Постанова

Іменем України

26 березня 2018 року

м. Київ

справа № 756/1696/16-ц

провадження № 61-9237св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Журавель В.І. (суддя-доповідач), Антоненко Н.О., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_4,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_5,

третя особа - служба у справах дітей Оболонської районної у місті Києві державної адміністрації,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду міста Києва від 20 листопада 2017 року у складі суддів: Волошиної В. М., Панченка М.М., Рейнарт І. М.,

встановив:

У лютому 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнень просила позбавити ОСОБА_5 батьківських прав відносно сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, посилаючись на те, що з серпня 2013 року відповідач припинив будь-яке спілкування з нею та сином, не приймає участі у вихованні дитини, ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків. Син постійно проживає з нею, вона самостійно змушена забезпечувати його матеріально та дбати про його фізичний і духовний розвиток.

У жовтні 2016 року ОСОБА_5 подав зустрічний позов, у якому просив зобов'язати ОСОБА_4 не чинити йому перешкоди у спілкуванні з сином та надати можливість брати участь у його вихованні наступним чином: встановити час та дні для зустрічей із дитиною на території його фактичного проживання або на його розсуд кожну суботу через тиждень із 09 год. 00 хв. до 21 год. 00 хв., надати можливість спільного відпочинку і оздоровлення з сином раз на рік під час осінніх, зимових, весняних або літніх канікул тривалістю від 7 до 21 дня з правом виїзду за межі України, безперешкодне відвідування дитини за місцем її фактичного проживання в разі хвороби та у день народження (19 квітня).

Свої вимоги обґрунтовував тим, що колишня дружина через особисті неприязні стосунки з ним перешкоджає йому у побаченнях із сином і не дозволяє їм спілкуватись.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 13 червня 2017 року первісний позов ОСОБА_4 задоволено.

Позбавлено ОСОБА_5 батьківських прав відносно малолітнього ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суду першої інстанції вважав доведеним факт ухилення ОСОБА_5 від виконання своїх обов'язків із виховання малолітнього сина, а також врахував висновок органу опіки та піклування Служби у справах дітей Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації від 07 травня 2015 року, яким визнано за доцільне позбавити ОСОБА_5 батьківських прав відносно ОСОБА_6 Суд першої інстанції виходив з того, що з серпня 2013 відповідач припинив будь-яке спілкування з сином, не бере участі у його матеріальному забезпеченні, не цікавиться ним, його розвитком та навчанням.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд виходив із його недоведеності.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 20 листопада 2017 року рішення Оболонського районного суду міста Києва від 13 червня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні первісного позову ОСОБА_4 відмовлено.

Попереджено ОСОБА_5 про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов'язків відносно сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, і покладено на орган опіки та піклування Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації здійснення контролю за виконанням ОСОБА_5 батьківських обов'язків.

Зустрічний позов ОСОБА_5 задоволено частково.

Визначено наступний спосіб участі батька ОСОБА_5 у вихованні та спілкуванні з малолітнім сином ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1: кожної першої та третьої суботи місяця з 11 год. 00 хв. до 15 год. 00 год. із проведенням перших трьох побачень у присутності психолога районного центру соціальної служби сім'ї, дітей та молоді Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації.

В іншій частині зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, зокрема пункту 2 частини першої статті 164 СК України, і порушення норм процесуального права, а саме: статті 303 ЦПК України (у редакції, чинній на момент процесуальної дії), просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд неповно дослідив обставини справи, не надав їм належної правової оцінки та дійшов помилкових висновків про відсутність підстав для позбавлення ОСОБА_5 батьківських прав відносно неповнолітнього сина.

Зазначала, що суд апеляційної інстанції при вирішенні спору не врахував рішення Європейського суду з прав людини у справах «Савіни проти України», «Хант проти України», а також те, що батько дитини тривалий час проживає з іншою сім'єю та сином не цікавиться.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що з 06 вересня 2003 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірваний на підставі рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 13 грудня 2007 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у подружжя народився син ОСОБА_6

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 13 грудня 2007 року стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 аліменти на сина ОСОБА_6 у розмірі по 300,00 грн з усіх видів заробітку щомісячно, починаючи з 27 листопада 2007 року до досягнення дитиною повноліття, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

З 27 травня 2011 року відповідач перебуває у шлюбі з іншою жінкою - ОСОБА_7 та має від цього шлюбу малолітню дитину ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Відповідно до висновку Служби у справах дітей Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації від 07 травня 2015 року, який має рекомендаційний характер, орган опіки та піклування вважає доцільним позбавити батьківських прав ОСОБА_5 відносно його малолітнього сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

У грудні 2015 року ОСОБА_5 звернувся до служби у справах дітей Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації із заявою про встановлення графіку спілкування з сином.

Звертаючись з позовом, ОСОБА_4 посилалась на те, що з серпня 2013 року відповідач ніякої матеріальної допомоги на утримання дитини не надає, не піклується про фізичний і духовний розвиток сина, не спілкується з ним та перешкоджає виїзду дитини на відпочинок за кордон, у зв'язку з чим просила позбавити його батьківських прав.

Заперечуючи проти позову ОСОБА_4 та звертаючись із зустрічним позовом, ОСОБА_5 зазначав, щовід виконання своїх батьківських обов'язків він не ухиляється, його вини у недостатньому спілкуванні з сином немає, оскільки через особисті неприязні стосунки з ним колишня дружина перешкоджає йому у побаченнях і не дозволяє спілкуватись з дитиною. Він у добровільному порядку виконує рішення суду про стягнення з нього аліментів та регулярно здійснює переказ грошових кошів, про що надав квитанції. Відвідував дитину у лікарні, що підтвердив в судовому засіданні син ОСОБА_6 Не заперечує свою вину у суттєвій перерві побачень з сином, а тому звернувся до служби у справах дітей та суду за усуненням перешкод у вихованні та спілкуванні з дитиною.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права.

В силу статті 9 Конституції України Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є частиною національного законодавства і закріплює мінімальні гарантії в галузі прав людини, які можуть бути розширені в національному законодавстві, яке в свою чергу в силу взятих на себе Україною зобов'язань не може суперечити положенням Конвенції (стаття 19 Закону України «Про міжнародні договори» від 29 червня 2004 року № 1906-ІV, стаття 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів).

Європейський суд з прав людини у справі «Савіни проти України» (заява від 18 грудня 2008 року № 39948\06) вказує, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

У рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) суд наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано кожному право на повагу до свого сімейного життя.

Втручання у право на повагу до сімейного життя не становить порушення статті 8 Конвенції, якщо воно здійснене «згідно із законом», відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей (пункт 50 рішення Європейського Суду у справі «Хант проти України»).

Процедура, підстави та правові наслідки позбавлення батьківських прав передбачені нормами СК України (статті 164-167).

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 164 СК України батько може бути позбавлений судом батьківських прав, якщо він ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Так, ОСОБА_5, як батьку неповнолітнього ОСОБА_6, в провину ставиться ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, що є правовою підставою для позбавлення батьківських прав (пункт 2 частини першої статті 164 СК України).

Дане поняття є «оціночним» і підлягає дослідженню в кожному конкретному випадку з урахуванням цілої сукупності чинників і факторів.

Зокрема, відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Врахування обставин, які підпадають під визначення дій особи, як «ухилення від виконання батьківських обов'язків» не вичерпуються наведеним вище переліком і підлягають розширеному тлумаченню залежно від особливостей кожної конкретної ситуації.

При цьому, в даній конкретній ситуації враховується, що з іншої сторони держава має позитивний обов'язок вживати виважених і послідовних заходів зі сприяння возз'єднанню дітей зі своїми біологічними батьками, дбаючи при досягненні цієї мети про надання їм можливості підтримувати регулярні контакти між собою та якщо це можливо, не допускаючи розлучення братів і сестер (пункт 52 згаданого вище рішення Європейського Суду у справі «Савіни проти України»).

Суд апеляційної інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (статті 57, 212 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи), враховуючи конкретні обставини справи, бажання ОСОБА_5 відновити спілкування з сином ОСОБА_6, розуміння своєї вини в усуненні в певний проміжок часу у вихованні та розвитку дитини, бажання та намагання змінити свою поведінку, а також, виходячи з того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову про позбавлення відповідача батьківських прав з огляду на недоведеність ОСОБА_4 виключних підстав, з якими закон пов'язує можливість позбавлення батьківських прав.

Ураховуючи вимоги закону щодо обов'язку батьків у вихованні дитини, свідоме бажання ОСОБА_5 виховувати свого сина та спілкуватися з ним, відсутність будь-яких випадків, коли законом обмежене право відповідача на спілкування з дитиною, суд правильно визначив спосіб його участі у вихованні та спілкуванні із дитиною і дійшов обґрунтованого висновку про те, що такий спосіб участі батька у вихованні малолітнього сина не суперечить інтересам останнього.

Аргументи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судом апеляційної інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Не може свідчити про свідоме ухилення від виконання батьківських обов'язків по утриманню сина факт стягнення з ОСОБА_5 аліментів на дитину, оскільки таке є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання батька до надання дитині належного утримання. Заперечення відповідача проти збільшення розміру аліментів самі по собі не є підставою для позбавлення батька дитини батьківських прав, тому колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги з цього приводу.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

За правилами статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги та залишення без змін рішення Апеляційного суду міста Києва від 20 листопада 2017 року, оскільки судове рішення є законним та обґрунтованим.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

постановив:

Касаційну ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду міста Києва від 20 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді В. І. Журавель

Н. О. Антоненко

В.І. Крат