ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 911/1330/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т.Б. - головуючого, Пількова К.М., Чумака Ю.Я.,

секретар судового засідання - Підгірська Г.О.,

за участю представників:

позивача - Шкарбана А.П.,

відповідача - не з'явилися,

третьої особи - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_6

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.10.2017 (судді: Скрипка І.А., Гончаров С.А., Тищенко А.І.) та рішення Господарського суду Київської області від 26.06.2017 (суддя Щоткін О.В.) у справі

за позовом Головного управління Держгеокадастру у Київській області

до Володарської районної державної адміністрації Київської області,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_6,

про визнання недійсним і скасування розпоряджень та визнання недійсним державного акта,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2017 року Головне управління Держгеокадастру у Київській області (далі - ГУ Держгеокадастру) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Володарської районної державної адміністрації Київської області (далі - Володарська райдержадміністрація) про визнання недійсним та скасування розпорядження від 15.10.2009 № 545 "Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо посвідчення права власності на земельну ділянку в межах Біліївської сільської ради за межами села Біліївка", розпорядження від 21.06.2010 № 345 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку ОСОБА_6 для обслуговування господарських будівель та споруд на території Біліївської сільської ради" та про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1.

Позовна заява мотивована тим, що оспорювані розпорядження видані відповідачем з перевищенням власних повноважень, оскільки відповідач надав дозвіл на розробку документації із землеустрою та у подальшому затвердив розроблену документацію із землеустрою і передав у власність земельні ділянки для обслуговування господарських будівель та споруд всупереч статті 17, частині 3 статті 122 Земельного кодексу України, статті 5 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)". Крім того, передана у власність ОСОБА_6 земельна ділянка розташована у межах земель, на які Спілці селян "Вітчизна" було видано державний акт на право колективної власності серії КВ від 21.02.1996, зареєстрований у Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за № 11, а землю передано у колективну власність для сільськогосподарського виробництва. При цьому відомості про припинення права колективної власності на земельні ділянки Спілки селян "Вітчизна" в порядку і на підставах, встановлених Земельним кодексом України, відсутні. Отже, як вважав позивач, ОСОБА_6 (третя особа у справі) набув право власності на земельну ділянку всупереч положенням частини 3 статті 10 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство", статті 140 та частини 1 статті 81 Земельного кодексу України; земельна ділянка з цільовим призначенням для сільськогосподарського виробництва, що перебувала у колективній власності, передавалася йому для обслуговування господарських будівель і споруд, тобто зі зміною її цільового призначення за відсутності інформації про встановлення та незмінність її меж.

Від відповідача відзиву на позовну заяву до суду не надійшло.

Рішенням Господарського суду Київської області від 26.06.2017 позов задоволено. Визнано недійсним та скасовано розпорядження Володарської райдержадміністрації від 15.10.2009 № 545 "Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо посвідчення права власності на земельну ділянку в межах Біліївської сільської ради за межами села Біліївка". Визнано недійсним та скасовано розпорядження Володарської райдержадміністрації від 21.06.2010 № 345 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку ОСОБА_6 для обслуговування господарських будівель та споруд на території Біліївської сільської ради". Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1. Здійснено розподіл судових витрат.

Мотивуючи судове рішення, господарський суд першої інстанції виходив із того, що спірні розпорядження видано відповідачем із перевищенням наданих йому законом повноважень, оскільки відповідач надав дозвіл на розробку документації із землеустрою і передав фізичній особі у власність земельні ділянки для обслуговування господарських будівель та споруд, чого не передбачено статтями 17, частиною 3 статті 122 Земельного кодексу України, статтею 5 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)"; ОСОБА_6 набув право власності на спірну земельну ділянку, яка перебувала у колективній власності Спілки селян "Вітчизна", всупереч положенням частини 3 статті 10 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство", частини 1 статті 81 Земельного кодексу України, відомостей про припинення права колективної власності на земельні ділянки Спілки селян "Вітчизна" в порядку і на підставах, встановлених Земельним кодексом України, та дотримання порядку зміни цільового призначення земельної ділянки немає. Суд зазначив, що у спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватись як зазначені рішення, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.10.2017 рішення Господарського суду Київської області від 26.06.2017 залишено без змін із тих же підстав.

ОСОБА_6, не погоджуючись з ухваленими у справі судовими рішеннями, подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.10.2017 та рішення Господарського суду Київської області від 26.06.2017 у справі і прийняти нове рішення, яким відмовити у позові.

Підставами для скасування судових рішень у справі скаржник вважає порушення норм матеріального права, зокрема статей 17, 19, 120, 122 Земельного кодексу України, статей 254, 255, 267, 377 Цивільного кодексу України, статті 104 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017. Він посилається на те, що відповідач при винесенні спірних розпоряджень діяв у межах наданих йому законом повноважень, оскільки спірна земельна ділянка належить до земель сільськогосподарського призначення. Скаржник наголошує, що у 2008 році він придбав у власність будівлі, розташовані на спірній земельній ділянці, і факт придбання нерухомого майна є окремою правовою підставою припинення прав на земельну ділянку у колишнього власника та набуття таких прав новим власником майна.

ОСОБА_6 акцентує, що статтею 120 Земельного кодексу України визначено принцип цілісності об'єкта нерухомого майна із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташовано, та наголошує на неприпустимості втручання держави у право особи на "мирне володіння майном". Він також посилається і на пропуск позивачем строку позовної давності при зверненні із цим позовом.

ГУ Держгеокадастру у відзиві на касаційну скаргу просило відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржені постанову та рішення у справі залишити без змін, посилаючись на необґрунтованість доводів касаційної скарги та, зокрема, на те, що земельні ділянки було надано у власність фізичній особі з порушенням вимог земельного законодавства; позивач не є і не може бути правонаступником органу, уповноваженого на виконання функцій держави, який було наділено контрольними функціями у сфері земельного законодавства, та до 04.06.2015 позивач об'єктивної можливості знати про обставини порушення прав держави щодо володіння та розпорядження землями, належними українському народові.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом частини 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, яке є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Господарські суди попередніх інстанцій установили, що розпорядженням Володарської райдержадміністрації від 15.10.2009 № 545 "Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо посвідчення права власності на земельну ділянку в межах Біліївської сільської ради за межами села Біліївка" надано дозвіл ОСОБА_6 на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо посвідчення права власності на земельну ділянку загальною площею 17,1539 га для обслуговування господарських будівель та споруд в межах Біліївської сільської ради за межами села Біліївка.

У подальшому розпорядженням Володарської райдержадміністрації від 21.06.2010 № 345 затверджено технічну документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку та передано земельну ділянку площею 16,8604 га у власність ОСОБА_6 для обслуговування господарських будівель та споруд в межах Біліївської сільської ради за межами села Біліївка.

На підставі зазначеного розпорядження ОСОБА_6 отримано державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1.

Ці розпорядження та державний акт на право власності на землю є предметом спору у даній справі.

Задовольняючи позовні вимоги, скасовуючи ці розпорядження та визнаючи недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, господарські суди виходили із порушення вимог земельного законодавства при передачі у власність ОСОБА_6 спірної земельної ділянки.

Втім, наведені висновки господарських судів визнаються передчасними, з огляду на таке.

Відповідно до статті 21 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017, сторонами в судовому процесі є позивач і відповідач. Позивачами є підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є юридичні особи та у випадках, передбачених цим Кодексом, - фізичні особи, яким пред'явлено позовну вимогу.

За змістом наведеної норми сторони - це суб'єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення.

Сторонами у господарському процесі є учасники спірного матеріального правовідношення.

Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов'язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. Виходячи зі змісту наведених норм, захисту у судовому порядку підлягають порушене право і охоронювані законом інтереси саме від відповідача.

Статтями 23, 24 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017, передбачено, що позов може бути подано кількома позивачами чи до кількох відповідачів. Кожний із позивачів або відповідачів щодо іншої сторони виступає в судовому процесі самостійно. Господарський суд за наявністю достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача. Господарський суд, встановивши до прийняття рішення, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, може за згодою позивача, не припиняючи провадження у справі, допустити заміну первісного відповідача належним відповідачем.

Згідно зі статтею 27 цього Кодексу треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін.

Зі змісту цієї норми вбачається, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача, якщо рішення у справі може вплинути на їхні права чи обов'язки щодо однієї зі сторін. Отже, особа, яка бажає взяти участь у справі як третя особа без самостійних вимог, має перебувати з однією зі сторін у матеріальних правовідносинах, які в результаті прийняття судом рішення у справі зазнають певних змін. Підставою для вступу (залучення) в судовий процес такої третьої особи є її заінтересованість в результатах вирішення спору - ймовірність виникнення в майбутньому в неї права на позов або пред'явлення до неї позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача. Причому предмет спору повинен перебувати за межами цих правовідносин, інакше така особа може мати самостійні вимоги на предмет спору. Для таких третіх осіб неможливий спір про право з протилежною стороною у зазначеному процесі. Якщо такий спір допускається, то ця особа повинна мати становище співучасника у справі, а не третьої особи.Отже, не є можливим покладення на третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, будь-яких матеріально-правових обов'язків, а також установлення чи захист їхніх прав. Таким чином, є неможливим винесення рішення або ухвали суду про права чи обов'язки цих третіх осіб.

Як уже зазначалося, ГУ Держгеокадастру звернулося до господарського суду із позовом про визнання недійсними та скасування розпоряджень від 15.10.2009 № 545, від 21.06.2010 № 345 та про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку.

Проте вирішуючи спір по суті, господарські суди попередніх інстанцій не врахували та не надали оцінки тій обставині, що оспорюваний державний акт на право власності на землю видано фізичній особі, яку залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача. Водночас вимагаючи визнати недійсним державний акт про право власності на земельну ділянку, позивач оспорює набуття права власності на земельну ділянку цією особою (з огляду на правову позицію, викладену Верховним Судом України у постанові від 09.02.2016 у справі № 0870/562/12). Господарський суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, залучив цю фізичну особу як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, без урахування приписів чинного на час прийняття оскаржуваних у справі судових рішень процесуального законодавства. Не встановивши та не залучивши належного відповідача, до якого має бути звернена ця позовна вимога, місцевий господарський суд розглянув справу односторонньо, із порушенням вимог пункту 1 частини 1 статті 65 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017, що призвело до прийняття незаконного рішення, апеляційний господарський суд уваги на це не звернув.

Наведене свідчить про нез'ясування господарськими судами обох інстанцій дійсних прав і обов'язків сторін стосовно предмета спору, нездійснення судами перевірки усіх обставин, що мають значення для справи, що суперечить вимогам статті 43 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час розгляду справи).

Разом із тим колегія суддів зазначає, що згідно з приписами статті 1 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017 (на час звернення із позовом), підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Тобто до господарського суду вправі звернутися особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, при цьому має бути визначено, які саме права позивача порушено відповідачем та якими законодавчими актами передбачено право позивача на звернення із заявленим позовом.

З урахуванням наведених законодавчих норм, завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Разом із цим, вирішуючи спір, суд має перевірити наявність в особи, яка звертається з позовом, порушеного права чи охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано цей позов, з'ясувати, у чому полягає порушення цих прав та інтересів. При цьому відсутність факту порушення права особи є підставою для відмови в позові, оскільки саме порушене (оспорюване) право та інтерес підлягають захисту.

За змістом статті 236 Господарського процесуального кодексу України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Ураховуючи наведене, висновок господарських судів про наявність підстав для задоволення позову визнається передчасним, а тому ухвалені у справі судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими у зв'язку з чим вони підлягають скасуванню, а касаційна скарга - частковому задоволенню.

Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 2 частини 1 статті 308, статтями 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.10.2017 та рішення Господарського суду Київської області від 26.06.2017 у справі № 911/1330/17 скасувати, справу передати на новий розгляд до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т.Б. Дроботова

Судді: К.М. Пільков

Ю.Я. Чумак