Справа № 2 -107/2007р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня  2007 р.                             Індустріальний   районний   суд

м. Дніпропетровська

у складі:              головуючого судді -  Слюсар Л.П.

                                при секретарі -  Олексенко М.В.

                                за участю адвоката -   Медведовської Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську  цивільну

справу  за позовом   ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа                           ОСОБА_4, П'ята дніпропетровська державна нотаріальна контора  про визнання  договору дарування квартири недійсним, -

ВСТАНОВИВ :

У  березні 2004  року    позивачка   звернулася до Індустріального районного 

суду з позовом до  ОСОБА_2 про визнання  недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1.  В ході судового розгляду позовні вимоги були неодноразово уточнені. В уточнюючій позовній заяві позивачка і в ході судового засідання  представник позивачки посилалися на  те, що  рішенням Індустріального районного суду від 25.09.2001 року  із ОСОБА_2 на її користь було стягнено в рахунок  матеріальні збитки та моральну шкоду в  сумі 14052 грн. 77 коп., спричинену в результаті залиття її квартири, власником квартири АДРЕСА_1.  На  виконання рішення суду відділом  державної виконавчої служби було накладено арешт на квартиру і підготовлені документи на її реалізацію.  Однак відповідач 24.12.2002 року оформив договір дарування належної йому на праві власності квартири АДРЕСА_1 на свого онука ОСОБА_3, батько якого ОСОБА_4 фактично купив її та проживав в ній на день залиття. 

Вважає, що договір дарування  є недійсним, оскільки був укладений в той час 

коли був накладений арешт на квартиру.

 Представник  відповідачів позовні  вимоги не визнав. Просив задоволені позову

відмовити.  Суду пояснив, що  при укладанні договору дарування спірної квартири

арешту на квартиру накладено  не було, тому дії відповідача законні і не має

підстав для визнання договору дарування не дійсним.

 Третя особа ОСОБА_4 позовні вимоги не  визнав. Просив в позові

відмовити. Вказав на те, що  дії відповідача законні і не має підстав для

визнання договору дарування недійсним.

   Представник третьої особи П'ятої дніпропетровської державної нотаріальної

контори  в судове засідання не з'явився. Листом від 04.01.2007 року НОМЕР_1

просили розглядати справу без їх представника ( а.с.142).

Суд, вислухавши сторони, адвоката,  вивчивши матеріали справи,  матеріали

справи 2-627/01, матеріали справи 2-1460/02  вважає, що позовні вимоги  ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

      Як встановлено в ході судового розгляду,  рішенням Індустріального

районного суду від 25.09.2001 року було  стягнено із   ОСОБА_2 на користьОСОБА_1  відшкодування матеріальних збитків і моральної шкоди в сумі 14052 грн.  В рішенні була допущена помилка в по-батькові відповідача, яка була виправлена ухвалою Індустріального районного суду від 16 травня 2002 року( справа №2-627/01 а.с. 134).  26.10.2001 року  було видано виконавчий лист  щодо стягнення суми із ОСОБА_2 ( справа №2-1460/02 а.с.22) і 28.01.2002 року було відкрито виконавче провадження по

справі  та накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 ( справа №2-1460/02 а.с.24).  Рішенням Індустріального районного суду від 28.10.2002 року дії Відділу виконавчої служби щодо накладання арешту визнані незаконними  ( справа №2-1460/02 а.с. 32).  Рішення  набрало законної сили і  не оскаржувалося.  Постановою державного виконавця

Індустріального району від 09.12.2002 року арешт із квартири АДРЕСА_1 було знято.

 Відповідно до договору дарування від 24.12.2002 року, посвідчено  державним

нотаріусом П'ятої державної нотаріальної контори Бутовою А.Г., зареєстрованого

в реєстрі за НОМЕР_2  ,   ОСОБА_2  та ОСОБА_4, діючий в інтересах неповнолітнього сина  ОСОБА_3 уклали договір, про те, що ОСОБА_2 подарував а ОСОБА_4  прийняв для ОСОБА_3 жилу квартиру  АДРЕСА_1. Договір зареєстровано в ДБТІ  (  а.с.

14).  

      Відповідно до довідки  приватного нотаріуса ОСОБА_5 від 24.12.2002 року  згідно до Єдиного реєстру заборон квартира за адресою: АДРЕСА_1, власником якої є ОСОБА_2,  на 14 год 05 хвилин 21 сек.  24 грудня 2002 року під забороною не

перебувала ( а.с.37).

Як показав представник відповідача в судовому засіданні,  із  пенсії

відповідача  ОСОБА_2  із серпня 2004 року здійснюються  відрахування в

рахунок погашення боргу  на користь позивачки ОСОБА_1  Так відповідно до

довідки  Управління пенсійного фонду України в Індустріальному районі м.

Дніпропетровська на користь  позивачки стягнено 1325 грн. 76 коп.

Згідно до ст.48 ЦК України ( в редакції 1963 року) недійсною є угода, що не

відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права

неповнолітніх дітей.

Як вбачається із матеріалів справи спірна квартира на момент укладання договору

дарування під арештом не перебувала, таким чином, оцінюючи всі докази по

справі  суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1  не  знайшли

своє підтвердження в судовому засіданні і задоволенню не  підлягають . 

 У відповідності зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи  не інакше

як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього

Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших

осіб, які беруть участь у справі. 

      Керуючись: постановою  Пленуму Верховного суду України  від 28.04.1978

року №3 ( зі змінами, внесеними постановами від 25.12.1992 року №13 та від

25.05.1998 р. № 15) “ про судову практику в справах про визнання угод

недійсними” ст. 48,59  ЦК України ( в редакції 1963 року)  , ст.ст.3, 11, 15 ,

58, 59,60,  212-215 ЦПК України , суд -

ВИРІШИВ:

  В задоволенні позову   ОСОБА_1   - відмовити.

     Рішення може  бути оскаржено до апеляційного суду Дніпропетровської

області через Індустріальний районний суд, шляхом подачі у 10-ти денний строк,

з дня проголошення рішення, заяви про апеляційне оскарження і подання після

цього протягом 20-ти днів апеляційної скарги,   або без подання заяви про

апеляційне оскарження, шляхом подачі апеляційної скарги на протязі 10-ти днів з

дня проголошення рішення.

Суддя                                                                          

                                           Л.П. Слюсар