ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.04.2018Справа № 910/9131/16

Господарський суд міста Києва у складі судді Паська М.В, при секретарі судового засідання Сандровського А.А., розглянувши позовну заяву розпорядника майна приватного акціонерного товариства "Креатив" арбітражного керуючого Кізленка В.А. до приватного акціонерного товариства "Креатив" за участю 1) товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Протеїн-Продакшн" 2) товариства з додатковою відповідальністю "Яготинське хлібоприймальне підприємство" про визнання договору купівлі-продажу часток у статутному капіталі недійсним та визнання права власності на спірні корпоративні права в межах справи № 910/9131/16 про банкрутство приватного акціонерного товариства "Креатив"

Представники сторін:

від позивача Кізленко В.А. - розпорядник майна боржника,

від відповідача Свистунов Д.В. - керівник.

В судовому засіданні приймали участь: Терещенко Д.Л. - предст. за дов. ТОВ "Торговий дім Протеїн-Продакшн", ТОВ "Яготинське хлібоприймальне підприємство".

Присутні: Полтавець П.Ю. - предст. за дов. ПАТ "Державний ощадний банк України", Гижко О.Л. - предст. за дов. ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України"

ВСТАНОВИВ:

У провадженні судді Господарського суду м. Києва Яковенко А.В. перебуває справа № 910/9131/16 за заявою приватного акціонерного товариства "Креатив" про його банкрутство на стадії процедури розпорядження майном, введеної ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.06.16.

05.08.16 від розпорядника майна боржника надійшла заява про визнання договору купівлі-продажу часток у статутному капіталі недійсним та визнання права власності на спірні корпоративні права в межах справи № 910/9131/16.

Ухвалу господарського суду міста Києва від 14.06.17 відмовлено в задоволенні заяви розпорядника майна боржника про визнання договору купівлі-продажу часток у статутному капіталі недійсним та визнання права власності на спірні корпоративні права в межах справи № 910/9131/16.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.08.17 залишено без змін ухвалу господарського суду міста Києва від 14.06.17.

Постановою Вищого господарського суду України від 12.12.17 скасовано постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.08.17 та ухвалу господарського суду міста Києва від 14.06.17, а справу направлено на новий розгляд.

У зв'язку з чим, матеріали заяви розпорядника майна боржника про визнання договору купівлі-продажу часток у статутному капіталі недійсним та визнання права власності на спірні корпоративні права в межах справи № 910/9131/16 передані на повторний автоматичний розподіл, в результаті якого, передані судді Паську М.В.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.02.18 прийнято заяву в межах справи № 910/9131/16 та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 06.03.18.

15.02.18 від розпорядника майна боржника надійшли пояснення.

28.02.18 від товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Протеїн-Продакшн" надійшли пояснення.

28.02.18 від товариства з додатковою відповідальністю "Яготинське хлібоприймальне підприємство" надійшли пояснення.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.03.18 закрито підготовче провадження та призначено заяву в межах справи № 910/9131/16 до судового розгляду по суті на 03.04.18.

Представник позивача, у судовому засіданні, доповіли по суті поданого позову та просив суд його задовольнити.

Представник відповідача, у судовому засіданні, запручував проти поданого позову та просив суд відмовити в його задоволенні.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 27.06.15 між відповідачем (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Протеїн-Продакшн" (покупець) був укладений договір купівлі-продажу часток у статутному капіталі (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого продавець продає покупцю належні йому на праві приватної власності 4.579.865 часток, що дорівнює 94,8089% статутного капіталу товариства з додатковою відповідальністю "Яготинське хлібоприймальне підприємство", а покупець приймає та оплачує зазначену кількість часток у статутному капіталі товариства з додатковою відповідальністю "Яготинське хлібоприймальне підприємство".

Розпорядник майна боржника арбітражний керуючий Кізленко В.А. (далі - позивач) звернувся до суду із позовною заявою, в якій просить суд визнати договір купівлі-продажу часток у статутному капіталі недійсним та визнати право власності на спірні корпоративні права в межах справи № 910/9131/16.

На думку позивача боржник безоплатно відчужив належне йому майно, що призвело до порушення прав кредиторів.

Відповідач надав суду заперечення з додатковими поясненнями на позовну заяву в межах справи, в яких зазначив про неможливість її задоволення, у зв'язку з її не обґрунтованістю та просив суд відмовити в її задоволенні.

Оцінюючи подані позивачем та відповідачами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтею 189 Господарського кодексу України визначено, що ціна у цьому Кодексі є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються у системі оподаткування. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається у договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін. Суб'єкти господарювання використовують у своїй діяльності вільні та державні регульовані ціни.

Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Відповідно до ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна у договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Нормами п. 3 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору.

Частинами 2, 3 ст. 6 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Позаяк, судом встановлено, що оскаржуваний договір підписано уповноваженими особами без будь-яких зауважень, що з огляду на приписи наведених норм законодавства свідчить про погодження ними всіх умов, які містяться у такому договорі.

Разом з тим, виходячи із системного аналізу наведених норм, сторони є вільними в укладенні договору, а тому правомірно на власний розсуд встановили вартість відчужуваних корпоративних прав.

Зважаючи на викладене, твердження позивача про те, що на підставі оскаржуваного договору відбулось безоплатне відчуження майна приватного акціонерного товариства "Креатив", є безпідставним з огляду на наявність грошового зобов'язання покупця оплатити отримані від такого товариства корпоративні права.

Приписами ст. 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено судом, в матеріалах справи міститься додаткова угода №1 від 27.06.15 до Договору, підписана уповноваженими представниками приватного акціонерного товариства "Креатив" та товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Протеїн-Продакшн", якою встановлено, що за набуття права власності на зазначені в п. 1.3 Договору частки в статутному капіталі учасника (засновника) ТДВ "Яготинське хлібоприймальне підприємство", покупець зобов'язується сплатити продавцю 1.280.000, 00 грн.

Пунктом 2 вказаної додаткової угоди визначено, що оплата здійснюється шляхом безготівкового розрахунку протягом 2 років з дати укладення Договору на банківський рахунок продавця № 26006301808 в філії Кіровоградське обласне управління АТ "Ощадбанк", код банку 323475.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та п. 2 додаткової угоди № 1 від 27.06.15 до Договору, покупець був зобов'язаний провести остаточний розрахунок за отримані корпоративні права в строк до 27.06.17.

Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Тобто, зазначена стаття передбачає, що порушення права чи законного інтересу або спір щодо них повинні існувати на момент звернення до суду.

Разом з тим, на момент звернення арбітражного керуючого Кізленка В.А. до суду із заявою у порядку ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а саме: 05.08.2016, строк виконання товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Протеїн-Продакшн" грошового зобов'язання за договором не настав, що свідчить про передчасність тверджень позивача про неотримання боржником грошових коштів за спірним договорам та безоплатне відчуження майна.

В той час, до письмових пояснень, що надійшли до суду 28.02.2018 від товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Протеїн-Продакшн", останнім було додано платіжне доручення № 18661932 від 13.02.18 на суму 5.000, 00 грн., що свідчить про часткове виконання грошового зобов'язання за вказаним договором.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відтак, з огляду на викладене слідує, що за наслідками неналежного виконання покупцями своїх грошових зобов'язань за оскаржуваним договорам, а саме, частковою сплатою товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Протеїн-Продакшн" коштів з порушенням встановленого додатковою угодою строку, то за таких підстав приватне акціонерне товариство "Креатив" не позбавлене можливості звернутися до суду за захистом своїх порушених прав, шляхом стягнення заборгованості з товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Протеїн-Продакшн", штрафних санкцій та нарахувань за ст. 625 Цивільного кодексу України, що виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Що стосується тверджень розпорядника майна стосовно того, що за оскаржуваним договором відбулось відчуження активів боржника за ціною, у десятки разів нижче реальної їх вартості, то суд вказує наступне.

Відповідно до ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Як зазначено у пункті 2.14 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.13 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" звичайними є ціни, які за подібних обставин зазвичай сплачувалися за аналогічне майно у відповідний момент часу у відповідному регіоні. Доведення рівня таких цін покладається на особу, яка заявила вимогу про відшкодування вартості майна.

Поняття "звичайних" цін наведено в Податковому кодексі України. Відповідно до п. 14.1.71 Податкового кодексу України звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Якщо під час здійснення операції обов'язковим є проведення оцінки, вартість об'єкта оцінки є підставою для визначення звичайної ціни для цілей оподаткування.

Відтак, рівень звичайної ціни (рівень ринкової ціни) може бути визначений за результатами оцінки об'єкту продажу.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" оцінка майна, майнових прав - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону, і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності, у цьому Законі майновими правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.

За змістом ч. 1 ст. 12 вказаного Закону України звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За змістом ч. 1 ст. 101 вказаного Кодексу учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

Позаяк, за час розгляду даної заяви, позивачем не було надано суду жодного належного та допустимого доказу на підтвердження факту проведення оцінки об'єкту продажу (корпоративних прав) за оспорюваним договором та складання відповідного звіту про оцінку таких прав.

Крім того, під час проведення підготовчого засідання у даній справі позивачем також не було заявлено клопотання про призначення у справі судової експертизи з метою встановлення ринкової вартості частки в статутному капіталі товариства з додатковою відповідальністю "Яготинське хлібоприймальне підприємство", яка належала боржнику та була відчужена на підставі спірного договору.

Частина 4 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України вказує, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом, у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконання обов'язків щодо доказів.

Виходячи з предмету та підстав позовних вимог, з огляду на обставини, що входять до предмету доказування по справі, у зв'язку з тим, що позивач не був позбавлений можливості самостійно отримати докази у справі, з огляду на приписи ч. 4 ст. 74 ГПК, у суду були відсутні вказані підстави.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

Таким чином суд приходить до висновку, що заявником належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України не доведено суду, що станом на момент укладення спірного договору зі сторони Приватного акціонерного товариства "Креатив" були відчужені корпоративні права за цінами нижчими від ринкових.

Поміж іншого, правочини можуть бути визнані недійсними у відповідності до ст. 20 Закону про банкрутство, зокрема, якщо боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів.

Тобто, обов'язковою умовою для визнання правочину, укладеного боржником, на підставі вищенаведеної норми, є саме умова, за якою майна боржника стало недостатньо для задоволення вимог кредиторів.

Проте, позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що внаслідок укладення спірного правочину майна боржника стало недостатньо для задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.

Отже, відповідно до положень чинного законодавства України, визнання правочину недійсним ставиться в залежність від його відповідності вимогам чинного законодавства та актам органів державної влади.

Витрати по сплаті судового збору, у відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, у разі відмові у позові покладаються судом на позивача.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 232, 233, 236-241 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1.Відмовити в задоволенні позовної заяви розпорядника майна боржника арбітражного керуючого Кізленка Вадима Андрійовича про визнання недійсним договору купівлі-продажу часток у статутному капіталі.

2.Рішення підлягає оскарженню в порядку та строк розділу ІV ГПК України, та набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України.

Суддя М.В. Пасько

Повний текст рішення складено 13.04.18.