Справа № 2-а-4297/2009 р.
П О С Т А Н О В А
І м е н е м У к р а ї н и
м. Донецьк 10 листопада 2009 р.
Петровський районний суд м. Донецька в складі: головуючий – суддя Сліщенко Ю.Г., при секретарі Горєєвій Ю.С., за участю представника відповідача, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою
ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Петровської районної у м. Донецьку ради про визнання дій неправомірними, стягнення недоотриманої суми одноразової компенсації,-
В с т а н о в и в :
Позивач звернулась до суду з позовною заявою про визнання дій неправомірними, стягнення недоотриманої суми одноразової компенсації.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є інвалідом 3 групи ЧАЕС, в зв’язку з чим перебуває на обліку в Петровському УПТСЗН. Відповідно до ст. 48 ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», їй передбачена одноразова компенсація в розмірі 30 мінімальних заробітних плат. Відповідачем же, у порушення діючого законодавства, була виплачена позивачці одноразова компенсація в розмірі 189, 60 грн. При виплаті компенсацій на оздоровлення, відповідач користувався постановою Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996 р., що значно звужує право позивача на отримання матеріальної допомоги. На підставі викладеного позивач і звернувся з позовом до УПТСЗН Петровської районної у м. Донецьку ради про визнання дій неправомірними, стягнення недоотриманої одноразової компенсації.
В судове засідання позивач не з’явилась, надала суду заяву про розгляд справи в її відсутність, наполягаючи на задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні з позовом не погодилась, пояснила, що позивач є інвалідом ІІІ групи, захворювання якої пов’язано з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС. В зв’язку з цим, у відповідності до ст. 48 ЗУ „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, вона має право на отримання одноразової компенсації в розмірі 30 мінімальних заробітних плат. Однак, управління праці та соціального захисту населення, у відповідності з законодавством, проводило виплати одноразової компенсації в розмірі, встановленому постановою КМУ від 26.07.1996 р. № 836 „Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”. Законом № 796-Х111 встановлено, що громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи виплачується одноразова компенсація, розмір якої залежить від встановленого розміру мінімальної заробітної плати. Проте, починаючи з 1996 р., у нормативних актах, що встановлювали розмір мінімальної заробітної плати, зазначено, що до прийняття ВРУ змін до законів, у нормах яких для розрахунків
застосовується мінімальна заробітна плата, КМУ здійснювати застосування цих норм, виходячи з реальних можливостей видаткової частини Державного бюджету України. Тому, до останнього часу застосовувався розмір мінімальної заробітної плати як розрахункової величини у сумі 60 тис. крб., встановлений постановою ВРУ від 25.11.1993 р. № 3653-Х11 „Про підвищення мінімальних розмірів заробітної плати та пенсії за віком”. Разом з тим, постановою КМУ від 26.07.1996 р. № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», встановлені абсолютні розміри виплат, передбачених Законом № 796-Х111. Виходячи з того, що законодавством врегульовані правовідносини щодо виплат, передбачених Законом № 796-Х111, а також те, що позивач отримала зазначену виплату в розмірі, встановленому постановою КМУ від 26.07.1996 р. № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», вимоги позивача не ґрунтуються на нормах чинного законодавства України і задоволенню не підлягають. Таким чином, представник відповідача просить суд відмовити позивачці у задоволенні її позовних вимог у повному обсязі.
Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
У відповідності зі ст. 99 ч. 2 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно зі ст. 100 ч. 2 КАС України якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом. З матеріалів справи вбачається, що позивач про порушення її права на отримання сум на оздоровлення вона дізналась із засобів масової інформації у вересні 2009 року.
Приймаючи до уваги викладене, а також враховуючи юридичну необізнаність позивача, суд вважає, що строк звернення до адміністративного суду нею пропущений з поважних причин, що є підставою для його поновлення згідно зі ст. 102 КАС України.
Вирішуючи спір по суті, суд приймає до уваги наступне.
В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), що підтверджується посвідченням серії А № 444270 (а. с. 7). Згідно з довідкою МСЕК № 090988, є інвалідом третьої групи. Причина інвалідності пов’язана з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (а. с. 10). Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, соціальний захист потерпілого населення, визначені ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки відповідно до ч. 1 ст. 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
Відповідно до ст. 48 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами ІІІ групи внаслідок Чорнобильської катастрофи, виплачується одноразова компенсація в розмірі 30 мінімальних заробітних плат. Компенсація виплачується громадянам за місцем їх проживання органами
соціального захисту населення. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
Проте, ОСОБА_1 була нарахована та виплачена одноразова компенсація в розмірі 189,60 грн. та у відповідності з відповіддю відповідача на звернення позивача з питання перерахунку розміру одноразової компенсації, їй було відмовлено у перерахунку в розмірі відповідно до мінімальної заробітної плати, та було роз’яснено, що УПТСЗН Петровської районної у м. Донецьку ради проводило виплату одноразової компенсації в розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 р. № 836 „Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, від 12.07.2005 р.
Відмовляючи позивачу в задоволенні її вимог про виплату допомоги в повному обсязі, відповідач посилається на ст. 62 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відповідно до якої роз’яснення порядку застосування цього закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов’язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої влади, всіма суб’єктами господарювання незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності.
Суд не може погодитися з такими висновками відповідача з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Згідно зі ст. 92 Конституції України, виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов’язки громадянина.
У відповідності з ч. 3 ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 р. № 836 „Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” всупереч ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», який встановив розмір одноразової компенсації як величину, кратну відносно до розміру мінімальної заробітної плати, визначену законом на час здійснення виплати, установлені конкретні розміри такої допомоги в твердій грошовій сумі.
Між тим, з моменту прийняття вказаної постанови, встановлений нею розмір одноразової компенсації залишався незмінним, у той час як Верховною Радою України неодноразово змінювався розмір мінімальної заробітної плати, щорічно затверджувався новий державний бюджет.
Згідно з п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів
України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій
тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
Згідно з положеннями ст. 8 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справ керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акту Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Таким чином, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами, при вирішенні даного спору підлягають застосуванню ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» Закон України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», а не постанови Кабінету Міністрів України.
Згідно зі ст. 71 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.
Проте, п. 30 с. 71 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2007 р.», з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом, зупинено на 2007 р. дію абз. 2-7 ч. 4 ст. 48 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в частині виплати допомоги на оздоровлення у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати.
Поряд з цим, 09.07.2007 р. Конституційним Судом України у справі № 1-29/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) ухвалено Рішення № 6-рп/2007, відповідно до якого визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення, зокрема, п. 30 ст. 71 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2007 р.».
Також, п. 28 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» ЗУ «Про Державний бюджет України на 2008 р. та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» зазначено: у ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали
внаслідок Чорнобильської катастрофи» текст статті 48 викласти в такій редакції: «Одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України».
Поряд з цим, 22.05.2008 р. Конституційним Судом України у справі № 1-28/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) ухвалено Рішення № 10-рп/2008, відповідно до якого визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення, зокрема, п. 28 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» ЗУ «Про Державний бюджет України на 2008 р. та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Дані рішення Конституційного Суду України мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.
Конституційний Суд України відзначив, що Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України (254к/96-ВР). У статті 64 Конституції України (254к/96-ВР) вичерпно визначено такі випадки, а саме передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод людини із зазначенням строку дії цих обмежень, та визначено ряд прав і свобод, які не можуть бути обмежені за жодних обставин.
Внаслідок зупинення на певний час дії чинних законів України, якими встановлено пільги, компенсації чи інші форми соціальних гарантій, відбувається фактичне зниження життєвого рівня громадян, який не може бути нижчим від встановленого законом прожиткового мінімуму (частина третя статті 46 Конституції України) (254к/96-ВР), та порушується гарантоване у статті 48 Конституції України (254к/96-ВР) право кожного на достатній життєвий рівень.
Отже, відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України (254к/96-ВР) право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.
Крім того, питання складення, розгляду, затвердження, звіту та контролю за використанням коштів Державного бюджету України регламентовані положеннями статей 95, 96, 97, 98 Конституції України (254к/96-ВР) та Бюджетним кодексом України (2542-14).
Вимоги щодо змісту закону про Державний бюджет України містяться в частині другій статті 95 Конституції України (254к/96-ВР), положення якої конкретизовано у статті 38 Бюджетного Кодексу (2542-14).
Встановлений частиною другою статті 95 Конституції України (254к/96-ВР), частиною другою статті 38 Кодексу (2542-14) перелік правовідносин, які регулюються законом про Державний бюджет України, є вичерпним.
Зі змісту наведених положень Конституції України (254к/96-ВР) та Бюджетного Кодексу (2542-14) вбачається, що закон про Державний бюджет України як правовий акт, чітко зумовлений поняттям бюджету як плану формування та використання фінансових
ресурсів, має особливий предмет регулювання, відмінний від інших законів України – він стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, зокрема і видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення, тому цим законом не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України. Таке положення закріплено і в частині третій статті 27 Бюджетного Кодексу (2542-14).
Враховуючи вищевикладене, відповідачем всупереч діючого законодавства дійсно була недоплачена позивачу одноразова компенсація, що звужує її права як громадянки, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. Це і є підставою для задоволення позовних вимог.
Таким чином, судом встановлено, що позивачці недоплачена одноразова компенсація в розмірі: 375 грн. (мінімальна заробітна плата на момент встановлення інвалідності) х 30 – 189,60 грн. = 11 060,40 грн.
Оскільки відповідач є державною бюджетною установою, суд вважає можливим у відповідності до ст. 88 КАС України звільнити його від сплати судових витрат на користь держави.
На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ЗУ «Про Державний бюджет України на 2007 р.», рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року, рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 р., ст.ст. 159-163 КАС України, суд, -
В и р і ш и в :
Позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Петровської районної у м. Донецьку ради про стягнення недоотриманої одноразової компенсації – задовольнити.
Поновити ОСОБА_1 пропущений строк для звернення до суду.
Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Петровської районної у м. Донецьку ради за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 недоотриману суму одноразової компенсації в розмірі 11 060 грн. 40 коп..
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення постанови заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 5 ст. 186 КАС України.
Суддя Ю.Г. Сліщенко