігнатченко Н.В., Кулішенка Ю.М.,

секретар судового засідання: Тимошевська С.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства ОСОБА_2 «ПриватБанк» на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28 листопада 2017 року у складі судді Цуранова А.Ю. у справі за позовом Публічного акціонерного товариства ОСОБА_2 «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2017 року позивач ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із зазначеною позовною заявою, обґрунтовуючи її тим, що 30 березня 2012 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 5000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. ОСОБА_3 не виконує належним чином зобов'язань за укладеним кредитним договором №б/н від 30 березня 2012 року, у зв'язку із чим у відповідача утворилась заборгованість. Тому, ПАТ КБ «ПриватБанк» просив стягнути з відповідача грошові кошти у сумі 29247,82 грн., яка включає в себе 4452,53 грн. – заборгованість за тілом кредиту, 20526,35 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом, 2400,00 грн. – заборгованість за пенею та комісією, 500,00 грн. – штраф (фіксована частина), 1368,94 грн. – штраф (процентна складова), а також судові витрати у розмірі 1600,00 грн..

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28 листопада 2017 рокупозов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 2242,37 грн. за кредитним договором №б/н від 30 березня 2012 року та сплачений ним судовий збір у розмірі 122,56 грн..

В апеляційній скарзі позивач ПАТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, неповне з’ясування судом обставин справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вважає, що відсутність підпису позичальника на Тарифах та Умовах та правилах не свідчить про відсутність правовідносин між сторонами та відсутність заборгованості. Вказує, що судом першої інстанції не надано оцінки тому, що відповідач частково виконав обов’язок по сплаті кредитної заборгованості. Вказує, що судом помилково визначено розмір заборгованості відповідача перед банком з урахуванням здійснених відповідачем погашень богу, враховуючи, що кредит надавався за умови сплати відсотків за його користування.

Відповідач ОСОБА_3 надав відзив на апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» у якому зазначив, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, і ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Вказав, що матеріали справи не містять доказів виготовлення та видачі відповідачу пластикової картки, що підтверджує недосягнення сторонами згоди стосовно істотних умов договору. Крім того, вважає, що матеріали справи не містять доказів укладення між сторонами кредитного договору. Вказує, що Анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг не може вважатися досягнутою між сторонами згодою на укладення кредитного договору. Вказує, що у випадку задоволення апеляційної скарги повністю або частково існують всі підстави для застосування ч.3 ст.551 ЦК України, оскільки відповідач є військовим пенсіонером з 2006 року, інвалідом війни 2-ї групи, ветераном військової служби та має на утриманні доньку ОСОБА_4, яка є інвалідом 2-ї групи з дитинства та потребує постійного лікування, що призводить до матеріальних витрат. Крім того, відповідач вказує, що має захворювання, а саме: цукровий діабет другого типу (важка форма), гіпертонічну хворобу (3 ступінь), підвищену АТ 3. Крім того, відповідач звертає увагу на положення ст.258 ЦК України, якою встановлено спеціальну позовну давність в один рік для вимог щодо стягнення неустойки (штрафу, пені). А також - на положення ст.257 ЦК України, що регулюють загальну позовну давність у три роки, і вважає за необхідне застосувати їх до вимог позивача про стягнення заборгованості по тілу кредиту.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що між позивачем - банком і відповідачем було укладено кредитний договір. Разом з тим, суд вказав, що відсутність підпису відповідача на умовах та правилах надання банківських послуг фактично надає можливість банку надавати їх в будь-якій редакції та стверджувати, що зазначені умови погоджені з відповідачем. Зазначення в заяві-анкеті про ознайомлення відповідача з умовами надання кредиту без ідентифікації самих умов, як таких, що погоджені підписом відповідача, не може бути належним доказом ознайомлення та погодження відповідача саме з тією редакцією умов, на якій наполягає банк. Таким чином, суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведено досягнення між сторонами згоди, щодо розміру відсотків за користування кредитом, пенею, комісією та штрафом, тому банк не мав права зараховувати внесені відповідачем кошти в рахунок погашення зазначених платежів. Разом з тим, суд вважав за можливе стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитом у розмірі 2242,37 грн. При здійсненні розрахунку заборгованості по тілу кредиту суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем отримані кошти на загальну суму 14913,23 грн., при цьому остання отримана частина становить - 4507,48 грн., а на погашення заборгованості ним сплачено 12670,86 грн., що підтверджується випискою за рахунком відповідача та розрахунком заборгованості, які містяться в матеріалах справи.

Однак, такі висновки суду не відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Згідно ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного ОСОБА_1.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено, що 30 березня 2012 року ОСОБА_3 було підписано анкету-заяву про приєднання до умов і правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «Приватбанку», в якій зазначено, що вона разом із пам’яткою клієнта, умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг (а.с.6,6-зворот).

В анкеті-заяві міститься інформація про те, що ОСОБА_3 ознайомився з умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді та погодився з ними. Також ОСОБА_3 підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з умовами та правилами надання банківських послуг та тарифами складає між нею та банком договір, про що свідчить його підпис в заяві (а.с. 6-зворот).

Відповідно до умов вказаного договору ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 5000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Згідно з умовами та правилами надання банківських послуг після отримання банком від клієнта необхідних документів, а також заяви, банк проводить перевірку наданих документів і приймає рішення про можливість встановлення кредитного ліміту на кредитну картку. Клієнт дає згоду на те, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити, збільшити або анулювати) кредитний ліміт.

Підписання цього договору є пряма і безумовна згода клієнта відносно прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту встановленого банком ( п.п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 умов та правил надання банківських послуг).

Згідно з п.п. 2.1.1.5.5 умов та правил надання банківських послуг клієнт зобов’язаний погашати заборгованість за кредитом, процентами за його користування, за переривання платіжного ліміту, а також оплачувати комісію на умовах, передбачених цим договором.

Згідно з ст. 525, 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язань або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно з ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що ОСОБА_3 не виконав своїх зобов'язань за кредитним договором від 30 березня 2012 року, внаслідок чого станом на 31 січня 2017 року утворилася заборгованість у розмірі 29247,82 грн., яка включає в себе 4452,53 грн. – заборгованість за тілом кредиту, 20526,35 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом, 2400,00 грн. – заборгованість за пенею та комісією, 500,00 грн. – штраф (фіксована частина), 1368,94 грн. – штраф (процентна складова) (а.с.4-5).

Колегія суддів вважає, що між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «ПриватБанк» правовідносини виникли внаслідок приєднання однієї сторони до умов іншої. Із запропонованими умовами відповідач ознайомився та погодилася, про що розписався у заяві-анкеті (а.с.6-зворот). Таке приєднання відповідачем вчинено у письмовій формі, що ґрунтується на положеннях ст. 634 ЦК України. Так, між сторонами виникли зобов’язання, у відповідності до яких банк зобов’язався на дати кошти визначені кредитним лімітом, а відповідач - боржник зобов’язався повернути кошти в строки та порядку надання банківських коштів.

Встановлено, що з наданого ПАТ КБ «ПриватБанк» розрахунку заборгованості вбачається користування відповідачем кредитною карткою, що включало в себе зняття кредитних коштів, а також періодичного здійснення платежів на погашення заборгованості. Відтак ОСОБА_3 своїми діями підтвердив наявність між сторонами кредитних правовідносин (а.с.4-5; 79-80).

Розрахунок заборгованості містить розмір відсоткової ставки, ставки пені, суми нарахувань за кожний окремий проміжок часу, у тому числі окремо по відсотках, пені, тілу кредиту, суму нарахувань по кожному з видів зобов'язань.

ОСОБА_3 не було спростовано наданий позивачем розрахунок заборгованості, а тому заборгованість підлягає стягненню на користь ПАТ КБ «ПриватБанк».

Таким чином, з огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що до стягнення підлягає заборгованість ОСОБА_3 за тілом кредиту у сумі 4452,53 грн..

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про стягнення з відповідача заборгованості за кредитом у розмірі 2242,37 грн., оскільки з матеріалів справи не вбачається, що відповідачем отримані кошти на загальну суму 14913,23 грн., при цьому остання отримана частина становить - 4507,48 грн., а на погашення заборгованості ним сплачено 12670,86 грн.

Також викладеним вище спростовуються доводи ОСОБА_3 про те, що матеріали справи не містять доказів виготовлення та видачі відповідачу пластикової картки, що підтверджує недосягнення сторонами згоди стосовно істотних умов договору; матеріали справи не містять доказів укладення між сторонами кредитного договору; Анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг не може вважатися досягнутою між сторонами згодою на укладення кредитного договору.

Крім того, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо вирішення питання про нарахування відсотків, пені та комісії, а також стягнення штрафів.

Колегія суддів вважає, що стягненню підлягає, заборгованість по процентам за період з 13 серпня 2012 року по 31 травня 2014 року, що складає 1540,38 грн., з огляду на наступне.

Відповідно до Умов та правил надання банківських послуг розмір відсоткової ставки за кредитом може змінюватись банком у випадку інформування позичальника шляхом надання виписки по картковому рахунку та погодження клієнта на нові умови, а також шляхом надсилання ОСОБА_5.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем, відповідно до п.1.1.3.2.4 Умов та правил банківських послуг, не було повідомлено відповідача про змінення розміру відсоткової ставки за кредитом. Необхідних доказів на підтвердження цього позивачем надано не було ні до суду першої інстанці, ні до суду апеляційної інстанції.

З наданих позивачем довідок не вбачається надсилання Банком та отримання відповідачем ОСОБА_5 про зміну відсоткової ставки за кредитом (а.с.93,94).

Позивачем надано суду розрахунок заборгованості по відсотковій ставці 30,00 відсотків річних за період з 13 серпня 2012 року по 31 травня 2014 року, разом з цим суду не надано розрахунку по відсотка визначеному в договорі за період з 1 червня 2014 року по 31 січня 2017 року, у зв’язку з цим, колегія судів вважає, позовні вимоги в частині стягнення відсотків за підвищеною ставкою за період 1 червня 2014 року по 31 січня 2017 року не підлягають до задоволення.

Колегія суддів зазначає, що стягненню підлягає, заборгованість по пені та комісії у сумі 1300,00 грн., за період з 31 січня 2016 року по 31 січня 2017 року, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п’ята статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, стягнення заборгованості по пені та комісії має здійснюватися у межах одного року, а саме з 31 січня 2016 року по 31 січня 2017 року.

Щодо доводів ОСОБА_3, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, про застосування ч.3 ст.551 ЦК України колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.2 ст.549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Отже, види забезпечення виконання зобов’язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов’язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов’язань будь-яким з видів передбачених статтею 546 ЦК України, також створює зобов’язальні правовідносини між кредитором та боржником.

Відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз зазначених статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Відповідно до ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів справи розміром збитків (заборгованості по тілу кредиту) є сума у розмірі 4452,53 грн. Розмір неустойки, що підлягає до стягнення з відповідача складає 1300,00 грн.

Колегія суддів зазначає, що частина третя статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків, та за умови наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Таким чином, колегія суддів відхиляє доводи ОСОБА_3 про зменшення розміру неустойки за неналежне виконання зобов’язань, передбачених договором, оскільки розмір неустойки не перевищує розмір збитків.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами ОСОБА_3 про те, що одночасне застосування двох видів штрафів (пеня і штрафи) за одне і те саме порушення виконання грошових зобов’язань за кредитним договором свідчить про недотримання банком положень, закріплених ст.61 Конституції України, щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Керуючись статтею 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення – строків виконання грошових зобов’язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Такі висновки викладені у правовій позиції Верховного ОСОБА_1 України в Постанові від 21 жовтня 2015 року № 6-2003цс15, яка відповідно до положень ст.360-1 ЦПК України є обов’язковою для всіх судів України.

Таким чином, з ОСОБА_6 підлягає стягненню підлягає стягненню наступна заборгованість:

-4452,53 грн. – заборгованість за кредитом;

-1540,38 грн. – заборгованість по процентам з 13 серпня 2012 року по 31 травня 2014 року;

-1300 грн. – заборгованість по пені та комісії за період з 31 січня 2016 року по 31 січня 2017 року,

що у сукупному розмірі складає 7292,91 грн.

Доводи ОСОБА_3, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, про те, що до спірних правовідносин, зокрема до вимоги про стягнення заборгованості по тілу кредиту, необхідно застосувати положення ст.257 ЦК України, колегія суддів зазначає наступне.

За договором про надання банківських послуг (позичальник отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку), яким встановлено щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг трирічного строку позовної давності (ст.257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі – після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту (ст.261 ЦК України).

До такого висновку дійшов Всерховний Суд України, виклавши його у правовій позиції у цивільній справі №6-61цс14.

Судом апеляційної інстанції встановлено, і не спростовано сторонами, що картка діє до останнього календарного дня вказаного місяці. Строк дії перевипущеної для відповідача картки встановлено до останнього дня 12/2015 року, а тому строк повернення кредиту в повному обсязі спливає 31 грудня 2015 року. В свою чергу, позивач звернувся до суду із позовом 27 квітня 2017 року, тобто в межах строку позовної давності.

Також, колегія суддів зазначає, що пролонгація договору полягає в продовженні його строку зі збереженням тих умов, на яких його було укладено, якщо інше не передбачено договором, зокрема щодо самої умови про порядок пролонгації договору. Таким чином, така дія як пролонгація договору не є разовою, а діє до розірвання сторонами договору.

З урахуванням наведеного, колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За таких обставин колегія суддів вважає за можливе здійснити зміну розподілу судових витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач ПАТ КБ «ПриватБанк» сплатив судовий збір у загальному розмірі 4000,00 грн. (1600,00 грн. – за подання позовної заяви, 2400,00 грн. – за подання апеляційної скарги на рішення суду).

Предметом позову ПАТ КБ «ПриватБанк» є стягнення з відповідача суми заборгованості за кредитом, яка у загальному розмірі складає 29247,82 грн.

Разом з тим, колегія суддів дійшла висновку про стягнення з відповідача заборгованості за кредитом у загальному розмірі 7292,91 грн.

За таких обставин, з урахуванням принципу пропорційності при розподілі судових витрат між сторонами, колегія суддів вважає, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума у розмірі 997,40 грн. (7292,91 * 4000,00 / 29247,82 = 997,40).

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги частково заслуговують на увагу, висновки суду не відповідають обставинам справи, рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог відповідно до ст. 376 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.374, 376 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства ОСОБА_2 «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28 листопада 2017 року скасувати повністю та ухвалити нове судове рішення.

Позов Публічного акціонерного товариства ОСОБА_2 «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства ОСОБА_2 «ПриватБанк» 4452,53 грн. – заборгованість за тілом кредиту, 1540,38 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом, 1300,00 грн. – заборгованість за пенею та комісією.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства ОСОБА_2 «ПриватБанк» судові витрати у розмірі 997,40 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених ч.3 ст.389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено «18» квітня 2018 року.

Головуючий суддяОСОБА_1

СуддіОСОБА_7

ОСОБА_8