УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 171/638/17 22-ц/774/539/К/18

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 квітня 2018 року м. Кривий Ріг

справа № 171/638/17

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді: Барильської А.П.,

суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П.,

секретар судового засідання: Чубіна А.В.,

сторони:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: Апостолівська об'єднана територіальна громада

розглянув у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу Нікопольської місцевої прокуратури Дніпропетровської області, в інтересах держави в особі Апостолівської міської ради, на рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 25 вересня 2017 року, яке постановлено суддею Семеновою Н.М. у місті Апостолове Дніпропетровської області, -

В С Т А Н О В И В:

В квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Апостолівської об'єднаної територіальної громади про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна в порядку набувальної давності.

В обґрунтування позову позивач посилався на те, що 20 вересня 1998 року на підставі Наказу №116 ВАТ Апостолівський «Агротехсервіс» він придбав склад для зберігання інвентарю, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Факт придбання об'єкту нерухомого майна засвідчено актом прийому - передачі (внутрішнього) переміщення основних засобів від 20.09.1998 року, виданого ВАТ Апостолівський «Агротехсервіс». На час передачі нерухомий об'єкт не відповідав технічним умовам, перебував у незавершеному стані та потребував доробки. С того моменту і по теперішній час він самостійно та за власні кошти покращував стан будівлі. Зараз він добросовісно та безперервно володіє та відкрито користується даним нерухомим майном, утримує його, постійно робить поточний та капітальний ремонт. На теперішній час підприємство - колишній власник спірного об'єкту ВАТ Апостолівський «Агротехсервіс» припинив своє існування шляхом банкрутстваз 27.08.2004 року. Правонаступника ВАТ Апостолівський «Агротехсервіс» не визначено. У зв'язку з тим, що право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду, тому він, як особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у нього є всі законні підстави бути визнаним власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду про визнання права власності.

Рішенням Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 25 вересня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, право власності на нежитлову будівлю складу, загальною площею 1045,30 кв.м., що в плані зазначений під літ. «Б», який розташований в АДРЕСА_1 Апостолівського району Дніпропетровської області, в порядку набувальної давності.

В апеляційній скарзі Нікопольська місцева прокуратура ставить питання про скасування рішення суду і ухвалення нового рішення по справі про відмову в задоволенні позовних вимог позивача з тих підстав, що застосування в даному випадку положень ст. 344 ЦК України є неправомірним. Матеріали цивільної справи не містять будь-яких доказів, які б давали змогу дослідити, на якій із земельних ділянок розташований спірний об'єкт нерухомості, чи надана згода власника землі на будівництво спірного об'єкту нерухомості, пов'язано таке будівництво зі знесенням попередніх будівель, тощо.

Апелянт вважає, що суд першої інстанції фактично визнав право власності на об'єкт незавершеного будівництва, яке було збудовано самочинно.

Відзив на апеляційну скаргу не подавався.

Указом Президента України «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» №452 від 29 грудня 2017 року ліквідовано Апеляційний суд Дніпропетровської області та утворено Дніпровський Апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та Кривому Розі.

Згідно пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до пункту 8 Розділу ХІІІ Цивільного процесуального кодексу України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційній суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Таким чином, Апеляційний суд Дніпропетровської області продовжує здійснювати свої повноваження до початку роботи Дніпровського Апеляційного суду в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та Кривому Розі.

Заслухавши суддю-доповідача, представника Нікопольської місцевої прокуратури Дніпропетровської області - Кузьменка С.В., який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, на підставі Наказу №116 від 20 вересня 1998 року ВАТ Апостолівський «Агротехсервіс» позивач придбав склад зберігання інвентарю, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Факт придбання об'єкту нерухомого майна засвідчено актом прийому - передачі (внутрішнього) переміщення основних засобів від 20.09.1998 року, виданого ВАТ Апостолівський «Агротехсервіс» (а.с.5).

З метою приведення вказаного приміщення до належного стану з метою подальшої експлуатації останнім проведено ремонтні роботи та облагороджено прилеглу територію, що підтверджується наданими рахунками-фактурами на придбання будівельних матеріалів для ремонту та оснащення будівлі складу та прибудинкової території.

Ринкова вартість даного нерухомого майна станом на 06.02.2017 року становить 63 560 грн., що підтверджується звітом про оцінку майна від 06.02.2017 року (а.с. 12-24).

На даний час, право власності нежитлової будівлі даного будинку складу не зареєстроване.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог позивача, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Проте, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції про можливість визнання права власності за позивачем на спірне нерухоме майно, з огляду на наступне.

Відносини у сфері містобудівної діяльності регулюються Конституцією України, Цивільним, Господарським і Земельним кодексами України, законами України «Про регулювання містобудівної діяльності», «Про Генеральну схему планування території України», «Про основи містобудування», «Про архітектурну діяльність», «Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду», «Про землеустрій», іншими нормативно-правовими актами (стаття 3 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Поняття «будівництво» включає в себе нове будівництво, реконструкцію, реставрацію, капітальний ремонт об'єктів будівництва (частина третя статті 10 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», стаття 4 Закону України «Про архітектурну діяльність»).

Для визнання будівництва самочинним воно має бути пов'язане з об'єктом нерухомості й порушувати одне з положень статті 376 ЦК України.

У положеннях спеціальної матеріально-правової норми, що міститься в частині першій статті 376 ЦК України, поняття самочинного будівництва визначено через сукупність його основних ознак, які виступають умовами або підставами, за наявності яких об'єкт нерухомості може бути визначений самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об'єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) об'єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

За загальним правилом, закріпленим у частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Водночас, згідно з частиною третьою статті 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки в установленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Зазначена норма поширюється на випадки, коли самочинне будівництво здійснено на ділянці, що не була відведена для цієї мети (для будівництва відповідного об'єкта) незалежно від того, хто є власником цієї земельної ділянки (особа, яка здійснила самочинне будівництво, чи інша особа).

Суд може визнати право власності на самочинне будівництво тільки за умови надання земельної ділянки особі, що здійснила самочинне будівництво, у встановленому порядку, зокрема, у випадках: безоплатної передачі земельної ділянки громадянину із земель державної або комунальної власності (стаття 121 Земельного кодексу України); набуття особою, що здійснила самочинне будівництво, земельної ділянки, що надана для даної цілі іншій особі, у власність; укладення договору оренди, іншого цивільно-правового договору, що дає право забудови земельної ділянки; прийняття відповідним органом виконавчої влади чи місцевого самоврядування рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки тощо.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України).

Із контексту частин третьої та четвертої статті 376 ЦК України випливає, що частина третя цієї статті застосовується не лише до випадків порушення вимог законодавства щодо цільового призначення земель, а й до випадків, коли такого порушення немає, але особа здійснює будівництво на земельній ділянці, яка їй не належить.

Аналіз норм частини третьої статті 376 ЦК України дає підстави для висновку про те, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки забудовнику власником та користувачем, якщо такий є, та не являється забудовником. Зазначена умова є єдиною для визнання права власності на об'єкт нерухомості за такою особою.

Частина третя статті 376 ЦК України, на відміну від частини п'ятої цієї статті, не ставить набуття права власності особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, у залежність від відповідності виконаних робіт державним будівельним нормам і правилам та порушення прав третіх осіб або суспільних інтересів.

Правові засади виникнення права власності на об'єкти нерухомості, що є об'єктами незавершеного будівництва, визначені статтею 331 ЦК України.

Однак стаття 331 ЦК України визначає загальні підстави та порядок набуття права власності на нове майно, створене з додержанням вимог закону, та не регулює правовий режим самочинного будівництва.

Правовідносини, що виникають з приводу самочинного будівництва, тобто у випадках, коли вимоги закону при створенні нової речі (самочинному будівництві) були порушені, врегульовано спеціальною нормою, а саме статтею 376 ЦК України.

Відповідно до частин другої та третьої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Крім того, відповідно до частини другої статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію об'єкта нерухомого майна, державна реєстрація прав на такий об'єкт проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку.

За змістом статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів; 6) реєстрація права власності на об'єкт містобудування.

Отже, до початку реалізації права на забудову конкретної земельної ділянки особа зобов'язана у встановленому порядку набути право власності або користування на цю земельну ділянку.

Особа, яка здійснила самочинне будівництво об'єкта на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, не може набути право власності на нього в порядку статті 331 ЦК України.

До початку реалізації права на забудову конкретної земельної ділянки особа зобов'язана у встановленому порядку набути право власності або користування на цю земельну ділянку.

Особа, яка здійснила самочинне будівництво об'єкта на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, не може набути право власності на нього в порядку статті 331 ЦК України.

Таку правову позицію Верховний Суд України виклав в Постановах №6-225цс14 від 28 січня 2015 року та № 6-1328 цс 15 від 02 грудня 2015 року.

З матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка, на якій розташоване спірне нерухоме майно не відводилась позивачу у встановленому законом порядку для будівництва.

Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» від 30 березня 2012 року № 6, при розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що відповідно до статті 26Закону № 2780-XII спори з питань містобудування вирішуються радами, інспекціями державного будівельного архітектурного контролю у межах їх повноважень, а також судом відповідно до законодавства.

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК, частина перша статті 4 Цивільного процесуального кодексу України). У зв'язку із цим звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

Враховуючи наведене, при вирішенні питання про відкриття провадження у справі за позовом про визнання права власності на самочинно збудовані об'єкти суд має звертати увагу чи зазначено у позовній заяві відповідно до вимог статті 175 ЦПК України обставини щодо звернення позивача до інспекції державного будівельного архітектурного контролю про прийняття об'єкта до експлуатації та посилання на докази щодо зазначених обставин. У разі відсутності посилання на такі обставини або докази суд має відповідно до вимог статті 185 ЦПК України залишити позовну заяву без руху та надати строк для усунення недоліків із наслідками, передбаченими частиною другою статті 185 ЦПК України.

Якщо позивач не звертався до компетентного державного органу із заявою про прийняття об'єкта до експлуатації, суд вирішує спір по суті з урахуванням наведених обставин та вимог закону.

Як вбачається з матеріалів справи позивач не надала суду доказів того, що він звертався до компетентного державного органу із заявою про прийняття спірного нерухомого майна до експлуатації і такий орган приймав рішення з цього питання.

Посилання позивача в позовній заяві на те, що його позовні вимоги повинні бути задоволені на підставі ст. 344 ЦК України колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки, відповідно до вказаної норми Закону, для визнання права власності за набувальною давністю на нерухоме майно, позивачем має бути доведено в сукупності такі обставини, як законний об'єкт володіння, добросовісність, відкритість, давність володіння і його безперервність, натомість позивачем не доведено добросовісність набуття спірного домоволодіння.

Так, згідно з ч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Виходячи зі змісту ст. 344 ЦК України, обставинами, які мають значення для справи є: законний об'єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (строк володіння).

Зокрема, володілець за давністю є незаконним володільцем, про що зазначено в ч. 1 ст. 344 ЦК України (особа заволоділа чужим майном). Право власності на стороні володільця за давністю виникає поза волею та незалежно від волі колишнього власника, При цьому, добросовісність володіння означає, що особа не знала і не повинна була знати, що володіє річчю незаконно.

Пунктом 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних в кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014р. «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз'яснено, що при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Отже, для застосування набувальної давності володіння має бути добросовісним, тобто володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, інакше кажучи, обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву щодо правомірності набуття майна.

Згідно зі ст. 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Набувальна давність (або давність володіння) відноситься до первісних способів набуття права власності, тому що права набувача засновані не на минулій власності чи відносинах правонаступництва, а на обов'язковій сукупності обставин, передбачених ч.1 ст.344 ЦК України, до яких насамперед відносяться законний об'єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (тобто строк володіння).

Набувальна давність визначається як засіб закріплення майна за суб'єктами, що ним володіють, у випадках, коли вони не мають можливості через певні обставини підтвердити підстави виникнення прав, а також в інших ситуаціях. Право власності за набувальною давністю може бути набутим як на безхазяйні речі, так і на майно, яке належить за правом власності іншій особі.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем, і у витребуванні якого його власнику відмовлено.

На підставі наведеного вище колегія суддів приходить до висновку, що задовольняючи позовні вимоги позивача,суд першої інстанції фактично визнав право власності на об'єкт незавершеного будівництва, яке було збудовано самочинно, що не передбачено нормами чинного законодавства.

Приймаючи до уваги доводи апеляційної скарги Нікопольської місцевої прокуратури Дніпропетровської області та обставини справи, колегія суддів вважає, що підстав для задоволення позову про визнання права власності на нежитлову будівлю за позивачем ОСОБА_1 не вбачається.

Неповне з'ясування судом обставин справи, що мають значення для справи, як і порушення або неправильне застосування норм процесуального права, у відповідності до положень п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, є підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-383,386 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Нікопольської місцевої прокуратури Дніпропетровської області, в інтересах держави в особі Апостолівської міської ради - задовольнити.

Рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 25 вересня 2017 року скасувати та постановити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Апостолівської об'єднаної територіальної громади про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна в порядку набувальної давності - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складено 16 квітня 2018 року.

Головуючий:

Судді: