№2-17\07
РІШЕННЯ (копія)
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 січня 2007 року Шевченківський районний суд Харківської області в складі: гол-чого судді Стеганцова С.М. при секретарі Реуцькій Н.В.
розглянувши в відритому судовому засіданні в сел.. Шевченкове справу за позовом ОСОБА_1до приватного підприємця - фізичної особи ОСОБА_2про зміну запису в трудовій книжці та зміну підстав про звільнення.
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся з позовом до суду до приватного підприємця - фізичної особи ОСОБА_2 про зміну запису в її трудовій книжці та зміну підстав про її звільнення з п.2 ч.1
ст.41 Кодексу законів про працю України, на п.1 ст.36 КзпПУ. Також просила виключити з трудової
книжки запис про її працевлаштування у фізичної особи - підприємця ОСОБА_3. з 05. 01. 2005 по
31.03.2005 рік, та зарахувати вказаний період в строк роботи у фізичної особи - підприємця
ОСОБА_2.
Посилаючись на те, що її звільнення проведено неправильно, просила позов задовольнити, дані позовні вимоги в судовому засіданні підтримав і представник позивача.
Відповідач і представник відповідача з позовом не згодні і вказують, що позивачку відповідач звільнив правильно згідно п.2 ч.1 ст.41 КзпПУ, в зв'язку з втратою до неї довіри, так як згідно висновку аудиторської перевірки у позивача під час роботи у відповідача малась недостача товаро-матеріальних цінностей на значну суму, всупереч того, що з позивачкою був укладений ще договір про збереження товару.
Крім того, як вказує відповідач при продажу товару, позивач розпоряджався товаром, як власним, передаючи його громадянам без оплати, в так званий "борг", наносячи приватному підприємцю матеріальну шкоду.
На підставі цього відповідач вважає, що позивачу в позові необхідно відказати.
Суд, заслухавши доводи сторін їх представників, свідків, перевіривши матеріали справи, оглянувши в судовому засіданні матеріали Шевченківського РВВС України в Харківській області про відмову в порушенні кримінальної справи по заяві ОСОБА_2, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Позивач і її представник посилаються на те, що звільнення позивачки відповідачем з роботи по п.2 ч.1 ст.41 КзпПУ, зроблено незаконно і просять, суд визнати дане звільнення незаконним та зобов'язати відповідача звільнити позивача по п. 1 ст.36 КзпПУ за угодою сторін, а також виключити з трудової книжки позивача запис про працевлаштування у фізичної особи - підприємця ОСОБА_3. з 05. 01. 2005 по 31.03.2005 рік, та зарахувати вказаний період в строк роботи у фізичної особи - підприємця ОСОБА_2.
В підтвердження своїх вимог позивач і його представник посилаються на те що позивач була прийнята на роботу до відповідача - 17.09.2002 року і пропрацювала у відповідача до дня звільнення до - 01.11.2006 року. Трудовий договір між сторонами був підписаний лише 01.04.2005 року, а договір про повну матеріальну відповідальність зовсім не підписувався.
Позивач тричі - 20.09., 04.10., 21.10. 2006 року, через пошту звертався до відповідача про звільнення з роботи за власним бажанням, але відповідач її не звільняв в порушення закону.
02.11.2006 року, позивач отримав трудову книжку від відповідача в якій було зроблено запис про
звільнення її по п.2 ч.1 ст.41 КзпПУ. Відповідач пояснив, що цей запис зроблений в зв'язку з тим,
що при ревізії в магазині де працював позивач була виявлена недостача товару на суму більше 50
тисяч гривень. Це твердження позивачка і її представник вважають не обґрунтованим, так як згідно
перевірки Шевченківського РВ УМВС України в Харківській області доказів про можливу
причетність позивача до утвореної недостачі не було встановлено.
В судовому засіданні встановлено, що позивачка дійсно первинно була прийнята на роботу до відповідача згідно трудової книжки 17.09.2002 року і пропрацювала у відповідача до дня звільнення - 05.01.2005 року, і була звільнена за згодою сторін. З 05.01.2005 року по 31.03.2005 рік працювала у приватного підприємця - фізичної особи ОСОБА_3, згідно запису трудової книжки. З 1.04.2005 року позивачка знову була прийнята на роботу до відповідача згідно трудової книжки і з нею був заключний трудовий безстроковий договір, пропрацювала у відповідача позивачка до дня звільнення до 1.11.2006 року і була звільнена за п.2 ч.1 ст.41 КзпПУ за підстав втрати довіри.
Трудовий безстроковий договір між сторонами був заключний 01.04.2005 року, в цьому договорі в п.2 було зазначено, що позивач зобов'язаний був реалізовувати завезений товар і
забезпечувати зберігання товару і майна, яке належить відповідачу. Так як договір безстроковий то позивач мав право звертатися про розірвання договору на підставах передбачених ст. 38 КзпПУ, а не на підставах ст..36 КзпПУ, як просить позивач в позові.
Виводи експерта - спеціаліста - економіста № 8753 ХНДІСЄ ім..Бокаріуса які маються в матеріалах справи Шевченківського РВ УМВС України в Харківській області, про відмову в порушенні кримінальної справи і які просив залучити до справи представник позивача - виходять з вимог трудового законодавства про прийняття і звільнення робітників на підприємствах, установах організаціях і як вказує експерт - спеціаліст надані йому матеріали не відповідають нормам закону України від 16.07.1999 року № 996 -ХІУ " Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" і положенню про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, але при цьому експертом не враховувалися особливості укладення трудових договорів і виконання робіт, працівниками зайнятих на роботах у фізичних осіб - підприємців.
Згідно ж Указу Президента України від 28.06.1999 року, за № 746 і нормативних документів ДПА України, для фізичних осіб підприємців, які працюють на спрощеній системі не передбачений документований облік прибутків і витрат в процесі діяльності підприємця. Єдиним обов'язковим документом в якому відображаються прибутки, витрати та чистий прибуток являється книга обліку прибутку і витрат, вимоги заповнення якої затверджені наказом ДПІ України 29.10.1999 року за № 599, та документований облік товару довільної форми, які вила позивачка по звітам. Заповнення цієї книги не потребує обов'язкової наявності первинних документів. Звідси, для підприємців, не розроблені і не затвердженні спеціальні первині та інші регістри первинного обліку. Але у відповідності з господарським кодексом фізичні особи - підприємці, якщо вони бажають вести документований облік прибутків і витрат, можуть користуватися нормативними актами, розробленими та затвердженими для юр. осіб.
Тому суд вважає можливим при винесені рішення по цій справі користуватися висновком незалежного аудитора Аудиторської фірми "ІНФОРМАЦІЯ_1" від 19.09.2006 року, згідно якого, недостача товару складає 68526,31 гривну.
Висновки аудитора про недостачу товару також підтверджуються документованим обліком, який вівся в магазині "Троянда" в АДРЕСА_1 на бланках довільної форми позивачкою на - аркушах зошита (а. с. 37 - 66), при цьому були враховані вимоги, які передбачені для підприємств торгівлі, зокрема при заповненні звітів матеріально - відповідальних осіб в даному випадку позивачем та зошитів по матеріалам інвентаризації з участю і підписами позивачки.
Згідно звітів (а. с. 37) оборот за підписом ОСОБА_1 залишок на 17.06.2005 року склав 33060 гривень. Згідно даних ревізії на 17.06.2005 року за підписом матеріально-відповідальних осіб - позивачки залишок товару по магазину склав 33060 гривень (а.с.101).
Згідно звітів (а. с. 37 - 66) з даних ОСОБА_1 з її підписом з 17.06.2005 року на 31.08.2006 року залишок товару склав 99650 гривень. Загальний залишок на 01.09.2006 року склав 100107, 24 гривні, в тому числі борги населення склали 25344, 58 гривень (а.с.66).
Згідно ревізії на 01.09.2006 року за підписом ОСОБА_1, яка працювала зав. магазином, як вказує відповідачка, так як позивачка складала і підписувала звіти, за період з 17.06.2005 року по 01.09.2006 року товару в магазині, в якому працювала ОСОБА_1 залишилося на 17813 гривень, а по звітам самої ОСОБА_1 з її підписами повинно бути 100107,24 гривні (а.с. 123).
Згідно аудиторського висновку за даними перевірки залишок повинен складати 86339,39 гривень за мінусом товару, який був фактично в наявності - 17813,08 гривень.
Тому всього, згідно висновку аудитора недостача товару складає 68526,31 гривня.
Згідно ревізії матеріально-відповідальних осіб - позивачки від 1.09.2006 року, недостача виходить в більшому розмірі, але суду не потрібна точна сума недостачі, а достатнім самого факту недостачі.
Позивач не надав суду доказів, що недостача товарно - матеріальних цінностей ,належних ОСОБА_2, стала поза її волею та не з її дій, так як всі звіти за всі місяці зроблені нею самою за її підписами, так і ревізії.
Ревізії від 17.06.2005 року та 01.09.2006 року були проведені в присутності ОСОБА_1 та другого продавця, що підтверджується підписами вказаних осіб в актах ревізії (а.с.101, 123).
Твердження позивача, що з ним не був укладений договір про повну матеріальну відповідальність не відповідає дійсності по 2 -м підставам.
1. Згідно трудового договору на (а.с. 8), який мав місто між працівником - позивачем і фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2, затвердженого Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 08.06.2001 року № 260, договір передбачав повну матеріальну відповідальність позивача за завезений товар, за зберігання товару, майна та інші матеріальні цінності, та заходів по забезпеченню зберігання товару та майна магазину.
2. Згідно п.2 ч.1 ст.41 КзпПУ, трудовий договір з ініціативи власника може бути розірваний у випадку винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності, незалежно від наявності договору про повну матеріальну відповідальність - якщо з цим працівником може бути заключний трудовий договір. Згідно Переліку посад і робіт від 28.12.1977 року, які заміщуються чи виконуються працівниками, з якими підприємство, установа, організація можуть укладати письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення зберігання цінностей, переданих їм на зберігання, продажу вказана праця по продажі товару; - тому з продавцями може бути укладений договір про повну матеріальну відповідальність. Згідно трудового договору від 1.04.2005 року позивачка повинна була приймати всі заходи по збереженню товару. Тому вона як продавець магазину, яка складала звіти два рази в місяць по магазину була зобов'язана доповідати власнику матеріальних цінностей про недостачу та про використання заходів для зберігання товару, однак позивач про це власника не повідомляла, крім цього для втрати довіри було достатньо не тільки недостачі, а й того, що позивачка розпоряджалася товаром, як власним, передаючи його громадянам без оплати, в так званий "борг", наносячи приватному підприємцю матеріальну шкоду.
Згідно акту аудиту від 19.09.2006 року, загальна недостача позивача перед відповідачем склала 68526,31 гривень, у цю суму входить також борг населення АДРЕСА_1 який зріс з часу першої ревізії за підписом позивачки з 17.06.2005 року, з 17813,34 гривень (а.с.122) до ревізії від 1.09.2006 року, до суми 25344,58 гривень (а.с.142 -143), який склався з того, що позивачка видавала товар, який належав відповідачу, громадянам АДРЕСА_1 без оплати. Згідно трудового законодавства втрата довіри з боку адміністрації до працівника, який безпосередньо обслуговує грошові та товарно-матеріальні цінності викликається, як правило здійсненням ним таких винних дій, в результаті яких виникла чи могла виникнути матеріальна шкода. Таким чином поводом до втрати довіри з боку відповідача служать не тільки допущені працівником зловживання у вигляді недостачі, підтвердженої висновками аудиту (а.с. 29-35), а й безвідповідальне ставлення позивача до своїх трудових обов'язків, в даному випадку, видача товару без оплати громадянам АДРЕСА_1, про що не заперечує і сам позивач, що але при цьому вказує, що товар без оплати видавала зі згоди відповідача, але відповідачка з твердженнями позивача не згодна і пояснює, що такого дозволу вона не давала позивачеві, письмово ці доводи позивачка підтвердити не може, а ці дії позивача потягли за собою спричинення матеріальної шкоди відповідачу. Частково сума недостачі товару так званого " боргу" підтверджується зошитом позивача за яким вона видавала товар з магазину в борг (а. сі 82 -217), про що не заперечує в суді і сама позивачка.
Доводи позивачки, про те, що відповідачка не звільнила позивачку з роботи за її заявою за власним бажанням та не розірвала трудовий договір, не можуть служити підставою для зміни запису в трудовій книжці, оскільки в цей період в вересні місяці проводилася ревізія і перевірка товарно-матеріальних цінностей аудитом. Підприємець в даному випадку мав право до закінчення перевірки наявності товару і передачі цього товару матеріально-відповідальною особою позивачкою підприємцю, не звільняти її за власним бажанням. Тому суд, доводи позивачки розцінює як бажання уникнути відповідальності за вчинене.
Щодо позовних вимог позивача про виключення з трудової книжки запису про її працевлаштування у фізичної особи підприємця ОСОБА_3. та зарахування вказаного періоду в строк роботи у фізичної особи підприємця ОСОБА_2 - відповідача за справою, то, суд вважає, що ці вимоги підлягають задоволенню за наступними обставинами.
Згідно ст..ст.. 21, 29 КзпПУ трудовий договір укладається між працівником та роботодавцем,
а також надається працівнику робоче місце та проводиться інструктаж. З матеріалів справи
вбачається, що трудовий договір між позивачем та ОСОБА_3 був укладений на виконання
визначеної роботи фіктивно. Позивачка продовжувала працювати на робочому місці, яке їй було раніше надано роботодавцем ОСОБА_2 в магазині «Троянда», ще з 17.09.2002 року, договір оренди як ОСОБА_3, так і відповідачка за час періоду роботи позивачки в ЧП "ОСОБА_3" з 05.01. 2005 року по 31.03.2005 рік суду не надали За цю роботу позивачка отримувала заробітну плату та всі соціальні послуги по місцю роботи. Цих обставин в судовому засіданні не оспорює ні позивачка, ні сама ОСОБА_3, що дійсно ОСОБА_1 працювала весь цей час в магазині, який належить ОСОБА_2. Причиною укладення вищевказаного договору явилося те, що в той період часу з 05.01. 2005 року по 31.03.2005 рік як вказує ОСОБА_2 обслуговувала хвору матір. Тому судом було і відмовлено представнику позивача в проведені експертизи про дійсність підпису позивачки в договорі між ОСОБА_3 і позивачкою, так як даний договір суд вважає був укладений фіктивно.
Таким чином, суд вважає можливим визнати трудовий договір між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 недійсним через його фіктивність та вважати, що позивачка продовжувала працювати у відповідачки, починаючи з 05.01.2005 року. Тому час, вказаний згідно трудового договору та в
трудовій книжці з 05.01.2005 року по 31.03.2005 року слід врахувати в трудовий стаж позивачки, працюючої у ОСОБА_2, і в зв'язку з цим внести зміни до трудової книжки позивачки.
Керуючись ст.ст. 10, 11,130,174, 212, 214-215 ЦПК України, ст. 21, 29, 41 ч.1 п.2, 235 КЗпП України, суд
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1задовольнити частково.
В частині позовних вимог щодо зміни підстав звільнення ОСОБА_1на підставі п.2 ч.1 ст. 41 КЗпП України за втратою довіри - відмовити.
Позов ОСОБА_1в частині зміни запису в трудовій книжці про виключення роботи у фізичної особи ПП ОСОБА_3. - задовольнити. Визнати трудовий договір, укладений між ОСОБА_1 та ПП ОСОБА_3. з 05.01.2005 року по 31.03.2005 рік - недійсним.
Зобов'язати ПП ОСОБА_2 внести зміни до трудової книжки ОСОБА_1записом про її роботу в ПП ОСОБА_2 05.01.2005 року по 31.03.2005 рік. Записи в трудовій книжці ОСОБА_1. під номером 15 та 16 за 2005 рік вважати недійсними.
Стягнути з ОСОБА_1на користь держави судовий збір в розмірі 25 гривень.
Стягнути з ОСОБА_2на користь держави судовий збір в розмірі 25 гривень.
Стягнути з ОСОБА_1витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 7,5 гривень на користь одержувача: Територіальне управління державної судової адміністрації в Харківській області, код 26281249, банк одержувача: УДК у Харківській області, МФО 851011, р\р НОМЕР_1.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.