ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 грудня 2009 р. № 20-11/353-4/304-11/403-9/121
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Дерепи В.І.
суддів :Грека Б.М.,
Подоляк О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу СПД-ФО ОСОБА_1
на постановуСевастопольського апеляційного
господарського суду від 16.07.2009 р.
у справі№ 5020-11/353-4/304-11/403-9/121
за позовомСПД-ФО ОСОБА_1
(надалі –Підприємець)
доКомунальне підприємство "Орбіта"
(надалі –КП "Орбіта")
провизнання недійсним договору
за участю представників:
від позивача - не з'явились
від відповідача- не з'явились
В С Т А Н О В И В:
У липні 2007 р. Підприємець звернулася до господарського суду з позовом до КП "Орбіта" про визнання недійсним договору на господарське обслуговування в частині калькуляції –розрахунку вартості експлуатаційних витрат для торговельних павільйонів на ринку та зобов'язати відповідача затвердити нову калькуляцію, яка буде розрахована судовим експертом.
В подальшому позивач, в порядку ст. 22 ГПК України, змінила свої вимоги і просила суд визнати недійсним вказаний договір в цілому.
Рішенням господарського суду міста Севастополя від 22.04.2009 р. (суддя Рибіна С.А.), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 16.07.2009 р. (судді: Маслова З.Д., Градова О.Г., Ткаченко М.І.), в позові відмовлено.
Не погоджуючись з постановою Севастопольського апеляційного господарського суду Підприємець звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 22.08.2005 р. між Підприємцем та КП "Орбіта" укладено договір № 60 на господарське обслуговування, яким регулюються взаємовідносини сторін по наданню господарських послуг у зв'язку з розміщенням павільйону позивача на території ринку по пр. Жовтневої революції, 61 у місті Севастополі.
За правилами статті 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтями 180 ГК України та 638 ЦК України встановлено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбаченому законом порядку та формі досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов. Істотними є умови, визначені такими за законом, чи необхідні для договорів даного виду, а також умови щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Таким чином, суди дійшли вірного висновку про те, що між Підприємцем та КП "Орбіта" було укладено договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, а зміст цього договору становлять умови, які визначені на розсуд сторін і погоджені ними.
Згідно вимог ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Приймаючи рішення та постанову суди обґрунтовано вказали на те, що позивачем в процесі розгляду справи не було надано доказів того, що даний договір не відповідає нормам чинного законодавства.
Також судами правильно встановлено, що на відносини позивача та відповідача не розповсюджуються вимоги Закону України "Про житлово –комунальні послуги". Предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг. Особливістю договору на надання житлово –комунальних послуг є обов'язковість його укладання між виробником (виконавцем) та споживачем, а договір на господарське обслуговування, який укладений між позивачем та відповідачем заснований на вільному волевиявленні сторін та їх власний розсуд.
Висновки господарських судів про відсутність правових підстав для задоволення позову відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права, є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1115 ГПК України та частин 1, 2 статті 1117 ГПК України, касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Посилання оскаржувача на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення ст. 1117 ГПК України та з підстав їх суперечності матеріалам справи.
Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу СПД-ФО ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 16.07.2009 р. у справі № 5020-11/353-4/304-11/403-9/121 залишити без змін.
Головуючий, суддя В. Дерепа
С у д д і: Б. Грек
О. Подоляк