Категорія статобліку – 2.7

Справа № 2а-11800/09/0470

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про повернення адміністративного позову

29 вересня 2008 року                                       м.Дніпропетровськ

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Захарчук Н.В., розглянувши адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного слідчого управління МВС України про визнання неправомірною бездіяльності, стягнення моральної шкоди та суми компенсації, а також вчинення певних дій,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду зі заявою про визнання неправомірними дій Головного слідчого управління МВС України щодо фальсифікації кримінальних справ №1676/2002 та №9000211/2002 у Мелітопольському МВ УМВС України в Запорізькій області та бездіяльності – не розслідування сфальсифікованих вищезазначених кримінальних справ, стягнення з останнього моральної шкоди у розмірі 127000грн. 00коп., стягнення компенсації за спричинену моральну шкоду у розмірі 100000грн. 00коп., зобов’язання відповідача перерахувати в державний бюджет України прибутковий податок з різниці вартості автомобіля у 2002 р. та 2009 р. від імені ОСОБА_1 у розмірі 6052грн. 50коп., після відшкодування спричиненої шкоди вирішити питання про передачу відповідачу у власність автомобіля ВАЗ 21150, двигун № НОМЕР_1, кузов № НОМЕР_2.

Ухвалою суду від 16.09.2009 р. адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без руху відповідно до ст.ст.106, 108 КАС України, надано строк для усунення встановлених недоліків позовної заяви.

28.09.2009 р. до суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 з відповідними змінами.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що між позивачем та іншими фізичними особами у 2002 році була укладена, на його думку, фіктивний правочин, за участю працівника міліції. У зв’язку з чим у 2002 році Мелітопольським МВ УМВС України в Запорізькій області були порушені кримінальні справи за № 1676/2002 та № 9000211, а 21.09.2002 р. Красногвардійським РВ ДМУ УМВС України була порушена кримінальна справа № 66021995/2002.

Позивач вважає, що бездіяльністю відповідача, яка, на його думку, полягає у нерозслідуванні кримінальних справ № 1676/2002 та № 9000211/2002, йому спричинена моральна шкода у розмірі 127000грн. 00коп., тому позивач вважає, що з останнього також підлягає стягненню сума компенсації за спричинену моральну шкоду у розмірі 30000грн. 00коп.

Крім того, позивач просить зобов’язати відповідача перерахувати в Державний бюджет України прибутковий податок з різниці вартості автомобіля у 2002 р. та 2009 р. від імені ОСОБА_1 у розмірі 6052грн. 50коп. та після відшкодування спричиненої шкоди, вирішити питання про передачу відповідачу у власність автомобіля ВАЗ 21150, двигун № НОМЕР_1, кузов № НОМЕР_2, стягнувши при цьому судові витрати у розмірі 1503грн.40коп.

Проте, суд, вивчивши матеріали позову з додатками та оцінивши їх у сукупності, вважає за необхідне повернути даний адміністративний позов без розгляду з наступних підстав.

Як визначено у частині 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб саме і лише у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку державної влади, органів місцевого самоврядування, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства.

Справою адміністративної юрисдикції, відповідно до п.1 ч.1 ст.3 Кодексу адміністративного судочинства України є переданий на  вирішення адміністративного суду публічно - правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до приписів зазначених норм до компетенції адміністративних судів відносяться публічно-правові спори.

Як вбачається з матеріалів позову, заявлені Позивачем вимоги, зводяться до оспорювання умов правочину та пов’язаних із цим наслідків.

З тексту позовної заяви вбачається, що мова йде про цивільно-правові відносини (правочин) позивача та третіх осіб, що не має відношення до відповідача, а також про кримінальні справи, що є прерогативою кримінального процесу.

Одночасно слід зазначити, що питання кримінальної процедури – розшуку, в тому вигляді, як викладені у позові, можуть бути оскаржені до вищестоящої інстанції, а у разі звернення до суду, вони повинні бути приведені у належний стан, тобто у відповідності до вимог Кодексу адміністративного судочинства України.

Отже, у позовній заяві підіймаються питання цивільного та кримінального процесу, а не адміністративного судочинства.

Крім того, з тексту позовної заяви та доданих до неї матеріалів вбачається, що відповідачем зазначене головне слідче управління МВС України, а вимоги, заявлені позивачем, зводяться до оскарження дій або бездіяльності посадових осіб Мелітопольського МВ УМВС України в Запорізькій області.

Викладені у позовній заяві факти стосуються цивільного і кримінального права та процесу, отже, у разі незгоди позивача з діями або бездіяльністю посадових осіб Мелітопольського МВ УМВС України в Запорізькій області, в даному випадку, вони можуть бути оскаржені лише в межах цивільної процедури – до відповідного суду загальної юрисдикції, а в межах кримінальної процедури – до відповідної вищестоящої інстанції (обласне управління МВС, міністерство МВС, прокуратура тощо).

Якщо приймати до уваги вимоги позивача до головного слідчого управління МВС України, то, з урахуванням матеріалів заяви та доданих до неї документів, вони можуть стосуватися лише ненадання відповідей на звернення чи порушення строків надання відповідей, тощо.

Крім того, суду не зрозуміло, чому у заяві позивач ставить питання про фальсифікацію кримінальних справ та бездіяльність – не розслідування сфальсифікованих справ Мелитопольським МВ УМВС України в Запорізькій області перед головним слідчим управлінням МВС України, звертаючись при цьому до адміністративного суду з вимогами до останнього.

Також, зі заяви позивача вбачається, що вимоги пов’язані з подружжям ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, тоді як ОСОБА_2, ОСОБА_5 та ОСОБА_3 не є співробітниками органів МВС, а ОСОБА_4 є колишнім оперуповноваженим ВКР Мелітопольського МВ УМВС, отже не мають ніякого відношення до головного слідчого управління МВС України. А тому, відповідно, вимоги до них можуть бути заявлені в загальному судочинстві.

Таким чином, зі заяви позивача не можна дійти висновку що саме є предметом спору та до кого конкретно звернуті позовні вимоги.

З урахуванням викладеного, позивачу необхідно визначитися з позовними вимогами, шляхом зазначення належного відповідача або визначення вимог безпосередньо до головного слідчого управління МВС України з наданням відповідних доказів.

Одночасно слід зазначити, що у позові об’єднані дві вимоги – цивільного судочинства та кримінального, що є недопустимим.

Посилання позивача на позовну давність відповідно до норм Цивільного кодексу України не може бути прийняте судом до уваги, оскільки відповідно до приписів КАС України строк звернення до адміністративного суду та підстави його поновлення, продовження, обчислення, визначені ст.ст.99-103 цього кодексу.

Що стосується вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 127000грн. 00коп., стягнення компенсації за спричинену моральну шкоду у розмірі 30000грн. 00коп., зобов’язання відповідача перерахувати в державний бюджет України прибутковий податок з різниці вартості автомобіля у 2002 р. та 2009 р. від імені ОСОБА_1 у розмірі 6052грн. 50коп., слід зазначити наступне.

Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправна поведінка заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправною поведінкою заподіювача, вина (пункт 5 Постанови Пленуму Верховного Суду від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», пункт 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 № 2 «Про практику розгляду судами справ за позовами про відшкодування шкоди»).

При визначенні розміру збитків, завданих порушенням, в позовній заяві повинно бути надано розрахунок суми заподіяної шкоди з його обгрунтуванням, доказами наявності шкоди та саме у вказаному позивачем розмірі (пункт 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4).

З урахуванням методичних рекомендацій «Відшкодування моральної шкоди», окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України, Цивільного кодексу України, категорія справ, щодо стягнення моральної шкоди є прерогативою цивільного процесу.

Зокрема, підвідомчість та підсудність спорів про відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначена ст.ст.24, 125 ЦПК України.

Підвідомчість або предметна компетенція адміністративних судів встановлена статтею 17 КАС України, під якою розуміється коло справ, віднесених законом до розгляду і розв’язання системою адміністративних судів.

За приписами ч.2 ст.21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Проте, позивачем не викладено обставин в обґрунтування вимоги щодо немайнової (моральної) шкоди, тобто, в чому саме полягає заподіяння шкоди саме відповідачем, яким чином вона заподіяна, докази завдання позивачу та понесення позивачем шкоди саме у заявленому розмірі, а також матеріальної шкоди саме у заявленому розмірі (розрахунок шкоди, докази вартості автомобіля на теперішній час, оскільки додана копія так званого прас-листа не може вважатися належним доказом у розумінні ст.ст.69, 70, 79 КАС України, тому що не засвідчена належним чином, не вбачається найменування автосалону, в тексті заяви зазначено про ціни в автосалонах, а надано копію лише одного прас-листа невідомого походження, тощо).

Одночасно, слід зазначити, що за приписами ст.106 КАС України до позовної заяви, крім іншого, додається документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати. А у разі необхідності, у позовній заяві зазначається, зокрема, клопотання про звільнення від сплати судового збору. Тобто, до позовної заяви має бути доданий документ (квитанція, платіжне доручення) про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати. Відповідно до п.3 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» КАС України до набрання чинності законом, який регулює порядок сплати і розміри судового збору, судовий збір при зверненні до адміністративного суду сплачується в порядку, встановленому законодавством для державного мита. При цьому судовий збір має бути сплачено як за позовні вимоги не грошового характеру, так і за позовні вимоги про стягнення грошових коштів. В адміністративному судочинстві при сплаті судового збору застосовуються пільги, надані на підставі статей 4 і 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито». Випадки звільнення від сплати судового збору (державного мита) при зверненні до суду, повністю або частково, визначаються Кодексом адміністративного судочинства України та іншими законами. За обґрунтованим клопотанням (його може бути викладено у самій позовній заяві), вирішуючи питання про відкриття провадження в адміністративній справі, суд може звільнити позивача від сплати судового збору, зменшити його розмір, відстрочити або розстрочити його сплату у випадках та на підставі, визначених КАС України.

Отже, вирішення питання про звільнення від сплати судового збору є прерогативою суду, а не позивача, однак, за обґрунтованим клопотанням позивача.

З тексту позовної заяви вбачається, що позивач самостійно вирішив питання про звільнення себе від сплати судових витрат на підставі п.8 ст.4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» під час звернення до суду з первинною заявою. А при усуненні недоліків первинної заяви сплатив судовий збір, не погоджуючись при цьому з такими обставинами.

Проте, відповідно до п.8 ст.4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від сплати державного мита звільняються позивачі - за позовами про відшкодування матеріальних збитків, завданих злочином.

Однак, в обґрунтування такого рішення позивача, останнім не зазначено в позовній заяві та не додано доказів до неї щодо встановлення факту спричинення злочину саме відповідачем. Отже, не доведено завдання відповідачем злочину, в тому числі, за загальним його визначенням, наслідком якого були б матеріальні збитки.

З урахуванням вищевикладеного, слід зазначити наступне.

Статтею 17 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено категорії спорів, на які поширюється компетенція адміністративних судів, щодо вирішення адміністративних справ, а предметна підсудність адміністративних справ визначена ст.18 КАС України.

Відповідно до ч.2 ст.4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім тих, для яких законом встановлено інший порядок судового вирішення.

Справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.

Форма і зміст адміністративного позову, а також вимоги до позовної заяви визначені, відповідно, ст.ст.105, 106 КАС України.

Відповідно до вимог ст.108 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтею 106 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановлюється строк, достатній для усунення недоліків. У разі якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, позовна заява повертається позивачеві.

Системний аналіз змісту зазначених норм права свідчить про те, що позовну заяву ОСОБА_1 до Головного слідчого управління МВС України з вимогами про визнання неправомірною бездіяльності, стягнення моральної шкоди та суми компенсації, а також вчинення певних дій, належить повернути позивачу, оскільки останній не врахував та не виконав вимоги ухвали суду від 16.09.2009 р. (обґрунтування позиції суду наведено вище).

Отже спір має цивільно-правовий та кримінально-правовий характер.

Позивачем, в обґрунтування наявності владних повноважень у головного слідчого управління МВС України, надано копію ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області, проте не доведено наявності публічно-правового характеру спору.

За таких обставин позовну заяву слід повернути позивачу з підстав, визначених п.1 частини 3 статті 108 КАС України.

Одночасно слід зазначити, що питання про повернення сплаченого судового збору, в даному випадку, вирішується в порядку, передбаченому ч.3 ст.89 КАС України.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.2, 3, 4, 17, 18, п.1 ч.3 ст.108, п.2. ч.4 ст. 160, ст.165, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного слідчого управління МВС України про визнання неправомірною бездіяльності, стягнення моральної шкоди та суми компенсації, а також вчинення певних дій, з доданими до неї документами повернути позивачу.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строків подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги, якщо вони не були подані у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 5-денний строк з дня постановлення ухвали заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 10 днів апеляційної скарги, з подачею її копій відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Суддя                                                   Н.В. Захарчук