КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД      

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

  ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

  27.11.2009                                                                                           № 13/363

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Корсака В.А.

суддів:            

За участю представників:

від позивача : Нікітін А.С.(за довір.),

від відповідача:  Лопушняк В.М., Петрун Я.Ю., Поляков Г.А., Коваленко О.Д. (за довір.),

від  третьої особи: не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Відкритого акціонерного товариства  “Укрпромпроектбудсервіс” та Відкритого акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль”

на рішення Господарського суду м.Києва від 22.10.2009

у справі № 13/363 (суддя

за позовом Відкритого акціонерного товариства  “Укрпромпроектбудсервіс”

до Відкритого акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль”

третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору Щелков Денис Михайлович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу

про визнання договорів недійсними

ВСТАНОВИВ :

В вересні 2009 р. позивач звернувся до господарського суду із позовом  про визнання недійсними генеральної кредитної угоди, кредитного договору, договору іпотеки та двох договорів застави майнових прав, укладених між сторонами, а також про зобов’язання приватного нотаріуса вчинити дії.

           Рішенням Господарського суду м. Києва від 22.10.2009 р. у справі №13/363  позов задоволено частково. Визнано недійсними генеральну кредитну угоду №010/08/3800 від 07.11.07, кредитний договір №010/08/3801 від 07.11.07, договір іпотеки від 07.11.07, договір застави майнових прав №11/1-2322 від 07.11.07, договір застави майнових прав №11/1-2323 від 07.11.07, укладені між сторонами. В іншій частині позову відмовлено.

           Сторони, не повністю погоджуючись з рішенням господарського суду, оскаржили його до Київського апеляційного господарського суду з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права.

 В апеляційній скарзі позивач послався на безпідставність відмови господарського суду в зобов’язанні приватного нотаріуса зняти заборону на відчуження майнового комплексу, що був предметом іпотеки, а також виключити запис про іпотеку з реєстру іпотек.

 В обгрунтування власної позиції апелянт  посилається на ст.17 Закону України «Про іпотеку», п. 25 Тимчасового порядку державної реєстрації іпотек, п. 253 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, згідно з якими іпотека припиняється у разі визнання недійсним іпотечного договору. Запис про обтяження майна іпотекою може бути виключений на підставі рішення суду. Оскільки даний договір іпотеки був визнаний в судовому порядку недійсним, то позивач вважає правомірними вимоги про зобов’язання нотаріуса зняти заборону на відчуження майнового комплексу та виключити запис про іпотеку з реєстру іпотек. В іншій частині позовних вимог апелянт вважає рішення господарського суду від 22.10.2009 р. у справі №13/363 законним, а тому просить залишити його без змін.

 Відповідач в поданій апеляційній скарзі зазначає про помилковість висновків господарського суду  щодо відсутності  на час укладення спірних угод легітимного складу Спостережної ради у зв'язку з визнанням недійсним рішенням Господарського суду м. Києва від 05.08.09 р. №49/297 рішення загальних зборів акціонерів позивача, на яких було обрано склад Спостережної ради. Господарським судом не було враховано, як зазначає відповідач, що в подальшому ВАТ «Укрпромпроектбудсервіс» було схвалено генеральну  кредитну  угоду,   кредитний  договір  та договори   застави,   іпотеки  шляхом  вчинення  дій, направлених на виконання умов цих угод. До того ж на час прийняття даного рішення Спостережна рада була правомочною, оскільки рішення суду, яке б набрало законної сили, щодо визнання недійсним рішення загальних зборів позивача від 16.01.2007, чи яке б обмежувало повноваження спостережної ради, ще не існувало.

 Крім того, апелянт посилається на положення ч.3 ст.92 ЦК України, у відносинах із третіми особами обмеження  повноважень  щодо  представництва  юридичної особи не має  юридичної  сили,  крім  випадків,  коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. За таких обставин відповідач не міг знати на час укладення спірних правочинів про прийняття судом рішення від 05.08.09  у справі №48/297, яким склад спостережної ради позивача буде визнано неправомочним.

 В додаткових  письмових поясненнях  від 25.11.2009 відповідач звертає увагу на те, що вказаним рішенням суду від 05.08.09 р.  у справі №49/297  визнано недійсним рішення загальних зборів акціонерів позивача в частині обрання одного складу Спостережної ради. Натомість згідно протоколу Спостережної ради від 04.10.2007 №13/07 Спостережна рада сформована в іншому складі, яким і ухвалювалося відповідне рішення на укладення оспорюваних договорів.

 Також відповідач вважає неправомірним висновок суду першої інстанції щодо укладення спірних договорів від імені позивача неповноважною особою. В даному випадку у відповідності до положень ст.241 ЦК України оспорювані договори були в подальшому схвалені позивачем, про що свідчать вчинені ним дії – сплата відсотків за користування кредитом, надання звітності, укладання договорів страхування заставленого майна. Враховуючи вищевикладене, апелянт вважає оскаржуване рішення незаконним, а тому просить його скасувати, у справі прийняти нове, яким відмовити в позові.

             Розглянувши доводи поданих апеляційних скарг, наданих відзивів, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія приходить до висновку щодо відсутності підстав для їх задоволення, з огляду на наступне.

           Як свідчать матеріали справи, спірні правовідносини сторін виникли на підставі укладених між ними ряду договорів:

 Генеральної кредитної угоди №010/08/3800 від 07.11.07, у відповідності до предмету якої відповідач зобов’язався надати позивачеві кредитні кошти в порядку та на умовах, визначених кредитними договорами. При цьому загальний обсяг позичкової заборгованості за наданими в межах зазначеної угоди кредитами не повинен був перевищувати суми, еквівалентної 12’900’000,00 дол. США. Термін дії угоди було встановлено до 07.11.14.

 Кредитний договір №010/08/3801 від 07.11.07 в рамках дії вказаної генеральної кредитної угоди, який передбачав надання позивачу кредитної лінії у сумі до 12’900’000, 00 дол. США строком до 07.11.14.

 Договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щелковим Д.М. за реєстр№ 2127, відповідно до якого позивач в якості забезпечення виконання своїх зобов'язань передав в іпотеку відповідачу нерухоме майно, а саме: майновий комплекс загальною площею 11’789, 50 кв. м, який складається з будівлі корпусу “А”(літера А), загальною площею 9’706, 00 кв.м. та будівлі корпусу “В”(літера Б), загальною площею 2’083, 50 кв. м., який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Попудренка, 52, що належить ВАТ “Укрпромпроектбудсервіс” на підставі Свідоцтва про право власності на майновий комплекс, виданого Київською міською державною адміністрацією від 27.11.2000, та зареєстрованого КП Київське міське БТІ 28.11.2000 за реєстр №709 з. Заставна вартість предмету іпотеки склала 128’719’329, 00 грн. Відповідно до умов п. 8.10. зазначеного Договору іпотеки, на відчуження предмету іпотеки було накладено заборону.

 Договір застави майнових прав №11/1-2322, від 07.11.07, за яким позивачем у заставу відповідачу передано майнові права на грошові кошти позивача на рахунках у відповідача (предмет застави оцінено у 65145000 грн.)

 Договір застави майнових прав №11/1-2323, за яким позивачем у заставу відповідачеві передано майнові права позивача, що виникають у нього за договором оренди приміщення №04-01-Л від 24.12.03 (предмет застави оцінено у 1'156'313,66 грн.).

 Як вбачається з матеріалів справи, відповідач належним чином виконав взяті на себе зобов’язання, надавши позивачу кредитні кошти у передбаченому вище розмірі.

           Спір між сторонами виник з приводу дійсності укладених між сторонами угод, з огляду на те, що від імені позивача угоди було підписано особою, яка не мала на це відповідних повноважень, а саме головою Спостережної ради. Зазначене суперечить п. 9.21.11 Статуту позивача, згідно якого правочини (один або декілька пов'язаних між собою правочинів), на суму, що перевищують 50 000, 00 грн., та договори про отримання позивачем кредитів, можуть бути підписані лише Головою правління з  попереднім  дозволом  Спостережної ради позивача.

           Позивач зазначає, що саме відповідач наполягав на укладенні та підписанні вказаних угод від імені позивача саме головою Спостережної ради товариства, про що свідчить наявна в матеріалах справи переписка представників сторін.

           Під час розгляду спору господарським судом було встановлено, що оспорювані угоди були підписані від імені позивача Головою Спостережної Ради товариства Сапуновим Дмитром Олександровичем, який діяв, як у них вказано, на підставі статуту, протоколу №13/07 засідання спостережної ради ВАТ “Укрпромпроектбудсервіс” від 04.10.07 та довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Соколовим О.Є.

           Положення Статуту позивача (п.9.21.11, п.9.10) визначають компетенцію та повноваження Правління,  Голови правління, Спостережної ради позивача, а також встановлює певний порядок для укладання правочинів, що перевищують суму 50’000 грн та направлені на відчуження і заставу нерухомого майна позивача.

 Згідно п. 9.21.11 статуту Голова правління укладає та підписує від імені товариства правочини (угоди), якщо сума одного правочину (договору, контракту) або кількох пов’язаних між собою правочинів (договорів, контрактів) перевищує 50’000 (п’ятдесят тисяч) гривень, правочини (договори, контракти) на відчуження та/або заставу (обтяження іншим способом) нерухомого майна і основних фондів товариства, правочини (договори, контракти) про отримання товариством кредитів, потребують попереднього дозволу (погодження) Спостережної ради товариства.

 Правочини, укладення яких потребує дозволу (погодження) Спостережної ради можуть бути підписані Головою правління тільки після попереднього отримання такого дозволу.

           Пунктом 9.10 статуту встановлено, що Спостережна Рада надає Голові Правління товариства дозволи на укладення одного правочину (договору, контракту) або кількох пов’язаних між собою правочинів (договорів, контрактів) якщо їх сума перевищує 50’000 (п’ятдесят тисяч) гривень, правочинів  (договорів, контрактів) на відчуження та/або заставу (обтяження іншим способом) нерухомого майна і основних фондів товариства, правочинів (договорів, контрактів) про отримання товариством кредитів.

           З протоколу №13/07 засідання Спостережної ради позивача вбачається, що  Спостережною радою було надано згоду на отримання кредиту у відповідача в розмірі 12'900'000 доларів США, та про передачу в іпотеку зазначеного вище нерухомого майна та заставу майнових прав на грошові кошти та за договорами оренди.

 Як було досліджено під час розгляду спору, Статут позивача не дає повноважень на підписання такого роду правочинів Голові Спостережної ради та не дає відповідних повноважень Спостережній раді як контролюючого органу, уповноважувати на підписання такого роду договорів іншу особу, ніж Голова правління.

 Враховуючи вищевикладене, колегія приходить до висновку, що Спостережною радою під час прийняття рішення про уповноваження Голови Спостережної ради на підписання генеральної кредитної угоди, кредитних договорів, договорів іпотеки і застиви (протокол №13/07 від 04.10.2007) не були враховані  положення статуту позивача та вимоги чинного законодавства, якими встановлюється порядок управління товариством, а також розмежовується компетенція різних органів, що  діють в товаристві.

 Судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції та вважає, що Спостережна рада неправомірно перевищила за вказаних обставин свої повноваження, наділивши Голову Спостережної ради повноваженнями, які належать виключно виконавчому органу товариства – Голові правління товариства.

 Відповідно до вимог ст. 97 ЦК України управління товариством здійснюють його органи.

 Органами управління товариства є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

 Відповідно до вимог ч. 4 ст. 99 ЦК України назвою виконавчого органу товариства відповідно до установчих документів або закону може бути “Правління”,  “Дирекція” тощо.

 Виконання Головою Спостережної ради функцій Голови Правління суперечить, в даному випадку, компетенції Спостережної ради, а саме - контролю за діяльністю виконавчого органу та захисту прав акціонерів, що передбачено ст. 160 ЦК  України.

 Частиною 6 статті 46 Закону України “Про господарські товариства” встановлено заборону участі членів спостережної ради в діяльності виконавчого органу товариства, що також свідчить про чітке розмежування законодавцем функцій органу контролю й регулювання діяльності товариства та виконавчим органом товариства, роботою якого керує голова Правління.

 Отже, здійснення Головою Спостережної Ради виконавчих функцій суперечить повноваженням Спостережної ради – а саме контролю за діяльністю виконавчого органу та порушує принцип розподілу виконавчої та наглядової функцій між органами акціонерних товариств.

 Зазначене також відповідає позиції Вищого господарського суду України, викладеній у постанові №17/201 від 23.01.07.

 Передоручення яке мало місце в діях Голови Правління при видачі довіреності посвідченої Соколовим О.Є., приватним нотаріусом КМНО 07.11.07 за реєстровим №2093 на ім’я Голови Спостережної ради відповідно до положень ст.240 Цивільного кодексу України передбачало передачу своїх повноважень частково або в повному обсязі (щодо укладення правочинів на суму, яка не перевищує 50’000,00грн., на відчуження та заставу нерухомого майн та основних засобів).

 Проте Голова Правління не був уповноважений, не мав та не отримував поперердньої згоди Спостережної ради/Загальних зборів на укладення правочину на суму, що перевищує 50’000,00 грн. на відчуження та заставу нерухомого майн та основних засобів, а тому не набув прав на вчинення таких правочинів.

 Відповідно Голова Спостережної ради не мав законних підстав укладати оспорювані угоди від імені Голови правління згідно вказаної довіреності.

           Крім того, досліджуючи обставини справи, колегія також погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відсутності легітимного складу Спостережної ради ВАТ “Укрпромпроектбудервіс”  на час укладення оспорюваних договорів, враховуючи наступне.

           Оскільки сума кожного з оспорюваних договорів перевищувала суму 50’000 гривень, а також два договори передбачали отримання кредиту, а один – передання нерухомого майна в іпотеку, попередня згода на їх укладення з боку Спостережної ради ВАТ “Укрпромпроектбудсервіс”  була обов’язковою.

 В матеріалах справи наявне рішення Господарського суду міста Києва у справі №49/297 від 05.08.09, яке набрало законної сили, про визнання недійсним та таким що не породжує юридичних наслідків з моменту його прийняття рішення загальних зборів акціонерів ВАТ “Укрпромпректбудсервіс” від 16.01.07 по третьому питанню порядку денного, оформлене протоколом №01/07, про обрання спостережної ради ВАТ “Укрпромпроектбудсервіс” у складі: “Голова спостережної ради –ТОВ “Онлайн-капітал”, представник Сапунов Дмитро Олександрович; Член спостережної ради: ТОВ “Онлайн-капітал”, уповноважений представник Почапський Микола Олександрович; Член спостережної ради: Алєксєєва Олена Анатоліївна; Член спостережної ради: Сизон Сергій Володимирович; Член спостережної ради: ТОВ “Онлайн-капітал”, уповноважений представник Ткаченко Світлана Денисівна”.

 Підставою для прийняття судом такого рішення було допущене порушення суб’єктного складу Спостережної ради ВАТ “Укрпромпректбудсервіс”, запропонованого для обрання та обраного на вищезазначених зборах – а саме обрання до складу спостережної ради тричі одного акціонера в особі різних представників  – фізичних осіб.

 Отже, склад Спостережної Ради ВАТ “Укрпромпроектбудсервіс”, який надавав згоду на укладення оспорюваних договорів, був визнаний незаконним з моменту ухвалення рішення загальних зборів акціонерів ВАТ “Укрпромпроектбудсервіс” про обрання складу спостережної ради, а тому рішення Спостережної Ради ВАТ “Укрпромпректбудсервіс”, прийняті нелегітимним складом є такими, що не породжують юридичних наслідків.

 Під час розгляду спору господарським судом  також були досліджені протоколи загальних зборів акціонерів ВАТ “Укрпромпроектбудсервіс” за період від 16.01.07 до 04.10.07, згідно яких було встановлено, що у зазначений період легітимного складу Спостережної ради у ВАТ “Укрпромпроектбудсервіс”  обрано не було.

 За таких обставин колегія погоджується із висновком  суду першої інстанції  про те, що спорювані генеральна кредитна угода №010/08/3800, кредитний договір №010/08/3801 договір іпотеки за реєстровим №2127 та договори застави майнових права №11/1-2322 та 11/1-2323 від 07.11.07 були укладені без обов’язкового надання попередньої згоди компетентним органом ВАТ “Укрпромпроектбудсервіс”, що є порушенням імперативних норм ст. 46, 47 Закону України “Про господарські товариства” та ст. 161 ЦК України.

 Враховуючи вищевикладене, колегія визнає безпідставними доводи відповідача про достатність відповідних повноважень у Голови Спостережної Ради на укладення оспорюваних договорів на підставі прийнятого рішення Спостережної ради (протокол №01/07 від 16.01.07)  та довіреності наданої Головою правління на укладення цих договорів, оскільки зазначене суперечить встановленим обставинам справи, а також вимогам чинного законодавства.

 Згідно положень ст. 548 ЦК України недійсність основного зобов’язання тягне за собою недійсність правочину, направленого на його забезпечення.

 Отже, визнання недійсними оспорюваних генеральної кредитної угоди та кредитного договору є підставою недійсності договору іпотеки та договорів застави майнових прав, укладених на забезпечення виконання основних зобов’язань.

 З приводу доводів відповідача про необхідність застосування до спірних правовідносин сторін положень ст.241 ЦК України, в зв'язку із наступним схваленням та фактичним виконанням позивачем оспорювіаних договорів, колегія зазначає наступне.

 Згідно ст.241 ЦК України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою.

 Схвалення правочину особою, яку представляють, за своєю правовою природою є одностороннім правочином, який повинен виходити від повноважної особи чи повноважного органу.

 Вчинення дій  щодо погодження  угод не уповноваженою особою не може вважатися наступним схваленням правочинів в розумінні ст.241 ЦК України

 Як свідчать матеріали справи, дії, на які посилається відповідач як підтвердження схвалення правочину - сплата відсотків за користування кредитом, надання звітності, укладання договорів страхування заставленого майна, вчинялися обмеженим колом посадових осіб позивача, зокрема, головою правління, заступником голови правління головою спостережної ради та головним бухгалтером ВАТ “Укрпромпроектбудсервіс”.

 Колегія зауважує, що схвалення правочинів повинне виходити від повноважної особи, і повинна висловлюватися  у передбачений законом спосіб.

 Зазначені порушення не були відомі акціонерам позивача, загальним зборам, законному складу спостережної ради товариства, відповідні рішення, якими б в подальшому схвалювалися укладені з порушеннями правочини даними органами в легітимному складі не приймалися.  За таких обставин колегія не може погодитися, що оспорювані правочини, вчинені із  перевищенням повноважень, були в подальшому схвалені компетентним органом позивача, у передбачений статутом чи законом спосіб.

 У відповідності до положжень ч.2 ст.203 ЦК України, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний  обсяг цивільної дієздатності.

 Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія також зазначає, що відповідач, укладаючи оспорювані договори, зобов'язаний був перевірити повноваження іншої сторони (представника позивача) на укладення таких договорів та визначити чи володіє цей представник, необхідним обсягом  цивільної дієздатності для чинності таких правочинів. Такий обов'язок міг бути повною мірою реалізованний відповідачем з огляду на те, що всі необхідні документи, в тому числі статут позивача, були надані останнім банку для укладення кредитних договорів.

 Зокрема, відповідач зобов’язаний бути обізнаним про зміст ст.ст. 46, 47 Закону України “Про господарські товариства”, та про зміст ст. 161 ЦК України, а крім того, мав можливість перевірити за статутом позивача відсутність у Голови Спостережної Ради повноважень на укладення господарських договорів та про неможливість Спостережної ради уповноважувати голову Спостережної Ради укладати господарські договори. Отже, відповідач повинен був знати про відсутність у Голови Спостережної Ради позивача повноважень на укладення оспорюваних угод.

 Враховуючи вищевикладене, колегія визнає безпідставними доводи відповідача про те, що він не міг знати про відсутність необхідного обсягу повноважень у представника позивача на укладення оспорюваних договорів з огляду на наявність наданого протоколу Спостережної ради, довіреності  наданій Головою правління, оскільки зазначене суперечить  вимогам статуту позивача, який був наданий відповідачу, а також вимогам  ст.ст. 46, 47 Закону України “Про господарські товариства”, ст. 161 ЦК України.

           Колегія не приймає до уваги також посилання відповідача  на те, що на загальних зборах погоджувалися  звіт постережної ради  та фінансовий звіт, що за твердженням відповідача, свідчить про обізнаність та погодження повноважним органом дій спостережної ради щодо укладення оспорюваних правочинів. Вказані документи не свідчать про те, що загальними зборами розглядалися питання укладення оспорюваних договорів та вони погоджувалися.

           Крім того, у звіті Спостережної ради за 2007 рік (копія звіту від 06.03.2007 залучена до матеріалів справи)  не зазначено, що  розглядалися питання про погодження  спірних договорів і мова про ці договори вхагалі не велась. Зазначене свідчить про те, що Спостережна рада не повідомляла Загальним зборам акціонерів про факт укладення оспорюваних договорів.

           Враховуючи встановлені  порушення, допущені сторонами під час укладення договорів, колегія вважає, що судом першої інстанції було обгрунтовано задоволено позовні вимоги в частині визнання недійсними оспорюваних кредитних договорів, та інших угод, укладених  в їх забезпечення.

 З приводу заявлених позовних вимог щодо  зобов’язання нотаріуса зняти заборону на відчуження майнового комплексу та виключити запис про іпотеку з реєстру іпотек в зв'язку із визнанням  договору іпотеки недійсним, колегія зазначає наступне.

 Згідно положень п. 25 Тимчасового порядку державної реєстрації іпотек, запис про обтяження майна іпотекою може бути виключений на підставі рішення суду.

 Відповідно до п. 2.1.1. Положення про Єдиний реєстр заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, підставою для внесення до Реєстру заборон відомостей про накладення (зняття) заборони та арештів на об’єкти нерухомого майна є накладення (зняття) державною нотаріальною конторою або приватним нотаріусом - Реєстратором заборони відчуження на об’єкти нерухомого майна.

 Пункт 253 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, від 03.03.04, № 20/5 передбачає, що нотаріус знімає заборону щодо відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно) і транспортних засобів, що підлягають державній реєстрації, за заявою: заставодавця (іпотекодавця) у разі визнання рішенням суду договору застави (іпотеки) недійсним.

 Визнання недійсним договору іпотеки від 07.11.07, укладеного між Відкритим акціонерним товариством “Укрпромпроектбудсервіс” та Відкритим акціонерним товариством “Райффайзен Банк Аваль”, посвідченого Щелковим Денисом Михайловичем, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу (реєстровий №2127) є підставою для зняття заборони на відчуження предмету іпотеки шляхом внесення відповідних змін до Єдиного реєстру заборон на відчуження нерухомого майна, а саме внесення запису про скасування заборони, та виключення з Єдиного державного реєстру іпотек записи №5989651 від 07.11.07 та №6077466 від 22.11.07.

 До часу вирішення спору Щелков Денис Михайлович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу не мав законних підстав для внесення відповідного запису до реєстру, а позивач з відповідною заявою не звертався. За таких обставин суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що законні права позивача в цій частині не є порушеними. Відповідно позовні вимоги в частині зобов’язання  приватного нотаріуса  зняти заборону на відчуження майнового комплексу, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Попудренка, 52, , що належить ВАТ “Укрпромпроектбудсервіс” , про що внести до Єдиного державного реєстру заборон на відчуження нерухомого майна відповідний запис про скасування вищеозначеної заборони, а також вилучити  з Єдиного державного реєстру іпотек записи №5989651 від 07.11.07 та №6077466 від 22.11.07. про іпотеку, внесені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щелковим Д.М., задоволенню не підлягають.

 Статтею 216 ЦК України встановлені правові наслідки недійсності правочину.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Частина 3 ст.216 ЦК України передбачає застосування правових наслідків недійсності правочину (двосторонню реституцію, відшкодування збитків чи моральної шкоди, передбачені частинами першою та другою цієї статті), якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

З огляду на те, що укладені між сторонами правочини визнані судом недійсними, а також враховуючи, що законом не передбачені  особливі правові наслідки для таких видів правочинів, колегія приходить до висновку про необхідність застосування двосторонньої реституції у відповідності до ч.1 ст.216 ЦК України.

 Отже, кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання правочинів, які визнані недійсними, виходячи із курсу валюти (1 дол. США = 7,97 грн.), який існував на час звернення позивача до господарського суду.  З огляду на умови укладених між сторонами кредитних договорів, а також враховуючи часткове повернення позивачем частини кредиту, колегією встановлено, що залишок кредитної заборгованості  позивача (частина тіла кредиту та відсотки за користування), що підлягають поверненню відповідачу  на підставі  ч.1 ст.216 ЦК України  складає  10 912 319,88 дол. США (12 900 000 сума кредиту – 1 987 678,12 сума сплачена позивачем  тіла кредиту, відсотків та комісійної винагороди банку), що відповідає 86 971 189,44 грн.

 За таких обставин рішення суду першої інстанції слід доповнити в цій частині, з огляду на застосування правових наслідків визнання недійсними вказаних правочинів.

Згідно положень ст.66 ГПК України господарський суд також з власної ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

 За змістом зазначеної статті заходи до забезпечення позову застосовується господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових чи охоронюваних законом інтересів особи або гарантія реального виконання рішення суду.

 В судовому засіданні представник відповідача пояснив, що навіть у разі визнання судом недійсними правочинів, укладених між сторонами, позивач зобов'язаний повернути  банку отримані в кредит грошові кошти. Однак, враховуючи значну суму заборгованості, що підлягає поверненню відповідачу згідно ч.1 ст.216 ЦК України,  останній припускає, що у позивача не виявиться таких коштів, і тому позивач не зможе виконати свої зобов'язання перед відповідачем.  

 Як було встановлено судом під час розгляду спору, позивачем в якості забезпечення виконання своїх зобов'язань за кредитними договорами, за договором іпотеки,  посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щелковим Д.М. за реєстр№ 2127, було передано в іпотеку відповідачу нерухоме майно, а саме: майновий комплекс загальною площею 11’789, 50 кв. м, який складається з будівлі корпусу “А”(літера А), загальною площею 9’706, 00 кв.м. та будівлі корпусу “В”(літера Б), загальною площею 2’083, 50 кв. м., який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Попудренка, 52, що належить ВАТ “Укрпромпроектбудсервіс” на підставі Свідоцтва про право власності на майновий комплекс, виданого Київською міською державною адміністрацією від 27.11.2000, та зареєстрованого КП Київське міське БТІ 28.11.2000 за реєстр №709 з. Заставна вартість предмету іпотеки склала 128’719’329, 00 грн.

 Враховуючи вищевикладене, а також визнання недійсними укладених між сторонами правочинів, колегія зважає на наявність значної кредитної заборгованості позивача, що підлягає поверненню відповідачу, та приходить до висновку про необхідність вжиття заходів забезпечення на підставі ст.66 ГПК України,  з метою гарантування реального виконання позивачем своїх зобов’язань перед відповідачем, а саме: накласти арешт на нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Попудренка, 52, і належить ВАТ “Укрпромпроектбудсервіс” на праві власності.

 Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

 Оскільки апелянтами доводів, та встановлених господарським судом під час розгляду справи обставин, не спростовано, в обґрунтування власної позиції належних доказів суду не надано, подані апеляційні скарги визнаються необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

 Оскаржуване рішення Господарського суду м. Києва  від 22.10.2009 р. у справі №13/363  відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам справи та зібраним у справі доказам на час його прийняття, а тому залишається без змін в частині визнання недійсними договорів. Доповнити рішення Господарського суду м. Києва  від 22.10.2009 р. щодо застосування двосторонньої реституції та вжиття заходів забезпечення.

 Частиною 2 ст.49 ГПК України встановлено, що якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору.

 Враховуючи вищевикладене, а також те, що під час розгляду спору судом було встановлено, що спір у справі виник в результаті неправильних дій обох сторін, колегія вважає за доцільне покласти судові витрати зі сплати державного мита солідарно на обидві сторони на підставі ч.2 ст.49 ГПК України.

 Керуючись ст.ст. 49, 66, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд –

  ПОСТАНОВИВ:

1.          Апеляційні скарги Відкритого акціонерного товариства  “Укрпромпроектбудсервіс” та Відкритого акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль”  залишити без задоволення.

 2. Рішення Господарського суду м. Києва від 22.10.2009 р. у справі №13/363 в частині визнання недійсними генеральної кредитної угоди №010/08/3800 від 07.11.07, кредитного договору №010/08/3801 від 07.11.07, договору іпотеки від 07.11.07, договору застави майнових прав №11/1-2322 від 07.11.07, договору застави майнових прав №11/1-2323 від 07.11.07, укладених між сторонами, залишити без змін.

 Доповнити рішення Господарського суду м. Києва від 22.10.2009 р. у справі №13/363, застосувавши двосторонню реституцію згідно ч.1 ст.216 ЦК України:

 Стягнути з Відкритого акціонерного товариства  “Укрпромпроектбудсервіс” (м. Київ, вул. Попудренка, 52, ідентифікаційний код 00860375, п/р 2600915716 в ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО 300135) на користь Відкритого акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль”  (01011 м. Київ, вул. Лєскова, 9, ідент. код 14305909) заборгованість в сумі 10 912 319,88 дол. США, що відповідає 86 971 189, 44 грн.           Видати наказ.

 Стягнути з Відкритого акціонерного товариства  “Укрпромпроектбудсервіс” (м. Київ, вул. Попудренка, 52, ідентифікаційний код 00860375) до Державного бюджету України  12 750 грн. – держ. мита за подання позову, 6 120 грн. - держ. мита за подання апеляції.           Видати наказ.

 Стягнути з Відкритого акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль”  (01011 м. Київ, вул. Лєскова, 9, ідент. код 14305909) до Державного бюджету України  12 920 грн. – держ. мита за подання позову, 6 417,50 грн. - держ. мита за подання апеляції.          Видати наказ.

 Видачу наказів доручити Господарському суду м. Києва.

 Накласти арешт на нерухоме майно, що належить Відкритому акціонерному товариству “Укрпромпроектбудсервіс” (м. Київ, вул. Попудренка, 52, ідентифікаційний код 00860375, п/р 2600915716 в ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО 300135) на підставі Свідоцтва про право власності на майновий комплекс, виданого Київською міською державною адміністрацією від 27.11.2000, та зареєстрованого КП Київське  міське бюро технічної інвентаризації  від 28.11.2000 за реєстр.№709, а саме: майновий комплекс загальною площею 11’789, 50 кв. м, який складається з будівлі корпусу “А”(літера А), загальною площею 9’706, 00 кв.м. та будівлі корпусу “В”(літера Б), загальною площею 2’083, 50 кв. м., який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Попудренка, 52.

           Стягувачем за цією постановою є Відкрите акціонерне товариство “Райффайзен Банк Аваль” (01011 м. Київ, вул. Лєскова, 9, ідент. код 14305909), боржником є Відкрите акціонерне товариство “Укрпромпроектбудсервіс” (м. Київ, вул. Попудренка, 52, ідентифікаційний код 00860375).

 Постанова набуває чинності з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом одного місяця.

 3. Матеріали справи  №13/363 повернути до Господарського суду м. Києва.

Головуючий суддя

  Судді