ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

У Х В А Л А

м.Київ

21.03.2018 Справа № 910/9131/16

Господарський суд міста Києва у складі судді Баранова Д.О. за участю секретаря судового засідання Зарудньої О.О., розглянувши матеріали

за заявою розпорядника майна Приватного акціонерного товариства "Креатив" арбітражного керуючого Кізленка Вадима Андрійовича

до Приватного акціонерного товариства "Креатив" (01032, м. Київ, вул. Жилянська, буд 75, ідентифікаційний код 31146251)

за участю 1) Приватного підприємства "Берківське" (15640, Чернігівська область, Менський район, с. Киселівка, вул. Осипенка, буд. 43, ідентифікаційний код 35899524)

2) Приватного підприємства Торговий дім "Креатив-Розлив" (25002, Кіровоградська область, м. Кропивницький, вул. Ельворті., буд. 5, офіс 4, ідентифікаційний код 32694902)

про визнання договорів купівлі-продажу часток у статутному капіталі недійсними

В межах розгляду справи № 910/9131/16

за заявою Приватного акціонерного товариства "Креатив"

про банкрутство

Представники сторін:

від боржника: Свистунов Д.В. - директор

від ПП "Бірківське": Терещенко Д.Л. - представник

від ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України": Іванченко О.В. - представник

розпорядник майна (заявник): Кізленко В.А.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні судді Господарського суду міста Києва Яковенко А.В. перебуває справа № 910/9131/16 за заявою Приватного акціонерного товариства "Креатив" про його банкрутство на стадії процедури розпорядження майном, введеної ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.06.2016.

27.07.2016 розпорядник майна боржника - арбітражний керуючий Кізленко В.А. звернувся до суду із заявою за вх. № 14424/16 від 05.08.2016 про визнання недійсним укладеного між боржником та Приватним підприємством "Бірківське" договору купівлі-продажу 5 часток, що становлять 5 % статутного капіталу Приватного підприємства "ТД "Креатив-Розлив" у порядку ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.06.2017, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.08.2017, розпоряднику майна боржника - арбітражному керуючому Кізленку В.А. було відмовлено у задоволенні заяви про визнання договору купівлі-продажу часток у статутному капіталі недійсними.

Постановою Вищого господарського суду України від 12.12.2017 постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.08.2017 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.06.2017 скасовано, справу № 910/9131/16 в частині розгляду заяви розпорядника майна про визнання договорів недійсними направлено на новий розгляд до господарського суду в іншому складі суду.

За наслідками проведення автоматизованого розподілу справи № 910/9131/16 у вказаній частині, визначено суддю Баранова Д.О. для розгляду заяви розпорядника майна боржника - арбітражний керуючий Кізленка В.А. про визнання договору купівлі-продажу часток у статутному капіталі недійсними.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.01.2018 справу № 910/9131/16 в частині розгляду заяви розпорядника майна боржника - арбітражний керуючий Кізленка В.А. про визнання договору купівлі-продажу часток у статутному капіталі недійсними прийнято до свого провадження суддею Барановим Д.О. та призначено розгляд заяви на 14.02.2018.

08.02.2018 до Господарського суду міста Києва надійшли пояснення Приватного підприємства "Берківське".

13.02.2018 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання Приватного підприємства "Берківське".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.02.2018 підготовче засідання було відкладено на 07.03.2018 у порядку статей 183, 202 Господарського процесуального кодексу України.

15.02.2018 до Господарського суду міста Києва надійшли пояснення розпорядника майна.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.03.2018 закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду на 21.03.2018.

У судовому засіданні 21.03.2018 розпорядник майна надав пояснення по суті поданої заяви та просив суд її задовольнити.

Подана розпорядником майна заява про визнання договору купівлі-продажу часток у статутному капіталі недійсними мотивована, зокрема тим, що під час виконання відповідних повноважень арбітражним керуючим Кізленком В.А. на підставі даних бухгалтерського обліку боржника виявлено нестачу активів (фінансових інвестицій) в розмірі 50 000, 00 грн. щодо участі боржника у статутному капіталі Приватного підприємства Торговий дім "Креатив-Розлив".

Як зазначає розпорядник майна, вказані нестачі обумовлені тим, що за даними бухгалтерського обліку, боржник є власником, 5% статутного капіталу підприємства Торговий дім "Креатив-Розлив", проте, за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, як про це вказує арбітражний керуючий, боржник - Приватне акціонерне товариство "Креатив" вже не є учасником Підприємства.

Так, за наслідками проведення аналізу документації, яка збереглась у боржника, розпорядник майна дійшов висновку, що мало місце відчуження майна божника на безоплатній основі, оскільки, у відповідності до протоколу засідання Наглядової ради боржника № 244 від 22.07.2015 року, прийнято рішення про відчуження боржником 5 часток (вартістю 50 000,00 грн.), що складає 5 % Статутного капіталу Підприємства.

На виконання вказаного Протоколу, 22.07.2015 між боржником та Приватним підприємством "Бірківське" був укладений договір купівлі-продажу часток у статутному капіталі Підприємства.

Як наслідок укладення такого договору Приватне підприємство "Бірківське" отримало у власність 5 часток (вартістю 50 000, 00 грн.), що складає 5 % статутного капіталу Підприємства.

В той час, як вказує розпорядник майна, із змісту Протоколу засідання Наглядової ради боржника № 244 від 22.07.2015, не вбачається, що Наглядовою радою боржника встановлено вартість за якою мають бути відчужені частки у статутному капіталі Підприємства.

У зв'язку з викладеним, на переконання розпорядника майна боржника арбітражного керуючого Кізленка В.А. спірний договір купівлі-продажу часток у статутному капіталі Підприємства має бути визнано недійсним.

Крім того, в доповнення до заяви розпорядником майна про визнання спірного договору недійсним, також вказувалось про те, що відчуження часток майна боржника відбулось за цінами нижчими від ринкових.

Директор боржника - Свистунов Д.В. підтримав подану розпорядником майна заяву.

Представник Приватного підприємства "Бірківське" заперечив щодо задоволення заяви розпорядника майна та просив суд відмовити в її задоволенні, посилаючись при цьому на доводи, що викладені у письмових поясненнях та вказуючи про те, що під час укладення зазначеного договору купівлі-продажу сторонами були дотримані всі вимоги, що встановлені частинами 1-3 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для визнання вказаного договору недійсним.

Представник Приватного підприємства Торговий дім "Креатив-Розлив" у судове засідання не в'явився, причини неявки суд не повідомив, належним чином повідомлявся про місце, дуту та час розгляду справи.

Розглянувши заяву розпорядника майна, заслухавши пояснення присутніх у засіданні сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в матеріалах справи докази, судом встановлено наступне.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.06.2017, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.08.2017, розпоряднику майна боржника - арбітражному керуючому Кізленку В.А. було відмовлено у задоволенні заяви про визнання договору купівлі-продажу часток у статутному капіталі недійсними.

Постановою Вищого господарського суду України від 12.12.2017 постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.08.2017 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.06.2017 скасовано, справу № 910/9131/16 в частині розгляду заяви розпорядника майна про визнання договорів недійсними направлено на новий розгляд до господарського суду в іншому складі суду.

Вищий господарський суд України у даній постанові вказав, що поза увагою судів попередніх інстанцій залишились доводи розпорядника майна, що за даними бухгалтерського обліку боржника обліковується нестача активів (фінансових активів) в розмірі 50 000, 00 грн. щодо участі боржника у статутному капіталі Приватного підприємства Торговий дім "Креатив-Розлив". Факт нестачі обумовлений тим, що за даними бухгалтерського обліку боржник є власником 5% статутного капіталу підприємства, проте, за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців боржник вже не є власником підприємства.

Так, суд касаційної інстанції вказав, що при новому розгляді справи судам необхідно дослідити правову природу майнових дій як боржника з передачі майнових прав на 5% в статутного капіталу Приватного підприємства Торговий дім "Креатив-Розлив", а також відповідних майнових дій іншої сторони, та з огляду на встановлене дійти обґрунтованого висновку за результатами розгляду заяви розпорядника майна ПАТ "Креатив" арбітражного керуючого Кізленка В.А. про визнання недійсним договору купівлі-продажу часток у статутному капіталі в межах справи № 910/9131/16.

Як встановлено судом, 22.07.2015 відбулось засідання Наглядової ради Приватного акціонерного товариства "Креатив" на якому були прийняті рішення, а саме: про надання згоди Приватним акціонерним товариством "Креатив" на вихід зі складу учасників (засновників) Приватного підприємства Торговий дім "Креатив-Розлив", шляхом укладення договору купівлі-продажу 5 часток, що складає 5 % у Статутному капіталі Приватного підприємства Торговий дім "Креатив-Розлив" на користь Приватного підприємства "Бірківське"; про надання повноважень Генеральному директору Приватному акціонерному товариству "Креатив" на підписання договору купівлі-продажу 5 часток, що складає 5 % у Статутному капіталі Приватного підприємства Торговий дім "Креатив-Розлив"; про надання повноважень Генеральному директору Приватного акціонерного товариства "Креатив" на участь у позачергових загальний зборах учасників (засновників) Приватного підприємства Торговий дім "Креатив-Розлив" з правом вчинення всіх необхідних дій з питань порядку денного.

Так, 22.07.2015 між Приватним акціонерним товариством "Креатив" (продавець) та Приватного підприємства "Бірківське" (покупець) був укладений договір купівлі-продажу часток у статутному капіталі за умовами якого продавець продає покупцю належні йому на праві приватної власності 5 часток Статутного капіталу Приватного підприємства Торговий дім "Креатив-Розлив", що дорівнює 5% Статутного капіталу Підприємства, а покупець приймає та оплачує зазначену кількість часток у Статутному капіталі Приватного підприємства Торговий дім "Креатив-Розлив".

Підпунктом 1.3.1. договору передбачено, що продавець володіє 5 частками Статутного капіталу Приватного підприємства Торговий дім "Креатив-Розлив" загальною вартістю 50 000, 00 грн., що дорівнює 5% статутного капіталу Приватного підприємства Торговий дім "Креатив-Розлив". Право продавця, як власника часток у статутному капіталі учасника (засновника) Приватного підприємства Торговий дім "Креатив-Розлив" засвідчуються Статутом Приватного підприємства Торговий дім "Креатив-Розлив" зареєстрованим Реєстраційною службою Кіровоградського міського управління юстиції 09.06.2015.

Відповідно до п.п. 1.3.2. предметом купівлі-продажу за даним договором є 5 часток, що дорівнює 5% Статутного капіталу Приватного підприємства Торговий дім "Креатив-Розлив".

Так, пунктом 2.1. за набуття права власності за зазначені в п. 1.3. цього договору частки в статутному капіталі учасника (засновника) Приватного підприємства Торговий дім "Креатив-Розлив", покупець зобов'язаний сплатити продавцю вартість часток/прав погоджену сторонами в додатковій угоді до цього договору. Строк та порядок оплати вартості часток/прав визначається у погодженій сторонами спосіб відповідно до додаткових угод до даного договору.

Підпунктом 2.1.1. договору передбачено, що ціна за якою продаються частки в статутному капіталі учасника (засновника) Приватного підприємства Торговий дім "Креатив-Розлив" є договірною.

Відповідно до п. 5.1. договору з моменту підписання даного договору, а також вчинення державної реєстрації Статуту Приватного підприємства Торговий дім "Креатив-Розлив" у новій редакції (або змін до статуту) до покупця переходять усі частки/права та обов'язки учасника/засновника (власника) Приватного підприємства Торговий дім "Креатив-Розлив", що належали продавцю на момент продажу (відчуження, відступлення) часток/прав, в частині проданих (відчужених, відступлених) часток в статутному капіталі учасника (засновника) Приватного підприємства Торговий дім "Креатив-Розлив".

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє переходу прав власності на частки у Статутному капіталі учасника (засновника) до покупця та реєстрації Статуту Приватного підприємства Торговий дім "Креатив-Розлив" у новій редакції та здійснення розрахунків покупцем за частки в статутному капіталі учасника (засновника) згідно п. 2.1. даного договору (пункт 6.1. договору).

Отже, судом встановлено, що оскаржуваний у даній справі договір був укладений 22.07.2015, тобто в межах річного строку, встановленого приписами ч. 1 ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Відтак, спір у справі виник у зв'язку з оспорюванням розпорядником майна Приватного акціонерного товариства "Креатив" арбітражним керуючим Кізленком В.А. дійсності договору.

Щодо тверджень розпорядника майна стосовно того, що мало місце відчуження майна божника на безоплатній основі, оскільки, у відповідності до протоколу засідання Наглядової ради боржника № 244 від 22.07.2015 року, прийнято рішення про відчуження боржником 5 часток (вартістю 50 000,00 грн.), що складає 5 % Статутного капіталу Підприємства, то суд з такими твердженнями не погоджується з огляду на наступне.

Системний аналіз положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" дає підстави для висновку, що з моменту відкриття стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми цього Закону мають пріоритет у застосуванні під час розгляду справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України, а тому правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора (частина перша статті 20 Закону); за позовом розпорядника майна (частина дев'ята статті 22 Закону); за заявою комітету кредиторів (частина восьма статті 26 Закону); за заявою керуючого санацією (частина п'ята статті 28 Закону); за заявою ліквідатора (частина друга статті 41 Закону).

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону про банкрутство правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку; боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов'язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів боржнику перевищувала вартість майна; боржник прийняв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Тобто, визнання недійсними правочинів (договорів) може мати місце у випадках відчуження боржником безоплатно майна або відчуження майна за цінами відповідно нижчими від ринкових, прийняття боржником на себе зобов'язань без необхідних дій майнового характеру іншої сторони, прийняття на себе заставних зобов'язань на забезпечення виконання грошових вимог.

Отже, законодавцем не обмежено які саме майнові дії можуть бути спростовано у справі про банкрутство, зокрема, такими діями можуть бути будь-які дії з відчуження частки боржника у статутному капіталі іншої юридичної особи за заниженою ціною, якщо вони вчинені в межах одного року до моменту порушення щодо боржника справи про банкрутство.

Аналогічна правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду України у Постанові № 15/092 у справі № 903/134/13-г від 29.04.2015 у подібних правовідносинах про можливість визнання недійсним правочину з виведення майна боржника у статутний капітал іншої юридичної особи та можливість спростування при цьому окремих дій органів управління майном боржника (рішення зборів засновників боржника, корпоративного власника, до статутного капіталу якого входить частка боржника) в межах провадження у справі про банкрутство.

Приписами ст. 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом. Законом можуть бути встановлені обмеження певним особам щодо володіння корпоративними правами та/або їх здійснення. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Положеннями ст. 663 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.

Так, в оскаржуваному договорі визначені момент переходу права власності та наслідки відступлення прав для продавця.

Судом встановлено, що рішенням загальних зборів учасників (засновників) Приватного підприємства Торговий дім "Креатив-Розлив", оформленим протоколом № 2 від 22.07.2015, було затверджено Статут такого підприємства в новій редакції. Відповідно до вказаної редакції Статуту єдиним учасником (засновником) Приватного підприємства Торговий дім "Креатив-Розлив" є Приватне підприємства "Бірківське".

23.07.2015 державним реєстратором Кіровоградського районного управління юстиції зареєстровано статут Приватного підприємства Торговий дім "Креатив-Розлив" у новій редакції, відповідно до п. 6.3. якого єдиним учасником Приватного підприємства Торговий дім "Креатив-Розлив" є Приватне підприємства "Бірківське" з кількістю часток у статутному капіталі - 100, що складає 100% статутного капіталу.

Тобто, з вказаного моменту корпоративні права Приватного акціонерного товариства "Креатив" на 5 % статутного капіталу Приватного підприємства Торговий дім "Креатив-Розлив" перейшли до Приватного підприємство "Бірківське" на підставі оскаржуваного Договору.

Статтею 189 Господарського кодексу України визначено, що ціна у цьому Кодексі є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються у системі оподаткування. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається у договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін. Суб'єкти господарювання використовують у своїй діяльності вільні та державні регульовані ціни.

Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Відповідно до ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна у договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Нормами п. 3 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору.

Частинами 2, 3 ст. 6 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Позаяк, судом встановлено, що оскаржуваний договір підписано уповноваженими особами без будь-яких зауважень, що з огляду на приписи наведених норм законодавства свідчить про погодження ними всіх умов, які містяться у такому договорі.

Разом з тим, виходячи із системного аналізу наведених норм, сторони є вільними в укладенні договору, а тому правомірно на власний розсуд встановили вартість відчужуваних корпоративних прав.

Зважаючи на викладене, твердження заявника про те, що на підставі оскаржуваного договору відбулось безоплатне відчуження майна Приватного акціонерного товариства "Креатив", є безпідставним з огляду на наявність грошового зобов'язання покупця оплатити отримані від такого товариства корпоративні права.

Приписами ст. 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено судом, в матеріалах справи містяться додаткова угода № 1 від 23.07.2015 укладена між Приватним акціонерним товариством "Креатив" та Приватним підприємством "Бірківське" на підставі п. 2.1. договору купівлі-продажу часток у статутному капіталі від 22.07.2015 про наступне:

Пунктом 1 даної угоди встановлено, що за набуття права власності на зазначені в п. 1.3. договору частки у статутному капіталі учасника (засновника Приватного підприємства Торговий дім "Креатив-Розлив", покупець зобов'язується сплатити продавцю 50 000, 00 грн.

Згідно з п. 2 угоди, оплата здійснюється шляхом безготівкового розрахунку протягом 2 (двох) років з дати укладення договору на банківський рахунок продавця.

Відтак, з урахуванням положень ст. 530 ЦК України та п. 2 додаткової угоди, покупець був зобов'язаний провесни остаточний розрахунок за отримані корпоративні права у строк до 23.07.2017.

Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Тобто, зазначена стаття передбачає, що порушення права чи законного інтересу або спір щодо них повинні існувати на момент звернення до суду.

Разом з тим, на момент звернення арбітражного керуючого Кізленка В.А. до суду із заявою у порядку ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а саме: 05.08.2016, строк виконання Приватним підприємством "Бірківське" грошового зобов'язання за договором не настав, що свідчить про передчасність тверджень заявника про неотримання боржником грошових коштів за спірним договорам та безоплатне відчуження майна.

В той час, до письмових пояснень, що надійшли до суду 08.02.2018 від Приватного підприємства "Бірківське", останнім було додано платіжне доручення № 11 від 07.02.2018 на суму 10 000, 00 грн. та відповідно до клопотання, що надійшло до суду 13.02.2018 - було додано платіжне доручення № 13 від 13.02.2018 на суму 10 000, 00 грн. про сплату часток в статутному капіталі Приватного підприємства Торговий дім "Креатив-Розлив" за договором від 22.07.2015, що свідчить про часткове виконання грошового зобов'язання за вказаним договором.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відтак, з огляду на викладене слідує, що за наслідками неналежного виконання покупцями своїх грошових зобов'язань за оскаржуваним договорам, а саме, частковою сплатою Приватним підприємством "Бірківське" коштів з порушенням встановленого додатковою угодою строку, то за таких підстав Приватне акціонерне товариство "Креатив" не позбавлене можливості звернутися до суду за захистом своїх порушених прав, шляхом стягнення заборгованості з Приватного підприємства "Бірківське", штрафних санкцій та нарахувань за ст. 625 Цивільного кодексу України, що виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Що стосується тверджень розпорядника майна стосовно того, що за оскаржуваним договором відбулось відчуження активів боржника за ціною, у десятки разів нижче реальної їх вартості, то суд вказує наступне.

Відповідно до ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Як зазначено у пункті 2.14 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" звичайними є ціни, які за подібних обставин зазвичай сплачувалися за аналогічне майно у відповідний момент часу у відповідному регіоні. Доведення рівня таких цін покладається на особу, яка заявила вимогу про відшкодування вартості майна.

Поняття "звичайних" цін наведено в Податковому кодексі України. Відповідно до п. 14.1.71 Податкового кодексу України звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Якщо під час здійснення операції обов'язковим є проведення оцінки, вартість об'єкта оцінки є підставою для визначення звичайної ціни для цілей оподаткування.

Відтак, рівень звичайної ціни (рівень ринкової ціни) може бути визначений за результатами оцінки об'єкту продажу.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" оцінка майна, майнових прав - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону, і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності, у цьому Законі майновими правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.

За змістом ч. 1 ст. 12 вказаного Закону України звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За змістом ч. 1 ст. 101 вказаного Кодексу учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

Позаяк, за час розгляду даної заяви, заявником не було надано суду жодного належного та допустимого доказу на підтвердження факту проведення оцінки об'єкту продажу (корпоративних прав) за оспорюваним договором та складання відповідного звіту про оцінку таких прав.

Крім того, під час проведення підготовчого засідання у даній справі заявником також не було заявлено клопотання про призначення у справі судової експертизи з метою встановлення ринкової вартості частки в статутному капіталі Приватного підприємства Торговий дім "Креатив-Розлив", яка належала боржнику та була відчужена на підставі спірного договору.

Частина 4 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України вказує, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом, у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконання обов'язків щодо доказів.

Виходячи з предмету та підстав позовних вимог, з огляду на обставини, що входять до предмету доказування по справі, у зв'язку з тим, що позивач не був позбавлений можливості самостійно отримати докази у справі, з огляду на приписи ч. 4 ст.74 ГПК, у суду були відсутні вказані підстави.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

Таким чином суд приходить до висновку, що заявником належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України не доведено суду, що станом на момент укладення спірного договору зі сторони Приватного акціонерного товариства "Креатив" були відчужені корпоративні права за цінами нижчими від ринкових.

Крім того, судом також встановлено, що продаж частки у статутному капіталі учасника (засновника) Приватного підприємства Торговий дім "Креатив-Розлив" за ціною 50 000, 00 грн. відповідала розміру внеску Приватного акціонерного товариства "Креатив" до статутного фонду Приватного підприємства Торговий дім "Креатив-Розлив", що підтверджується відомостями, котрі містяться у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 21.07.2015 за № 1001234733.

Поміж іншого, правочини можуть бути визнані недійсними у відповідності до ст. 20 Закону про банкрутство, зокрема, якщо боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів.

Тобто, обов'язковою умовою для визнання правочину, укладеного боржником, на підставі вищенаведеної норми, є саме умова, за якою майна боржника стало недостатньо для задоволення вимог кредиторів.

Проте, заявником не доведено належними та допустимими доказами, що внаслідок укладення спірного правочину майна боржника стало недостатньо для задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.

Отже, відповідно до положень чинного законодавства України, визнання правочину недійсним ставиться в залежність від його відповідності вимогам чинного законодавства та актам органів державної влади.

Зважаючи на встановлені обставини та наведені норми, суд дійшов висновку, що заява розпорядника майна боржника арбітражного керуючого Кізленко А.В. про визнання недійсним договору купівлі-продажу часток у статутному капіталі та визнання права власності за Приватним акціонерним товариством "Креатив" на спірні корпоративні права не підлягає задоволенню, оскільки, заявником не надано доказів, які б у своїй сукупності підтверджували той факт, що договори суперечать нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, також, судом не встановлено обставин з якими приписи статей 203, 215 Цивільного кодексу України та ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" пов'язують можливість визнання спірного договору недійсним.

Керуючись ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та ст.ст. 3, 12, 232 та 234 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви розпорядника майна Приватного акціонерного товариства "Креатив" арбітражного керуючого Кізленка Вадима Андрійовича про визнання договору купівлі-продажу часток у статутному капіталі недійсними та визнання права власності на спірні корпоративні права відмовити.

Ухвали, постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Дата складання та підписання повного тексту ухвали: 26.03.2018.

Суддя Д.О. Баранов