Справа № 22ц-9282/2009 р. Головуючий у 1 інстанції Панас Н.Л.
Категорія – 37 Доповідач - Азевич В.Б.
РІШЕННЯ
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
11 грудня 2009 року Апеляційний суд Донецької області
в складі:
головуючого-судді Соломахи Л.І.,
суддів: Єлгазіної Л.П., Азевича В.Б.,
при секретарі Артамоновій С.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Пролетарського районного суду м. Донецька від 12 жовтня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи – ОСОБА_3, Третя Донецька державна нотаріальна контора, приватний нотаріус ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним,
В С Т А Н О В И В:
У серпні 2008 року ОСОБА_2 звернулася до суду з зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що її батько ОСОБА_5 заповідав їй квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, склавши 20 серпня 1996 року заповіт. Після його смерті 27 січня 2008 року вона звернулася до нотаріальної контори з приводу оформлення спадщини, але там дізналася, що батько склав новий заповіт відповідно до якого, заповів вказану квартиру своїй дружини ОСОБА_1. Вважала, що оскільки перед смертю батько хворів та у нього спостерігалися ознаки психічного розладу, заповіт є недійсним відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України, у зв’язку з тим, що він не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.
Рішенням Пролетарського районного суду м. Донецька від 12 жовтня 2009 року позов задоволено – суд визнав недійсним заповіт посвідчений 28 вересня 2007 року приватним нотаріусом ОСОБА_4 Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 200 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 30 грн. та за проведення судово-психіатричної експертизи – 1 783 грн.
ОСОБА_1 оскаржила рішення та просить його скасувати, ухвалити нове –про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтуванні доводів апеляційної скарги посилається на те, що рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, та ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Суд не прийняв до уваги висновків судово-психіатричної експертизи, згідно з якими, ОСОБА_5 на момент вчинення правочину 28 вересня 2007 року за своїм психічним станом міг розуміти значення своїх дій та керувати ними. Відповідно виписки зі історії хвороби спадкодавця від 15.09.2007 року він мав ясну свідомість та продуктивний контакт з оточуючими.
Обґрунтовуючи рішення, суд посилався на пояснення спеціаліста, який був опитаний у судовому засіданні для роз’яснення медичних термінів, але не був ознайомлений з медичною документацією.
Відповідно до роз’яснень постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» від 28 квітня 1978 року №3, для визначення стану громадянина на момент укладення угоди суд призначає судово-психіатричну експертизу.
Вважає, що висновки суду суперечать добутим доказам та ґрунтуються на припущеннях.
Відповідачка та її представник ОСОБА_6 підтримали доводи апеляційної скарги.
Позивачка та її представник ОСОБА_7 просили залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду – без змін.
Нотаріальна контора подала заяву про розгляд справи за відсутності її представника.
Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає що вона підлягає задоволенню, а рішення - скасуванню з наступних підстав.
Згідно з п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставою для скасування рішення суду є невідповідність висновків суду обставинам справи, та порушення або неправильне застосування норм матеріального права і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що спадкодавець ОСОБА_5 помер 27 січня 2008 року. Він є батьком позивачки ОСОБА_2 на ім’я якої, 20 серпня 1996 року склав заповіт на квартиру АДРЕСА_1.
З 21 травня 1988 року ОСОБА_5 знаходився у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою ОСОБА_1.
Згідно виписки з акту МСЕК спадкодавцеві була встановлена друга група інвалідності у зв’язку із загальним захворюванням. З 1981 року він перебував на обліку у психоневрологічному диспансері м. Донецька з приводу епілепсії.
28 вересня 2007 року ОСОБА_5 заповідав вказану вище квартиру ОСОБА_1.
Задовольняючи позов, суду першої інстанції виходив з того, що 22 січня 2008 року ОСОБА_5 отримав в КП БТІ м. Донецька витяг з реєстру прав власності для відчуження належної йому квартири, але в період з 21 по 27 січня 2008 року він знаходився на стаціонарному лікуванні в неврологічному відділенні ЦМЛК № 9 м. Донецька з діагнозом: госте порушення мозкового кровообігу, а 28 січня 2008 року – помер, тому не міг отримати вказаний витяг. Також суд посилався на пояснення спеціаліста стосовного того, що наявність у ОСОБА_5 захворювання відобразилося на стан його психічного здоров’я і на можливість адекватно сприймати події, які з ним відбуваються.
У зв’язку з викладеним, суду не прийняв до уваги висновки посмертної судово-психіатричної експертизи №746а/38а/274а від 19 травня 2009 року згідно з якими, ОСОБА_5 на час укладення юридичної угоди – підписання заповіту 28.09.2007 року виявляв органічне ураження головного мозку складного ґенезу, психоорганічний синдром, але за своїм психічним станом міг розуміти значення своїх дій та керувати ними. Окрім того, суд дійшов висновку, що у висновку експертів міститься оцінка доказів у справі, що є відповідно ст. 212 ЦПК України компетенцією суду, і суперечить вимогам ч. 5 ст. 147 ЦПК України.
Проте з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна, виходячи з наступного.
Згідно ч. 2 ст. 1257 ЦК України, за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Позивачка обґрунтовувала позов тим, що внаслідок незадовільного стану здоров’я у зв’язку з загальним захворюванням її батько на момент складання заповіту не усвідомлював значення своїх дій і не міг керувати ними, та посилалася на ч. 1 ст. 255 ЦК України, як на правову підставу позовних вимог.
Як викладено в п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року №7, за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров’я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу (стаття 145 ЦПК). У справах про спадкування нотаріуси не є заінтересованими особами і не повинні залучатися до участі у справі.
Статтею 145 ЦПК України встановлені випадки обов'язкового призначення експертизи, зокрема, призначення експертизи є обов'язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити: характер і ступінь ушкодження здоров'я; психічний стан особи; вік особи, якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати.
Згідно з роз’ясненнями Пленуму Верховного Суду України, які викладені в п. 16 постанови від 6 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правила статті 255 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).
Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статі 145 ЦПК зобов’язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК.
При розгляді справ за позовами про визнання недійсними заповітів на підставі статті 225, частини другої статті 1257 ЦК суд відповідно до ст. 145 ЦПК за клопотанням хоча б однієї зі сторін зобов’язаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.
Такі ж правила містила в собі постанова Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року №3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними».
Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції ухвалою від 18 грудня 2008 року призначив проведення посмертної судово-психіатричної експертизи за клопотанням позивачки та її представника для встановлення психічного стану заповідача ОСОБА_5 на момент складання заповіту. (а. с. 105)
Тобто для з’ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення даної справи і потребують спеціальних знань у галузі медицини суд призначив проведення зазначеної експерти.
Згідно ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Виходячи з аналізу вищезазначених норм законодавства, висновок суду щодо визнання заповіту недійсним, з тих підстав, що заповідач на момент вчинення даного правочину перебував в такому стані, що не міг усвідомлювати значення своїх дій та (або) не міг керувати ними, повинен ґрунтуватися на висновках посмертної судово-психіатричної експертизи та інших доказах у справі.
Натомість суд дійшов такого висновку на підставі доказів, які не відносяться до психічного стану здоров’я спадкодавця саме на момент укладення правочину.
Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Як встановлено при розгляді справи апеляційним судом, витяг з реєстру прав власності в комунальному підприємстві «Бюро технічної інвентаризації м. Донецька» від 22 січня 2008 року отримувала інша особа, якій ОСОБА_5 надав довіреність на відчуження належної йому квартири, що була предметом заповіту. (а. с. 210)
Але суд першої інстанції дійшов хибного висновку, що даний факт відноситься до подій, пов’язаних з моментом укладення заповіту, а також обґрунтував його медичними даними, які стосуються стану здоров’я ОСОБА_5 напередодні смерті.
Таким чином, висновки суду ґрунтуються на доказах, які не стосуються предмета доказування, та на припущеннях стосовно стану психічного здоров’я заповідача на час укладення заповіту.
Розглядаючи спір, суд першої інстанції не мав в матеріалах справи заповіту, який є предметом позову, та спадкової справи, що була відкрита після смерті ОСОБА_5
З наданого ОСОБА_1. заповіту вбачається, що він був посвідчений відповідно до норм діючого на час посвідчення законодавства та внесений до спадкового реєстру. (а. с. 208-209)
Квартира, яка є предметом заповіту, належала ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності № 7998 від 17.03.1994 року, виданого Фондом комунального майна м. Донецька. (а. с. 14)
Матеріали спадкової справи № 205/08 р., надані Третьою Донецькою нотаріальною конторою свідчать про те, що спадщину строк після смерті ОСОБА_5 у встановлений законом прийняли його дружина ОСОБА_1, донька ОСОБА_2 та син ОСОБА_3 (а. с. 211-225)
Згідно висновками посмертної судово-психіатричної експертизи №746а/38а/274а від 19 травня 2009 року, ОСОБА_5 на час укладення юридичної угоди – підписання заповіту 28.09.2007 року виявляв органічне ураження головного мозку складного ґенезу, психоорганічний синдром, але за своїм психічним станом міг розуміти значення своїх дій та керувати ними. (а. с. 107-134 )
Із дослідницької частини вказаної судової експертизи вбачається, що її висновки ґрунтуються саме на медичних документах, які свідчать про стан здоров’я спадкодавця на момент та після укладення заповіту. (а. с. 117-130) Зокрема за два дні до укладення заповіту – 26.09.2007 року ОСОБА_5 звертався до міського психоневрологічного диспансеру і лікарем було відмічено: епіприступи відсутні на протязі року. Психотичних розладів не відмічено. (а. с. 133)
З 05 по 15 вересня 2007 року ОСОБА_5 знаходився на стаціонарному лікуванні в Міській лікарні №20 м. Донецька з діагнозом: стан після перенесеного інфаркту головного мозку 08.07.2007 року. У виписці з історії хвороби стосовно неврологічного статусу зазначено, що свідомість ясна, контакт продуктивний, речові порушення відсутні. (а. с. 198)
Тобто висновки експертизи ґрунтуються медичних документах, які об’єктивно свідчать про стан здоров’я ОСОБА_5 саме на момент посвідчення заповіту.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З огляду на наведене, судова колегія приходить до висновку, що позивачка не довела факту знаходження її батька в момент складання заповіту у такому психічному стані, який давав би підставу припустити, що він не розумів значення своїх дій і (або) не міг керувати ними.
Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_2 не ґрунтуються на нормах матеріального і процесуального права, що є підставою для відмови у задоволені даного позову.
Статтею 213 ЦПК України встановлено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд першої інстанції помилково поклав в основу рішення докази, які не відносяться до предмету позову, висновки суд не відповідають обставинам справи, а рішення ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням наведеного, судова колегія вважає, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволені позову.
Керуючись ст. ст. 304, 307 ч.1 п.2, 309 ч. 1 п. п. 3, 4, 314 ч. 2, 316, 317 ЦПК України, апеляційний суд, -
ВИРІШИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Пролетарського районного суду м. Донецька від 12 жовтня 2009 року скасувати.
Відмовити ОСОБА_2 у задоволені позову до ОСОБА_1 про визнання недійсним заповіту ОСОБА_5, посвідченого 28 вересня 2007 року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_4, реєстровий №1305, номер у спадковому реєстрі 43175640.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.
Головуючий: Судді: