УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №296/8497/17 Головуючий у 1-й інст. Сингаївський О. П.

Категорія 2 Доповідач Коломієць О.С.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2018 року Апеляційний суд Житомирської області у складі:

головуючого судді: Коломієць О.С.

суддів: Талько О.Б., Шевчук А.М.

з участю секретаря

судового засідання: Добровольської Т.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №296/8497/17 за позовом ОСОБА_2 до Житомирського національного агроекологічного університету про визнання права власності на квартиру

за апеляційною скаргою Житомирського національного агроекологічного університету на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 08 грудня 2017 року, яке ухвалено суддею Сингаївським О.П. в м. Житомирі

в с т а н о в и в:

У жовтні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_2. В обґрунтування зазначив, що між ним та відповідачем 11.04.2007 р. було укладено договір найму житлового приміщення, за умовами якого після закінчення 10-річного терміну з моменту підписання Договору, позивач має право набути право власності на приміщення. Постійно проживаючи з сім'єю у вказаній квартирі та продовжуючи працювати у Житомирському національному агроекологічному університеті, вважає, що може скористатися своїм правом на отримання квартири у власність, однак відповідач відмовляється у добровільному порядку виконати умови договору та передати спірне житло у власність позивача.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 08 грудня 2017 року позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано за ОСОБА_2, право власності на квартиру АДРЕСА_1.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду Житомирський національний агроекологічний університет (надалі - ЖНАУ) подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування зазначив, що позивачем не надано належних та допустимих доказів щодо вчинення будь-яких дій для набуття права власності на спірне житло, не вказано, яким чином відповідачем порушені його права, оскільки згідно умов договору найму спірної квартири передача права власності здійснюється у порядку визначеному чинним законодавством. Крім того, судом не було враховано, що відповідач не наділений повноваженнями вчиняти будь-які дії щодо приватизації державного житлового фонду, а майно, яке перебуває у оперативному управлінні університету є державним. Питання приватизації державного житлового фонду регулюється Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги і просив скасувати рішення з ухваленням нового про відмову у позові.

Позивач та його представник в судовому засіданні заперечили проти доводів апеляційної скарги, просили залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення виходячи з наступного.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (ст.328 ЦК України).

Відповідно до вимог ст.626 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.627 ЦК України, сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 41 Конституції України та пункту 2 частини першої статті 3, статті 321 ЦК ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом. Ураховуючи, що згідно зі статтею 92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України, то інші нормативно-правові акти, які обмежують права власника і не мають ознак закону, не підлягають застосуванню.

Судом встановлено, що 29 березня 2007 року Житомирським національним агроекологічним університетом згідно договору купівлі - продажу було придбано квартиру АДРЕСА_1 (а.с.4).

11 квітня 2007 року Житомирський національний агроекологічний університет в особі ректора Малиновського А.С. уклав з позивачем ОСОБА_2 як професором, завідувачем кафедри університету, договір найму житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1. Строк найму згідно п.2.1. становить 10 років за умови перебування Співробітника у трудових відносинах з Університетом (а.с.6-7).

Відповідно до п. 4.2.3. вказаного договору, університет зобов'язаний по закінченні 10-річного строку найму Приміщення, якщо Співробітник протягом дії Договору перебував у трудових відносинах з Університетом, передати право власності на Приміщення Співробітнику у порядку встановленому чинним законодавством (а.с.6, 7).

Згідно п. 5.1.4. Договору після закінчення 10-річного терміну з моменту підписання даного договору Співробітник має право набути право власності на Приміщення.

Стаж педагогічної та наукової роботи професора ОСОБА_2 в університеті складає 21 рік: з 1996 року по теперішній час (а.с.8).

Згідно Витягу з протоколу № 12 засідання Вченої ради Житомирського національного агроекологічного університету від 24.05.2017 р. надано згоду на передачу у власність ОСОБА_2, д.вет.н., професору, завідувачу кафедри паразитології, ветсанекспертизи та зоогігієни квартири АДРЕСА_2 (а.с.9).

У відповіді Міністерства освіти і науки України на лист Житомирського національного агроекологічного університету від 09.06.2017р. № 816 щодо надання дозволу на передачу в комунальну власність житлового фонду (квартир) з метою їх подальшої приватизації зазначено, що у зв'язку з неможливістю встановити статус житлового фонду (відомче/службове), міністерство повернеться до розгляду зазначеного питання після врегулювання на законодавчому рівні питання передачі нерухомого майна, закріпленого за національними навчальним закладом, до комунальної власності (а.с.25).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що договір, який є чинним і ніким не оспореним, є обов'язковим для виконання сторонами. Виходячи з норм Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», суд дійшов висновку, що перелік об'єктів, що не підлягають приватизації зазначений в ч.2 ст. 2 вказаного Закону і є вичерпним, а житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ підлягає приватизації громадянами. Також на думку суду першої інстанції посилання відповідача на ст.80 Закону України «Про освіту» є хибним, оскільки даний нормативно - правовий акт набув чинності 05.09.2017 року, однак на момент виникнення правовідносин між Університетом та співробітником діяв Закон України «Про освіту» від 23.05.1991 року, в якому не була передбачена норма, яка не дозволяла приватизацію об'єктів та майна державних та комунальних закладів освіти.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду виходячи з наступного.

У відповідності з ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам судочинства.

Згідно ч.1 ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Зі змісту п.1.1 укладеного 11.04.2007 р. між сторонами договору вбачається, що Університет передає, а Співробітник приймає у володіння та користування для проживання строком на 10 років житлове Приміщення, яке належить Університету на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 29.03.2007 р.

Відповідно до п.1.4 зазначеного договору визначено, що укладення сторонами договору не створює для Співробітника, членів його сім'ї та будь-яких інших осіб, які проживають разом зі Співробітником у Приміщенні, будь-яких інших прав на Приміщення, крім права користування ним протягом дії Договору.

Пунктом 5.1.4. зазначеного договору передбачено, що після закінчення 10-річного терміну з моменту підписання даного Договору співробітник має право набути право власності на Приміщення.

Вказаний договір жодною із сторін не оспорювався, не визнавався недійсним, а тому відповідно до ст.629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.

Особливим способом набуття права приватної власності громадян і юридичних осіб є приватизація державного майна та майна, що є в комунальній власності (ст. 345 ЦК України).

Зазначена норма є загальною, оскільки відсилає до спеціального законодавства. Умови і порядок набуття фізичними та юридичними особами у власність майна в результаті приватизації регулюються Законами, зокрема, Законом України від 19 червня 1992 р. № 2482-ХІІ «Про приватизацію державного житлового фонду».

В частині 2 статті 2 вказаного Закону зазначений вичерпний перелік об'єктів, які не можуть підлягати приватизації. Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих рад та житловий фонд, який перебуває у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ. До об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів. Державний житловий фонд, який перебуває у повному господарському віданні або оперативному управлінні державних підприємств може передаватись у комунальну власність, при цьому його вартість знімається з балансу підприємства і передається на баланс особи, визначеної суб'єктом права комунальної власності.

Відповідач не виконав умови договору, як і не дотримався норм Закону та, відповідно не вчинив дій щодо передачі квартири у власність позивача, згоду на яку підтвердив на засіданні Вченої ради Житомирського національного агроекологічного університету 24.05.2017 р.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції. Нових обставин чи доказів, які не були предметом розгляду судом першої інстанції та могли б вплинути на правильність висновків та рішення суду позивачем не надано.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Житомирського національного агроекологічного університету залишити без задоволення, а рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 08 грудня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 29 березня 2018 року.

Головуючий : Судді :