Номер провадження: 22-ц/785/2672/18

Номер справи місцевого суду: 522/2019/16-ц

Головуючий у першій інстанції Бойчук А.Ю.

Доповідач Сегеда С. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.04.2018 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Кононенко Н.А.,

Цюри Т.В.,

за участю:

секретаря Цихиселі Л.Р.,

представника ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_4,

представника ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_7 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 жовтня 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, Департаменту міського господарства Одеської міської ради, Комунального підприємства «Міське агентство з приватизації житла», треті особи, які не заявляють позовних вимог: ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_5, про визнання незаконним та скасування пункту розпорядження, Свідоцтва про право власності на житло,

встановила:

10.02.2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Приморської районної адміністрації Одеської міської ради (далі - ПРА ОМР), Департаменту міського господарства Одеської міської ради (далі - ДМГ ОМР), Комунального підприємства (далі - КП) «Міське агентство з приватизації житла», треті особи, які не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_5, та відповідно до уточнених позовних вимог від 08.02.2017 року (т.2, а.с.14-18) просив:

визнати незаконним та скасувати пункт 3.9. розпорядження ПРА ОМР № 484 від 23.08.2012 року, в частині надання ОСОБА_8 підсобного приміщення площею 10,2 кв. м., яке розташоване в квартирі АДРЕСА_1, на склад родини 4 особи;

визнати незаконним та скасувати Розпорядження органу приватизації за № 219872 від 23.12.2013 року;

визнати недійсним Свідоцтво про право власності на житло видане 23.12.2013 року ДМГ ОМР на 741/1000 частин квартири АДРЕСА_2.

Позовні вимоги обґрунтував тим, що в 1992 році ОСОБА_3 на підставі ордеру на житлове приміщення вселився до комунальної квартири АДРЕСА_1. Відповідний ордер був виданий на житлову кімнату площею 18,89 кв. м., яку позивач і зайняв.

Пізніше у вказаній квартирі були зареєстровані та стали проживати діти позивача - ОСОБА_11 та ОСОБА_12, а за спливом проміжку часу - онуки: ОСОБА_13 та ОСОБА_14. Кімнатою 12,97 кв.м. сім'я ОСОБА_11 користувалася безперервно з моменту зайняття та до теперішнього часу.

У травні 2015 року до ОСОБА_3 від сусідів по квартирі - сім'ї ОСОБА_8 надійшла вимога про звільнення кімнати площею 12,97 кв.м., оскільки, з наданої інформації саме вони є власниками даної кімнати.

Ознайомившись з Розпорядженням ПРА ОМР № 484 від 23.08.2012 року, Розпорядженням органу приватизації за № 219872 від 23.12.2013 року, Свідоцтвом про право власності від 23.12.2013 року за реєстровим № 8-24312, позивач дійшов висновку, що вони видані з порушенням ст. 1, ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та п. 3 Наказу № 396 від 16.12.2009 року Міністерства з Питань житлово-комунального господарства України «Про затвердження Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян», а тому був змушений звернутися до суду за захистом свого права.

Представник відповідача ПРА ОМР - Гуменюк О.Д. у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог.

У судовому засіданні представник третьої особи ОСОБА_6 та третя особа ОСОБА_5 просили в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Справа була розглянута за відсутності інших учасників процесу.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 06 жовтня 2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 було відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 ставить питання про скасування зазначеного судового рішення із ухваленням нового про задоволення його позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечень проти неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у відповідності до ордеру на вселення №4782 серії БО, виданого 17.07.1992 року бюро обміну жилими приміщеннями Виконкому ОМР на ім'я ОСОБА_3, 21.04.1962р. народження, позивач вселився в установленому законом порядку в житлову кімнату площею 18,89 кв. м, що входить до складу квартири спільного заселення №15 у будинку АДРЕСА_1, яку в подальшому було перейменовано на вул. Новосельського.

Пізніше в зазначеній квартирі були прописані та стали проживати на законних підставах діти ОСОБА_3: ОСОБА_23, ІНФОРМАЦІЯ_7 - з 04.06.1993р.; ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_8 - з 12.07.2000р.

Дружина основного квартиронаймача і позивача у справі - ОСОБА_3 - ОСОБА_17, ІНФОРМАЦІЯ_9, також фактично проживає в зазначеній квартирі, хоча її місце проживання уже протягом тривалого часу зареєстроване за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1.

Матеріали справи також встановлено і не заперечується учасниками справи, що вказана квартира є квартирою спільного заселення («комунальною» квартирою»). Її загальна площа складає 89,5 кв.м, житлова площа - 31,2 кв.м. Квартира розміщується на цокольному поверсі 3-поверхового багатоквартирного житлового будинку, експлуатація та обслуговування якого здійснюються виробничою дільницею №9 КП ЖКС «Порто-Франківський».Частина квартири, яку займає сім'я позивача ОСОБА_3, не приватизована, використовується згідно договору найму жилого приміщення, як це передбачено статтею 61 ЖК УРСР.

У період до грудня 2013 року квартиронаймачем іншої частини зазначеної квартири № 15 була сім'я ОСОБА_8, складом сім'ї - 4 особи: окрім неї, також її чоловік, дочка та чоловік дочки.

У відповідності до п. 3.9 розпорядження Приморської РА ОМР від 23.08.2012р. №484 сім'ї ОСОБА_5, на склад родини в 4 особи, надано в користування підсобні приміщення в зазначеній квартирі спільного заселення, площами 17,4 кв.м, 7,5 кв.м, 10,2 кв.м. (т.1, а.с.136).

Розпорядженням органу приватизації ОМР №219872 23.12.2013 року було видано Свідоцтво про право власності на житло у порядку приватизації №8-24312 від 23.12.2013р, згідно якого 741/1000 частин вказаної квартири спільного заселення передано у спільну часткову власність ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_9, загальною площею 66,31 кв.м. (т.1, а.с.144).

Вищевказане розпорядження було видане на підставі розрахунку площі та часток у квартирі спільного заселення №15 у будинку АДРЕСА_4 на родину ОСОБА_8.», оформленого відповідальним працівником КП «Міське агентство з приватизації житла».

При цьому, розрахунок був здійснений у відповідності до п.6.2 та додатка 1 до Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16.12.2009р. №396, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.01.2010р. за №109/17404, а також п. 3.7 та додатка 4 до Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18.06.2007р. №55, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06.07.2007р. за №774/14041.

Таким чином, судом першої інстанції обгрунтовано встановлено, що у власність сім'ї ОСОБА_8 перейшли наступні приміщення зі складу вказаної квартири:

- №1 - жила кімната площею 17,9 кв.м;

- №2 підсобне приміщення площею 17,4 кв.м;

- №3 підсобне приміщення площею 7,5 кв.м;

- №7 підсобне приміщення площею 10,2 кв.м (спірне приміщення).

В свою чергу, в обособленому користуванні сім'ї ОСОБА_3 знаходиться: приміщення №8 - жила кімната площею 13,3 кв.м.

У спільному користуванні обох сімей знаходились такі допоміжні (нежитлові) приміщення зі складу квартири:

- №4 туалет, площею 1,2 кв.м;

- №5 коридор, площею 1,6 кв.м;

- №6 кухня, площею 9,5 кв.м;

- №9 коридор, площею 10,9 кв.м.

В подальшому, на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 03.11.2015р. та згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 03.11.2015р. ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_9 подарували, а ОСОБА_5 отримала в дар і стала власницею 741/1000 часток вказаної квартири спільного заселення, та користувачем відповідними приміщеннями квартири, що складають 66,31 кв.м., про що зазначено в п.1 договору дарування (т.2, а.с.57-58).

Згідно довідки (з місця проживання про склад сім'ї та реєстрацію) №298 від 25.02.2016 року в квартирі зареєстровані та займають жилу кімнату, площею 19,46 кв. м., ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_18, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_19, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_20, ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_21, ІНФОРМАЦІЯ_6 (т.2, а.с.10).

Тобто, на теперішній час вказана квартира знаходиться у спільному користуванні двох сімей, а саме, родини ОСОБА_5 та родини ОСОБА_3, причому останні не мають права на зайняття підсобного приміщення площею 10,2 кв.м.

Зазначені обставини також встановлені рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 10 листопада 2016 року у цивільній справі № 522/84/16-ц, залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 15.02.2017 року (т.2, а.с.86 -103), згідно якого ОСОБА_3 та члени його сім'ї самоправно, у спосіб, не передбачений законом чи договором, вселились у підсобне приміщення площею 10,2 кв.м, позначене на плані цифрою «7» та закріплене за позивачем ОСОБА_5.

Вказаним судовим рішенням також встановлено, що у внутрішній некапітальній стіні квартири сім'я ОСОБА_3 самочинно влаштували дверний проріз, що з'єднує жилу кімнату площею 13,3 кв.м, позначену на плані цифрою «8», що знаходиться в користуванні наймача ОСОБА_3, зі спірним приміщенням «7», закріпленим у користуванні ОСОБА_5 самовільно здійснили заміну замків на дверях, улаштованих в іншому дверному прорізі, який згідно з проектом будинку має використовуватись для входу/виходу зі спірного приміщення «7» до коридору загального користування площею 10,9 кв.м, позначеного на плані цифрою «9», з внутрішнього боку дверей, які згідно з проектом мають використовуватись для входу/виходу зі спірного приміщення «7» до коридору загального користування «9», улаштували металеву решітку.

Зазначені обставини унеможливлюють ОСОБА_5 доступ до спірного приміщення «7» з коридору загального користування «9», оскільки його самовільно зайняла сім'я ОСОБА_3.

Більше того, вищевказаними судовими рішеннями позов ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_17, ОСОБА_12, ОСОБА_11 про усунення перешкод у користуванні підсобним приміщенням, виселення, вселення та відшкодування моральної шкоди - задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_3, ОСОБА_17, ОСОБА_12, ОСОБА_11 усунути перешкоди у здійсненні ОСОБА_5 права користування підсобним приміщенням площею 10,2 кв.м., позначеним на плані цифрою «7», що входить до складу квартири АДРЕСА_3. Також, виселено ОСОБА_3, ОСОБА_17, ОСОБА_12, ОСОБА_11 з вищезазначеного приміщення та вселено ОСОБА_5

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 15.02.2017 року вищевказане рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 листопада 2016 року залишено без змін.

На виконання вказаних судових рішень, були видані виконавчі листи та заведені виконавчі провадження: ВП № 53732109, ВП № 53732270, ВП № 53731370, ВП № 53731488 у цивільній справі №522/4/16-ц, про виселення ОСОБА_3, ОСОБА_17, ОСОБА_12, ОСОБА_11 зі спірного підсобного приміщення, які закінчені 10 та 11 травня 2017 року у зв'язку з виконанням вимог виконавчих документів у повному обсязі (т.2, а.с.117-120).

У відповідності до ст. 124 Конституції України та за змістом ч.3 ст. 61 ЦПК України, в редакції, яка була чинною на час постановлення оскаржуваного судового рішення, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України, та не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач ОСОБА_3 не надав суду жодного доказу, який би підтверджував його право або право його родини на користування спірним підсобним приміщенням, площею 10,2 кв.м.

У зв'язку з цим, колегія суддів повністю погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що матеріали справи не містять жодних підстав для визнання недійсним та скасування п. 3.9. Розпорядження ПРА ОМР № 484 від 23.08.2012 року, в частині надання ОСОБА_8 підсобного приміщення площею 10,2 кв.м., яке розташоване в квартирі АДРЕСА_1, на склад родини 4 особи, визнання незаконним та скасування Розпорядження органу приватизації за № 219872 від 23.12.2013 року, визнання недійсним Свідоцтва про право власності на житло, видане 23.12.2013 року ДМГ ОМР на 741/1000 частин квартири АДРЕСА_2, на сім'ю ОСОБА_8 із 4-х осіб.

При цьому колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції, який зазначив, що Приморська РА на час прийняття оспорюваного Розпорядження, керувалась Положенням про Приморську РА ОМР № 384- VI від 28.02.2011 року, виконувала функції уповноваженого органу власника житлового фонду жилих та нежилих приміщень, здійснювала управління комунальною власністю (підприємствами, житловим фондом), розташованою на території району, а тому була наділена усім об'ємом прав на надання в користування гр. ОСОБА_8 підсобних приміщень.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваного рішення суду та доводів апеляційної скарги.

Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду відповідає зазначеним вимогам, є законним і обґрунтованим, доводи апеляційної скарги його не спростовують, оскільки рішення ухвалено у повній відповідності до вимог матеріального і процесуального права.

У зв'язку з цим, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - без змін.

Разом з тим, посилання суду на пропуск позивачем строку позовної давності за захистом своїх прав, є зайвим, оскільки у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 суд відмовив у зв'язку з їх безпідставністю, з чим повністю погоджується колегія суддів.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381 - 384 ЦПК України, колегія суддів

постановила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено: 11.04.2018р.

Судді апеляційного суду Одеської області: С.М. Сегеда

Н.А. Кононенко

Т.В. Цюра