УКРАЇНА

Апеляційний суд міста Києва

Справа № 11-а-2462/09 Головуючий у суді першої інстанції - Дідик М. В.

Категорія − ч. 1 ст. 286 КК України Доповідач Єфімова О.І.

УХВАЛ А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2010 року колегія суддів судової палати в кримінальних справах Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого судді −Британчука В.В.

суддів − Бєлан Н. О., Єфімової О.І.,

за участю прокурора − Гуменюк Л. М.,

представника потерпілої - ОСОБА_2,

захисника - Гончаренко О. А.,

засудженого − ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві кримінальну справу за апеляцією прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, засудженого ОСОБА_4 на вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 18 вересня 2009 року,

ВСТАНОВИЛА:

Цим вироком

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Києва, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2, не судимого,

засуджено за ст. 286 ч. 1 КК України до штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 гривень без позбавлення права керування транспортними засобами.

На підставі ст. 74 ч. 5 КК України ОСОБА_4 звільнено від призначеного покарання у зв»язку із закінченням строків давності на підставі ст. 49 КК України.

Постановлено стягнути з ОСОБА_4 на користь потерпілої ОСОБА_5 матеріальну шкоду в сумі 31 818 гривень, та моральну шкоду в сумі 30 000 гривень.

Згідно вироку, ОСОБА_4 винний у тому, що 29 липня 2005 року, приблизно о 12 год. 05 хв., керуючи технічно справним автомобілем марки «Рено» д.н.з. НОМЕР_1, рухався по вул. Заболотного в м. Києві по сухому асфальтованому покриттю.

Проїжджаючи навпроти буд. № 150 по вул. Заболотного, ОСОБА_4, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебували пішоходи, не застосувавши заходи до зменшення швидкості та зупинки автомобіля для надання дороги пішоходам, виїхав на пішохідний перехід та вчинив наїзд правою частиною керованого ним автомобіля на пішохода ОСОБА_5, яка переходила пішохідний перехід, чим порушив п. 18.1 ПДР України.

В апеляції прокурор просить вирок суду змінити, виключити призначене ОСОБА_4 покарання у виді штрафу, вважати його засудженим за ст. 286 ч. 1 КК України без призначення покарання та на підставі ст. 11-1 КПК України кримінальну справу щодо ОСОБА_4 закрити у зв»язку з закінченням строків давності.

В апеляції засуджений ОСОБА_4 просить вирок суду скасувати, постановити новий вирок, яким його за ст. 286 ч. 1 КК України виправдати за недоведеністю вини. При цьому посилається на неповноту та однобічність досудового та судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, вважає, що вирок постановлений на припущеннях, а тому, на його думку, є незаконним. Також посилається на те, що потерпіла у справі давала суперечливі показання, вважає, що ним не були порушені вимоги правил дорожнього руху, а тому і його вини в зазначеній дорожньо- транспортній пригоді немає.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав подану апеляцію та просив кримінальну справу закрити та звільнити ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, заперечував проти задоволення апеляції засудженого, пояснення засудженого ОСОБА_4, захисника Гончаренко О. А., які просили вирок суду скасувати та постановити виправдовувальний вирок, провівши судові дебати, заслухавши останнє слово засудженого, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, викладені в апеляціях, колегія суддів вважає, їх такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як видно з матеріалів справи, досудове та судове слідство по ній проведені з дотриманням вимог ст. 22 КПК України, а викладений у вироку висновок про винність ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 286 ч.1 КК України, відповідає фактичним обставинам справи і підтверджується дослідженими у судовому засіданні та детально викладеними у вироку доказами, яким суд дав всебічну та об'єктивну оцінку в їх сукупності та взаємозв'язку.

Як вбачається, суд відповідно до вимог кримінально-процесуального закону, дослідив всі докази, дав їм оцінку і обґрунтовано поклав їх в основу вироку, правильно засудивши ОСОБА_4 за злочин, який він вчинив.

Зокрема, із показань потерпілої ОСОБА_5 в суді першої інстанції слідує, що вона 29 липня 2005 року, приблизно о 12:00 год., переходила дорогу, що розділена зеленою смугою по нерегульованому пішохідному переходу навпроти буд. № 150 по вул. Заболотного. Пройшовши одну половину, вона впевнилась у безпеці подальшого свого руху і побачивши, що автомобілі у трьох смугах руху зупинились, почала рух по пішохідному переходу з четвертої смуги руху. Пройшовши приблизно 3-4 кроки пішохідним переходом по четвертій смузі руху, вона помітила білий мікроавтобус, який їхав з великою швидкістю, не зупинився та збив її. Після цього карета швидкої допомоги доставила її до лікарні у відділення реанімації (т.2 а.с.65-67).

Показання потерпілої, дані в суді першої інстанції повністю співпадають та узгоджуються з її поясненнями на місці події при відтворенні обстановки та обставин події 31 серпня 2008 року (т.2 а.с.79-81).

Із схеми до протоколу відтворення обстановки та обставин події від 31 серпня 2008 року та схеми ДТП від 29 липня 2005 року, видно що дорожньо- транспортна пригода сталась на нерегульованому пішохідному переході, тобто в місці для руху пішоходів відповідно до п. 1.10 ПДР України. Із схеми ДТП та фототаблиць, що містяться у справі видно, що з правої та лівої сторони дороги були встановлені дорожні знаки п.п. 5.35.1 та 5.32.2, а на проїжджій частині нанесено горизонтально розмітку, відповідно до п. 1.14.1, яка означає - нерегульований пішохідний перехід (т. 1 а. с. 13, т. 2 а. с. 82-86).

Як вбачається з показань засудженого, ОСОБА_4, під'їжджаючи до пішохідного переходу метрів за 30, він бачив, що жінка, яка на ньому перебуває, намагається перебігти дорогу та незважаючи на це, не вжив передбачених ПДР України заходів для безпечного проїзду і вчинив наїзд на пішохода ОСОБА_5, чим спричинив потерпілій тілесні ушкодження.

Відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 2197/Є від 29 листопада 2005 року ОСОБА_5 отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості, які не є небезпечними для життя, але які потягли довготривалий розлад здоров'я; легкі тілесні ушкодження, а також легкі тілесні ушкодження, які потягли за собою короткостроковий розлад здоров'я (т. 1 а.с. 34-39).

Вина ОСОБА_4 підтверджується також висновком автотехнічної експертизи від 17 січня 2006 року № 139 ат, відповідно до якого дії водія автомобіля «Рено» д.н.з. НОМЕР_2, ОСОБА_4, не відповідали вимогам п. 18.1 ПДР України, в якому зазначено, що водій повинен врахувати можливі маневри пішохода на пішохідному переході, як то його зупинку, сповільнення ходу тощо, і передбачити можливий розвиток ситуації: якщо вірогідно шлях руху пішохода та автотранспортного засобу на пішохідному переході можуть

перетнутись. Водій повинен виключити означені ситуації та звільнити дорогу пішоходу (т. 2 а.с.50-53).

Крім того, висновком експерта від 03 липня 2009 року № 240 ат спростовуються показання ОСОБА_4 щодо механізму виникнення ДТП та місця наїзду на потерпілу ОСОБА_5, а саме, що наїзд було вчинено за межами пішохідного переходу (т. 2 а.с.168-173).

Правильним є рішення суду про те, що висновки, викладені у результатах експертиз від 19 жовтня 2007 року № 8337 та від 26 лютого 2008 року № 364, не можуть бути взяті до уваги та враховані судом як належні та об'єктивні докази, оскільки як слідує з пояснень експерта Щуліпенко г. А. у суді першої інстанції, експертиза проведена на основі вихідних даних, які базуються на показаннях ОСОБА_4 щодо поведінки потерпілої, її місцезнаходження під час ДТП та місця наїзду.

Отже, сукупність доказів у справі свідчить про те, що обставини порушення правил безпеки дорожнього руху ОСОБА_4 під час керування ним транспортним засобом, що спричинило потерпілій ОСОБА_5 середньої тяжкості тілесні ушкодження органами досудового слідства і судом встановлені всебічно та об'єктивно, оскільки показання потерпілої ОСОБА_5 повністю узгоджуються з первинним матеріалами ДТП, висновками судово- медичної та автотехнічної експертиз, матеріалами відтворення обстановки та обставин події.

Доводи засудженого про однобічність та неповноту досудового та судового слідства і невідповідність висновків суду, викладених у вироку фактичним обставинам справи, є безпідставними.

Таким чином, з урахуванням встановлених у справі фактичних обставин і оцінюючи в сукупності докази, зібрані по справі, дії ОСОБА_4 вірно кваліфіковані судом за ст. 286 ч. 1 КК України.

Що стосується доводів, викладених в апеляції прокурора, то вони задоволенню не підлягають, оскільки суд обґрунтовано звільнив ОСОБА_4 від відбування покарання на підставі ст. 74 п. 5 КК України.

Підстав для скасування чи зміни вироку, як про це ставиться питання в апеляціях, колегія суддів не вбачає, у зв'язку з чим апеляції прокурора, що приймав участь у розгляді справи судом першої інстанції та засудженого задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 18 вересня 2009 року щодо ОСОБА_4 залишити без змін.

Апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції та апеляцію засудженого ОСОБА_4 − залишити без задоволення.

Судді:

БританчукВ.В. Бєлан Н.О. Єфімова О.І.