Справа № 2-1921/2009 р.
Р І Ш Е Н Н Я
і м е н е м У к р а ї н и
м. Донецьк 4 серпня 2009 р.
Петровський районний суд м. Донецька в складі: головуючий – суддя Іванов В.М., при секретарі Абрамчук А.В., за участю позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою
ОСОБА_1 до ДП «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1», ОСОБА_3 виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Петровському районі м. Донецька про відшкодування шкоди
В с т а н о в и в :
Позивач звернувся до суду із позовною заявою про відшкодування відповідачем моральної шкоди, завданої пошкодженням здоров’я при виконанні трудових обов’язків.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач, працюючи тривалий час на підприємствах вугільної промисловості, при виконанні трудових обов’язків 18 листопада 1992 року, 18 липня 1998 року, 28 грудня 2006 року, отримав травми. Висновком МСЕК від 12 квітня 2007 р. йому вперше встановлена стійка втрата професійної працездатності внаслідок травми від 28.12.2006 року-25%, повторно 5% по травмі від 18.07.1998 року та 5% по травмі від 18.11.1992 року, та по сукупності 35%. Пошкодженням здоров’я йому завдано моральну шкоду, яку відповідачі відмовляються відшкодовувати. З наведених підстав позивач просить суд стягнути з відповідачів ДП «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1» - 50 000 грн, ОСОБА_3 виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Петровському районі м. Донецька – 5 040 грн., в порядку відшкодування моральної шкоди.
В судовому засіданні позивач підтвердив позовні вимоги, суду пояснив, що протягом 25 років він працював на підземних роботах на підприємствах вугільної промисловості. Працюючи з 1984 року на шахті «Південнодонбаська № 1» при виконанні трудових обов’язків 18 листопада 1992 р. він отримав травму пальця кістки лівої руки, про що був складений акт Н-1, та згідно висновку МСЕК від 8.12.1999 року йому було визначено первино 5% втрати працездатності, 18 липня 1998 року. він отримав травму пальця кістки лівої руки, про що був складений акт Н-1, та згідно висновку МСЕК від 8.06. 2004 року йому було визначено первино 5% втрати працездатності по даній травмі, та 10% по сукупності з травмою від 18.11. 1992 року, 28 грудня 2006 року при виконанні трудових обов’язків він отримав закриту черепну мозкову травму, струс головного мозку, про що був складений акт Н-1, та згідно висновку МСЕК від 12.04.2007 року йому було вперше встановлена стійка втрата професійної працездатності 25% по даній травмі, та 35% по сукупності з травмою від 18.11. 1992 року та травми від 18.07.1998 року безстроково. Пошкодженням здоров’я внаслідок травм йому завдано моральну шкоду, оскільки погіршився стан його здоров’я, що призвело до моральних та психічних переживань, порушення його нормальних життєвих зв’язків, неможливості продовження активного особистого життя, та потребує додаткових зусиль для організації свого життя. Наполягав на задоволенні позовних вимог, та стягненні з відповідача ФССНВВ в розмірі 5 040 грн. в порядку відшкодування моральної шкоди, та 50 000 грн. з відповідача «ДП Шахтоуправління «Південнодонбаське №1».
Представник відповідача ФССНВВ ОСОБА_2 позов не визнала, в судовому засіданні, пояснила, що позивач не довів в судовому засіданні факт спричинення йому моральної шкоди внаслідок пошкодження здоров’я при виконанні трудових обов’язків, висновком МСЕК не встановлено, що йому завдано моральної шкоди. Крім того, п. 27 ст. 77 Закону «Про Державний бюджет України на 2006 р.» та п. 22 ст. 71 Закону «Про Державний бюджет України на 2007 р.» зупинено дію абзацу 4 статті 1 (в частині відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку), підпункту “е” пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28; частини третьої статті 34 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві і професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” від 23 лютого 2007 р. дія норм законодавства, на які позивач посилається в обґрунтування своїх позовних вимог, а саме частина третя ст. 34 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності ” виключена. Крім цього, відділення фонду було організоване 11. 03. 2001 року, а позивачу призначено первино 5% втрати працездатності висновком МСЕК від 8 грудня 1999 року, по травмі від 18 листопада 1992 року. З наведених підстав представник відповідача просить суд відмовити позивачеві у задоволені позову.
Представник відповідача ДП «Шахтоуправління «Південнодонбаське №1» не з’явився, надав суду заяву с проханням розглянути справу у його відсутність, на розсуд суду.
Суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
В судовому засіданні відповідними документами встановлено, що позивач, працюючи на підприємстві вугільної промисловості – ДП «Шахтоуправління «Південнодонбаське №1» – при виконанні трудових обов’язків 18 листопада 1992 р. отримав травму пальця кістки лівої руки, про що був складений акт Н-1, та згідно висновку МСЕК від 8.12.1999 року йому було визначено первино 5% втрати працездатності, 18 липня 1998 року. він отримав травму пальця кістки лівої руки, про що був складений акт Н-1, та згідно висновку МСЕК від 8.06. 2004 року йому було визначено первино 5% втрати працездатності по даній травмі, та 10% по сукупності з травмою від 18.11. 1992 року, 28 грудня 2006 року при виконанні трудових обов’язків він отримав закриту черепну мозкову травму, струс головного мозку, про що був складений акт Н-1, та згідно висновку МСЕК від 12.04.2007 року йому було вперше встановлена стійка втрата професійної працездатності 25% по даній травмі, та 35% по сукупності з травмою від 18.11. 1992 року та травми від 18.07.1998 року безстроково. (а.с. ).
Розглядаючи питання про відшкодування моральної шкоди позивачу понесеної ним при отриманні травми 18 липня 1998 року суд виходить з наступного.
У відповідності зі ст. 21 Закону “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” в редакції від 23 вересня 1999 р., що діяв на час виникнення у позивача права на відшкодування шкоди, у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я, виплачуючи йому, зокрема, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.
Відповідач ФССНВВ у відповідності з діючим законодавством відшкодовує позивачеві матеріальну шкоду, завдану пошкодженням здоров’я, але відшкодувати моральну шкоду відмовився, що є порушенням прав позивача на відшкодування шкоди з огляду на наступне.
В судовому засіданні встановлено, що внаслідок пошкодження здоров’я, викликаного травмами, позивачеві завдано моральну шкоду, яка обумовлена моральними та фізичними стражданнями з приводу пошкодження здоров’я, погіршення життєвих умов, що потребує від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Викладене є підставою для відшкодування позивачеві моральної шкоди відповідачем у відповідності зі ст. 21 Закону “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на
виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності ” (в редакції від 23 вересня 1999 р.).
При визначені розміру відшкодування моральної шкоди суд приймає до уваги, що у відповідності зі ст. 34 ч.3 вказаного Закону (в редакції від 23 вересня 1999 р.) сума страхової виплати за моральну шкоду не може перевищувати двохсот розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати, незалежно від будь-яких інших страхових виплат, але приймаючи до уваги, що ч. 3 ст. 34 Закону “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” (в редакції від 23 вересня 1999 р.) виключено на підставі Закону від 23 лютого 2007 р., а на цей час мінімальний розмір заробітної плати в Україні становить 625 грн., та враховуючи що висновком МСЕК від 8 червня 2004 року позивачу вперше встановлено 5 % втрати працездатності по травмі від 18 липня 1998 року, глибину моральних та фізичних страждань позивача з приводу пошкодження здоров’я, та вважає за необхідне стягнути з відповідача ФССНВВ на користь позивача 1 400 грн. в порядку відшкодування моральної шкоди.
Суд не може прийняти до уваги заперечення представника відповідача про те, що у відповідності зі ст. 77 п. 27 Закону «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та ст. 71 п. 22 Закону „Про державний бюджет України на 2007 рік” зупинена дія положень Закону “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” щодо відшкодування моральної шкоди, а Законом “Про внесення змін до Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” від 23 лютого 2007 р. ч. 3 ст. 34 Закону “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” виключена, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 5 ЦК акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
Положення ст. 21, 28, 34 Закону “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” у редакції, що діяла до прийняття Закону «Про Державний бюджет України на 2006 рік» передбачали обов’язок Фонду соціального страхування від нещасних випадків провести потерпілому страхову виплату за моральну шкоду за наявності факту заподіяння йому такої шкоди.
За змістом ст. 21, 28, 30, 34, 35 Закону “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у т.ч. виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення МСЕК вперше стійкої втрати працездатності.
В судовому засіданні встановлено, що позивачеві вперше стійка втрата професійної працездатності внаслідок травми 18 липня 1998 року встановлена висновком МСЕК від 8 червня 2004 р. й з цього часу у нього виникло право на відшкодування моральної шкоди.
Дійсно, ст. 77 п. 27 Закону «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та ст. 71 п. 22 Закону „Про державний бюджет України на 2007 рік” зупинена дія положень Закону “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” щодо відшкодування моральної шкоди, а Законом “Про внесення змін до Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” від 23 лютого 2007 р. ч. 3 ст. 34 Закону “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” виключена, але право на відшкодування моральної шкоди у позивача, в зв’язку з отриманою травмою 18 липня 1998 року, виникло до прийняття цих законодавчих актів, що є підставою для часткового задоволення позову.
Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди позивачу понесеної ним при отриманні травми 28 грудня 2006 року суд виходить з наступного .
Згідно із Законом України «Про державний бюджет України на 2006 рік» від 20.12.2005 року № 3235-1V, на 2007 рік – згідно із Законом України « Про державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 р. № 489-V, положення ч. 3 ст. 34 Закону України « Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування», яка передбачала відшкодування моральної шкоди, заподіяної умовами виробництва була зупинена на 2006 рік, та згідно із Законом України від 23.02.2007 року № 717-V Частину 3 статті 34 вищеназваного Закону виключено, зміни, внесені абзацом третім п.10 розділу 1 Закону України від 23.02.2007 року № 717, визнано такими, що відповідають Конституції України ( є конституційними) , згідно із Рішенням Конституційного Суду України від 08.10.2008 року № 20-рп/ 2008). В зв’язку з цим спеціальним законом, яким врегульовано питання відшкодування працівникові (застрахованої особі) за рахунок коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України моральної шкоди в разі нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання, які призвели до втрати працівником працездатності, є Закон України « Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».
Оскільки Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України на час виникнення спірних правовідносин, в зв’язку із зміною спеціального закону, не відповідав за завдану моральну шкоду, то у разі отримання працівником виробничої травми чи професійного захворювання в цей період він набуває права на відшкодування моральної шкоди на загальних підставах, встановлених законом, а саме ч.2 ст. 153 КЗпП України - забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноваженим ним орган, та на п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 « По судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди».
Крім цього в зв’язку з утратою чинності положеннями ст.ст. 21, 28, 34 Закону щодо обов’язку Фонду відшкодувати моральну шкоду спірні правовідносини регулюються ст.. 237-1 КЗпП України, згідно якої, моральну шкоду потерпілому зобов’язаний відшкодовувати роботодавець.
У відповідності зі ст. 1167 ЦК моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
З наведених підстав суд вважає, що в частині відшкодування завданої позивачу моральної шкоди понесеної ним при отриманні травми 28 грудня 2006 року вимоги позивача підлягають задоволенню.
При визначені розміру відшкодування моральної шкоди суд приймає до уваги, що висновком МСЕК від 12 квітня 2007 року позивачу вперше встановлено 25% втрати працездатності по травмі від 28 грудня 2006 року, глибину моральних та фізичних страждань позивача з приводу пошкодження здоров’я, та вважає за необхідне стягнути з відповідача ДП «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1» в порядку відшкодування моральної шкоди 7 000 грн.
Задовольнити вимоги позивача про стягнення з відповідача ОСОБА_3 ФССНВВ в Петровському районі м. Донецька 5 040 грн., та з відповідача ДП «Шахтоуправління «Південнодонбаське №1» 50 000 грн., в порядку відшкодування моральної шкоди суд не находить можливим, оскільки така сума не відповідає глибині моральних та фізичних страждань позивача, ступеню втрати ним професійної працездатності.
Прийняти до уваги заперечення представника відповідача про те, що позивач не довів факту спричинення йому моральної шкоди внаслідок травм, які сталися з ним при виконанні трудових обов’язків, суд не може, оскільки це ствердження спростовується наданим позивачем та дослідженими в судовому засіданні доказами.
Також суд не може задовольнити вимоги позивача, щодо відшкодування моральної шкоди пов’язаної з травмою від 18 листопада 1992 року з наступних підстав.
Судом встановлено, що на момент отримання травми 18 листопада 1992 року, діюче на той час трудове законодавство не передбачало відшкодування моральної шкоди, а КЗпП України був доповнений ст.. 173-1, яка передбачає відповідальність підприємства за спричинення моральної шкоди, у зв’язку з пошкодженням здоров’я 15.12.1993 року тому дія вказаної статті на нього не поширюється.
Також оскільки травма отримана позивачем до введення в дію Закону “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”, відповідач ОСОБА_3 ФССНВВ в Петровському районі м. Донецька також не повинен відшкодовувати моральну шкоду заподіяну позивачеві у зв’язку з цією травмою.
На підставі Положення ст. 15, 21, 28, 30, 34, 35 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”, Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” від 23 лютого 2007 року, рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року, по справі № 1-9/2004, п. 3 ч. 1 ст.268, 1167 ЦК України, 237-1, 173-1 КЗпП України, ст. 213-215 ЦПК України
В и р і ш и в :
Позов ОСОБА_1 до ДП «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1», ОСОБА_3 виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Петровському районі м. Донецька про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з відділення дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України в Петровському районі м. Донецька на користь ОСОБА_1 в порядку відшкодування моральної шкоди 1 400 грн.
Стягнути з Державного підприємства «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1» на користь ОСОБА_1 в порядку відшкодування моральної шкоди 7 000 грн.
Заяву про апеляційне оскарження цього рішення може бути подано до місцевого суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Апеляційна скарга на це рішення може бути подана в судову палату по цивільних справах апеляційного суду Донецької області через місцевий суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя В.М. Іванов