Справа № 498/182/18

Провадження № 1-кп/496/188/18

У Х В А Л А

30 березня 2018 року м. Біляївка

Біляївський районний суд Одеської області в складі:

головуючого – судді Горяєва І.М.,

суддів – Буран В.М., Драніков С.М.,

за участю секретаря – Полубок Н.А.,

прокурора – Душина О.В.,

захисників обвинувачених – ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

обвинувачених – ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду м. Біляївка матеріали кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 15, п.п.1, 5, 7, 12, ч. 2 ст. 115, ст. 348, ч.1 ст. 263 КК України, ОСОБА_5 за обвинуваченням у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 15, п.п.1, 5, 7, 12, ч. 2 ст. 115, ст. 348, ч.1 ст. 263 КК України, ОСОБА_6 за обвинуваченням у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 289 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

У провадженні Біляївського районного суду Одеської області перебуває зазначене вище кримінальне провадження.

В підготовчому судовому засіданні від прокурора Іллічівської місцевої прокуратури надійшли клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, при цьому прокурор посилався на обставини викладені у письмовому клопотанні про продовження строку тримання під вартою.

Захисники обвинувачених заперечували проти клопотань прокурора, посилаючись на те, що клопотання є необґрунтованими, стверджували, що ризики, передбаченіх статтею 177 КПК України не доведені та просили застосувати більш м`який запобіжний захід, а саме домашній арешт. При цьому, захисник ОСОБА_5 – адвокат ОСОБА_3 надав до суду письмове заперечення на клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та обрання іншого більш м`якого запобіжного заходу.

Обвинувачені ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 у підготовчому судовому засіданні проти продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою заперечували та просили суд обрати запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

У судовому засіданні прокурор заперечував проти клопотання обвинувачених та їх захисників щодо обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.

Потерпілі та їх представники до судового засідання не з`явилися, про причини не явки суд не повідомили.

Заслухавши думку прокурора, обвинувачених та їх захисників, дослідивши матеріали кримінального провадження, а також клопотання та додатки до них, суд дійшов до наступного висновку.

Відповідно до ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

За Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод на державу покладається обов'язок вжити заходи до забезпечення прав людини, яка тримається під вартою.

Відповідно до ст.17 Закону України № 3477-IV від 23.02.2006 року «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини, а також українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.        

Згідно із ч. 2 ст. 8 КПК України, принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Окрім цього, відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Згідно встановленої практики ЄСПЛ щодо вжиття заходів загального характеру, зумовлених порушенням ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які встановлені у рішенні Європейського суду з прав людини від 09 жовтня 2014 року у справі «Чанєв проти України», запобіжний захід, обраний або продовжений слідчим суддею на стадії досудового розслідування, може бути продовжений, змінений лише у підготовчому судовому засіданні; щодо обрання або продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою під час підготовчого провадження судам під час застосування положень ч. 3 ст. 315 КПК України необхідно враховувати практику ЄСПЛ, відповідно до якої водночас із визначеннями законних випадків тримання особи під вартою та процесуальних гарантій обрання і продовження застосування таких запобіжних заходів однозначно визнається неправильним "автоматичне" продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Тому за відсутності відповідних клопотань сторін суд під час підготовчого судового засідання уповноважений поставити перед сторонами провадження питання щодо запобіжного заходу (для якого КПК передбачає обмежений строк дії), оскільки суд на цій стадії процесу відповідає за дотримання розумних строків розгляду.

Крім того, суд враховує положення ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

Прецедентне право Конвенції розробило чотири базових прийнятних підстави для відмови у звільненні особи з під варти:

- ризик, що особа, якій пред’явлено обвинувачення не з’явиться на суді /дело Stogmuller против Austria/;

- ризик, що особа, якій пред’явлено обвинувачення у випадку звільнення прийме дії, направлені на перешкоджання відправленню правосуддя /дело Stogmuller против Austria/;

- ризик, що особа, якій пред’явлено обвинувачення, здійснить подальші правопорушення /дело Matznetter против Austria/;

- ризик, що особа порушить громадський порядок /дело Letellier против France/.

Доцільність залишення під вартою особи, яка підозрюється в скоєнні тяжкого злочину, має оцінюватись в кожному випадку окремо у відповідності з її особливими характеристиками.

Продовжене тримання під вартою може бути виправдано в тому випадку, якщо існують конкретні ознаки того, що це дійсно вимагається виходячи з інтересів суспільства, які, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважують правило поваги особистої свободи /дело W. против Switzerland, судебное решение от 26 января 1993 года § 30/.

Перевіряючи обґрунтованість обвинувачення, суд виходить з практики Європейського суду з прав людини, а саме: рішення «Нечипорук і Йонкало проти України», п. 175; «Cebotari v. Moldova», п. 48; «Fox, Campbell and Hartley v. the UK», n. 32, яка вказує на те, що слова «обґрунтована підозра» означають наявність фактів чи інформації, котрі могли би переконати стороннього об'єктивного спостерігача, що особа, можливо, вчинила злочин, та в даному випадку вважає, що дані, які вказують на обґрунтоване обвинувачення, та навіть в сторонньої людини не можуть викликати розумних сумнівів, містяться в долучених в обґрунтування клопотання матеріалах.

Статтею 184 КПК України передбачено, що клопотання слідчого, прокурора про застосування запобіжного заходу подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, і повинно містити:

1) короткий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, в якому підозрюється або обвинувачується особа;

2) правову кваліфікацію кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність;

3) виклад обставин, що дають підстави підозрювати, обвинувачувати особу у вчиненні кримінального правопорушення, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини;

4) посилання на один або кілька ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу;

5) виклад обставин, на підставі яких слідчий, прокурор дійшов висновку про наявність одного або кількох ризиків, зазначених у його клопотанні, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини;

6) обґрунтування неможливості запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів;

7) обґрунтування необхідності покладення на підозрюваного, обвинуваченого конкретних обов’язків, передбачених частиною п’ятою статті 194 цього Кодексу.

Так, положеннями ч. 1 ст. 194 КПК України встановлено, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов’язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:

1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;

3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

У відповідності до ч.2 ст. 194 КПК України слідчий суддя, суд зобов’язаний постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті.

Відповідно до ч. 3 ст. 199 КПК України при продовженні строку тримання під вартою, слідчий суддя, суд враховує наявність обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, а також наявність обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

Як вбачається з клопотань прокурора про продовження строку тримання під вартою (а.с.99-102, 109-112, 119-122), то зміст формулювання обвинувачення викладений на трьох аркушах та декілька абзаців щодо ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.

Крім того, до клопотань про продовження строку тримання під вартою надано лише постанову про зміну та призначення групи прокурорів та ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 02.02.2018 р. про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_5, а також ухвалу апеляційного суду Одеської області від 26.02.2018 р. відносно ОСОБА_5, інших доказів, якими прокурор обґрунтовує доводи клопотання суду надано не було.

Незважаючи на це, колегія суддів погоджується з посиленням прокурора в клопотанні на те, що ризики передбачені ст. 177 КПК України, які встановленні під час досудового розслідування кримінального провадження, продовжують існувати, а метою продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинувачених є також запобігання спробам переховуватися обвинуваченим від суду, що стосується доводів про те, що обвинувачені можуть вчинити інше кримінальне правопорушення, то вказане ствердження знайшло своє підтвердження тільки стосовно ОСОБА_6, стосовно інших обвинувачених ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не може бути взято до уваги, оскільки є нічим не обґрунтованими припущеннями, також суду не було доведено ризиків того, що обвинувачені можуть незаконно впливати на потерпілих, свідків у цьому кримінальному провадженні, так як в цієї частині клопотання є неконкретизованим та необґрунтованим.

З контексту ст. 177 КПК України випливає, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити такі дії: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Частиною 2 ст. 194 КПК України саме на прокурора покладено обов’язок доведення наявності ризику, суд же, відповідно до ч. 3 ст. 26 КПК України у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами і не може самостійно визначити і обґрунтовувати ризики, тим паче, що ч. 3 ст. 22 КПК України прямо заборонено покладати на один і той самий орган чи службову особу під час кримінального провадження функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду.

Крім того, колегія суддів вважає, що посилання прокурора лише на тяжкість покарання, відносно ОСОБА_4 та ОСОБА_5, не може бути підставою для продовження строку тримання під вартою відносно останніх, вказаний висновок суду також узгоджується з встановленою практикою ЄСПЛ.

Так, рішенням Європейського суду з прав людини від 01 червня 2006 року у справі «Мамедова проти Росії», визначено, що хоча суворість покарання є визначальним елементом при оцінці ризику переховування від правосуддя чи вчинення нових злочинів, потребу подальшого позбавлення волі не можна оцінювати з винятково абстрактного погляду, беручи до уваги тільки тяжкість злочину.

Якщо держава не наведе відповідних і достатніх підстав для тримання під вартою обвинуваченої у правопорушенні особи, така особа завжди має бути звільнена після затримання і перебувати на волі до початку судового розгляду її справи (див. рішення Суду у справі «Вемгофф проти Німеччини).

Статтею 183 КПК України передбачено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.

Так, рішенням ЄСПЛ у справі «Орловський проти України», засудженого за вчиненого ряду особливо тяжких злочинів, було встановлено порушення п.3 ст.5 Конвенції - право на судовий розгляд протягом розумного строку або на звільнення під час розгляду справи з гарантією явки в судове засідання.

Згідно рішень ЄСПЛ у справі «Панченко проти Росії» ризик втечі не повинен оцінюватися тільки на підставі суворості покарання, яке може слідувати; «Бегчіев проти Молдови» - ризик втечі повинен оцінюватися в світлі таких факторів, як характер людини, його моральні принципи, наявність місця проживання і роботи, сімейні узи, будь-які інші зв'язки з країною, в якій ведеться його переслідування; справа «Ньюмейстер проти Австрії» - ризик втечі неминуче знижується з плином часу, проведеного в ув'язненні; «Ідалов проти Росії», «Гаріцкі проти Польщі», «Храіді проти Німеччини», «Іліжков проти Болгарії» - серйозність майбутнього покарання є релевантною обставиною при оцінці небезпеки втечі обвинуваченого, сама по собі тяжкість звинувачення не може служити виправданням тривалого попереднього ув'язнення, що також знайшло своє відображення в рішенні Конституційного Суду України від 08 липня 2003 року № 14-рп/2003.

Колегія суддів дійшла до висновку, що стороною обвинувачення не наведено у клопотанні про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обґрунтованих доводів, а також не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що на даний час існують ризики, які раніше були взяті до уваги судом при обранні та продовженні запобіжного заходу у виді тримання під вартою, також у клопотанні не наведено самих ризиків, на запобігання яким спрямоване застосування виняткового запобіжного заходу - тримання під вартою відносно ОСОБА_4 та ОСОБА_5.

Оцінюючи в сукупності вищевикладені обставини, а також беручи до уваги відомості щодо осіб обвинувачених - ОСОБА_4, ОСОБА_5, які раніше до кримінальної відповідальності не притягувалися, стороною захисту суду були надані докази про те, що останні мають постійне місце проживання до моменту їх затримання, позитивно характеризуються за місцем мешкання, мають близьких родичів: ОСОБА_5 має дружину та малолітнього сина, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4 є учасником бойових дій, перебуває у незареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 та спільно проживає з нею з 2015 року.

Виходячи з наведеного, колегія судів прийшла до висновку про те, що в даному випадку до обвинувачених ОСОБА_4 та ОСОБА_5, можливо застосувати інший, більш м'який запобіжний захід, а саме: домашній арешт, з покладенням на них відповідних обов'язків.

Відповідно до ст. 181 КПК України домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби.

Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.    

Орган Національної поліції повинен негайно поставити на облік особу, щодо якої застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, і повідомити про це слідчому або суду, якщо запобіжний захід застосовано під час судового провадження.

Працівники органу Національної поліції з метою контролю за поведінкою підозрюваного, обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, мають право з'являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов'язаних із виконанням покладених не неї зобов'язань, використовувати електроні засоби контролю.

Вирішуючи питання про зміну запобіжного заходу на домашній арешт, суд враховує вимоги п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, зокрема, справу «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року, справу «Комарова проти України» від 16 травня 2013 року, «Калашников проти Росії» від 15 липня 2002 року та враховуючи вказані обставини суд вважає, що такий запобіжний захід як домашній арешт забезпечить дотримання обвинуваченими процесуальних обов'язків під час судового розгляду кримінального провадження.

Строк дії ухвали про застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді домашнього арешту не може перевищувати двох місяців.

Що стосується клопотання прокурора в частині продовження строку тримання під вартою відносно ОСОБА_6, то суд погоджується з доводами прокурора про те, що існує ризик, передбачений ст..177 КПК України, а саме те, що обвинувачений ОСОБА_6 може вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки останній раніше був засуджений 13.04.2016 року Приморським районним судом м. Одеси за ст. 286 ч.2 КК України до покарання у вигляді 4-х років позбавлення волі, однак на шлях виправлення не встав, належних висновків для себе не зробив та знову скоїв новий злочин, а також враховуючи цей факт може переховуватися від суду, при цьому суд приймає до уваги принцип презумпції невинуватості, правил поваги свободи особи, враховуючи те, що обраний ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою – спливає 03.04.2018 р., а до вказаного терміну судове провадження не може бути завершено, також суд приймає до уваги особу обвинуваченого ОСОБА_6, його вік, стан здоров'я, міцність соціальних зв'язків, а також звертає увагу на те, що він позитивно характеризується за місцем мешкання, суд приходить до висновку про необхідність відступу від правил поваги свободи особи, а також вважає, що застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 більш м'якого запобіжного заходу неможливе, враховує те, що він у судовому засіданні ще не був допитаний, його позиція щодо обставин справи суду не відома, а також з метою уникнення ризиків того, що він, перебуваючи на свободі, може вчинить інше кримінальне правопорушення та переховуватись від суду.

Метою продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому є забезпечення виконання покладених на обвинуваченого процесуальних обов'язків, а також запобігання здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме, що обвинувачений може переховуватись від суду та вчиняти інше кримінальне правопорушення.

На підставі вищевикладеного, суд вважає за доцільне застосувати до обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів.

Застосовуючи такий вид запобіжного заходу, суд враховує підстави та обставини, передбачені ст.ст. 177, 178 КПК України, а також приймає до уваги ту обставину, що підстави, за яких судом було обрано обвинуваченому запобіжний захід у виді взяття під варту, не відпали, підстав для застосування стосовно ОСОБА_6 більш м'якого запобіжного заходу, як про це просив обвинувачений та його захисник - не має.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 177, 181, 183, 314-315, 371, 372, 376 КПК України, суд –

У Х В А Л И В:

Клопотання прокурора Іллічівської місцевої прокуратури про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою – задовольнити частково.

Клопотання ОСОБА_6 та його захисника про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт – залишити без задоволення.

Обрати ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 днів, тобто з 30.03.2018 р. до 28.05.2018 року включно в Одеському УВП-21 УДПтС України в Одеській області.  

Копію ухвали вручити обвинуваченому, прокурору та направити уповноваженій службовій особі місця ув'язнення - начальнику Одеського УВП-21 УДПтС України в Одеській області.

В іншої частини клопотання прокурора Іллічівської місцевої прокуратури про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - відмовити.

Клопотання обвинувачених ОСОБА_4, ОСОБА_5 та їх захисників про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт – задовольнити.

Змінити обвинуваченому ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт заборонивши йому цілодобово залишати житло за адресою: Одеська область, Великомихайлівський район, смт. Цебрикове, вул. Мостова, будинок 42.

Змінити обвинуваченому ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт заборонивши йому цілодобово залишати житло за адресою: Одеська область, Великомихайлівський район, с. Вишневе, вул. Лісова, будинок 8.

Покласти на ОСОБА_4, ОСОБА_5 наступні обов'язки:

- заборонити ОСОБА_4, ОСОБА_5 залишати своє фактичне місце мешкання, цілодобово;

- за першим викликом чи вимогою з'являтися до суду.

Встановити строк домашнього арешту ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - з 30.03.2018 р. до 28 травня 2018 р. включно.

Роз'яснити обвинуваченим ОСОБА_4, ОСОБА_5 що відповідно до ч.5 ст.181 КПК України працівники органу Національної поліції з метою контролю за їх поведінкою мають право з'являтися в житло, під арештом в якому вони перебувають, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов'язаних із виконанням покладених на них зобов'язань.

Ухвалу про обрання запобіжного заходу у виді домашнього арешту передати для виконання відповідному підрозділу органу Національної поліції за місцем проживання обвинувачених.

Органом національної поліції негайно поставити на облік особу, щодо якої застосовано запобіжний захід у виді домашнього арешту і повідомити про це суд.

Звільнити ОСОБА_4, ОСОБА_5 з-під варти в залі суду.

Ухвала оскарженню не підлягає (заперечення проти ухвали можуть бути включені до апеляційної скарги на вирок суду).

Головуючий суддя: Горяєв І.М.

Судді: Буран В.М.

ОСОБА_8

Повний текст ухвали складено та проголошено 04 квітня 2018 року в приміщенні Біляївського районного суду Одеської області.