ПОСТАНОВА

Іменем України

04 квітня 2018 року

Київ

справа №562/931/16-а

адміністративне провадження №К/9901/6387/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Мороз Л.Л.,

суддів: Бучик А.Ю., Гімона М.М.,

розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Здолбунівському районі Рівненської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2016 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Мацького Є.М., суддів Євпак В.В.,

ОСОБА_2,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до Здолбунівського районного суду Рівненської області з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Здолбунівському районі Рівненської області в якому просив визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови йому у проведенні перерахунку пенсії за вислугою років в розмірі 90 відсотків від суми заробітної плати; зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Здолбунівському районі Рівненської області здійснити перерахунок йому пенсії, виходячи з розміру 90 відсотків від місячної заробітної плати згідно довідки прокуратури Рівненської області від 03 березня 2016 року та подальше проведення виплати пенсії з врахуванням здійсненого перерахунку.

Постановою Здолбунівського районного суду Рівненської області від 09 червня 2016 року адміністративний позов задоволено. Визнано неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в Здолбунівському районі Рівненської області щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні перерахунку пенсії за вислугою років в розмірі 90 відсотків від суми заробітної плати відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції станом на час призначення пенсії), на підставі довідки прокуратури Рівненської області від 03 березня 2016 року. Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Здолбунівському районі Рівненської області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1, відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції станом на час призначення пенсії) з розрахунку 90 відсотків від суми заробітної плати згідно довідки прокуратури Рівненської області від 03 березня 2016 року та провести відповідні виплати недоотриманої пенсії, з врахуванням проведених виплат починаючи з 01 січня 2016 року.

Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2016 року апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Здолбунівському районі Рівненської області задоволено. Постанову Здолбунівського районного суду Рівненської області від 09 червня 2016 року скасовано. Прийнято у справі нову постанову про відмову у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1

Як встановлено, 10 березня 2009 року ОСОБА_1 призначено пенсію за вислугою років на підставі статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» з розрахунку 90 відсотків від суми заробітної плати.

20 квітня 2016 року він звернувся до Управління Пенсійного фонду України в Здолбунівському районі із заявою про перерахунок пенсії за вислугу років у розмірі 90 відсотків від суми заробітної плати, долучивши довідку прокуратури Рівненської області від 03 березня 2016 року, згідно з якою встановлено збільшений розмір посадового окладу старшого прокурора відділу прокуратури Рівненської області.

Листом від 22 квітня 2016 року відповідач відмовив у здійсненні перерахунку пенсії, оскільки пунктом 5 Прикінцевих положень Закону України від 02 березня 2015 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» з 01 червня 2015 року скасовано норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються відповідно до деяких законів України в тому числі Закону України «Про прокуратуру», а також у зв'язку з тим, що на даний час відсутній затверджений Кабінетом Міністрів України порядок перерахунку пенсії працівникам прокуратури.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідно до рішення Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.

Апеляційний суд, скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи нову про відмову в позові, виходив з того, що на час звернення позивача із заявою про перерахунок пенсії стаття 50-1 Закону України «Про прокуратуру» втратила чинність. Підстави та порядок перерахунку пенсії працівників прокуратури передбачені статтею 86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII, відповідно до частини 20 якої (у редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» № 76-VIII) умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України. На час звернення позивача до пенсійного органу із заявою про перерахунок пенсії Кабінетом Міністрів України умов та порядку перерахунку пенсій працівникам прокуратури визначено не було.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 заявив вимогу про скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі постанови Здолбунівського районного суду Рівненської області від 09 червня 2016 року.

В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Відповідач у запереченнях на касаційну скаргу просив касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Суд заслухав у попередньому судовому засіданні доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, та, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскарженого судового рішення - без зміни, оскільки відсутні підстави для його скасування.

На час призначення позивачеві пенсії пенсійне забезпечення працівників прокуратури визначалося статтею 50-1 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1789-XII «Про прокуратуру».

Відповідно до статті 50-1 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1789-XII «Про прокуратуру» (у редакції на час призначення позивачу пенсії), передбачено, що призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.

Законом України від 28 грудня 2014 року № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», який набрав чинності 01 січня 2015 року, внесено зміни до статті 50-1 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ «Про прокуратуру», зокрема, частину 18 викладено у такій редакції: «Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України».

Пунктом 5 розділу III Прикінцевих положень Закону України від 02 березня 2015 року №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» передбачено, що у разі неприйняття до 01 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до перелічених законів України, зокрема, Закону України від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ «Про прокуратуру».

З 15 липня 2015 року набрав чинності Закон України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру», відповідно до підпункту 1 пункту 3 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» якого визнано таким, що втратив чинність Закон України від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ «Про прокуратуру», крім пункту 8 частини першої статті 15, частини четвертої статті 16, абзацу першого частини другої статті 46-2, статті 47, частини першої статті 49, частини 5 статті 50, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1, частини третьої статті 51-2, статті 53 щодо класних чинів.

Підстави та порядок перерахунку пенсії працівників прокуратури, передбачені статтею 86 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру», відповідно до частини двадцятої якої (у редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України») умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» підвищено розміри заробітку працюючих працівників прокуратури.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З урахуванням такого елемента принципу верховенства права, як пропорційність (розмірність) Конституційний Суд України зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а оскільки держава зобов'язана регулювати економічні процеси, встановлювати й застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян, то механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства. При цьому зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Принцип збалансованості інтересів людини з інтересами суспільства сформульовано й у практиці Європейського суду з прав людини. Так, у рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Сорінг проти Сполученого Королівства» Суд зазначив, що Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) «спрямована на пошук справедливого співвідношення між потребами, пов'язаними з інтересами суспільства в цілому, і вимогами захисту основних прав людини». У рішенні від 17 жовтня 1986 року у справі «Ріс проти Сполученого Королівства» Суд зазначив, що, з'ясовуючи, чи існує позитивне зобов'язання стосовно людини, «належить врахувати справедливий баланс, який має бути встановлений між інтересами всього суспільства й інтересами окремої людини».

У рішенні від 09 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» Суд констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового.

Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат (рішення Суду від 12 жовтня 2004 року у справі «Кйартан Асмудсон проти Ісландії»).

Європейський суд з прав людини у рішенні «Великода проти України» від 03 червня 2014 року зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися й передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

У Рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 цей суд зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Суд враховує, що на час прийняття постанови Кабінетом міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1013, з прийняттям якої позивач пов'язує виникнення у нього права на перерахунок пенсії, а також на час звернення позивача до пенсійного органу із заявою про перерахунок пенсії (17 липня 2016 року) положення статті 50-1 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ «Про прокуратуру», які регулювали порядок перерахунку пенсій, втратили чинність.

Положень, які б закріплювали можливість перерахунку пенсії у зв'язку з підвищенням розміру заробітку працюючих працівників прокуратури, постанова Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1013 не містить.

На час звернення позивача до пенсійного органу із заявою про перерахунок пенсії Кабінетом Міністрів України умов та порядку перерахунку пенсій працівникам прокуратури визначено не було.

Оскільки відповідач є територіальним органом виконавчої влади, який в своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, указами Президента, постановами Верховної Ради України, актами Кабінету Міністрів України, які прийняті відповідно до Конституції та законів України, іншими нормативно-правовими актами, він не мав підстав здійснювати позивачу перерахунок пенсії на умовах та в порядку, закріплених нормою, що втратила чинність.

Положення Закону України від 28 грудня 2014 року № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», якими частину вісімнадцяту статті 50-1 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ «Про прокуратуру» та частину двадцяту статті 86 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» викладено у новій редакції, не були визнані неконституційними Конституційним Судом України, який до того ж у рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 вказав, що одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

Норма Закону України від 28 грудня 2014 року № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», якою внесено зміни до статті 50-1 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ «Про прокуратуру», зокрема, частину вісімнадцяту викладено у такій редакції: «Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України» не підлягає застосуванню у зв'язку із тим, що пунктом 5 розділу III Прикінцевих положень Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» передбачено, що у разі неприйняття до 01 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до перелічених законів України, зокрема, Закону України від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ «Про прокуратуру».

Ураховуючи наведені вище положення джерел права, суд дійшов висновку про те, що з 01 грудня 2015 року - дати набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» та у зв'язку з набранням у подальшому чинності Законом України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру», яким по-іншому врегульовані правовідносини, пов'язані із пенсійним забезпеченням працівників прокуратури, пенсії, призначені за статтею 50-1 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ «Про прокуратуру», не підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням розміру заробітку працюючих працівників прокуратури.

Право на перерахунок пенсії може бути реалізовано позивачем на підставі тих норм, які діють на час виникнення обставин для такого перерахунку з урахуванням часу звернення до відповідного органу, а тому, зважаючи, що на час звернення позивача за перерахунком розміру пенсії такої підстави для перерахунку призначених працівникам прокуратури пенсій як збільшення розміру заробітної плати на законодавчому рівні не встановлено, а Урядом будь-яких умов для перерахунку не визначено, у відповідача не було правових підстав для здійснення такого перерахунку, а тому УПФ, приймаючи рішення про відмову в перерахунку пенсії, діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Посилання позивача протягом розгляду справи у судах попередніх інстанцій на порушення статті 22 Конституції України у зв'язку зі зміною правого регулювання спірних правовідносин є безпідставними, адже відповідні положення законів не визнані неконституційними Конституційним Судом України, який до того ж у Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 вказав, що одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

З огляду на зазначене, суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Суд ухвалив судове рішення, правильно застосувавши норми матеріального права та не допустив порушень норм процесуального права, тому касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2016 року у справі № 562/931/16-а залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

Л.Л. Мороз

А.Ю. Бучик

М.М. Гімон

Судді Верховного Суду