ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 911/3866/15

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Пількова К. М. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

за участю секретаря судового засідання Жураховської Т.О.

розглянув касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Укргазбанк"

на рішення Господарського суду Київської області (суддя Ярема В.А.) від 17.07.2017

та постанову Київського апеляційного господарського суду (головуючий - Куксов В.В., судді: Гончаров С.А., Майданевич А.Г.) від 16.01.2018

у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Київська пересувна механізована колона-2"

до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Укргазбанк"

та Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів Національного банку України, Міністерства фінансів України, Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Осипенка Дмитра Олеговича та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

про стягнення визнання недійсними договорів, витребування майна з чужого незаконного володіння, зобов'язання повернути майно

Учасники справи:

представник позивача -Горбайчук Л.В.,

представник відповідача 1 -Джалов'ян І.А.,

представник відповідача 2 - не з'явився,

представник третьої особи 1- не з'явився,

представник третьої особи 2- не з'явився,

представник третьої особи 3- не з'явився,

представник третьої особи 4 - не з'явився.

Короткий зміст позовних вимог

1. 31.08.2015 Публічне акціонерне товариство "Київська пересувна механізована колона-2" (далі - Позивач) подало позовну заяву про визнання недійсними договорів: про передачу приймаючому банку нерухомого майна неплатоспроможного банку від 19.06.2015, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний банк "Укргазбанк" (далі - Відповідач 1) та Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний банк "Київ" (далі - Відповідач 2), посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Дмитром Олеговичем, зареєстрованого в реєстрі за № 3934, про передачу приймаючому банку нерухомого майна неплатоспроможного банку від 19.06.2015, укладеного між Відповідачем 1 та Відповідачем 2, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Дмитром Олеговичем, зареєстрованого в реєстрі за № 3936; витребування з чужого незаконного володіння Відповідача 1 на користь Позивача квартир № 3 та № 4, що знаходяться за адресою: Київська область, Обухівського району, смт. Козин, вул. Старокиївська, № 140, загальною площею 644, 2 кв. м та 645 кв. м. (далі - Квартири); зобов'язання Позивача повернути Відповідачу 2 майнові права щодо шести квартир: трикімнатної квартири під номером 152 загальною площею 141, 91 кв. м. на 4 поверсі секції В в будинку, що будується за адресою: м. Київ, вул. Старонаводницька, 2-20, ділянка 14, трикімнатної квартири під номером 87 загальною площею 134, 42 кв. м. на 24 поверсі секції А в будинку, що будується за адресою: м. Київ, вул. Старонаводницька, 2-20, ділянка 14, трикімнатної квартири під номером 19 загальною площею 134, 42 кв. м. на 7 поверсі в будинку 14-а, що будується за адресою: м. Київ, вул. Старонаводницька, трикімнатної квартири під номером 167 загальною площею 141, 91 кв. м. на 9 поверсі секції В в будинку, що будується за адресою: м. Київ, вул. Старонаводницька, 2-20, ділянка 14, чотирикімнатної квартири під номером 14 загальною площею 197, 97 кв. м. на 7 поверсі секції Г в будинку 14-а, що будується за адресою: м. Київ, вул. Старонаводницька, трикімнатної квартири під номером 20 загальною площею 197, 91 кв. м. на 9 поверсі секції Г в будинку, що будується за адресою: м. Київ, вул. Старонаводницька, 14А (далі - Майнові права).

2. Позовна заява мотивована тим, що між відповідачами у межах ліквідаційної процедури Відповідача 2 та через участь Відповідача 1 у виведенні Відповідача 2 з ринку шляхом відчуження активів та зобов'язань останнього на користь Відповідача 1 були укладені оспорювані угоди з передачі від Відповідача 2 до Відповідача 1 Квартир, які (угоди) є незаконними. Незаконність угод обґрунтована тим, що Відповідач 2 на момент укладення угод не набув прав на Квартири через те, що згідно із рішенням Господарського суду міста Києва від 19.09.2012 у справі 5011-62/7737-2012 (залишеним без змін апеляційним судом) був визнаний недійсним укладений між Позивачем та Відповідачем 2 договір міни від 13.08.2009, за яким від Позивача до Відповідача 2 були передані Квартири, а від Відповідача 2 до Позивача Майнові права, а тому через недійсність договору міни не настали юридичні наслідки для Відповідача 1 у вигляді набуття останнім права на Квартири. При цьому Позивач зазначає, що при вирішенні спору у справі № 5011-62/7737-2012 про визнання недійсним договору міни наслідки недійсності угоди за статтею 216 Цивільного кодексу України застосовані не були. Поряд з цим Позивач зазначає, що Відповідач 2 після укладення договору міни уклав з Національним банком України (далі - Третя особа 1) іпотечний договір, посвідчений 26.02.2010, за умовами якого передав Третій особі 1 Квартири із зазначенням в цьому договорі, що право власності Відповідача 2 посвідчується згаданим договором міни. Також Позивач вказує, що на неодноразові звернення в позасудовому порядку до Відповідача 2 про повернення Квартир, переданих за недійсною угодою, Відповідач 2 не задовольняв такі вимоги, а після відкриття стосовно нього ліквідаційної процедури вказав на необхідність звернення Позивача до Відповідача 1 як набувача всіх прав та обов'язків Відповідача 2. З повідомленням про відповідні обставини Позивач також звертався до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Третя особа 4)

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

3. Справа розглядалась судами неодноразово.

4. 17.07.2017 Господарський суд Київської області вирішив: прийняти відмову Позивача від вимог повернути Відповідачу 2 майнові права на: трикімнатну квартиру № 152 загальною площею 141, 91 кв. м. на 4 поверсі секції В в будинку, що будується за адресою: м. Київ, вул. Старонаводницька, 2-20, ділянка 14, трикімнатну квартиру № 87 загальною площею 134, 42 кв. м. на 24 поверсі секції А в будинку, що будується за адресою: м. Київ, вул. Старонаводницька, 2-20, ділянка 14, трикімнатну квартиру № 19 загальною площею 134, 42 кв. м. на 7 поверсі в будинку 14-а, що будується за адресою: м. Київ, вул. Старонаводницька, трикімнатну квартиру № 167 загальною площею 141, 91 кв. м. на 9 поверсі секції В в будинку, що будується за адресою: м. Київ, вул. Старонаводницька, 2-20, ділянка 14, чотирикімнатну квартиру № 14 загальною площею 197, 97 кв. м. на 7 поверсі секції Г в будинку 14-а, що будується за адресою: м. Київ, вул. Старонаводницька, трикімнатну квартиру № 20 загальною площею 197, 91 кв. м. на 9 поверсі секції Г в будинку, що будується за адресою: м. Київ, вул. Старонаводницька, 14А; припинити провадження в частині вимог про зобов'язання Позивача повернути Відповідачу 2 майнові права на вказані квартири; позовні вимоги задовольнити частково: витребувати з чужого незаконного володіння Відповідача 1 на користь Позивача Квартири; у задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що Позивач не є стороною оспорюваних угод, що укладені між відповідачами, а тому відсутні підстави для визнання їх недійсними, оскільки це не призведе до відновлення прав Позивача. При цьому суд встановив, що рішенням господарського суду міста Києва від 19.09.2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.11.2012 у справі №5011-62/7737-2012, визнано недійсним договір міни, укладений 13.08.2009 між Відповідачем 2 та Позивачем, а 06.03.2015 Позивач звернувся до Відповідача 1 з листом №035, відповідно до якого вимагав проведення двосторонньої реституції щодо повернення квартир та передачі майнових прав за недійсним договором міни. В подальшому, Позивач звернувся до Відповідача 1 з листом №048 від 13.05.2015, у якому просив повідомити, чи включені спірні квартири до переліку майна, яке підлягає відчуженню на користь Відповідача 1. Тобто на момент укладення визнаного недійсним договору міни Позивач був власником Квартир, а враховуючи, що недійсний правочин не породжує юридичних наслідків для сторін недійсної угоди, Позивач є законним володільцем спірного нерухомого майна - Квартир. При цьому суд відхилив посилання відповідачів на належність квартир на праві власності Відповідачу 2 через те, що реєстраційні дані лише засвідчують відповідний факт і вносяться на підставі відповідних правовстановлюючих документів, зокрема договору міни, який визнаний недійсним, тому відповідні дані не вважаються беззаперечними та підлягають коригуванню. Враховуючи відсутність у Відповідача 2 права розпоряджатись Квартирами через відсутність права власності на них, а також обставини звернення Позивача до Відповідача 2 про повернення Квартир у порядку двосторонньої реституції та незадоволення цих вимог, спірні Квартири за оспорюваними угодами вибули у розпорядження Відповідача 1 незаконно, поза волею Позивача, спірні квартири підлягають витребуванню на користь Позивача. При цьому суд дійшов висновку про необґрунтованість посилань Відповідача 1 на те, що він є повним правонаступником Відповідача 2, через що спосіб захисту Позивачем своїх прав відповідно до вимог статей 387, 388 ЦК України є неналежним. Відхилені доводи Відповідача 1 про неможливість витребування у нього Квартир, оскільки положення частини 10 статті 40 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не поширюють свою дію на відносини речево-правового характеру, що склалися між Позивачем як власником спірного майна та Відповідачем 1 як фактичним володільцем цього майна. Суд на виконання вказівок касаційного суду, викладених у постанові від 06.04.2017 у даній справі, стосовно проведення Відповідачем 2 Позивачу доплати за договором міни встановив, що право вимоги цієї доплати було уступлено Позивачем на користь ТОВ "ФК "Київщина-Капітал" за договором від 13.08.2009, а через аналогічні зустрічні вимоги у останнього та Відповідача 2 між вказаними особами 13.08.2009 укладений договір про зарахування зустрічних однорідних вимог, який в подальшому постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.10.2014 у справі 910/4192/14 визнаний недійсним. Відмова Позивача від позовних вимог щодо повернення на користь Відповідача майнових прав на шість квартир прийнята судом та визнана такою, що не суперечить законодавству та не порушує прав та інтересів інших осіб.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

6. 16.01.2018 Київський апеляційний господарський суд вирішив рішення Господарського суду Київської області від 17.07.2017 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Рішення апеляційного суду мотивоване тими ж аргументами, що наведені в рішенні суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. 08.02.2018 Відповідач 1 подав касаційну скаргу. У касаційній скарзі просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 17.07.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2018 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

8. З дня укладення спірних угод та актів приймання-передачі активів та зобов'язань Відповідача 2 Відповідач 1 набув всіх прав та обов'язків кредитора щодо боржників Відповідача 2 разом із правами за договорами про забезпечення таких вимог, а передані за такими договорами Квартири включені до Реєстру нерухомого майна неплатоспроможного банку.

9. Суд незаконно застосував норми частини 3 статті 388 ЦК України щодо повернення набутого безвідплатно майна, оскільки передача спірних квартир , як активів Відповідача 2 відбулась за угодами разом із передачею зобов'язань Відповідача 2. Тобто Відповідач 2 отримав зустрічне задоволення у вигляді передачі Відповідачу 1 зобов'язань, вартість яких в п'ять разів перевищує вартість переданих активів.

10. Майно вибуло з володіння Позивача з власної волі за договором міни, а тому застосування норм статті 388 ЦК України також є незаконним.

11. Висновок суду про недобросовісність Відповідача 1 як набувача спірного майна через те, що до укладення спірних угод Позивач листом від 13.05.2015 повідомив Відповідача 1 про недійсність договору міни, є неправомірним, так як спірні договори не є звичайними цивільно-правовими угодами, а укладені в межах виведення неплатоспроможного банку - Відповідача 2 з ринку і відповідне рішення було прийнято державою згідно із постановою Кабінету Міністрів України № 61 від 11.02.2015.

12. У приймаючого банку не можуть бути витребувані передані йому активи та зобов'язання на користь неплатоспроможного банку. Відповідач 1 не міг відмовитись від прийняття активів неплатоспроможного банку повністю або частково, а рішення про участь у відповідному конкурсі приймалось без ознайомлення із переліком зобов'язань Відповідача 2.

Позиція Позивача, викладена у відзиві на касаційну скаргу

13. Доводи у відзиві аналогічні доводам, наведеним судами в оскаржуваних судових рішеннях.

Позиція Верховного Суду

Щодо витребування майна від приймаючого банку

14. Частина 1 статті 388 ЦК України встановлює випадки, коли власник має право витребувати майно від добросовісного набувача за відплатним договором - якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що визнаний недійсним договір міни між Позивачем та Відповідачем 2 не породжує юридичних наслідків для сторін недійсного правочину, тому Позивач є законним володільцем спірного нерухомого майна - Квартир.

Враховуючи викладене та виходячи з приписів абзацу 1 частини 1 статті 216 (відсутність юридичних наслідків за недійсним правочином) та частини 1 статті 236 ЦК України (щодо визнаного недійсним судом правочину з моменту його вчинення), Суд погоджується із висновками судів про відсутність у Відповідача 2 на момент укладення в червні 2015 року спірних угод права на відчуження спірних квартир на користь Відповідача 1, та про наявність у Позивача права витребовувати такі квартири на свою користь.

Встановлені судами обставини звертання Позивача до Відповідача 2 з вимогою про реституцію та з листом до Відповідача 1 перед відчуженням Відповідачу Квартир обґрунтовано покладені судами в основу висновку про недобросовісність Відповідача 1 як набувача майна. А тому Суд не приймає до уваги аргумент скаржника (пункти 10 та 11) щодо добросовісності Відповідача та необхідності доведення наявності (або відсутності) власної волі Позивача під час вибуття вказаних квартир з володіння Позивача за договором міни, оскільки цей договір визнано недійсним, та щодо неправильності застосування до спірних відносин з витребування Позивачем, як власником Квартир, відповідних норм статті 388 ЦК України. У зв'язку із викладеним відхиляються як неналежні також доводи скаржника (пункт 9) щодо відплатності набуття майна.

Суд відхиляє аргументи скаржника (пункт 12), що у приймаючого банку не можуть бути витребувані передані йому активи. Вказаний аргумент викладений скаржником з посиланням на норми частини 10 статті 40 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", згідно з якою Фонд наступного дня після завершення відчуження активів і зобов'язань подає Національному банку України пропозицію про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію неплатоспроможного банку. Після укладення договорів про передачу на користь приймаючого банку активів та зобов'язань неплатоспроможного банку у приймаючого банку не можуть бути витребувані передані йому активи та зобов'язання на користь неплатоспроможного банку. Зазначені в цій частині норми застосовуються у разі, якщо приймаючий банк прийняв активи та зобов'язання неплатоспроможного банку відповідно до вимог цього Закону

Однак вказані норми частини 10 статті 40 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не встановлюють заборону та не обмежують право Позивача як власника на витребування спірного майна згідно зі статтею 388 ЦК України, оскільки Позивач не належить до осіб, на яких розповсюджуються зазначені обмеження, а витребування відбувається не на користь неплатоспроможного банку.

15. Таким чином доводи скаржника щодо неправомірності частково задоволення позовних вимог - про витребування з чужого незаконного володіння Відповідача 1 на користь Позивача спірних Квартир не знайшли свого підтвердження, оскільки не ґрунтуються на нормі закону та не відповідають обставинам справи, а тому відповідні вимоги не підлягають задоволенню.

16. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях зроблені відповідно до норм законодавства, зокрема статей 216, 236, 388, 626 ЦК України та відповідно до встановлених обставин справи.

17. У зв'язку з викладеним та з урахуванням положень пункту 1 частини 1 статті 308 та статті 309 ГПК України оскаржувані постанова апеляційного суду та рішення місцевого суду підлягають залишенню без змін як законні та обґрунтовані.

18. У зв'язку із відмовою у задоволенні касаційної скарги судові витрати за подання касаційної скарги покладаються на Відповідача 1.

Керуючись статтями 129, 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Укргазбанк" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 17.07.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2018 у справі № 911/3866/15 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий К. М. Пільков

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак