№ 11а-22-2009
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 березня 2009 року м. Київ
Військовий апеляційний суд Центрального регіону в складі:
головуючого полковника юстиції ГОВОРУХИ В.І.,
суддів: полковника юстиції ЛАШЕВИЧА В.М., полковника юстиції ПАЛЕНИКА І.Г.,
при секретарі ГРАБОВІЙ А.В.,
за участю старшого прокурора відділу підтримання державного обвинувачення та нагляду за виконанням судових рішень по кримінальних справах військової прокуратури Західного регіону України підполковника юстиції ПЛУЖНИКА О.В., захисника засудженого ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляційною скаргою засудженого ОСОБА_5 на вирок військового місцевого суду Ужгородського гарнізону від 20 січня 2009 року, за яким військовослужбовець служби за контрактом військової частини 9951
молодший сержант ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець смт. Краснокутськ Харківської області, українець, громадянин України, ІНФОРМАЦІЯ_3, неодружений, не судимий, на військовій службу за контрактом з січня 2006 року, -
засуджений за ч. 1 ст. 119 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 3 роки і 6 місяців.
Крім того, судом повністю задоволено цивільний позов військового прокурора Ужгородського гарнізону та постановлено стягнути із ОСОБА_5 на користь Закарпатського обласного центру нейрохірургії та неврології 3 403 грн. 17 коп.
Суд також задовольнив повністю позов потерпілих та стягнув з засудженого ОСОБА_5 на користь:
ОСОБА_8 6 000 грн. - за спричинення матеріальних збитків та моральної шкоди в розмірі 80 000 грн.;
ОСОБА_9 - моральної шкоди в розмірі 60 000 грн.
За вироком суду гарнізону ОСОБА_5 визнаний винним в тому, що він 28 серпня 2008 року близько 22 год. біля кафе „Орхідея" у селі Горонглаб Берегівського району Закарпатської області, будучи обуреним тим, що громадянин ОСОБА_10 звернувся до нього в грубій формі на угорській мові та схопив його за одежу на рівні грудей, не передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків своїх дій, хоча повинен був і міг їх передбачити, наніс останньому удар кулаком в обличчя, від чого той впав, вдарився головою об асфальтне покриття землі та втратив свідомість. При цьому ОСОБА_10 отримав закриту черепно-мозкову травму, що супроводжувалась субдуральною гематомою, субарахноїдальним крововиливом та переломом кісток основи черепа і синець на шкірних покровах лівої верхньої повіки, тобто тяжкі тілесні ушкодження, за ознакою небезпеки для життя в момент їх спричинення.
Після надання невідкладної медичної допомоги на місці, приблизно через годину, з отриманими травмами ОСОБА_10 був доставлений до Берегівської центральної районної лікарні (надалі ЦРЛ)де був обстежений та у свідомому стані відправлений додому з вказівкою прибути зранку наступного дня для додаткового обстеження. Оскільки зранку 29 серпня 2008 року ОСОБА_10 так і не прийшов до свідомості, він був відправлений до Закарпатського обласного центру нейрохірургії та неврології в м. Ужгород, де був прооперований, проте 7 вересня того ж року помер.
Не погоджуючись з вироком суду гарнізону засуджений ОСОБА_5 в своїй апеляційній скарзі просить скасувати даний вирок та направити справу на новий судовий розгляд до іншого місцевого суду. При цьому посилається на однобічність та неповноту судового слідства, порушення вимог кримінально-процесуального законодавства та на те, що
висновки суду, які викладені у вироку, не відповідають фактичним обставинам справи, не підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні і що суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки.
Зокрема, звертається в апеляціях увага на неправильність висновку суду гарнізону про спричинення саме ОСОБА_5 тяжких тілесних ушкоджень потерпілому. При цьому засуджений, даючи оцінку дослідженим у справі доказам, посилається на те, що після падіння ОСОБА_10 біля вищезгаданого кафе „Орхідея", був доставлений в лікарню, де перебував при свідомості, поводив себе агресивно і медичне обстеження не виявило в нього перелому кісток основи черепа, хоча і був зроблений ренгтгензнімок черепа, та був відправлений додому. Вказується в апеляції зокрема і на те, що ні органи досудового слідства ні суд: не дослідили місце перебування потерпілого в ніч з 28 на 29 серпня, який міг в цей період впасти сам і отримати згадані вище тяжкі тілесні ушкодження; не врахували можливості спричинення цих ушкоджень дружиною потерпілого, яка могла їх спричинити внаслідок сварки між ними в цей же період. При цьому ОСОБА_5 звертає увагу на те, що ні органам досудового слідства ні суду так і не вдалось встановити точний час спричинення потерпілому ОСОБА_10 тяжких тілесних ушкоджень - чи увечері 28 серпня, чи в ніч на 29 серпня 2008 року.
Наголошується в апеляції і на те, що судом не було допитано матір померлого ОСОБА_10 - потерпілу ОСОБА_9, з приводу можливості отримання її сином тяжких тілесних ушкоджень саме в ніч з 28 на 29 серпня 2008 року і що суд залишив поза увагою заяви засудженого з приводу вчинення на нього тиску з боку органів досудового слідства.
Крім того, ОСОБА_5 в апеляції вказує на те, що суд безпідставно не віднісся критично до показів неповнолітніх свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_12 ч.1., які неодноразово міняли свої покази і могли через свій вік і незнання української мови помилитись в об'єктивній оцінці подій.
Разом з тим в апеляції засуджений ОСОБА_5 не погоджується із сумами які постановив суд стягнути з нього на користь лікарні та потерпілих ОСОБА_8 і ОСОБА_9, оскільки вважає що таке рішення суду не базувалось на конкретних доказах.
Заслухавши доповідача, виступи захисника засудженого на підтримку доводів апеляційної скарги, та прокурора, щодо залишення вироку суду гарнізону без змін а апеляції без задоволення, обговоривши на підставі доказів справи доводи апеляції та заперечення державного обвинувача на апеляційну скаргу, колегія суддів апеляційного суду регіону приходить до висновку, що наведені в апеляції підстави не вбачаються достатніми для її задоволення і скасування вироку суду гарнізону.
Як видно із вироку та протоколу судового засідання, місцевий суд досить повно, всебічно та об'єктивно дослідив зібрані по справі докази, та правильно кваліфікував дії ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 119 КК України.
Так, судом гарнізону було дано оцінку зібраних у справі доказів, на підставі яких суд і прийшов до переконання про вчинене ОСОБА_5 вбивство ОСОБА_10 через необережність. При цьому суд критично оцінив твердження ОСОБА_5 про те, що той удару потерпілому не наносив, оскільки воно повністю спростовується свідченнями очевидців події - ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_20, кожен з яких окремо, категорично стверджував, як на досудовому слідстві так і в судовому засіданні, всупереч доводам засудженого, зокрема те, що увечері 28 серпня 2008 року ОСОБА_5 вдарив кулаком в лице ОСОБА_10, від чого останній впав і вдарився головою об асфальт, втратив свідомість та в такому стані швидка повезла його в лікарню. Факт падіння ОСОБА_10 на асфальтне покриття та втрату свідомості після розмови з ОСОБА_5 підтвердив і свідок ОСОБА_13. Разом з тим вказаний свідок, а також свідки ОСОБА_8, ОСОБА_14, кожен окремо, підтвердили, що ОСОБА_10 відправляли на швидкій допомозі в лікарню у непритомному стані, а останні двоє свідків також показали, що в ОСОБА_10 на той час на обличчі була припухлість.
Крім того, вказана версія засудженого, спростовується і протоколом відтворення обстановки та обставин події від 7 жовтня 2008 року, згідно з яким свідки ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_20 мали можливість бачити конфлікт між ОСОБА_5 і ОСОБА_10 близько 22 години 28 серпня 2008 року.
Із матеріалів даної кримінальної справи вбачається, що в судовому засіданні до перекладу з угорської мови на українську і навпаки був допущений кваліфікований перекладач, який вказав на ряд фактів, що не відповідали дійсності та хибно були відтворені в протоколах допиту потерпілої ОСОБА_8 та свідків, зокрема, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_20 Суд оцінивши покази цих осіб з іншими доказами по справі, правильно вищезгадані покази ОСОБА_5 визнав неправдивими і спрямованими на ухилення від кримінальної відповідальності за скоєне та відхилив їх. Крім того, кожен з названих свідків, будучи допитаним у судовому засіданні з участю перекладача, заявляв, що підстав обмовляти ОСОБА_5 у них немає і з цими показами ОСОБА_5 погоджувався та не наводив жодних мотивів, на підставі яких вказані свідки могли б його обмовити.
Як видно із матеріалів даної кримінальної справи, судом гарнізону досить повно досліджувалась версія засудженого про можливість отримання потерпілим тяжких тілесних ушкоджень вже після відправлення його увечері 28 серпня 2008 року з Берегівької центральної районної лікарні додому. Ця версія також не знайшла свого підтвердження під час досудового і судового слідства, оскільки спростовується дослідженими у суді матеріалами справи, в тому числі висновками судово-медичних експертиз, і показами свідків ОСОБА_8, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 та ОСОБА_18
Відповідно до протоколу судового засідання (т.3 а.с. 134) судом, після допиту свідків, в тому числі і додаткових, та дослідження зібраних у справі доказів, вирішувалось питання про доповнення до судового слідства. Проте ніхто з учасників судового процесу, в тому числі і сам засуджений та його захисник, будь-яких клопотань про необхідність допиту додаткових осіб не заявляли. А тому, правильність висновку суду гарнізону про можливість закінчення судового слідства без допиту потерпілої ОСОБА_9, інтереси якої представляв у суді адвокат ОСОБА_19, сумніву не викликає.
З цих же підстав не може бути приводом для скасування вироку і посилання засудженого ОСОБА_5 про залишення судом поза увагою його заяв щодо застосування до нього психологічного та фізичного тиску з боку органів досудового слідства, оскільки будь-які фактичні дані про це в матеріалах справи відсутні і не наведені такі в апеляційній скарзі. Суд у вироку посилався лише на його покази, дані ним в судовому засіданні, які в цілому співпадають з показами даними ним на досудовому слідстві, та не згадав у вироку пояснення ОСОБА_5, дані ним 29 та 31 серпня 2008 року, в яких він сам припускає можливість нанесення лівою рукою удару в обличчя ОСОБА_10 у конфлікті між ними увечері 28 серпня того ж року.
Що ж стосується вирішення судом гарнізону позовних вимог військового прокурора Ужгородського гарнізону, потерпілих ОСОБА_8 та ОСОБА_9 з приводу відшкодування завданої злочином ОСОБА_5 матеріальної і моральної шкоди, які суд задоволив повністю, то всупереч доводам апеляції засудженого, ці позовні вимоги суд вирішив у відповідності до вимог чинного цивільного законодавства та постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" і правильність такого рішення суду гарнізону в апеляційного суду сумніву не викликає.
При цьому, як видно із вироку місцевого суду гарнізону, вирішуючи зазначені вище позовні вимоги, суд врахував докази на підтвердження матеріальних збитків, а також характер та обставини вчинення ОСОБА_5 злочину, ступеня тривалості фізичних та моральних страждань потерпілих ОСОБА_8 та ОСОБА_9 внаслідок втрати ними, відповідно чоловіка та сина, істотність змушених змін в їх житті. Крім того, суд об'єктивно оцінив ступінь вини засудженого і його матеріальний стан та сімейне становище.
Що ж стосується міри покарання, то хоча вона і визначена судом у межах встановлених у санкції ч. 1 ст. 119 КК України, проте суд регіону приходить до переконання, що місцевий суд гарнізону не в повній мірі врахував характер і ступень суспільної
небезпечності скоєного засудженим злочину, дані про його особу, та обставин справи, що пом'якшують покарання.
Так, як видно із вироку та протоколу судового засідання, призначаючи ОСОБА_5 вид і розмір покарання суд гарнізону врахував, що він до служби в армії і за весь період військової служби характеризується позитивно, ні в чому вартому осуду замічений не був, до кримінальної відповідальності притягується вперше, має молодшу не працевлаштовану сестру, батька інваліда - учасника бойових дій в Афганістані, а також матір, яка фактично сама утримує сім'ю, маючи мало оплачувану роботу.
При цьому, судом гарнізону не враховано в достатній мірі, зокрема те, що засуджений скоїв злочин через необережність і це кримінально каране діяння за ступенем тяжкості відноситься до злочину середньої тяжкості, що саме померлий ОСОБА_10 спровокував ОСОБА_5 на скоєння злочину.
На підставі вищевикладеного, і враховуючи всі конкретні обставини справи, особу підсудного, наявність в останнього обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, та відсутність обставин, що обтяжують покарання, з урахуванням особи винного, військовий апеляційний суд приходить до висновку про можливість, в даному конкретному випадку, застосувати до ОСОБА_5 ст. 69 КК України і призначити йому покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 1 ст. 119 КК України, у вигляді обмеження волі. Саме таке покарання суд регіону визнає необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 362, 365, 366, 373, 379 КПК України, військовий апеляційний суд регіону, -
УХВАЛИВ:
Вирок військового місцевого суду Ужгородського гарнізону від 20 січня 2009 року відносно ОСОБА_5 змінити.
На підставі ч.1 ст. 119 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України призначити ОСОБА_5 покарання у виді обмеження волі строком на два роки.
В решті вирок залишити без змін, а апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_5 -без задоволення.