ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" квітня 2018 р.                                Справа № 914/70/17

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого судді Плотніцького Б.Д.

суддів Кравчук Н.М.

ОСОБА_1

секретар судового засідання: Совинська С.В.

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_2;

від відповідача: не з’явились;

від третьої особи на стороні позивача: не з’явились;

від третьої особи на стороні відповідача: не з’явились;

розглянувши матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства “Укрзалізниця”, в особі регіональної філії “Львівська залізниця”, вих. №НЮ-2192 від 28.12.2017 (вх. № ЛАГС 01-05/136/18 від 09.01.2018)

на рішення Господарського суду Львівської області від 12.12.2017 (повний текст складено та підписано 14.12.2017),

у справі           №914/70/17, суддя Юркевич М.В.,

за позовом: Публічного акціонерного товариства “Укрзалізниця”, в особі регіональної філії “Львівська залізниця”, м. Львів,

до відповідача: Комунального підприємства “Адміністративно-технічне управління”, м.Львів,

за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Приватної фірми науково-виробничого підприємства “Комтех-плюс”, м. Львів,

за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів,

про                     стягнення 1224,72 грн. збитків,

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство “Укрзалізниця”, в особі регіональної філії “Львівська залізниця”, звернулось до Господарського суду Львівської області з позовною заявою про стягнення з Комунального підприємства “Адміністративно-технічне управління” 1224,72 грн. збитків (упущеної вигоди), завданих демонтажем спеціальної конструкції зовнішньої реклами, що знаходилась на вул. Луганській (непарна сторона місце №1).

Рішенням Господарського суду Львівської області від 12.12.2017 у справі №914/70/17 (суддя Юркевич М.В.) в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивоване положеннями ст.ст.11, 22 Цивільного кодексу України, ст.ст. 174, 224, 225 Господарського кодексу України, ст.ст. 5, 67, 68 Земельного кодексу України, ст.ст.1, 16 Закону України «Про рекламу», Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №2067 від 29.12.2003, Правил розміщення зовнішньої реклами у м. Львові, затверджених Рішенням Львівської міської ради №569 від 21.05.2010.

При цьому, місцевий господарський суд виходив з того, що реклама, розповсюджена на спеціальній конструкції по вул. Луганській (непарна сторона місце №1), є зовнішньою рекламою, для розміщення якої необхідний дозвіл уповноваженого органу місцевого самоврядування. Оскільки відповідного дозволу Публічним акціонерним товариством “Укрзалізниця”, в особі регіональної філії “Львівська залізниця”, отримано не було, то, демонтувавши самовільно встановлену рекламну конструкцію, Комунальне підприємство “Адміністративно-технічне управління” діяло у відповідності до чинного законодавства та діючих на той момент нормативно-правових актів.

Не погоджуючись з даним рішенням місцевого господарського суду, Публічне акціонерне товариство “Укрзалізниця”, в особі регіональної філії “Львівська залізниця” оскаржило його в апеляційному порядку, звернувшись до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою вих. № НЮ-2192 від 28.12.2017 (вх. № ЛАГС 01-05/136/18 від 09.01.2018), в якій просить рішення Господарського суду Львівської області від 12.12.2017 у справі №914/70/17 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити повністю.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

На думку скаржника, спірна рекламна конструкція була розміщена на землях залізничного транспорту, тобто на території підприємства транспорту загального користування, а відтак є рекламою на транспорті, розміщення якої не потребує дозволу уповноваженого органу місцевого самоврядування. При цьому, апелянт зазначає про скасування в судовому порядку наказу Департаменту економічної політики Львівської міської ради №59-Д від 08.08.2016 «Про демонтаж самовільно встановлених конструкцій зовнішньої реклами», на підставі якого відповідач здійснив демонтаж рекламної конструкції.

Крім того, апелянт вказує на те, що ні Комунальне підприємство “Адміністративно-технічне управління”, ні органи місцевого самоврядування не наділені повноваженнями щодо здійснення демонтажу рекламних конструкцій.

Скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 263 ГПК України, відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, б/н від б/д (вх. № ЛАГС 0104/1867/18 від 16.03.2018), в якому спростовує доводи скаржника та просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а оскаржене рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

При цьому, відповідач зазначає, що рекламні конструкції, щодо яких виник даний спір, не є рекламою на транспорті, а є зовнішньою рекламою, в розумінні ст. 16 ЗУ «Про рекламу», а Комунальне підприємство “Адміністративно-технічне управління” уповноважене здійснювати нагляд за станом зовнішньої реклами у м. Львові та демонтаж рекламних конструкцій на підставі наказу Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 05.02.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства “Укрзалізниця”, в особі регіональної філії “Львівська залізниця”.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 20.02.2018 розгляд апеляційної скарги призначено на 07.03.2018.

У зв’язку з перебуванням у відрядженні судді – члена колегії Кравчук Н.М., розгляд вищевказаної справи 07.03.2018 не відбувся.

З метою недопущення порушення принципу незмінності складу суду, учасників процесу, що з’явились, було повідомлено про дату та час проведення наступного судового засідання - 21.03.2018.

Ухвалою суду від 21.03.2018 розгляд апеляційної скарги відкладено на 04.04.2018 з підстав, зазначених у ній.

У дане судове засідання з’явилась представник скаржника, яка підтримала доводи, викладені у апеляційній скарзі.

Відповідач та треті особи участі представників у судове засідання не забезпечили, причин неявки суду не повідомили, хоча своєчасно та належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи.

Відповідно до ч.12 ст.270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи те, що сторін не було позбавлено конституційного права на захист охоронюваних законом інтересів, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду справи у відсутності представників відповідача та третіх осіб.

Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Львівської області від 12.12.2017 у справі №914/70/17 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення, виходячи з наступного.

1 січня 2014 року між Державним територіально-галузевим об’єднанням «Львівська залізниця», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укрзалізниця», в особі регіональної філії “Львівська залізниця”,(Розповсюджувач) та Приватною фірмою науково-виробничим підприємством «Комтех-плюс» (Рекламодавець) було укладено договір про надання рекламних послуг №Л/ДН-1-14138п-НЮ (далі – Договір), згідно з п.2.1. якого за цим договором та відповідно до вимог Закону України «Про рекламу» (в частині розміщення реклами на транспорті), розповсюджувач розміщує рекламні конструкції, які є власністю рекламодавця на об’єктах залізничного транспорту, а рекламодавець здійснює оплату згідно виставлених рахунків за розміщення реклами у сумі, визначеній в Додатках до цього Договору.

Відповідно до п.2.2. Договору умови розміщення рекламних конструкцій, а саме: тип рекламоносія, адресна програма, термін розміщення, вартість послуг з розміщення реклами та інші особливості договору визначаються в Додатку до цього Договору, який є невід’ємною частиною договору.

Відповідно до п. 5.1 договору останній набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2014.

Додатком №01 до Договору визначено, що розповсюджувач розміщує рекламні конструкції у м.Львові на вул.Персенківка / вул.Луганська, ст.Клепарів/вул.Шевченка та в м. Стрию на вул. Вокзальна, 7 в загальній кількості 12 площин та загальною площею 216кв.м. Період проведення рекламної кампанії (розміщення реклами) – з 01.01.2014 по 31.12.2014.

Сторонами неодноразово вносилися зміни до Договору шляхом укладення додаткових угод, якими продовжувався період проведення рекламної кампанії (розміщення реклами) та змінювалася загальна вартість послуг.

Зокрема, Додатковою угодою №07 від 21.11.2016 до Договору сторони погодили, що Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2016. Загальна вартість послуг в місяць становить 7302,96 грн. в т.ч. ПДВ.

Матеріалами справи підтверджується та жодною із сторін не заперечується той факт, що рекламні конструкції, які виступають предметом Договору, в тому числі і рекламну конструкцію на вул. Луганській (непарна сторона місце №1), позивачем було розміщено на землях залізничного транспорту, зокрема, в межах смуги відведення залізниці.

8 серпня 2016 року Департамент економічної політики Львівської міської ради видав Наказ №59-Д “Про демонтаж самовільно встановлених конструкцій зовнішньої реклами”, яким наказав КП “Адміністративно-технічне управління” до 31.12.2016р. демонтувати самовільно встановлені конструкції зовнішньої реклами, зокрема, у м. Львів по вул. Луганська (непарна сторона місце №1).

16 серпня 2016 року КП «Адміністративно-технічне управління» на адресу регіональної філії “Львівська залізниця” ПАТ “Укрзалізниця” було направлено попередження №2410-06-6653, яким повідомлено позивача про те, що, згідно наказу №59-Д від 10.08.2016, рекламна конструкція за адресою м. Львів, вул. Луганська (непарна сторона місце №1) підлягає демонтажу у зв’язку з незаконним встановленням. При цьому, позивачу було запропоновано добровільно демонтувати самовільно встановлену рекламну конструкцію до 24.08.2016 та попереджено, що у протилежному випадку демонтаж рекламної конструкції буде здійснений КП «Адміністративно-технічне управління» з 24.08.2016 у будь-який робочий день.

Судом встановлено, що у вказаному попередженні відповідачем було допущено механічну помилку, а саме зазначено Наказ Департаменту економічної політики Львівської міської ради №59-Д від 10.08.2016 замість №59-Д від 08.08.2016. Як вбачається з наданих суду першої інстанції письмових пояснень відповідача, 10.08.2016 - це дата візи керівника, яка стояла на наказі, що і стало причиною помилки у попередженнях, які в подальшому надсилалися позивачу.

У зв’язку з невиконанням позивачем вимог відповідача щодо добровільного демонтажу рекламних конструкцій, 20.10.2016 спірна рекламна конструкція була демонтована на замовлення відповідача силами ТОВ “Благоустрій-Захід”, про що складено відповідний акт проведення демонтажу спеціальних конструкцій.

Позивач, вважаючи протиправним здійснений відповідачем демонтаж, звернувся за захистом своїх прав до суду з вимогою про стягнення з відповідача збитків у вигляді упущеної вигоди в розмірі 1 224,72 грн., яку він міг би отримати на виконання договору про надання рекламних послуг №Л/ДН-1-14138п/НЮ від 01.01.2014.

За змістом ст.11 Цивільного кодексу (далі – ЦК) України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Згідно зі ст.174 Господарського кодексу (далі – ГК) України господарські зобов'язання можуть виникати внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання.

Відповідно до ч. 2 ст.22 ЦК України збитками є, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частиною 2 ст.224 ГК України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст.225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Для застосування таких засобів відповідальності, як стягнення збитків у вигляді неодержаних доходів (упущеної вигоди), необхідними є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та завданими збитками, вини.

Відсутність хоча б одного із зазначених елементів складу цивільного правопорушення звільняє боржника від відповідальності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована, як правопорушення. При цьому, на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. Натомість, вина боржника у порушенні зобов'язання презюмується та не підлягає доведенню кредитором, тобто саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Протиправною є поведінка, яка не відповідає вимогам закону чи іншого нормативного акта або виявляється у невиконанні чи неналежному виконанні договірного зобов'язання, тягне за собою порушення (зменшення, обмеження) майнових прав (благ) і законних інтересів іншої особи.

Важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

При цьому, для встановлення протиправності дій відповідача по демонтажу спірної рекламної конструкції, слід визначити правовий статус розміщеної реклами, і, як наслідок, необхідність отримання дозвільної документації на її розміщення, оскільки саме правовий статус будь-якого об’єкта визначає права та обов’язки суб’єкта щодо останнього.

Основні засади рекламної діяльності в Україні визначає Закон України “Про рекламу” №270/96-ВР від 03.07.1996, який регулює відносини, що виникають у процесі виробництва, розповсюдження та споживання реклами.

Відповідно до ст.1 даного Закону реклама буває наступних видів:

- внутрішня реклама – реклама, що розміщується всередині будинків, споруд, у тому числі в кінотеатрах і театрах під час, до і після демонстрації кінофільмів та вистав, концертів, а також під час спортивних змагань, що проходять у закритих приміщеннях, крім місць торгівлі (у тому числі буфетів, кіосків, яток), де може розміщуватись інформація про товари, що безпосередньо в цих місцях продаються;

- зовнішня реклама – реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях - рекламоносіях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг;

- реклама на транспорті – реклама, що розміщується на території підприємств транспорту загального користування, метрополітену, зовнішній та внутрішній поверхнях транспортних засобів та споруд підприємств транспорту загального користування і метрополітену.

З системного аналізу норм Закону України “Про рекламу” вбачається, що останній не конкретизує чіткої диференційованої класифікації реклами, однак, поруч із зовнішньою рекламою виділяє і внутрішню, розрізняючи їх саме за формою висвітлення (подачі) інформації. Разом з тим, Законом передбачений окремий вид реклами - реклама на транспорті, що має багато спільних рис із зовнішньою та внутрішньою рекламою, проте має і певні особливості, а також окремий порядок регулювання її розповсюдження.

Так, для розміщення реклами на транспорті, на відміну від зовнішньої реклами, не вимагається отримання дозволу органу місцевого самоврядування, а передбачена лише необхідність погодження її розміщення з власниками об’єктів транспорту або уповноваженими ними органами (особами).

З матеріалів справи вбачається, що сторони неоднаково тлумачать вид та статус розповсюдженої позивачем реклами у даній справі. Зокрема, відповідач відносить таку рекламу до зовнішньої реклами, а позивач – до реклами на транспорті, вважаючи, що спірна рекламна конструкція розміщена на території підприємства транспорту загального користування.

Відповідно до ст.1 Закону України “Про залізничний транспорт” залізничний транспорт - виробничо-технологічний комплекс підприємств залізничного транспорту, призначений для забезпечення потреб суспільного виробництва і населення країни в перевезеннях у внутрішньому і міжнародному сполученнях та надання інших транспортних послуг усім споживачам без обмежень за ознаками форми власності та видів діяльності тощо.

До земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту (ст. 6 Закону України “Про залізничний транспорт”).

Згідно зі ст.ст. 67, 68 Земельного кодексу України до земель транспорту належать землі, надані підприємствам, установам та організаціям залізничного, автомобільного транспорту і дорожнього господарства, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного транспорту та міського електротранспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об'єктів транспорту. До земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.

Стаття 11 Закону України “Про транспорт” передбачає, що землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно із Земельним кодексом України, для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об'єктів транспорту.

Розміщення споруд та інших об'єктів транспорту на землях, наданих в користування підприємствам транспорту, здійснюється за погодженням з місцевими органами влади і самоврядування з урахуванням особливостей, передбачених спеціальними законами.

Згідно зі ст. 5 Земельного кодексу України земля (земельна ділянка) виконує, зокрема, функцію територіального базису.

З вищезазначеного вбачається відсутність ототожнення понять землі транспорту та об’єкти транспорту, оскільки земельна ділянка відіграє лише роль територіального базису для розміщення об’єктів, а тому розміщення спірних рекламних конструкцій на землях транспорту не змінює виду реклами за суттю і формою.

Окрім того, за умовами п.2.1. укладеного між ДТГО «Львівська залізниця» та Приватною фірмою науково-виробничим підприємством «Комтех-плюс» Договору розповсюджувач розміщає рекламні конструкції, які є власністю рекламодавця, саме на об’єктах, а не землях залізничного транспорту. Вказане положення узгоджується з ч.1 ст. 18 Закону України «Про рекламу», відповідно до якого розміщення реклами на транспорті погоджується лише з власниками об’єктів транспорту або уповноваженими ними органами (особами). Натомість, спірну рекламну конструкцію було розміщено на землях транспорту – в межах смуги відведення залізниці.

Зважаючи на наведене вище, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що розміщена позивачем на вул. Луганській (непарна сторона місце №1) рекламна конструкція є зовнішньою рекламою, а, відтак, до спірних правовідносин застосовуються ст. 16 Закону України “Про рекламу”, Типові правила розміщення зовнішньої реклами, затверджені Постановою Кабінету міністрів України №2067 від 29.12.2003 (далі – Типові правила), та Правила розміщення зовнішньої реклами у м. Львові, затверджені Рішенням Львівської міської ради № 569 від 21.05.2010.

Згідно зі ст.16 Закону України “Про рекламу” розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Підпунктом 13 пункту “б” статті 30 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” передбачено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать повноваження щодо надання дозволів у порядку, встановленому законодавством, на розміщення реклами.

Пунктом 3 Типових правил передбачено, що зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до цих Правил.

Відповідно до п. 4.2.10. Правил розміщення реклами у м. Львові підставою для розміщення конструкцій зовнішньої реклами є у встановленому порядку виданий дозвіл.

Однак, позивачем у встановленому порядку не було отримано дозволу на розміщення рекламної конструкції на вул. Луганській (непарна сторона місце №1).

Пунктом 2.1. Правил розміщення реклами у м. Львові передбачено, що самовільно встановлений рекламний засіб - рекламний засіб, розміщений без виданого у встановленому порядку дозволу або не демонтований власником після прийняття робочим органом рішення про відмову у продовженні дозволу або виконавчим комітетом рішення про його скасування у встановлений термін.

Відповідно до п.8.1.1. Правил розміщення реклами у м. Львові самовільно встановлені рекламні засоби, власник яких відомий, але вимоги про демонтаж не виконав, підлягають демонтажу згідно з цими Правилами.

Відповідно до п.5 Типових правили для регулювання діяльності з розміщення зовнішньої реклами сільська, селищна, міська рада може утворювати відділ, управління, інший виконавчий орган або покладати відповідні функції на існуючий відділ, управління (далі - робочий орган).

Згідно з п.п. 45, 46 Типових правил контроль за їх додержанням здійснюють виконавчі органи сільських, селищних, міських рад та інші органи відповідно до законодавства. У разі порушення порядку розповсюдження та розміщення реклами уповноважена особа органу, який здійснює контроль за додержанням цих Правил, звертається до розповсюджувача зовнішньої реклами з вимогою усунення порушень у визначений строк.

Відповідно до п.3.4 Правил розміщення реклами у м. Львові оператор (відповідач):

- у межах своєї компетенції здійснює нагляд за дотриманням підприємствами, установами, організаціями, незалежно від форм власності, та фізичними особами встановленого Законом України “Про рекламу”, Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами, цими Правилами порядку розміщення, утримання та експлуатації рекламних засобів. Інформує робочий орган про виявлені порушення, готує проекти вимог та надсилає рекламорозповсюджувачам вимоги робочого органу про усунення виявлених порушень законодавства у сфері реклами у встановлений у вимогах термін (пп.3.4.1);

- за результатами нагляду за станом зовнішньої реклами інформує відповідним поданням робочий орган про рекламні засоби, що підлягають примусовому демонтажу, готує проект наказу про примусовий демонтаж та здійснює демонтаж рекламних засобів у відповідності до вимог п.8 цих Правил (пп.3.4.3);

- організовує або проводить власними силами демонтаж самовільно розміщених рекламних засобів у порядку, визначеному у розділі 8 цих Правил (пп.3.4.7).

Отже, відповідач уповноважений здійснювати нагляд за дотриманням порядку розміщення зовнішньої реклами у м. Львів та здійснювати демонтаж самовільно встановлених рекламних конструкцій.

Зважаючи на те, що позивачем самовільно, без отримання відповідного дозволу розміщено рекламну конструкцію на вул. Луганській (непарна сторона місце №1), вимоги відповідача про її демонтаж у визначений строк не виконано, колегія суддів вважає, що позивачем не доведено протиправності поведінки відповідача по здійсненню демонтажу спірної рекламної конструкції, що виключає можливість стягнення з Комунального підприємства “Адміністративно-технічне управління” збитків у вигляді упущеної вигоди.

Аналогічна позиція викладена і в постанові Вищого господарського суду України від 10.10.2017 у справі №914/45/17.

Окрім того, відповідно до ч.1 ст. 17 Закону України «Про місцеве самоврядування» відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування. Отже, розпорядження та накази органу місцевого самоврядування є обов’язковими для виконання комунальним підприємством.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується сторонами, демонтаж спірної рекламної конструкції здійснений Комунальним підприємством “Адміністративно-технічне управління” в порядку виконання Наказу Департаменту економічної політики Львівської міської ради “Про демонтаж самовільно встановлених конструкцій зовнішньої реклами” №59-Д від 08.08.2016, який був чинним на момент демонтажу.

Стосовно посилання апелянта на скасування постановою Галицького районного суду м.Львова від 11.07.2017 у справі №461/2873/17 наказу Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради від 08.08.2016р. №59-Д, колегія суддів зазначає, що у вказаному рішенні районного суду надано правову оцінку діям Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради щодо винесення вказаного наказу і підставою для скасування такого не були неправомірні чи незаконні дії відповідача у даній справі (КП «Адміністративно-технічне управління»), який виконав чинне, на той момент, рішення уповноваженого органу місцевого самоврядування.

Для застосування такого засобу відповідальності, як стягнення збитків у вигляді неодержаних доходів (упущеної вигоди), суду необхідно встановити наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення саме у діях відповідача. Отже, у даній справі підлягають дослідженню лише дії сторін, зокрема, протиправність поведінки відповідача та причинний зв'язок між заявленими позивачем збитками і діями відповідача.

Як вже зазначалось вище, здійснюючи демонтаж рекламної конструкції на вул. Луганській (непарна сторона місце №1), відповідач діяв у відповідності до чинного законодавства та діючих на той момент нормативно-правових актів. Натомість, позивач не надав суду належних та переконливих доказів, що спірна рекламна конструкція є рекламою на транспорті, розміщення якої не потребує окремого дозволу.

Посилання апелянта на відсутність у Комунального підприємства “Адміністративно-технічне управління” та органу місцевого самоврядування повноважень на здійснення контролю за дотриманням законодавства про рекламу та здійснення демонтажу рекламних конструкцій спростовується наведеними вище положеннями Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених Постановою Кабінету міністрів України №2067 від 29.12.2003, та Правил розміщення зовнішньої реклами у м.Львові, затверджених Рішенням Львівської міської ради № 569 від 21.05.2010.

За таких обставин, апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що рішення Господарського суду Львівської області від 12.12.2017 року у справі № 914/70/17 прийняте із дотриманням норм чинного законодавства та у відповідності до обставин справи, а тому підстав для його зміни чи скасування, колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 240, 269, 275, 276, 281, 282, 283, 284 ГПК України, -

Львівський апеляційний господарський суд , П О С Т А Н О В И В :

1. Рішення Господарського суду Львівської області від 12.12.2017 у справі №914/70/17 залишити без змін, апеляційну скаргу – без задоволення.

2. Судові витрати за перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції в порядку та строки, передбачені ст. ст. 288, 289 ГПК України.

Головуючий суддя Б.Д. Плотніцький

Суддя Н.М. Кравчук

Суддя І.Б. Малех