Україна
Апеляційний суд міста Києва
МСП - 03680, м. Київ − 680, площа Солом'янська, 2-а
Справа №22 - 1082/2012 Головуючий у І інстанції Коробенко С.В.
Доповідач - Корчевний Г.В.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 січня 2012 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі :
Головуючого Корчевного Г.В.
Суддів Нежури В.А., Лапчевської О.Ф.,
при секретарі: Жуковій Л.І.,
Розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу представника ОСОБА_1; ОСОБА_9 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2011 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, Київської міської ради про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності на майно.
Заслухавши доповідь судді Корчевного Г.В., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2011 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, Київської міської ради про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності на майно − відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду представник ОСОБА_8 − ОСОБА_9 подав апеляційну скаргу та просить суд апеляційної інстанції рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2011 року скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Пославшись на порушення судом норм матеріального та процесуального закону.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Судом першої інстанції було вірно встановлено, що домоволодіння АДРЕСА_1 на сьогодні перебуває у спільній частковій власності, зокрема:
ОСОБА_10 належить 1/4 частка у праві власності на домоволодіння; ОСОБА_5 1/4 частка у праві власності;
ОСОБА_6 3/8 частки у праві власності;
ОСОБА_7 1/8 частина.
В липні 2010 року ОСОБА_8 звернувся до Солом'янського районного суду м. Києва з позовною заявою про визнання права власності на самочинну прибудову, як вбачається з суті позову, предметом розгляду в межах даної справи є правовідносини, пов'язані з:
- встановленням юридичного факту проживання осіб однією сім'єю без реєстрації шлюбу;
- визнанням права власності на самочинне будівництво;
- поділом спільного майна подружжя.
Суд відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_8 вірно керувався нормами матеріального та процесуального закону, а саме ст. 74 Сімейного кодексу України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними та ч. 2 ст. 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього; п. 5 ст. 376 ЦК України на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
Посилання представника апелянта ОСОБА_11 на той факт, що ОСОБА_8 проживав однією сім'єю з ОСОБА_4 з 12.06.1990 року по 2007 рік, а тому все майно, яке набуте ними за вказаний період часу є об'єктом спільної сумісної власності, колегія суду не приймає до уваги, так як відповідно до ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Так, рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 28 квітня 2010 року в справі за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_8 про визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1, а також Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 23 лютого 2011 року було встановлено, що під час реєстрації Позивача в домоволодінні АДРЕСА_1 в 2005 році він був записаний як «колишній чоловік» власника частини будинку, ОСОБА_4 вони не були подружжям, не проживали разом, не вели спільного господарства, ОСОБА_8 проживав у гаражі, де знаходились його запчастини до автомобілів, а реєстрація йому потрібна була для участі у виборах до Солом'янської районної в м. Києві ради.
Таким чином суд першої інстанції вірно відмовив в задоволенні позовних вимог про визнання факту проживання однією сім'єю Позивача з ОСОБА_4 в період з 03.02.2005р. до 2008 року.
Крім того чинний в період до 01.01.2004р. Кодекс про шлюб та сім'ю України не визначав правового статусу майна набутого особами під час перебування у цивільному шлюбі.
Згідно п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України» правила статей 22, 28, 29 КпШС не застосовують до спорів про поділ майна осіб, які живуть однією сім'єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі. Такі спори мають вирішуватися згідно з п. 1 ст. 17 Закону України "Про власність", відповідних норм Цивільного кодексу України і з урахуванням роз'яснень, даних Пленумом Верховного Суду України в п. 5 постанови від 22 грудня 1995 р. № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності".
Згідно п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 20 від 22.12.95 р. «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», розглядаючи позови, пов'язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити: того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є: майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст. 16 Закону "Про власність", ст.22 Кодексу про шлюб та сім'ю України); майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї чи майно, що є у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо письмовою угодою відповідно між членами сім'ї чи членами селянського (фермерського) господарства не передбачено інше або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (п.1 ст.17, ст.18, п.2 ст.17 Закону "Про власність").
Посилання представника апелянта ОСОБА_11 на той факт, що користувачем вказаної земельної ділянки виступала ОСОБА_4, яка є дружиною апелянта тому відповідно до ст. 69 СК України ОСОБА_8 має всі законні підстави для визнання за ним права власності на прибудову, колегія суду також не приймає до уваги, так як спірним об'єктом між сторонами є прибудови, які у технічному паспорті на домоволодіння АДРЕСА_1. (а.с. 137-142)
При цьому, як вбачається з Дозволу №319 Управління державного архітектурно- будівельного контролю в експлуатацію було введено прибудови А-1, A-З; надбудова над А-2, А; збільшення 1-5, 1-8; зменшення 1-7; гараж Ж; сарай Б, В, Г. (а.с. 136)
При цьому в якості забудовників зазначені зареєстровані на той час співвласники домоволодіння - ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_12 (померлий).
Таким чином, будівництво зазначених вище об'єктів було здійснене до 2003 року.
Інші приміщення, які не були введені в експлуатацію і за своєю природою є об'єктами самочинного будівництва, - це приміщення 3-3, 3-4, 3-5, 3-6, 3-7, веранда 1 (у квартирі 3) та усі приміщення квартири 4. Усі зазначені приміщення, як вбачається з технічного паспорту, відносяться до прибудови A-3. Роком побудови об'єкту A-З в технічному паспорті зазначений 2007 рік, тобто вже через 2 роки після того, як (встановлено рішенням суду від 28 квітня 2010 року) позивач та ОСОБА_4 не проживали однією сім'єю та не вели спільне господарство.
Відповідно ч. 2 ст. 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Таким чином прибудова A-3 не є об'єктом права власності згідно п. 5 ст. 376 ЦК України на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
Встановлено, що ОСОБА_8 не є ані власником, ані користувачем земельної ділянки по АДРЕСА_1.
Відповідно до ст. 356 Цивільного кодексу України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Згідно до технічного паспорту, будинок за адресою АДРЕСА_1 є житловим будинком садибного (індивідуального) типу.
Відповідно до ст. 381 Цивільного кодексу України, садибою, як окремим об'єктом права власності, є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями.
Таким чином, визнання права власності на окремі прибудови в межах однієї садиби чинним законодавством не передбачене і реєстрації в органах БТІ не підлягає.
Тому суд першої інстанції вірно відмовив в задоволенні вимоги ОСОБА_8 про визнання права власності на об'єкт самочинного будівництва за адресою: АДРЕСА_1.
Посилання представника апелянта та надання ксерокопій квитанцій, що наче б то ОСОБА_8 купував будівельні матеріали для будівництва прибудови, колегія суду також не приймає до уваги, так як ці квитанції датовані 2004-2005 роками, а будівництво зазначених вище об'єктів було здійснено в 2003р.
Крім того квитанції не дають підтвердження, що саме ці будівельні матеріали були використані для спірної самочинної прибудови, що належить відповідачу.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Інші доводи апеляційної скарги висновків в рішенні суду не спростовують та містяться лише на формальних міркуваннях.
Тому колегія суду вважає, що рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2011 року обґрунтоване та законне і скасуванню не підлягає.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 308, 312-315 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_9 − відхилити.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2011 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: