Справа № 265/4024/17

Провадження № 2/265/152/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

03 квітня 2018 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді Мельник І.Г.,

за участю секретарів судового засідання – Тулянкіної М. М., Гусєвої К. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі Донецької області цивільну справу № 265/4024/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виселення та вселення, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про захист свого права власності шляхом виселення відповідачів з квартири та вселення туди позивача, посилаючись в обґрунтування заявлених вимог на те, що він є власником АДРЕСА_1, в якій на даний час мешкають проти його волі відповідачі, будучи членами родини колишнього власника такої квартири.

Позивач, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, у судове засідання не з’явився, надавши суду заяву з проханням провести розгляд справи за його відсутності, не заперечуючи при цьому проти ухвалення заочного рішення.

Відповідачі, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, у судове засідання не з’явились повторно, про поважність причин неявки суд не повідомили.

З урахуванням переліченого, на підставі ст. 280 ЦПК суд дійшов висновку про можливість проведення заочного розгляду справи.

Дослідивши докази по справі, суд вважає, що позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, виходячи з таких підстав.

Право власності позивача на АДРЕСА_2 підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно Маріупольського БТІ від 14 серпня 2003 року, набуте ним на підставі договору купівлі-продажу від 26 квітня 2002 року, реєстр нотаріусу № 1682, що також вбачається з інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 17 квітня 2012 року (а. с. 12, 39-40, 46).

Факт реєстрації ОСОБА_2, 3 вересня 1991 р. н., та ОСОБА_3, 13 вересня 1945 р. н., АДРЕСА_3 на теперішній час підтверджується відомостями Лівобережного районного відділу надання адміністративних послуг (а. с. 36).

За змістом ст. 16, 386, 391 ЦК власник має право звернутись до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

Права власника квартири визначені ст. 383 ЦК, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім’ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

До членів сім’ї власника квартири за змістом ч. 2 ст. 64 ЖК належать дружина, їх діти і батьки, а також членами сім’ї власника може бути визнано інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним та ведуть спільне господарство.

Враховуючи зазначені норми права, вбачається, що право члена сім’ї власника квартири користуватися таким житлом виникає лише за наявності у власника права власності на це нерухоме майно, через що припинення права власності особи на квартиру припиняє право членів її сім’ї на користування таким житлом.

Як вбачається з матеріалів справи, після придбання спірної квартири позивач у ній не мешкав, а відповідачі залишаються там зареєстрованими, не будучи при цьому членами сім’ї ОСОБА_1

Суд також зазначає, що в судовому засіданні не було доведено наявність між сторонами будь-яких договірних відносин щодо порядку користування АДРЕСА_2.

Таким чином позивач, як новий власник АДРЕСА_2, відповідно до ст. 391 ЦК має право вимагати від відповідачів усунути перешкоди в користуванні належною йому власністю.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України в постановах від 16 січня 2012 року (№6-57цс11), 23 січня 2013 року (№6-164цс12), 05 листопада 2014 року (№6-158цс14), в яких суд виходив з того, що право членів сім’ї власника на об’єкт власності є похідними від прав самого власника на такий об’єкт.

На підставі п. 34 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад, статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР; стаття 405 ЦК), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.

Так відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється, в тому числі, на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Враховуючи наведене, суд вважає, що оскільки заявлені позовні вимоги про виселення відповідачів з спірної квартири передбачають позбавлення їх права користування таким жилим приміщенням, то такі вимоги ОСОБА_1 відповідають обсягу його порушеного права власності.

На підставі викладеного відповідачі на вимогу позивача, як нового власника спірної квартири, повинні звільнити її, бо своїми діями створюють перешкоди ОСОБА_1 у вільному користуванні та розпорядженні належним йому нерухомим майном.

В той же час суд вважає, що оскільки позивачем не було доведено в суді жодними допустимими та належними доказами факт порушення з боку відповідачів його права проживання у ІНФОРМАЦІЯ_1, як власника такого житла, то його вимоги про вселення до такого житла є недоведеними, тому в їх задоволені слід відмовити.

Згідно із ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому за ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За п. 36 Постанови № 10 від 17 жовтня 2014 року Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» вимога пропорційності присудження судових витрат при частковому задоволенні позову застосовується незалежно від того, за якою ставкою сплачено судовий збір. Якщо вимогу пропорційності розподілу судових витрат при частковому задоволенні позову точно визначити неможливо (наприклад, при частковому задоволенні позову немайнового характеру), то судові витрати розподіляються між сторонами порівну.

Враховуючи наведене, те, що при поданні до суду позову ОСОБА_1 був звільнений від сплати судового збору, то відповідно до того, що вимоги позивача судом задоволені частково, з відповідачів підлягає стягненню в рівних частках на користь держави судовий збір за вимоги немайнового характеру в сумі 352,40 грн., тобто по 176,20 грн.

Керуючись ст. 263-265 ЦПК України, –

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виселення та вселення – задовольнити частково.

Виселити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_4.

В іншій частині заявлених вимог – відмовити.

Стягнути в рівних частках з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у сумі 352,40 грн., тобто по 176,20 грн. з кожного.

Заочне рішення відповідачем може бути переглянуте судом за його письмовою заявою, яку той повинен подати протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом 20 (двадцяти) днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження у випадках, передбачених ст. 354 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Апеляційного суду Донецької області через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя.

Позивач: ОСОБА_1, ОСОБА_4 Хмельницького 12 кв. 24, м. Маріуполь, ІПН: НОМЕР_1.

Відповідачі: ОСОБА_2, 3 вересня 1991 р. н., АДРЕСА_5,

ОСОБА_3, 13 вересня 1945 р. н., АДРЕСА_5.

Повний текст судового рішення складено 3 квітня 2018 року.

Суддя І. Г. Мельник