ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

                                                                                                     Справа №2а-7169/09/1370

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 грудня 2009 року, 10 год. 55 хв.                               м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді                                                     Кравчука В.М.

за участю секретаря судового засідання                               Ганачівської Л.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засідання справу за  позовом Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до ТзОВ «Кооператори» про стягнення заборгованості в сумі 3 082,32 гривень, -

В С Т А Н О В И В :

Львівське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося в суд з позовною заявою до ТзОВ «Кооператори» про стягнення заборгованості в сумі 3 082,32 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до наявного у справі статистичного звіту відповідача за 2008 рік середньооблікова чисельність працюючих становила 8 осіб, що зобов’язувало його створити 1 робоче місце (4%) для працевлаштування інвалідів, з них  середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства  встановлена інвалідність – відсутня. Таким чином кількість робочих місць незайнятих інвалідами на підприємстві – теж відсутня. Однак, жодної особи-інваліда не було працевлаштовано, чим порушено норми ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» та не сплачено відповідні штрафні санкції.

В судовому засіданні позивач позов підтримав з мотивів, зазначених у позовній заяві.

Відповідач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча був повідомлений про час та місце розгляду справи, заперечень по суті позовних вимог не надав,  а тому справа розглядається на основі наявних доказів, у відповідності до вимог ч.6 ст.71 КАС України.

Заслухавши присутнього представника позивача, розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, Суд, даючи правову оцінку спірним правовідносинам, виходив з наступного.

Судом встановлено, що відповідач - ТзОВ «Кооператори»  зареєстроване як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття в фонді соціального захисту інвалідів та використовує найману працю фізичних осіб.

ТзОВ «Кооператори» подано за 2008 рік звіт форми № 10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів, з якого вбачається, що середньооблікова чисельність працівників, що використовувалась відповідачем у 2008 р. становила 8 осіб, з них 0 осіб інваліди. Відповідно, норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів для зазначеного підприємства становить 1 особу.

Статтею 43 Конституції України задекларовано право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Виконання та реалізація зазначеної конституційної норми забезпечується законами України, підзаконними актами та актами ненормативного характеру, які встановлюють механізм реалізації права на працю.

Визначення поняття робочого місця і умов, за яких воно вважалося створеним, наводилось у Положенні про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 N 314 (постанова втратила чинність згідно з постановою Кабінету Міністрів України "Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 31.01.2007 N 70).

Наразі поняття робоче місце інваліда, спеціальне робоче місце інваліда визначено статтею 1 Закону України "Про реабілітацію інвалідів в Україні" від 06.10.2005 N 2961-IV (набрав чинності з 01.01.2006), і розуміється як робоче місце інваліда - місце або виробнича ділянка постійного або тимчасового знаходження особи у процесі трудової діяльності на підприємствах, в установах і організаціях; спеціальне робоче місце інваліда - окреме робоче місце або ділянка виробничої площі, яка потребує додаткових заходів з організації праці особи з урахуванням її індивідуальних функціональних можливостей, обумовлених інвалідністю, шляхом пристосування основного і додаткового устаткування, технічного обладнання тощо.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 N 875-XII (далі - Закон).

Відповідно до ч.1 ст. 17 Закону з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Обов'язки роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування визначені частиною третьою статті 18 Закону, а саме: виділення та створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць; створення для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; забезпечення інших соціально-економічних гарантій, передбачених чинним законодавством; надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів; звітування Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Основні правила визначення нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів та застосування штрафних санкцій за невиконання цього нормативу встановлено статтями 19, 20 Закону.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

  Відповідальність за незабезпечення зазначених нормативів відповідно до частини другої статті 19 Закону покладається на підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю.

Частиною 1 статті 20 Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.   Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Відповідно до ч.7 ст. 19 Закону порядок реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, строки подання йому звітів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, зарахування кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, контролю за виконанням нормативів робочих місць та перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо їх реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, подачі щорічного звіту та сплати ними адміністративно-господарських санкцій, а також надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 2.1 Інструкції щодо заповнення форми звітності N 10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів" від 10.02.2007 N 42, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.02.2007 за N 117/13384 звіт складається роботодавцями щороку і до 1 березня, наступного після звітного періоду, подається або надсилається рекомендованим листом за місцем їх державної реєстрації відділенню Фонду.

Судом встановлено, що відповідачем подавався звіт форми № 10-ПІ, де норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів становив 1 особу. Однак фактично не працевлаштовано жодної особи-інваліда, будь-яких доказів щодо інформування відповідних державних органів про готовність та наявність можливості працевлаштування 6 осіб-інвалідів підприємством суду не надано.

Порядок сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів встановлюється «Порядком сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів», затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 року № 70 (надалі - Порядок).

Відповідно до зазначеного Порядку роботодавці сплачують суму адміністративно-господарських санкцій відділенням Фонду соціального захисту інвалідів (далі - відділення Фонду) за місцем їх державної реєстрації як юридичних осіб або фізичних осіб - підприємців на балансовий рахунок 3510 в установах Національного банку, відкритий в органах Державного казначейства, або на балансовий рахунок 2510 в установах комерційних банків до 15 квітня року, що настає за роком, в якому відбулося порушення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів. Обчислення суми адміністративно-господарських санкцій проводиться роботодавцями самостійно згідно з порядком заповнення звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів, затвердженим Мінпраці за погодженням з Держкомстатом. У разі коли роботодавець не одержує прибутку, сума адміністративно-господарських санкцій сплачується за рахунок інших джерел відповідно до законодавства. Порушення строків сплати суми адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені у розмірі 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку за кожний календарний день прострочення.

В звіті форми № 10-ПІ відповідач самостійно не визначив суму адміністративно-господарських санкцій, а тому така визначена позивачем в розмірі 2 868,75 грн. Позивачем нараховано відповідачу пеню за несвоєчасну сплату адміністративно-господарських санкцій в розмірі 213,57 грн. Розрахунок суми заборгованості відповідає вихідним даним. Отже, загальна сума заборгованості становить 3 082,32 грн.

За таких обставин Суд вважає, що позов є обгрунтованим і підлягає до задоволення.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, зокрема, частини 4, судові витрати у формі судового збору, з відповідача стягнути не належить.

Керуючись ст.ст. 17-19, 94, 160-163 КАС України, Суд –

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Кооператори» (ідентифікаційний код 35620807) на користь Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (ідентифікаційний код 23949066) заборгованість в сумі 3082,32 гривень.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до апеляційного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови подається протягом 10 днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасована, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлено 16 грудня 2009 р о 11:00

                 Суддя                                                                        Кравчук В.М.