КОПІЯ                                                                                                                                                        Справа № 2-47/09

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м   У к р а ї н и

19 лютого 2009 року                                                                                                                м. Миргород

Миргородський  міськрайонний  суд  Полтавської  області  в  складі:

головуючого –        судді Сидоренка Ю.В.,

при  секретарі –      Кійченко Т.Г.,

за участю адвокатів: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миргороді цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики,

встановив:

В жовтні 2008 року ОСОБА_3 звернувся у Миргородський міськрайонний суд з позовом до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики. В своїй заяві позивач вказував, що 15 лютого 2005 року відповідач взяв у нього в борг грошові кошти в сумі 16000 грн. терміном на 24 місяці і зобов’язувався повернути їх до 15 лютого 2007 року та виплачувати відсотки за користування цими коштами в розмірі 300 грн. щомісячно, що підтверджується його власноручною розпискою. За період користування коштами відповідач відсотки не виплачував, суму позики не повернув, уникає зустрічей з ним. Посилаючись на ст.ст. 1046-1049 Цивільного кодексу України позивач просив стягнути з відповідача 23200 грн. боргу та судові витрати.

Під час судового розгляду справи позивач збільшив позовні вимоги, в зв’язку з тим, що відповідач продовжує користуватися його коштами, просив стягнути з нього 16000 грн. позики та 14400 процентів. В судовому засіданні представник позивача адвокат ОСОБА_1 збільшені позовні вимоги підтримав у повному об’ємі, просив їх задовольнити, пояснив, що між сторонами по справі існують відносини позики на підтвердження чого 15 лютого 2005 року відповідачем власноручно була написана розписка. Оскільки гроші до цього часу не повернуті, і проценти за користування ними відповідач не сплачував, вказану грошову суму 30400 грн. 00 коп. необхідно стягнути з відповідача, а також стягнути з нього на користь позивача судові витрати.

Відповідач  ОСОБА_4 в судовому засіданні позов не визнав, пояснив, що 15 лютого 2005 року грошей в борг у позивача не брав, а придбав у нього автомобіль з оплатою в розстрочку, але на прохання позивача написав розписку про позику 16000 грн. та сплату процентів 300 грн. на місяць. Пояснив, що сплатив позивачу 1800 грн., але в зв’язку з тим, що грошей він не позичав, просив у позові відмовити.

Представник відповідача – адвокат ОСОБА_2, вважав що позов не підлягає до задоволення на тій підставі, що грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця, що підтверджується показами свідків ОСОБА_5 і ОСОБА_6 та поясненнями відповідача.

Суд, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, покази свідків, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи у їх сукупності, прийшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що 15 лютого 2005 року між позивачем ОСОБА_3 і відповідачем ОСОБА_4 було укладено договір позики на суму 16000 гривень із щомісячною сплатою процентів у розмірі 300 грн., на підтвердження укладення якого та його умов позичальником - відповідачем ОСОБА_4 написана розписка (а.с.5), що визнається відповідачем.

Згідно ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Ч. 1 ст.1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

У відповідності з ст. 1047 ЦК України, якщо сума позики не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, договір позики укладається у письмовій формі. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

Оскільки відповідач ні у період що минув з дня написання розписки до звернення позивача до суду, ні під час судового розгляду справи, відповідно до ст.1051 ЦК України не оспорив договір позики на тій підставі що грошові кошти насправді не були одержані ним від позивача, і не надав відповідних доказів, тому що відповідно до ч.2 ст. 1051 ЦК України та ч.2 ст. 59 ЦПК України покази свідків не є допустимими доказами вказаних обставин, до того ж ніхто з допитаних свідків не був присутній при укладенні угоди, у суду немає підстав вважати, що відповідачем не було одержано в борг у позивача 16000 грн..

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Ст. 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно підтверджених розпискою умов договору позики відповідач повинен був повернути борг в сумі 16000 грн. до 15 лютого 2007 року.

У відповідності з ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Ч.2 ст.59 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до ч.3 ст.545 ЦК України наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов’язку. Оскільки борговий документ – розписка від 15.02.2005р., знаходиться у позивача, і відповідач не навів доказів того, що він вимагав її повернення, а позивач у порушення вимог ст.545 ЦК України відмовився це зробити, то суд вважає, що відповідач не довів належним чином факт повернення позики. Покази свідків ОСОБА_5 і ОСОБА_6 не можуть бути прийняті до уваги як доказ повернення позики або сплати процентів на підставі ч.2 ст.59 ЦПК України, а також тому, що їх показання суперечать одне одному та поясненням самого відповідача щодо суми повернутих коштів, термінів та обставин їх сплати. Одночасно знаходження боргової розписки у позивача є доказом обґрунтованості його вимог. Згідно ст.1048 ЦК України у разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Оскільки позика на момент винесення рішення не повернута, з відповідача підлягають стягненню проценти за 48 місяців, що складає суму 14400 грн. (48?300 грн.).

На підставі викладеного суд вважає що позов підлягає до задоволення.

Відповідно до ст.88 ЦПК України судові витрати, понесені позивачем, які складаються з судового збору (а.с. 2, 52) і витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи (а.с.1), підлягають стягненню з відповідача.

Керуючись, ст.ст. 526, 545, 1046, 1047, 1048, 1049, 1051 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 14, 59, 88, 208, 209, 215, 223, 294 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_3 задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрованого проживаючим в АДРЕСА_1, фактично проживаючого в АДРЕСА_2, на користь ОСОБА_3 30400 (тридцять тисяч чотириста) гривень 00 коп. заборгованості за договором позики та 334 (триста тридцять чотири) гривні 00 коп. у відшкодування судових витрат.

Всього стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 30734 (тридцять тисяч сімсот тридцять чотири) гривні 00 коп.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання заяви про апеляційне оскарження рішення протягом 10 днів з часу проголошення та подання апеляційної скарги протягом 20 днів після подання заяви через Миргородський міськрайонний суд до Апеляційного суду Полтавської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано.

Суддя: (підпис)

Вірно: Суддя Миргородського міськрайонного суду                                                      Ю.В.Сидоренко