Справа № 1-5/2006

                                   Провадження № 1/592/12/18 

                    ПОСТАНОВА

            ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                        

11 квітня 2018 року                                         м.Суми    

Ковпаківський районний суд м. Суми у складі:

головуючого: судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання: ОСОБА_2 ,

прокурора: ОСОБА_3 ,

представника потерпілих: ОСОБА_4 ,

захисника: ОСОБА_5 ,

обвинуваченого: ОСОБА_6 ,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в залі судових засідань в приміщенні суду в м. Суми кримінальну справу за обвинуваченням:

    ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Поворьск, Ковельського району, Волинської області, який утримується в державній установі Сумський слідчий ізолятор , який проживав за адресою: АДРЕСА_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , який ніде не працює, одруженого, який має незакінчену вищу освіту, громадянина України, українця, невійськовозобов`язаного, раніше судимого 22.09.2000 року Залізничним районним судом м. Львова за ч. 1 ст. 222, ч. 3 ст. 81, ч. 1 ст. 223 КК України до позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки з позбавленням військового звання прапорщик,

   у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 357, ч. 4 ст. 187, п. 6 ч. 2 ст. 115, п. п. 6, 13 ч. 2 ст. 115 КК України, -

В С Т А Н О В И В :

    ОСОБА_6 органом досудового слідства інкримінується вчинення злочинів, передбачених ч. 3 ст. 357, ч. 4 ст. 187, п. 6 ч. 2 ст. 115, п. п. 6, 13 ч. 2 ст. 115 КК України, за наступних обставин.

   Умисне вбивство з корисливих мотивів ОСОБА_7 , поєднане з розбійним нападом.

   Приблизно у травні 2005 року ОСОБА_6 на продуктовому ринку, який знаходиться на території 9-го мікрорайону у м. Суми, поблизу кафе Луна , познайомився з ОСОБА_7 , 1988 року народження, яка мешкала за адресою: АДРЕСА_3 . Після знайомства ОСОБА_6 не підтримував з ОСОБА_7 відносин, за виключенням епізодичних випадкових зустрічей. Приблизно у липні 2005 року ОСОБА_6 на Центральному ринку м. Суми придбав у невстановленої в ході слідства особи складний рамочно-шарнірний ніж (у побутовому спілкуванні використовується назва метелик ) , який постійно носив при собі для використання у злочинній діяльності. З серпня 2005 року ОСОБА_6 протягом дня вживав спиртні напої (горілку та пиво) , внаслідок чого перебував у стані алкогольного сп`яніння. Приблизно о 16 год. 30 хв. ОСОБА_6 , вже перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, у магазині Черепінський , який розташований за адресою: м. Суми, вул. Черепіна, буд. 36, придбав пляшку пива Чернігівське міцне . Виходячи з магазину ОСОБА_6 зустрів свою знайому ОСОБА_7 , яка йшла у напрямку Блакитних озер , і вступив з нею у розмову. В ході розмови ОСОБА_6 помітив, що на руках ОСОБА_7 є вироби із золота, а саме: дві золоті каблучки, одна з яких мала вставку з каменю чорного кольору, а також золотий ланцюжок. Також у ОСОБА_7 був з собою мобільний телефон SIEMENS М-65 . В ході розмови у ОСОБА_6 виник умисел, спрямований на вчинення умисного вбивства ОСОБА_7 , поєднаного з розбійним нападом, з метою заволодіння вищевказаними коштовностями. Для цього він вирішив заманити ОСОБА_7 у безлюдне місце, напасти на неї, вбити за допомогою вищевказаного складного ножа, який був при ньому, після чого заволодіти її речами. Почувши від ОСОБА_7 , що вона прямує до своїх друзів, які чекають її в районі пляжу на Блакитних озерах , він запропонував провести її до цього місця, на що вона погодилася. Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на умисне вбивство ОСОБА_7 з корисливих мотивів при розбійному нападі, ОСОБА_6 пішов разом з нею по ґрунтовій дорозі у напрямку Блакитних озер . Коли вони проходили повз лісосмугу, яка знаходиться поблизу залізничного мосту через р. Псьол, ОСОБА_6 запропонував їй зупинитися у цій лісосмузі, щоб ніби-то поспілкуватися наодинці, на що вона погодилася. При цьому ОСОБА_6 , вже перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, продовжував вживати пиво Чернігівське міцне , що призвело до посилення ступеню сп`яніння. Близько 16 години, перебуваючи у вищевказаній лісосмузі, пересвідчившись, що поблизу немає сторонніх осіб, переслідуючи мету скоєння умисного вбивства і заволодіння особистими речами ОСОБА_7 , тобто діючи з корисливих мотивів, ОСОБА_6 напав на неї, і вищевказаним складним ножем, який був при ньому, наніс ОСОБА_7 удар в ліву частину грудної клітини, а також у шию. Після цього ОСОБА_7 стала кликати на допомогу і намагалася втекти, однак ОСОБА_6 наздогнав її, і між ними зав`язалася боротьба, в ході якої потерпіла намагалася боронитися від насильницьких дій ОСОБА_6 . В ході цієї боротьби ОСОБА_6 , подолавши опір ОСОБА_8 , і стоячи у неї за спиною, своєю лівою рукою затулив їй рота, щоб вона не кричала, а правою рукою, у якій був ніж, з метою скоєння вбивства заподіяв дві різаних рани в області шиї, пошкодивши ліву загальну сонну артерію. Після цього ОСОБА_7 перестала чинити опір, і він поклав її на землю. Від отриманих тяжких тілесних ушкоджень в області шиї і виниклої внаслідок цього гострої крововтрати ОСОБА_7 померла на місці. Після цього ОСОБА_6 зняв з рук ОСОБА_7 та заволодів наступними виробами із золота: каблучкою із золота 585 проби вагою 2 грами вартістю 220 грн. , каблучкою із золота 585 проби вагою 1,42 грами з вставкою із сапфіру вагою 0,18 ct вартістю 413 грн. , ланцюжком із золота 585 проби вагою 12 грам вартістю 1320 грн. . Також ОСОБА_6 заволодів мобільним телефоном SIEMENS М-65 , який належав потерпілій, вартістю 763 грн. . Загальна вартість викрадених ОСОБА_6 речей складає 2716 грн. . Заволодівши речами ОСОБА_7 , ОСОБА_6 накрив її труп ковдрою і залишив його у лісосмузі. З метою приховання слідів вчиненого злочину ОСОБА_9 зібрав особисті речі ОСОБА_7 , поклав їх до сумки, яка належала потерпілій. Після цього ОСОБА_6 скрився з місця події, і по дорозі позбавився від знаряддя вбивства  ножа, а також вказаних особистих речей, викинувши їх у невстановленому в ході слідства місці. Наступного дня, 4 серпня 2005 року, ОСОБА_6 викрадені у ОСОБА_7 речі продав, отримавши за них близько 900 грн. , які використав на власні потреби. Відповідно до висновку судово-медичної експертизи при судово-медичному дослідженні трупа ОСОБА_7 , поряд з іншими, виявлені наступні тілесні ушкодження: рана по лівій боковій поверхні шиї на відстані 4 см донизу від основи мочки лівої вушної раковини, веретеноподібної форми, розмірами 3,5 x 0,7 см і глибиною до 0,2 см. Дане тілесне ушкодження виникло в результаті дії ріжучого предмета, про що свідчать характер тілесного ушкодження: рівні краї і гострокутні кінці рани. Рана по лівій передньо-боковій поверхні шиї на рівні середини щитоподібного хряща, хвильоподібно-щилинної форми, направлена горизонтально, розмірами 3 x 14 см і глибиною до 1,5 см, в просвіті якої пересічені підшкірно-жирова клітковина, поверхневі м`язи шиї, ліва загальна сонна артерія. Рана по лівій боковій поверхні шиї, на відстані 0,6 см нижче нижнього краю попередньо описаної рани, і на рівні мочки лівої вушної раковини, дугоподібно-щилинної форми, розмірами 0,2 x 1,3 см, продовженням якої є раньовий канал, направлений спереду назад знизу вверх, довжиною 0,8 см, який проникає в просвіт попередньої рани. Рана ділянки верхньо-внутрішнього квадранта лівої молочної залози, на відстані 3,5 см вверх від соска, лінійно-щільної форми, розмірами 0,7 x 1,7 см, продовженням якої є раньовий канал, направлений спереду назад, знизу вверх, який проходить в тканинах передньої поверхні грудей, проникає в ліву плевральну порожнину в ділянці другого міжребер`я, проходить через верхню частину лівої легені, де в задніх його відділах ділиться на два раньові канали, які закінчуються 2-а ранами м`яких тканин задньої стінки грудної клітини зліва в ділянка 4-го і 5-го ребер. Дані тілесні ушкодження виникли в результаті дії колючо-ріжучого предмета, на що вказують характер тілесних пошкоджень, наявність раньового каналу. Тілесні ушкодження у вигляді проникаючого різаного поранення шиї зліва: пошкодженням лівої загальної сонної артерії, і у вигляді проникаючого колото-різаного поранення грудної клітини зліва з наскрізним пошкодженням верхньої частки лівої легені, мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень і є небезпечними для життя. Смерть ОСОБА_7 наступила в результаті проникаючого різаного поранення шиї зліва, яке супроводжувалося пошкодженням лівої загальної сонної артерії та гострою крововтратою, на що вказують дані дослідження трупа: наявність рани на лівій передньо-боковій поверхні шиї, на рівні середини щитоподібного хряща, хвильоподібної щільної форми, направленої горизонтально, розмірами 3 x 14 см і глибиною до 1,5 см, в просвіті якої пересічені підшкірно-жирова клітковина, поверхневі м`язи шиї, ліва загальна сонна артерія, ознаки зовнішньої крововтрати у вигляді накладення крові на поверхні тіла та одязі трупа, малокрів`я внутрішніх органів. ОСОБА_6 , з корисливих мотивів, вчиняючи розбійний напад на ОСОБА_7 , заподіюючи їй за допомогою ножа удари в область грудної клітини ті шиї, де знаходиться велика кількість життєво-важливих органів, усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачав настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді смерті потерпілої, та бажав настання таких наслідків, тобто вчинив злочини з прямим умислом. Таким чином, 3 серпня 2005 року близько 16 години ОСОБА_6 скоїв умисне вбивство ОСОБА_7 з метою заволодіння її особистим майном, тобто з корисливих мотивів, поєднане з вчиненням розбійного нападу на потерпілу.

   Повторне умисне вбивство з корисливих мотивів ОСОБА_10 , поєднане з повторним розбійним нападом на потерпілу, незаконне заволодіння шляхом викрадення паспортом та іншим важливим особистим документом.

   Усвідомлюючи факт скоєння умисного вбивства з корисливих мотивів ОСОБА_7 , поєднаного з розбійним нападом на неї, ОСОБА_6 продовжив злочинну діяльність, і повторно скоїв злочини, аналогічні описаним вище. Влітку 2004 року ОСОБА_6 , тимчасово проживаючи в селі Поляне Тростянецького району Сумської області, через свого двоюрідного брата ОСОБА_11 познайомився з місцевими мешканцями ОСОБА_10 , 1983 року народження, та її чоловіком ОСОБА_12 , 1977 року народження, які невдовзі переїхали на постійне місце проживання до м. Суми, і проживали у однокімнатній квартирі за адресою: АДРЕСА_4 . Після переїзду для проживання у м. Суми ОСОБА_6 неодноразово бував дома у ОСОБА_10 та ОСОБА_12 , у зв`язку з чим користувався певною довірою з боку вказаних осіб. 9 серпня 2005 року близько 12 години ОСОБА_6 на Центральному ринку у м. Суми зустрів ОСОБА_10 . В ході бесіди з нею він дізнався, що в даний час її чоловік ОСОБА_12 перебуває на заробітках у м. Москві, Росія, у зв`язку з чим вона мешкає у квартирі одна. Знаючи, що у квартирі ОСОБА_13 є аудіо-відео техніка, та інші коштовні товаро-матеріальні цінності, ОСОБА_6 вирішив, користуючись довірою ОСОБА_14 , проникнути до її житла, повторно здійснити розбійний напад на неї, вбити її, після чого заволодіти майном, яке знаходилося у квартирі. Таким чином, у ОСОБА_6 виник прямий злочинний умисел, спрямований на повторне вчинення умисного вбивства ОСОБА_10 , поєднаного з повторним розбійним нападом, з метою заволодіння вищевказаними коштовностями, тобто з корисливих мотивів. Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на умисне вбивство ОСОБА_10 з корисливих мотивів при розбійному нападі, ОСОБА_6 сказав ОСОБА_10 , що цього дня у вечірній час зайде до неї додому в гості, на що остання, не заперечувала. Приблизно о 20 годині ОСОБА_6 під приводом приходу в гості прийшов до ОСОБА_10 додому, і остання, довіряючи йому, впустила його в свою квартиру. У квартирі ОСОБА_14 . ОСОБА_6 вживав спиртні напої (горілку) , внаслідок чого перебував у стані сильного алкогольного сп`яніння. Приблизно о 21 годині у вітальні квартири ОСОБА_6 з метою скоєння умисного вбивства з корисливих мотивів при розбійному нападі, напав на ОСОБА_10 , повалив її на підлогу, лівою рукою затулив їй рота, щоб вона не кричала, і щоб подолати її опір, наніс кілька ударів кулаком правої руки в голову. Після цього ОСОБА_10 вирвалася від ОСОБА_6 і, кликаючи на допомогу, намагалася втекти у кімнату квартири, однак ОСОБА_6 наздогнав її у кімнаті, повалив на підлогу обличчям вниз, і діючи з метою скоєння умисного вбивства, долонею лівої руки затулив ОСОБА_10 рота і носа, перекривши таким чином доступ кисню. Кулаком правої руки ОСОБА_6 наніс кілька ударів ОСОБА_10 в область голови, внаслідок чого вона втратила свідомість. Не дивлячись на це, ОСОБА_6 , маючи на меті скоїти умисне вбивство ОСОБА_10 , продовжував перекривати долонею лівої руки її дихальні шляхи. Внаслідок перекриття доступу кисню до органів дихання у ОСОБА_14 розвинулася механічна асфіксія, яка призвела до втрати функцій життєво-важливого органу  легенів, внаслідок чого наступила смерть потерпілої. Пересвідчившись у настанні смерті ОСОБА_10 , ОСОБА_6 заволодів наступними цінностями, які знаходилися у квартирі: 1. DVD-програвачем ВВК DK-929S , акустичною системою ВВК (5 динаміків) , сабвуфером ВВК, дистанційним керуванням та мікрофоном до системи караоке загальною вартістю 854 грн. . 2. Телефоном мобільного зв`язку Fly S-288 вартістю 285 грн. . 3. Телефоном мобільного зв`язку Samsung SGH-X120 вартістю 535 грн. . 4. Магнітофоном Panasound PS-302 з дистанційним керуванням вартістю 90 грн. . 5. Дистанційним керуванням Vestel з двома батарейками вартістю 35 грн. . 6. DVD-дисками у кількості 4 шт. вартістю 121 грн. . 7. Аудіо-дисками у кількості 6 шт. вартістю 103 грн. . 8. Сумкою спортивного типу, виготовленою з полімерного матеріалу чорного кольору з червоними вставками вартістю 53 грн. . 9. Джемпером чоловічим чорного кольору машинної в`язки вартістю 68 грн. . 10. Браслетом з золота 585 проби вагою 1,87 грам вартістю 206 грн. . 11. Грошима у сумі 50 грн. . Загальна вартість викрадених ОСОБА_6 речей склала 2400 грн. . Крім того, ОСОБА_6 шляхом викрадення незаконно заволодів паспортом ОСОБА_10 серії НОМЕР_1 , виданим Білопільським РВ УМВС України у Сумській області 7 лютого 2004 року, а також важливим особистим документом ОСОБА_12  військовим квитком. Після цього, з метою приховання слідів вчиненого злочину ОСОБА_6 зібрав речі, на які потрапила кров ОСОБА_10 , пляшку з-під горілки, витер сліди крові на ковдрі, а також з трупу ОСОБА_10 , видалив відбитки пальців рук з предметів, до яких торкався, навів порядок у квартирі. Труп ОСОБА_10 . ОСОБА_6 поклав у диван, заваливши його зверху книгами, журналами, взуттям, предметами одягу та іншими речами, які були у квартирі. Після цього ОСОБА_6 скрився з місця події, забравши з собою викрадені речі, паспорт ОСОБА_10 та військовий квиток ОСОБА_12 , а також зібрані ним предмети зі слідами скоєного злочину, від яких він позбавився по дорозі, викинувши у невстановленому місці. У подальшому викрадені з квартири ОСОБА_10 речі, а саме: мобільний телефон Fly S-288 та золотий ланцюжок ОСОБА_6 продав, отримавши за них 270 грн. . Виручені від продажу гроші він використав на власні потреби. ОСОБА_6 , з корисливих мотивів, вчиняючи розбійний напад на ОСОБА_10 , наносячи їй удари в область голови і перекриваючи доступ кисню до органів дихання, усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачав настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді смерті потерпілої, та бажав остання таких наслідків, тобто вчинив злочини з прямим умислом. Таким чином, 9 серпня 2005 року близько 21 години ОСОБА_6 повторно скоїв умисне вбивство ОСОБА_10 з метою заволодіння її особистим майном, тобто з корисливих мотивів, поєднане з повторним вчиненням розбійного нападу на потерпілу, а також незаконно заволодів паспортом ОСОБА_10 і важливим особистим документом ОСОБА_15  військовим квитком (т. 7 а. с. 36  66, 193  208) .

   Вироком апеляційного суду Сумської області від 12.05.2006 року по справі № 1-5/06 ОСОБА_6 був визнаний винним у вчиненні злочинів, передбачених ст. ст. 115 ч. 1, 115 ч. 2 п. п. 6, 13, 185 ч. 2, 187 ч. 4, 357 ч. 3 КК України, та йому було призначене покарання: - за ст. 115 ч. 1 КК України у виді позбавлення волі на строк 15 (п`ятнадцяти) років; - за ст. 115 ч. 2 п. п. 6, 13 КК України у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю; - за ст. 185 ч. 2 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки; - за ч. 4 ст. 187 КК України у виді позбавлення волі на строк 12 (дванадцять) років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю; - за ст. 357 ч. 3 КК України у виді обмеження волі на строк 2 (два) роки. На підставі ст. 70 ч. 1 КК України за сукупністю вчинених злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно було визначено ОСОБА_6 покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю. Мірою запобіжного заходу щодо засудженого ОСОБА_6 до набрання вироком законної сили залишено тримання під вартою і строк відбування покарання обчислювати з 17 серпня 2005 року з моменту його фактичного затримання. Вирок набрав законної сили 17.08.2006 року (т. 9 а. с. 1  27, 35  61) .

   Ухвалою Верховного Суду України від 17.08.2006 року по справі № 5-4096к06 змінене касаційне подання першого заступника прокурора Сумської області було задоволене. Вирок Апеляційного суду Сумської області від 12 травня 2006 року щодо ОСОБА_6 було змінено. Було ухвалено виключити з його мотивувальної частини висновки суду при викладенні фактичних обставин вчинених злочинів за епізодом умисного вбивства ОСОБА_10 наявність у ОСОБА_6 умислу на розбійний напад та умисне вбивство потерпілої до того, як він увійшов у її житло. У решті цей вирок стосовно ОСОБА_6 було залишено без зміни (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/145233) (т. 9 а. с. 125  130) .

   Рішенням Європейського суду з прав людини у справі Тимченко проти України (заява № 47351/06) від 13.10.2016 року Суд одноголосно: 1. Оголошує прийнятими скарги відповідно до статті 3 (щодо стверджуваного жорстокого поводження з заявником та ефективності відповідного розслідування на національному рівні) та за пунктом 1 статті 6 (щодо права не свідчити проти себе) , а решту скарг у заяві  неприйнятими; 2. Постановляє, що було порушення статті 3 Конвенції у зв`язку з жорстоким поводженням із заявником з боку працівників міліції; 3. Постановляє, що було порушення статті 3 Конвенції у зв`язку з неефективністю розслідування на національному рівні за скаргою заявника на жорстоке поводження; 4. Постановляє, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв`язку з порушенням права заявника не свідчити проти себе; 5. Постановляє, що держава-відповідач дотрималась своїх зобов`язань за статтею 34 Конвенції; 6. Постановляє, що (а) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику такі суми, що мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу: (i) 9 000 (дев`ять тисяч) євро відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись; (ii) 1 810 (одна тисяча вісімсот десять) євро компенсації судових та інших витрат та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись; (b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на вищезазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти. 7. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції (http://khpg.org/index.php?id=1488788283) (т. 10 а. с. 14  56) .

   Постановою Верховного Суду України від 23.10.2017 року по справі № 5-131кс(15)17 заяву ОСОБА_6 було задоволено. Вирок Апеляційного суду Сумської області від 12 травня 2006 року та ухвалу колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 17 серпня 2006 року щодо ОСОБА_6 було скасовано, а справу було направлено на новий розгляд до компетентного суду першої інстанції. Обраний ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою було залишено без зміни до вирішення цього питання компетентним судом у порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України 2012 року. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 частини 1 статті 445 Кримінального процесуального кодексу України 2012 року (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/70099356) (т. 10 а. с. 96  105) .

   В попередньому судовому засіданні прокурор доповіла про можливість призначення справи до судового розгляду згідно ст. 240 КПК України, оскільки дана справа підсудна суду, на розгляд якого вона надійшла, підстав для закриття справи або її зупинення немає, обвинувальний висновок складено відповідно до вимог КПК України (редакції 1961 року) , підстав для зміни, скасування або обрання запобіжного заходу немає, під час порушення справи, провадження дізнання або досудового слідства таких порушень вимог КПК України (редакції 1961 року) , без усунення яких справа не може бути призначена до судового розгляду, не було допущено. Крім того, вона заявила клопотання про продовження запобіжного заходу ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб без застосування застави (т. 11 а. с. 43  49) .

   В попередньому судовому засіданні представник потерпілих ОСОБА_16 , ОСОБА_17 адвокат ОСОБА_4 вважала за можливе призначити справу до судового розгляду. Вона просила задовольнити клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу ОСОБА_6 у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб без застосування застави.

   В попередньому судовому засіданні захисник обвинуваченого ОСОБА_6 адвокат ОСОБА_5 заявив клопотання про направлення справи на додаткове розслідування та клопотання про зміну запобіжного заходу (т. 11 а. с. 53  61) . Він заперечував проти призначення справи до судового розгляду та проти продовження щодо його підзахисного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

   В попередньому судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 заявив клопотання про зміну щодо нього запобіжного заходу (т. 11 а. с. 50  52) . Він заперечував проти призначення справи до судового розгляду та проти продовження щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

   В попередньому судовому засіданні прокурор та представник потерпілих ОСОБА_16 , ОСОБА_17 адвокат ОСОБА_4 заперечували проти задоволення клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_5 про направлення справи на додаткове розслідування та проти задоволення клопотання про зміну запобіжного заходу, заперечувала проти задоволення клопотання обвинуваченого ОСОБА_6 про зміну щодо нього запобіжного заходу.

   Вислухавши доповідь, думку та клопотання прокурора, думку представника потерпілих ОСОБА_16 , ОСОБА_17 адвоката ОСОБА_4 , думку та клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_5 , думку та клопотання обвинуваченого ОСОБА_6 , дослідивши матеріали кримінальної справи, суд дійшов наступного висновку.

   25.02.2016 року Європейський суд з прав людини одноголосно постановив рішення у справі Зякун проти України , яке набуло статусу остаточного 25.05.2016 року, про порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, а саме: статті 3 Конвенції, яке полягає в тому, що заявник зазнав тілесних ушкоджень внаслідок жорстокого поводження, яке слід кваліфікувати як нелюдське та таке, що принижує гідність. У цій справі заявник надав зізнавальні показання під час тримання його під вартою, офіційно датовані 30 червня та 2 липня 2003 року. Під час розгляду справи по суті суд посилався на ці зізнавальні показання, а також і на низку інших доказів, що доводили вину заявника. З огляду на зазначені вище висновки щодо жорстокого поводження із заявником Європейський суд з прав людини вважає, що той факт, що національні суди у цій справі не вилучили з доказової бази зізнавальні показання заявника від 30 червня та 2 липня 2003 року, зробило провадження в цілому несправедливим (http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/974_b55) .

   Верховний Суд України в постанові від 06.02.2017 року по справі № 5-455кс15 звернув увагу на те, що Європейський суд з прав людини зауважив на тому, що в матеріалах справи ніщо не свідчить, що до контакту з міліцією заявник мав які-небудь тілесні ушкодження. Європейський суд з прав людини також зазначив, що одразу після затримання ОСОБА_18 не було проведено жодного медичного огляду. За таких обставин Європейський суд з прав людини вважав установленим факт, що заявник зазнав тілесних ушкоджень, перебуваючи під контролем органів влади. Наведене призвело до порушення п. 1 ст. 6 Конвенції у зв`язку з тим, що зізнавальні показання заявника, отримані в результаті жорстокого поводження, не було вилучено з доказової бази в його справі. Зокрема, Європейським судом з прав людини було визнано, що ОСОБА_18 надав зізнавальні показання під час тримання його під вартою, офіційно датовані 30 червня та 2 липня 2003 року. Під час розгляду справи по суті суд посилався на ці зізнавальні показання, а також і на низку інших доказів, що доводили вину заявника. З огляду на зазначені вище висновки щодо жорстокого поводження із заявником Європейський суд з прав людини вважає, що той факт, що національні суди в цій справі не вилучили з доказової бази зізнавальні показання заявника від 30 червня та 2 липня 2003 року, зробив провадження в цілому несправедливим. На переконання Європейського суду з прав людини зізнання заявника у вчиненні злочину під час документально незафіксованого тримання під вартою щонайменше дві доби у поєднанні з медичними доказами існування нез`ясованих тілесних ушкоджень, яке створює враження, що заявник міг надавати зізнавальні свідчення недобровільно (для порівняння рішення у справі Бєлоусов проти України (Belousov v. Ukraine) , заява № 4494/07, п. 63, від 07.11.2013 року) (п. 52) . Європейський суд з прав людини нагадав про те, що допустимість в якості доказів показань, отриманих в результаті катування або інших видів жорстокого поводження в порушення ст. 3 Конвенції, з метою встановлення відповідних фактів у кримінальному провадженні призводить до його несправедливості в цілому. Цей висновок застосовується незалежно від доказової цінності відповідних тверджень і від того, чи було їх використання вирішальним для засудження підсудного судом (рішення у справі Гефген проти Німеччини (Gеfgen v. Germany) , заява № 22978/05, п. 166, ECHR 2010 з подальшими посиланнями) (п. 62) . При цьому Європейський суд з прав людини зазначив про те, що зізнавальні показання заявника під час тримання його під вартою, офіційно датовані 30 червня та 2 липня 2003 року. Під час розгляду справи по суті суд посилався на ці зізнавальні показання, а також і на низку інших доказів, що доводили вину заявника. З огляду на зазначені вище висновки щодо жорстокого поводження із заявником і посилання суду першої інстанції на зізнавальні показання заявника від 30 червня та 2 липня 2003 року, за висновком Європейського суду з прав людини зробило провадження в цілому несправедливим та призвело до порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (п. 63) . Наведені висновки Європейського суду з прав людини дають підстави вважати вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_18 незаконним і необґрунтованим, постановленим з істотним порушенням кримінально-процесуального закону, в тому числі на його зізнавальних показаннях. Судом касаційної інстанцій зазначені порушення не усунуто (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/65233503) .

   В обвинувальному висновку (т. 7 а. с. 36  66) слідчий посилається як на докази, що підтверджують вину ОСОБА_6 , в тому числі, на зізнавальні показання ОСОБА_6 від 01.09.2005 року, отримані під час його допиту як обвинуваченого (т. 1 а. с. 176  178) , на зізнавальні показання ОСОБА_6 , які зафіксовані в протоколі відтворення обставин та обстановки події з підозрюваним ОСОБА_6 із застосуванням відеозапису, фотозйомки від 19.08.2005 року (т. 1 а. с. 179  220) , на зізнавальні показання ОСОБА_6 , які зафіксовані в протоколі відтворення обставин та обстановки події з підозрюваним ОСОБА_6 із застосуванням відеозапису, фотозйомки від 09.09.2005 року (т. 1 а. с. 228  232) .

   Зізнання обвинуваченого та інші показання отримані в результаті катування чи жорстокого поводження є недопустимими доказами та вилучаються з доказової бази обвинувачення із направленням справи на новий розгляд.

   Натомість слідчий отримав від засудженого зізнавальні показання, які стали базою для обвинувачення. Європейський суд з прав людини вважає, що зізнання отримане під тортурами, повинне вилучатись з доказової бази обвинувачення та не враховуватись національним судом при ухваленні вироку. Цього органом досудового слідства зроблено не було.

   Питання допустимості доказів належить до однієї з фундаментальних категорій кримінального процесу і доказового права зокрема. Виконання завдань кримінального провадження в цілому і особливо такого, як забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду для того, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, ставить особливі вимоги до доказів, на основі яких вони вирішуються. Тому в теорії доказів протягом багатьох років формувалось особливе уявлення про допустимість доказів як гарантію повноти і достовірності зібраних у процесі доказів, законності прийнятих на їх основі рішень. Відповідно до ст. 86 КПК України доказ, якщо він отриманий, у порядку встановленому КПК України, визнається допустимим. Доказ, який є недопустимим не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, і суд не може посилатися на нього при ухваленні судового рішення. Таким чином, в ч. 1 ст. 87 КПК України зафіксоване правило, котре в англосаксонській системі права отримало назву плодів отруєного дерева (fruit of the poisonous tree) : недопустимими є докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок суттєвого порушення прав та свобод людини. Відповідно до широкого розуміння доктрини плодів отруєного дерева будь-яке винне порушення поліцейськими конституційних прав громадян, що навіть має не безпосередній, а лише опосередкований зв`язок із самим процесом виявлення, вилучення і фіксації доказів, тягне втрату останніми юридичної сили. Тобто, це означає безумовну недопустимість доказів при будь-якому порушенні встановленого порядку збирання доказів незалежно від характеру і ступеня. У вузькому сенсі доктрина плодів отруєного дерева зводиться до заборони використання даних, отриманих на підставі або з використанням доказів визнаних недопустимими. Тобто, в другому значенні доктрина пов`язується з проблемою використання доказів, хоча і законних за формою, але збиткових за змістом.

   Згідно п. 5 ч. 1 ст. 237 КПК України у справі, що надійшла від прокурора, суддя з`ясовує щодо кожного з обвинувачених такі питання чи не було допущено під час порушення справи, провадження дізнання або досудового слідства таких порушень вимог цього Кодексу, без усунення яких справа не може бути призначена до судового розгляду.

   У відповідності до п. 6 ч. 1 ст. 244 КПК України за результатами досудового розгляду справи суддя своєю постановою приймає одне з таких рішень: про повернення справи на додаткове розслідування.

   Згідно ч. 1 ст. 246 КПК України при попередньому розгляді справи суддя з власної ініціативи чи за клопотанням прокурора, обвинуваченого, його захисника чи законного представника, потерпілого, позивача, відповідача або їх представників своєю постановою повертає справу на додаткове розслідування у випадках, коли під час порушення справи, провадження дізнання або досудового слідства були допущені такі порушення вимог цього Кодексу, без усунення яких справа не може бути призначена до судового розгляду.

   Із змісту ст. 273 КПК України вбачається, що в усіх питаннях, які вирішуються судом під час судового розгляду, суд виносить ухвали. Ухвали про направлення справи для провадження додаткового розслідування, про обрання, зміну або скасування запобіжного заходу виносяться судом у нарадчій кімнаті і викладаються у вигляді окремого документа, який підписується всім складом суду. При одноособовому розгляді справи в зазначених у цій статті випадках суддя виносить постанови.

   Із змісту п. п. 10, 12 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування кримінально-процесуального законодавства при попередньому розгляді кримінальних справ у судах першої інстанції № 6 від 30.05.2008 року вбачається, що суддя при попередньому розгляді справи вправі повернути її на додаткове розслідування на підставі ст. 246 КПК України (якщо у справі допущено істотні порушення кримінально-процесуального закону чи не виконано обов`язкові при проведенні досудового слідства дії, які мають значення для прийняття рішення по суті справи, зокрема не проведено відповідні експертизи) . Ст. 246 КПК України передбачено вичерпний перелік підстав для повернення справи на додаткове розслідування зі стадії попереднього розгляду. До таких підстав належать: а) установлення під час порушення справи, провадження дізнання або досудового слідства таких порушень вимог КПК України, без усунення яких справа не може бути призначена до судового розгляду; б) установлення підстав для притягнення до кримінальної відповідальності інших осіб, якщо окремий розгляд справи щодо них за вимогами ст. 26 КПК України неможливий; в) установлення підстав для кваліфікації дій обвинуваченого за статтею КК України, яка передбачає відповідальність за більш тяжкий злочин, чи для пред`явлення йому обвинувачення, яке до цього не було пред`явлене. У зазначених випадках справа може бути повернена на додаткове розслідування за клопотаннями названих у ч. ч. 2, 3 ст. 237, ч. ч. 1, 2 ст. 246 КПК України учасників процесу. З власної ініціативи судді повернення справи на додаткове розслідування на стадії попереднього розгляду допускається тільки у випадку встановлення таких порушень кримінально-процесуального закону на досудових стадіях, які не можуть бути усунуті при судовому розгляді справи. Вирішуючи питання про повернення справи на додаткове розслідування зі стадії попереднього розгляду, судді повинні враховувати роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 11 лютого 2005 року № 2 Про практику застосування судами України законодавства, що регулює повернення кримінальних справ на додаткове розслідування . Повертаючи справу на додаткове розслідування, суддя у постанові відповідно до вимог ч. 3 ст. 246 КПК України повинен вирішити питання про запобіжний захід щодо обвинуваченого.

   Із змісту п. п. 2, 6 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами України законодавства, що регулює повернення кримінальних справ на додаткове розслідування № 2 від 11.02.2005 року вбачається, що відповідно до ст. 246 КПК суддя при попередньому розгляді кримінальної справи вправі з власної ініціативи повернути її на додаткове розслідування лише у випадках, коли під час порушення справи, провадження дізнання або досудового слідства були допущені такі порушення вимог КПК, без усунення яких вона не може бути призначена до судового розгляду. У решті передбачених зазначеною статтею випадків, а саме: коли є підстави для притягнення до кримінальної відповідальності інших осіб, окремий розгляд справи щодо яких неможливий, або для кваліфікації дій обвинуваченого за статтею КК України, якою передбачено відповідальність за більш тяжкий злочин, чи для пред`явлення йому обвинувачення, яке до цього не було пред`явлене, справа може бути повернена на додаткове розслідування лише за наявності відповідного клопотання одного із названих у ч. 2 ст. 246 КПК учасників процесу. Наведений у ст. 246 КПК перелік підстав для повернення справи на додаткове розслідування зі стадії попереднього розгляду справи є вичерпним. Тому суддя не вправі повернути справу на додаткове розслідування з цієї стадії, наприклад, з мотивів неповноти досудового слідства або у зв`язку з тим, що обвинувачений після передання справи до суду зник і місце його перебування невідоме.

   Із змісту п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві № 8 від 24.10.2003 року вбачається, що при попередньому розгляді справи суддя зобов`язаний перевірити, чи забезпечили органи дізнання, досудового слідства реалізацію права обвинуваченого на захист. Встановивши, що право на захист було порушено і що це унеможливлює подальше провадження у справі, суддя має повернути її на додаткове розслідування.

   Крім того, суд вважає за необхідне взяти до уваги положення ст. 399 КПК України, згідно якій вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов`язковими для органів дізнання чи досудового слідства при додатковому розслідуванні і суду першої чи апеляційної інстанції при повторному розгляді справи.

   Отже, оскільки під час досудового слідства були допущені такі порушення вимог КПК України, а саме: оскільки з обвинувального висновку, з доказової бази не були вилучені зізнавальні показання ОСОБА_6 від 19.08.2005 року, від 01.09.2005 року, від 09.09.2005 року, без усунення яких справа не може бути призначена до судового розгляду, відтак суд дійшов висновку про те, що кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 357, ч. 4 ст. 187, п. 6 ч. 2 ст. 115, п. п. 6, 13 ч. 2 ст. 115 КК України, слід повернути прокурору прокуратури Сумської області для організації проведення додаткового розслідування.

   Що стосується клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб без застосування застави, то суд дійшов наступного висновку.

   Оскільки Ковпаківським районним судом м. Суми 25.01.2018 року щодо обвинуваченого ОСОБА_6 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який 20.03.2018 року було продовжено апеляційним судом Сумської області, оскільки строк дії ухвали апеляційного суду Сумської області від 20.03.2018 року не сплив, відтак суд дійшов висновку про те, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, обраний 25.01.2018 року Ковпаківським районним судом м. Суми на строк 60 днів, тобто до 25.03.2018 року включно, продовжений 20.03.2018 року апеляційним судом Сумської області до 18.05.2018 року включно щодо ОСОБА_6 , слід залишити колишнім  тримання під вартою, але не більше ніж до 18.05.2018 року включно.

   Що стосується клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу та клопотання обвинуваченого ОСОБА_6 про зміну щодо нього запобіжного заходу, то суд дійшов наступного висновку.

   Відповідно до рішення Європейського Суду з прав людини у справі Хайредінов проти України ст. 5 Конвенція гарантує основоположне право на свободу та недоторканність, яке є найважливішим у демократичному суспільстві у розумінні Конвенції. Кожен має право на захист цього права, що означає не бути позбавленим або не мати продовження позбавлення свободи, крім випадків, коли таке позбавлення відбувалось за умов, встановлених у п. 1 ст. 5 Конвенції. Цей перелік винятків є вичерпним і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідає цілям цього положення, а саме гарантувати, що нікого не буде свавільно позбавлено свободи. Для того, щоб позбавлення свободи не вважалось свавільним, додержання національного закону при його застосуванні є недостатнім. Такий захід має бути необхідним за конкретних обставин. Таким чином, тримання під вартою у відповідності до підпункту (c) пункту 1 статті 5 Конвенції має задовольняти вимогу пропорційності. Тобто, суд повинен розглядати питання, чи тримання особи під вартою є необхідним та чи можуть інші, менш суворі заходи, бути достатніми для досягнення цієї цілі. П. п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України передбачено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: переховуватися від суду; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні. Відповідно до ч. 1 ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі серед іншого: тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується. Вирішуючи питання доцільності зміни запобіжного заходу щодо ОСОБА_6 , дотримуючись вимог ст. ст. 176, 177, 178, 183, 194, 197, 199, 331 КПК України, з`ясувавши і дослідивши всі ті обставини, з якими кримінальний процесуальний закон пов`язує можливість зміни запобіжного заходу, суд дійшов висновку про те, що заявлені раніше і наявні у кримінальній справі ризики не зменшилися. Як вбачається з матеріалів кримінальної справи, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні особливо тяжких злочинів і у разі визнання його винуватим у вчиненні цих злочинів, йому загрожує покарання у виді довічного позбавлення волі. Крім того, виходячи з конкретних обставин кримінальної справи, суд вважає, що ризики неналежної процесуальної поведінки обвинуваченого, передбачені п. п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, на даний час є актуальними, оскільки ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні ряду особливо тяжких злочинів, за які, передбачено покарання у виді довічного позбавлення волі, а затриманий він був в м. Києві, тобто намагався уникнути відповідальності; обвинувачений обізнаний з показами свідків, що викривають його у вчиненні злочинів та адресами їх проживання, що свідчить про можливість незаконного впливу на потерпілих та свідків, або перешкоджати судовому провадженню іншим чином; ОСОБА_6 раніше притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення умисних злочинів і знову обвинувачується в вчиненні нових умисних особливо тяжких злочинів, вчинених після нетривалого проміжку часу після звільнення з місць позбавлення волі, що свідчить про можливість вчинення ним нового злочину.

   Таким чином, суд дійшов висновку про те, що у задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу та клопотання обвинуваченого ОСОБА_6 про зміну щодо нього запобіжного заходу слід відмовити.

   На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 156, 237, 240, 244, 246, 273 КПК України (редакції 1960 року) ; ст. ст. 177, 194, 197, 199, 331 КПК України (редакції 2012 року) , -

П О С Т А Н О В И В :

   Кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 357, ч. 4 ст. 187, п. 6 ч. 2 ст. 115, п. п. 6, 13 ч. 2 ст. 115 КК України, повернути прокурору прокуратури Сумської області для організації проведення додаткового розслідування.

   Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, обраний 25.01.2018 року Ковпаківським районним судом м. Суми на строк 60 днів, тобто до 25.03.2018 року включно, продовжений 20.03.2018 року апеляційним судом Сумської області до 18.05.2018 року включно щодо ОСОБА_6 , залишити колишнім  тримання під вартою, але не більше ніж до 18.05.2018 року включно.

   У задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу та клопотання обвинуваченого ОСОБА_6 про зміну щодо нього запобіжного заходу відмовити.

   Копію постанови протягом трьох діб після її винесення надіслати сторонам.

   Копію постанови надіслати до державної установи Сумський слідчий ізолятор для виконання в частині, що її стосується.

   На постанову в частині повернення справи прокурору прокуратури Сумської області для організації проведення додаткового розслідування протягом семи діб з дня її винесення сторони можуть подати апеляції до апеляційного суду Сумської області через Ковпаківський районний суд м. Суми, який ухвалив постанову.

   Постанова в частині вирішення питання щодо запобіжного заходу окремому оскарженню не підлягає. Заперечення проти такої постанови можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення.

   Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.

Головуючий:                                                      ОСОБА_1