Постанову ухвалено під головуванням
судді військового місцевого суду
Київського гарнізону капітана юстиції
СЛОБОДЯНЮКА П.Л.
Доповідач: полковник юстиції ЛАШЕВИЧ В.М.
УХВАЛА
10-22-2008
5 вересня 2008 року місто Київ
Військовий апеляційний суд Центрального регіону у складі: головуючого - полковника юстиції БРЕДЕЛЬОВА О.М. , суддів - полковників юстиції ПАЛЕНИКА І.Г. та ЛАШЕВИЧА В.М. , з секретарем ГРАБОВОЮ А.В., з участю старшого помічника військового прокурора Київського гарнізону капітана юстиції СОЛОПА Р.В. та захисника - адвоката ОСОБА_6, розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінальної справи за апеляцією захисника - адвоката ОСОБА_6 в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 на постанову військового місцевого суду Київського гарнізону від 27 серпня 2008 року, відповідно до якої задоволено подання старшого слідчого військової прокуратури Київського гарнізону капітана юстиції БРАГИ В.В. про зміну підозрюваному (нині обвинуваченому) ОСОБА_7 міри запобіжного заходу із нагляду командування військової частини А-0139 на взяття під варту з утриманням останнього на гауптвахті Центрального управління Військової служби правопорядку по місту Києву та Київській області.
Як викладено в постанові військового місцевого суду гарнізону, ОСОБА_7, згідно вищезгаданого подання старшого слідчого, в серпні 2008 року неодноразово застосовував фізичне насильство до солдат ОСОБА_9 та ОСОБА_1. , з якими у відносинах підлеглості не перебував, що виразилося в нанесенні вказаним військовослужбовцям ударів кулаками та саперною лопаткою в різні частини тіла.
Задовольняючи подання старшого слідчого військової прокуратури про зміну ОСОБА_7 міри запобіжного заходу із нагляду командування військової частини на взяття під варту, військовий місцевий суд гарнізону мотивував своє рішення тим, що ОСОБА_7 під час досудового слідства здійснив вплив на свідка ОСОБА_10 з метою зміни цим свідком показів у даній справі, що не виключає можливості здійснення такого впливу і на інших свідків та потерпілих. Крім того, суд гарнізону послався в постанові також на тяжкість злочину, в якому підозрюється ОСОБА_7, та прийняв до уваги вік останнього, його стан здоров'я, сімейний стан і інші обставини справи.
Не погоджуючись з постановою військового місцевого суду гарнізону, адвокат ОСОБА_6 в апеляції ставить питання про її скасування за відсутністю достатніх підстав для зміни ОСОБА_7 міри запобіжного заходу із нагляду командування військової частини на взяття під варту. В обґрунтування своїх доводів він стверджує, що суд помилково визнав встановленою ту обставину, як факт впливу ОСОБА_7 на свідка ОСОБА_10 з метою зміни останнім показів у даній справі, оскільки сам обвинувачений під час слідчих дій вказав на даного свідка як на можливого очевидця і до цього моменту ОСОБА_10 не допитувався в якості свідка. Також апелянт відмічає, що його підзахисний заперечує будь-який вплив на свідків з метою добитися зміни їх показів і тим самим перешкодити встановленню істини у справі.
Не відповідають дійсності та матеріалам справи, як вважає автор апеляції, і висновки суду про те, що не виключається можливість впливу ОСОБА_11 на інших свідків та потерпілих. При цьому він акцентує увагу на тому, що потерпілі ОСОБА_9 та ОСОБА_1. і свідки з їх боку ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 ще до порушення даної кримінальної справи були відряджені до іншої військової частини, а тому обвинувачений фізично не міг і не може здійснювати на них будь-який вплив чи тиск.
Отже, адвокат переконаний, що в постанові суду гарнізону не має об'єктивних висновків і підстав, які б свідчили про необхідність зміни ОСОБА_7 міри запобіжного заходу із нагляду командування військової частини на взяття під варту.
Далі апелянт наголошує, що, хоча в постанові суду гарнізону вказано на прийняття до уваги таких обставин, як вік ОСОБА_7, його стан здоров'я, сімейний стан і інше, але не надано аргументів на користь того, що міра запобіжного заходу у вигляді нагляду командування частини не може забезпечити його належної процесуальної поведінки. Тому адвокат вважає, що висновки суду гарнізону належним чином не були мотивовані, а також не враховано те, що його підзахисний раніше до кримінальної відповідальності не притягувався і за час проходження військової служби характеризується командуванням частини виключно позитивно. Все це, на його думку, свідчить про те, що суд гарнізону, всупереч ст. ст. 148, ч. 2 та 150 КПК України і п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 25 квітня 2003 року „Про практику застосування судами міри запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків утримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства", належним чином не мотивував в постанові свої висновки та не навів достатніх підстав, за яких можливо вважати, що ОСОБА_7 може перешкоджати встановленню істини у справі.
Крім того, автор апеляції скаржиться і на порушення судом гарнізону права обвинуваченого ОСОБА_7 на захист, оскільки його, ОСОБА_6, своєчасно не було повідомлено про час розгляду подання старшого слідчого в судовому засідання, а коли він надіслав до суду телеграму з проханням перенести це судове засідання із-за неможливості його явки в такий короткий термін, то в задоволенні цього прохання, незважаючи і на наполягання ОСОБА_7 перенести розгляд подання, було відмовлено. При цьому адвокат зауважив, що вказівка в постанові суду гарнізону про те, він попередив суд телеграфним повідомленням про свою неявку в судове засідання не відповідає дійсному змісту телеграфного повідомлення.
І наприкінці апелянт звертає увагу на те, що, в порушення ст. 165-1, ч. 2 КПК України, суд гарнізону в резолютивній частині постанови не вказав місця народження ОСОБА_7
Заслухавши доповідача, виступ адвоката в підтримку апеляції та думку прокурора, який вважав необхідним залишити апеляцію ОСОБА_6 без задоволення, перевіривши матеріали справи та обміркувавши доводи апеляції, військовий апеляційний суд регіону не знаходить підстав для її задоволення. Так, всупереч доводам апелянта, в постанові військового місцевого суду гарнізону правильно вирішено питання про зміну ОСОБА_7 міри запобіжного заходу із нагляду командування частини на взяття під варту, оскільки останній обвинувачується у вчиненні злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад три роки. До того ж, такий вид злочину представляє не тільки підвищену суспільну небезпечність в умовах військової служби, а й створює складнощі в його доказуванні, так як будь-який, навіть незначний, вплив на потерпілих чи свідків не виключає суттєвих перешкод у встановленні істини у справі. Наведені ж автором апеляції доводи про відсутність у ОСОБА_7 підстав перешкоджати встановленню істини у справі, не є переконливими, оскільки вони не дають безумовних підстав вважати, що цим буде забезпечена належна поведінка обвинуваченого. Більш того, в матеріалах справи містяться протоколи очної ставки та допиту свідка, в обох з яких свідок ОСОБА_10 дав покази про здійснення на нього впливу ОСОБА_7 з тією метою, щоб він дав неправдиві покази щодо обставин даної справи, а саме що нібито він був очевидцем, як ОСОБА_7 тільки розмовляв з ОСОБА_9 і ніяких ударів йому не наносив (а. с. 137, 140). Тому ствердження адвоката, що суд гарнізону безпідставно мотивував у своєму рішенні дану обставину, як встановлений факт, слід визнати надуманим.
Хоча суд гарнізону в постанові і не розкрив змісту сімейного стану обвинуваченого та його стану здоров'я, не вказав, який саме вік має ОСОБА_7 та як саме він характеризується, але всі ці дані містяться в матеріалах справи і були відомі суду при винесенні постанови. До того ж, всупереч ствердженням захисника, ОСОБА_7 не виключно позитивно характеризується по військовій службі, а негативно, так як до вивчення військової справи ставився безвідповідально і за результатами психологічного тестування не був допущений до несення варти, в червні та липні 2008 року був двічі покараний в дисциплінарному порядку за порушення військової дисципліни (а. с. 206, 207). Такі дані і мав на увазі суд гарнізону при винесенні оскаржуваної постанови і вони свідчать саме про те, що така міра запобіжного заходу, як нагляд командування військової частини, не зможе забезпечити належної поведінки обвинуваченого.
Що стосується ствердження апелянта про порушення прав ОСОБА_7 на захист, а також, що в постанові суду гарнізону не вказано місце народження ОСОБА_7, як то вимагається в ст. 165-1, ч. 2 КПК України, то в даному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин цієї справи суд регіону не вбачає їх достатніми для скасування постанови суду гарнізону.
Керуючись ст. ст. 165-2, 366, 377 и 382 КПК України, військовий апеляційний суд регіону
УХВАЛИВ:
Постанову військового місцевого суду Київського гарнізону від 27 серпня 2008 року про зміну ОСОБА_7 міри запобіжного заходу із нагляду командування військової частини А-0139 на взяття під варту залишити без зміни, а апеляцію адвоката ОСОБА_6 - без задоволення.