Справа № 125/2505/16-ц

Провадження № 22-ц/772/21/2018

Категорія: 39

Головуючий у суді 1-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач:ОСОБА_2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2018 рокуСправа № 125/2505/16-цм. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області у складі колегії суддів:

головуючого - Медвецького С.К. (суддя-доповідач),

суддів: Берегового О.Ю., Матківської М.В.,

за участі секретаря судового засідання Ліннік Я.С.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_3,

позивач: ОСОБА_4,

відповідач: Підлісноялтушківська сільська рада Барського району Вінницької області,

адвокат: ОСОБА_5,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі засідань № 2 апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Барського районного суду Вінницької області від 5 травня 2017 року та додаткове рішення цього ж суду від 22 грудня 2017 року, ухвалених у складі судді Хитрука В.М.у приміщенні Барського районного суду Вінницької області,

встановив:

У грудні 2016 року ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися в суд із позовом доПідлісноялтушківської сільської ради Барського району Вінницької області про визнання недійсними заповіту, свідоцтв про право на спадщину за заповітом та визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом.

Позовна заява мотивована тим, що24 жовтня 2009 року померла їх мати ОСОБА_6 Після її смерті відкрилася спадщина на житловий будинок, земельну ділянку та майновий пай. Вони та їх брат ОСОБА_7, як спадкоємці першої черги за законом, фактично прийняли спадщину, оскільки брат проживав в будинку, а вони користувалися спадковим майном.

2 квітня 2015 року ОСОБА_7 помер. Після його смерті вони звернулися до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, однак з’ясувалося, що ОСОБА_7 заповів все своє майно ОСОБА_8

З наявних у нотаріуса документів їм стало відомо, що ОСОБА_7 прийняв спадщину після смерті матері за заповітом, який був складений 9 жовтня 2009 року.

Посилаючись на те, що підпис заповідача не відповідає підпису ОСОБА_6, на момент посвідчення заповіту ОСОБА_6 перебувала на лікуванні в іншій області, що виключає можливість підписання заповіту 9 жовтня 2009 року, позивачі, з урахування збільшених позовних вимог, просили поновити строк на звернення до суду за захистом порушених прав, визнати недійсним заповіт від 9 жовтня 2009 року, складений від імені ОСОБА_6, визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину за заповітом, визнати за ними право власності по ? частки на спадкове майно ОСОБА_6 у порядку спадкування за законом.

Рішенням Барського районного суду Вінницької області від 5 травня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним відмовлено у зв’язку зі спливом строку позовної давності.

Додатковим рішенням Барського районного суду Вінницької області від 22 грудня 2017 року у позові ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину за заповітом, визнання права власності на спадкове майно ОСОБА_6 у порядку спадкування за законом відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовані тим, що позивачі від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 відмовилися, подавши про це відповідні заяви до нотаріальної контори, а відтак не можуть заявляти вимогу про визнання заповіту недійсним.

Крім того, за висновком суду, під час судового розгляду не знайшли свого підтвердження доводи позивачів про факт підроблення оспорюваного заповіту.

Також як на окрему підставу для відмови у задоволенні позову, суд першої інстанції послався на те, що перебіг строку позовної давності почався з моменту подання позивачами заяви про відмову від прийняття спадщини до нотаріальної контори, тобто з 2010 року. Позивачі звернулися до суду із зазначеним позовом лише 26 грудня 2016 року, тобто з пропуском строку позовної давності.

В апеляційних скаргах ОСОБА_3, посилаючись на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду від 5 травня 2017 рокускасувати й ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги про визнання заповіту недійсним; скасувати додаткове рішення суду першої інстанції і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю.

В іншій частині рішення суду заявником не оскаржується.

Обґрунтовуючи апеляційні скарги ОСОБА_3 зазначила, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що причиною звернення до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересівстав факт заволодіння майном їх родини ОСОБА_8, оскільки підставами звернення до суду було те, що ОСОБА_6 не складала заповіт та його не підписувала, а також порушення вимог ст. 37 Закону України «Про нотаріат» та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами органу місцевого самоврядування. При цьому суд не врахував та не дав оцінку наданим позивачами доказам.

Крім того, судом не враховано право ОСОБА_4 на обов?язкову частку в спадщині.

Також заявник указувала на помилковість висновку суду про пропуск позивачами строку позовної давності.

В апеляційній скарзі на додаткове рішення суду ОСОБА_3, окрім зазначеного, вказує на те, що вона та ОСОБА_4 не були повідомлені належним чином про дату, час і місце засідання суду щодо ухвалення додаткового рішення.

У запереченні та відзиві на апеляційні скарги, представник відповідача - адвокат ОСОБА_5 указував на те, що судом правильно встановлено фактичні обставини справи та надано належну правову оцінку зібраним у справі доказам. Суд дійшов обґрунтованого висновку про пропуск позивачами строку позовної давності, оскільки про існування оспорюваного заповіту позивачі були обізнані ще у 2010 році. Також судом ураховано дійсне волевиявлення заповідача щодо розпорядження своїм майном на випадок смерті, з огляду на те, що ОСОБА_7 проживав з матір?ю, здійснював догляд за нею, а позивачі відмовилися від прийняття спадщини.

14 червня 2017 року Апеляційним судом Вінницької області відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Барського районного суду Вінницької області від 5 травня 2017 року та цього ж дня справу було призначено до судового розгляду на 20 липня 2017 року.

11 жовтня 2017 року справа була прийнята до провадження у складі колегії суддів: Медвецького С.К (суддя-доповідач), ОСОБА_9, ОСОБА_10

12 жовтня 2017 року зазначеною колегією суддів справу повернуто в суд першої інстанції, для ухвалення додаткового рішення стосовно позовних вимог про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за заповітом, визнання права власності на спадкове майно ОСОБА_6 у порядку спадкування за законом протягом 14 днів з дня отримання справи.

19 лютого 2018 року ця цивільна справа надійшла до Апеляційного суду Вінницької області для продовження розгляду та була призначена до розгляду на 16 березня 2018 року.

22 березня 2018 року з Барського районного суду Вінницької області надійшла апеляційна скарга ОСОБА_3 на додаткове рішення цього ж суду від 22 грудня 2017 року.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 23 березня 2018 року поновлено позивачу строк на апеляційне оскарження додаткового рішення Барського районного суду Вінницької області від 22 грудня 2017 року та відкрито апеляційне провадження.

Ухвалою Апеляційного суду вінницької області від 26 березня 2018 року справу призначено до розгляду на 30 березня 2018 року.

У судовому засіданні ОСОБА_3 підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити.

Представник відповідача – адвокат ОСОБА_5 заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Пунктом 8 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України визначено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до пункту 9 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Отже, апеляційний суд керується нормами ЦПК України у наведеній вище редакції.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційних скарг, вважає, що вони підлягають задоволенню частково з таких міркувань.

Відповідно до частин першої, другої та п’ятої статті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Частина 3 статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.

Частина п?ята статті 12 ЦПК України передбачає, що суд, зберігаючи об?єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; роз’яснює у випадку необхідності учасниками судового процесу їхні процесуальні права та обов?язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій.

Судом установлено, що24 жовтня 2009 року померла ОСОБА_6 (а.с.8).

Відповідно до довідки Підлісноялтушківської сільської ради Барського району Вінницької області № 127 померла ОСОБА_6. на день смерті проживала та була зареєстрована в ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.90).

Після її смерті відкрилася спадщина на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться по вул. Леніна, 8а в с. Підлісний Ялтушків Барського району Вінницької області, земельну ділянку площею 3, 5212 га з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Підлісноялтушківської сільської ради Барського району Вінницької області та майновий пай у пайовому фонді КСП «Маяк» с. Підлісний Ялтушків Барського району Вінницької області.

Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_6 є її діти: доньки- Любарська Л.В., ОСОБА_4 та син – ОСОБА_7

З матеріалів спадкової справи № 265/2010, заведеної 20 квітня 2010 року нотаріусом Барської державної нотаріальної контори слідує, щовідповідно до заповіту, посвідченого секретарем Підлісноялтушківської сільської ради Барського району Вінницької області ОСОБА_11 9 жовтня 2009 року та зареєстрованого в реєстрі за № 179, ОСОБА_6 зробила особисте розпорядження на випадок своєї смерті, відповідно до якого усе майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, у тому числі те, що буде належати їй на день смерті і на що вона матиме право за законом заповіла своєму синові ОСОБА_7 (а.с.88).

ОСОБА_7 прийняв спадщину після смерті своєї матері у відповідності до ст. 1269 ЦК України, подавши про це 20 квітня 2010 року відповідну заяву до нотаріальної контори, зареєстровану за № 456 (а.с.83).

24лютого 2010 року ОСОБА_4В подала заяву до нотаріальної контори про відмову від прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_6 на користь свого брата ОСОБА_7 (а.с.84).

10 березня 2010 року ОСОБА_3 також подала до нотаріальної контори заяву про відмову від прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_6 на користь сина померлої ОСОБА_7 (а.с.85).

12 листопада 2010 року державним нотаріусом Барської державної нотаріальної контори ОСОБА_7 були видані свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спадкове майно, що складається; із житлового будинку, загальною площею 51,1 м2, з належними будівлями та спорудами, що знаходиться в с. Підлісний Ялтушків Барського району Вінницької області по вул. Леніна, 8а; земельної ділянки площею 3,5212 га, розташованої на території Підлісноялтушківської сільської ради Барського району Вінницької області; майнового паю у пайовому фонді майна КСП «Маяк», реорганізованого в СТОВ «Маяк» с. Підлісний Ялтушків Барського району Вінницької області в розмірі 289 грн (а.с.96-97).

На випадок своєї смерті ОСОБА_7 зробив особисте розпорядження, склавши 13 лютого 2014 року заповіт, посвідчений секретарем Підлісноялтушківської сільської ради Барського району Вінницької області та зареєстрований в реєстрі за № 3,відповідно до якого усе майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, у тому числі те, що буде належати йому на день смерті і на що він матиме право за законом заповів ОСОБА_8 (а.с.13).

2 квітня 2015 року ОСОБА_7 помер (а.с.12).

Звертаючись до суду з позовом, позивачі указували на те, що підпис заповідача у заповіті від 9 жовтня 2009 року не відповідає підпису ОСОБА_6, на момент посвідчення заповіту ОСОБА_6 перебувала на лікуванні в іншій області, що виключає можливість підписання заповіту указаною датою.

Загальні вимоги до форми заповіту встановлено у статті 1247 ЦК України.

Відповідно до положень частини другої статті 1247 ЦК України (тут і далі у редакції на дату посвідчення заповіту) заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем.

Згідно зі ст. 1251 ЦК України якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою,

службовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Статтею 37 Закону України «Про нотаріат» (тут і далі у редакції на дату посвідчення заповіту) у населених пунктах, де немає нотаріусів, уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування вчиняютьтакі

нотаріальні дії:посвідчують заповіти (крім секретних).

Відповідно до п. 33 Розділу III Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських ОСОБА_8 народних депутатів України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 року № 22/5, заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем.

Обставин про те, щозаповідач ОСОБА_6 на час складення заповіту знаходилась в іншій області на лікуванні і не могла його особисто підписати не встановлено.

Заповіт, який позивачі просять визнати недійсним складений у письмовій формі, із зазначенням місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача, підписаний особисто заповідачем та посвідчений посадовою особою органу місцевого самоврядування.

Таким чином, доводи позивачів про те, що ОСОБА_6 не підписувала заповіт не підтверджуються жодними достовірними та допустимими доказами, а відтак ці доводи не свідчать про дефект форми заповіту та його недійсність у зв’язку з цим.

Також слід звернути увагу на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частина перша статті 15 ЦК Українизакріплює право кожної особи на захист свого права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Положення цієї статті ґрунтуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов'язок держави забезпечувати захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання (стаття 13), захист прав і свобод людини і громадянина судом (частина перша статті 55).

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Статтею 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов?язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст. 1217 ЦК України).

Згідно зі ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

За правилами ч. 1 ст. 1235 ЦК України заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (ч. 1 ст. 1268 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусуабо в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусуабо в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною.

Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття.

Відповідно до ч. 2 ст. 1274 ЦК України спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги.

З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4, як спадкоємці за законом першої черги після смерті ОСОБА_6, відмовилися від прийняття спадщини на користь ОСОБА_7, подавши про це у строк, визначений ч. 1 ст. 1270 ЦК України, відповідні заяви до нотаріальної контори.

При цьому, нотаріусами роз?яснено заявникам зміст статей 1273-1275 ЦК України.

Протягом строку для прийняття спадщини, подані заяви ними не відкликалися.

Отже, позивачі протягом шестимісячного строку з часу відкриття спадщини вчинили юридично значущі дії, спрямовані на відмову від прийняття ними спадщини, тому вважаються такими, що спадщину після смерті ОСОБА_6 не прийнялита спадкових прав не набули.

Оспорюваний заповіт не порушує їхні права чи охоронювані законом інтереси, а відтак з цих підстав позовні вимоги про визнання недійсними заповіту,свідоцтв про право на спадщину за заповітом та визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом задоволенню не підлягають.

Разом з тим, як на окрему підставу для відмови в задоволенні позову, суд першої інстанції послався на сплив строку позовної давності про застосування якої заявлено представником відповідача.

Відповідно до роз’яснень, які містяться у пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» визначено, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Встановивши, що позов не доведено, суд першої інстанції на зазначені положення уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про застосування строків позовної давності у цій справі.

Порядок судових викликів і повідомлень викладений у Главі 7 ЦПК України.

Статтею 128 ЦПК України визначено, що суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальних дій, якщо визнає їх явку обов’язковою.

Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов’язковою.

Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик.

Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.

Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо час для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п’ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення – завчасно.

Відповідно до статті 130 ЦПК України у випадку відсутності в адресата офіційної електронної адреси судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам – відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки.

Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду.

Як слідує з матеріалів справи, позивачі не були належним чином повідомлені про розгляд справи в судовому засіданні 22 грудня 2017 року в якому було ухвалене оскаржуване додаткове рішення, а відтак були позбавленні можливості довести ті обставини на які вони посилалися.

Однією з основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом (стаття 129 Конституції України).

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, яка набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року та відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.

У пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» та у пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гурепка проти України № 2» наголошується на принципі рівності сторін ? одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Таким чином, суд першої інстанції порушив вимоги процесуального закону щодо належного повідомлення позивачів про дату, час і місце засідання суду.

Доводи апеляційних скарг про те, що не враховано право ОСОБА_4, як непрацездатної доньки спадкодавця на обов?язкову частку у спадщині на дійсність оспорюваного заповіту не впливає, а також не може бути підставою для задоволення позовних вимог про визнання недійсним свідоцтв про право на спадщину за заповітом та визнання права власності на спадкове майно, оскільки відмова від прийняття спадщини є безумовною та беззастережною, яка не була відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття.

Окрім цього, ОСОБА_4 ухвалені судові рішення не оскаржуються.

Доводи заявника про те, що в ухваленні додаткового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, колегія суддів не бере до уваги, оскільки судом було ухвалено додаткове рішення, що відповідає приписам ст. 270ЦПК України, якою визначено, що додаткове рішення ухвалюється судом, що ухвалив рішення.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов’язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Оскільки при вирішенні справи суд допустився порушень матеріального та процесуального права, тому рішення суду та додаткове рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивачів з інших підстав.

Керуючись ст. ст. 351, 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, Апеляційний суд Вінницької області у складі колегії суддів

постановив:

Апеляційні скарги ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Барського районного суду Вінницької області від 5 травня 2017 року та додаткове рішення цього ж суду від 22 грудня 2017 рокускасувати й ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_4 доПідлісноялтушківської сільської ради Барського району Вінницької області про визнання недійсними заповіту, свідоцтв про право на спадщину за заповітом та визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду.

Головуючий: С.К. ОСОБА_2

Судді: О.Ю. Береговий

ОСОБА_10