Справа №2-1132/2009 рік

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

    03 грудня 2009 року Балаклійський районний суд Харківської області в складі:  головуючого - судді УСЕНКО С.І., при секретарі – Бородіній І.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні  в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1до ВАТ “САН ІНБЕВ УКРАЇНА” в особі  Харківського відділення, за участю третьої особи ВАТ “САН ІнБев Україна” м.Києва  та директора Харківського відділенн ВАТ “САН ІнБев Україна” ОСОБА_2 про поновлення на роботі,  стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди та стягнення витрат на лікування, -

ВСТАНОВИВ:

30 квітня  2009 рокуОСОБА_1. звернулась до суду з позовом про поновлення її на роботі на посаді супервайзера пляшкового підрозділу Харківського відділення ВАТ “САН ІнБев Україна” та  про стягнення  на її користь  середньомісячного заробітку за весь час вимушеного прогулу та про стягнення моральної шкоди в сумі 5000грн..

    В обгрунтування своїх вимог  позивачка вказувала на те, що з листопада 2006р. вона працювала на посаді супервайзера пляшкового підрозділу Харківського відділення ВАТ “САН ІнБев Україна”.

Наказом №82-п від 30 березня 2009 року вона  була звільнена із займаної посади 31.03.2009р.на підставі п.1 ст.36 КЗпП України, за угодою сторін. З наказом про звільнення була ознайомлена 06.04.2009р. Звільнення за угодою сторін вважає незаконним, оскільк заяву про звільнення від 18.03.2009р. подала під психологічним тиском та погрозами менеджера ОСОБА_3. 18.03.2009р. ОСОБА_3 організував проведення непланової перевірки її ділянки роботи. Перевіркою недоліків в роботі виявлено не було, але  ОСОБА_3 почав вимагати щоб вона подала заяву про звільнення. Вона подала заяву про звільнення за власним бажанням з 31.03.2009р. ОСОБА_3 отримавши вказану заяву почав вимагати, щоб вона переписала заяву про звільнення і вказала, що звільняється за угодою сторін з 31.03.2009р.

Вказані заяви написані та надані нею в стресовому стані, під  тиском ОСОБА_3який погрожував, що її звільнять за статею, тобто за порушення трудового законодавства. 26.03.2009р. вона письмово звернулась до адміністрації про відзив заяви про звільнення за згодою сторін, але в її проханні було відмовлено.

13.04.2009р. знову письмово звернулась до адміністрації з проханням скасувати наказ про звільнення, але відповіді не отримала.

Підставою для звільнення вважає неприязні стосунки з ОСОБА_3, який є територіальним менеджером, якому безпосередньо підпорядковувалсь, які виникли в зв”язку з її відмовами в інтимних домаганнях.

    В судовому засіданні ОСОБА_1. та її представник підтримали позовні вимоги та доповнили їх і просили стягнути з відповідача на її користь грошові кошти в сумі 892,29грн. на лікування за період з 27.03. по 07.04.2009р., внаслідок погіршення здоров”я незаконним звільненням, також збільшила стягнення моральної шкоди в сумі 10000 грн..

Як пояснила позивачка 18.03.2009р. була проведена перевірка її діяльності на дорученій їй ділянці, яку очолив ОСОБА_4. – регіональний менеджер,ОСОБА_5., ОСОБА_3,ОСОБА_6 – територіальні менеджери, ОСОБА_7 – аналітик, ОСОБА_8 та ОСОБА_9– супервайзери Харківського віділення. Порушень в роботі її та підлеглих не  виявлено. За результатами перевірки ніяких актів та інших документів про виявлені порушення не складались. ОСОБА_3 після завершенн перевірки на протязі 30 хвилин став вимагати написати заяву про звільнення, інакше звільнять за статею. Вона знаходячись в стресовому стані написала заяву про звільнення за власним бажанням і здала у відділ кадрів.

Через деякий час їй зателефонував ОСОБА_4. та знову став вимагати щоб вона переписала заяву про звільнення за угодою сторін. Вона вдруге написала заяву про звільнення за угодою сторін, що вона і зробила. Наміру звільнятись з данної посади у неї не було, заяви написані в стані сильного душевного пригнічення, тому підстав про припинення трудового договору за угодою сторін є незаконні. У неї і вподальшому є намір працювати. Вказана робота була єдиним джерелом існування. 28.03.2009р. внаслідок незаконних дій відповідача по її звільненню, у неї погіршився стан здоров”я і вона звернулась до лікаря та знаходилась на  амбулаторному лікуванні з 27.03 по 07.04.2009р..

Представник відповідача позов  не визнав та пояснив, що 18.03.2009р. була проведена перевірка ділянки роботи супервайзера ОСОБА_1 в якій приймали участь ОСОБА_7 аналітик, ОСОБА_6., ОСОБА_5., ОСОБА_3  менеджери  та інші робітники Харківського відділення. При перевірці виїзджали в торгівельну мережу, перевіряли асортимент товарів. Одночасно перевірялась документація яку складала ОСОБА_1 та її підлеглі. Порушень виявлено не було. ОСОБА_1 за власної ініціативи написала заяву про звільнення за угодою сторін з 31.03.2009р.. 26.03.2009р. позивач надала заяву про відзив заяви про звільнення у відповідь відповідач направив листа від 27.03.2009р. про відсутність наміру анулювати досягнену домовленість. При надані заяви позивача на звільнення психологічний тиск та погрози зі сторони менеджера пляшкового підрозділу ОСОБА_3та інших посадових осіб не застосовувалось. Позивач не зверталась до керівництва Харківського відділення з приводу сексуальних домогань ОСОБА_3.  до позивача.

Адміністрація Харківського відділення вважає, що при перевірці роботи позивача були виявлені порушення в роботі, позивачка і її підлеглі 18.03.2009р спізнились на утрішню нараду. Після перевірки позивач написала заяву про звільнення за власним бажанням, а потім переписала і подала заяву про звільнення за угодою сторін. При звільненні позивача – були додержані вимоги трудового законодавства, а тому просили в  позові повністю відмовити..

Третя особа –ОСОБА_2. директор Харківського відділення ВАТ “САН ІнБев Україна” в судове засідання не з”явився, заперечень не надав.

Третя особа – представник ВАТ “САН ІнБев Україна” м.Києва в судове засідання не з”явився, заперечень не надав.

Заслухавши позивача, її представника, представників відповідача, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов обгрунтований та підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України, однією з підстав припинення трудового  договору є угода сторін.

Судом встановлено, що позивач з листопада 2006р. працювала на посаді супервайзера пляшкового підрозділу Харківського відділення ВАТ “САН ІнБев Україна”.

Наказом №82/п від 30.03.2009р. ОСОБА_1. була звільненна із займаної посади 31.03.2009р. за угодою сторін у відповідності до п.1ст.36 КЗпП України.

18.03.2009р. була проведена перевірка діяльності супервайзера пляшкового підрозділу Харківського відділення ВАТ “САН ІнБев Україна”ОСОБА_1.. В перевірці приймали участь ОСОБА_4– регіональний менеджер, ОСОБА_6 ОСОБА_5 ОСОБА_3– територіальні менеджери, ОСОБА_7– аналітик, ОСОБА_8 – супервайзери, інші робітники Харківського відділення ВАТ “САН ІнБев Україна”. За результатами проведеної перевірки ніяких письмових документів не складалась, недоліків в роботі позивача не  виявлено, діями позивача шкода не скоєна.

Вказані обставини підтвердили допитані в судовому засіданні в якості свідків працівники Харківського відділення ВАТ “САН ІнБев Україна” , а саме ОСОБА_7 аналітик,  генеральний менеджер Харківського відділення ОСОБА_4., ОСОБА_8.,ОСОБА_6., ОСОБА_5., ОСОБА_9, ОСОБА_10 ОСОБА_11, ОСОБА_3 безпосередній керівник позивача, які  перевірили торгівельну мережу на якій працювала позивач і документацію, порушень не виявлено.

Перевірка проводилась за ініціативою ОСОБА_4. – генерального менеджера, який пояснив, що в перевірці приймали участь 6 перевіряючих та 4 супервайзери Харківського відділення, перевірка була пристальною, вважає, що ОСОБА_1 18.03.2009р. допущені наступні порушення: спізнення на утрішню нараду, відсутній план по роботі з підлеглими, в торгівельній мережі відсутній в повному обсязі товар. Після перевірки була нарада, всі перевіряючи озвучили виявлені порушення  Він підвів обговорення та висказав свою думку, що в ОСОБА_1 є проблема в роботі, на неї необхідно накладати дисциплінарне стягнення або звільнити за “статтею”.

Після чого ОСОБА_1.  висказала побажання написати заяву про звільнення. В цей же день від ОСОБА_3. йому стало відомо, що ОСОБА_1. подала заяву про звільнення за власним бажанням. Він був не згодний з таким формулюванням та вимагав, щоб ОСОБА_1 переписала заяву про звільнення з роботи за угодою сторін. Вважав, що ОСОБА_1 могла передумати та відкликати заяву.

Свідок ОСОБА_3 – територіальний менеджер, пояснив, що після проведення перевірки діяльності ОСОБА_1запропонував їй написати заяву про звільнення, так як на неї можуть накласти дисциплінарне стягнення або звільнити за статею. ОСОБА_1 погодилась та надала у відділ кадрів заяву про звільненя за власним бажанням. Він позвонив їй та сказав, щоб вона переписала заяву на звільнення за угодою сторін. Заперечує будь-які інтимні домогання до ОСОБА_1..

Згідно пояснень свідків ОСОБА_12,ОСОБА_13,ОСОБА_14, ОСОБА_15., ОСОБА_16 працівників Харківського відділення, торгівельними представниками, що 18.03.2009р. відбулася позачергова перевірка діяльності супервайзера ОСОБА_1, яку стали перевірять 6 менеджерів. Позивачка була дуже стурбована таким психологічним тиском.

Перевірка була прискіпливою, перевірили торгівельну мережу та документацію. Закінчивши перевірку на засіданні всі перевіряючи висказались про порушення. ОСОБА_3 став вимагати, щоб ОСОБА_1 через півгодини написала заяву про звільнення та здала у відділ кадрів. ОСОБА_1була стурбована, написала заяву про звільнення. Як потім вони узнали від позивача вона за вимогою ОСОБА_3 вдруге переписала заяву про звільнення, за угодою сторін. Підстав для подання заяви ОСОБА_1 на звільнення не було. Вона не мала наміру звільнятися з роботи, яку вона знала та справлялась з нею, була фахівцем своєї справи.

Відносно домогань до ОСОБА_1 можуть пояснити наступне, що ОСОБА_3 проявляв інтерес до неї, на вечірках постійно танцював з нею, носив на руках.

Свідок ОСОБА_17 фахівець відділу кадрів відповідача пояснила,  що 18.03.2009р. до неї звернулась ОСОБА_1 взяти бланк для подання заяви на звільнення. Вона видала бланк позивачу. У другій половині дня з прийомної директора надійшли документи серед яких була заява ОСОБА_1 на звільнення за власним бажанням. Вона підготовила проект наказу на підпис директору.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, за згодою сторін.

По справі встановлено, що позивачем були подані 2 заяви від 18.03.2009р. про звільненя за власним бажанням та за угодою сторін. В кожній заяві не були наведені підстави для звільнення.

На підставі роз”яснень Пленуму Верховного суду України викладених у постанові від 06.11.1992р. №9 “ Про практику розгляду судами трудових спорів” , про те що сама по собі  згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення не означає, що трудовий договір припинено за п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України, якщо не було домовленності сторін про  підставу припинення трудового договору.

Позивач в своїй заяві не вказала підстави припинення трудового договору, а мала намір продовжити трудові відносини з відповідачем.

Про ці наміри свідчить заява позивача від 26.03.2009р. як генеральному директору ВАТ “САН ІнБев Україна” м.Києва так і директору Харківського відділення відповідача в якому просила відкликати її заяву про звільнення за угодою сторін з 31.03.2009р. /а.с.9/. Адміністрацією Харківського відділення від 27.03.2009р. було відмовлено в “анулюванні домовленності” /а.с.10/

Позивач знову звернулася з заявою від 13.04.2009р. до відповідача про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, але за письмовою відповідю від 22.05.2009р. вказав, що не вбачає ознак спірності і в задоволенні відмовив /а.с.25/.

Позивач зверталась зі скаргою до національного менеджера ВАТ “САН ІнБев Україна”  від 09.04.2009р. /а.с.50/ але відповіді не отримала.

Представник відповідача та свідки ОСОБА_4., ОСОБА_3 – менеджери відповідача не оспорювали, що після перевірки запропонували ОСОБА_1 написати заяву про звільнення, а після того як позивач надав заяву про звільнення за власним бажанням, знову звернулись до неї щоб переписала заяву на звільнення за угодою сторін, що також підтверджує психологічний тиск на позивача при написанні заяв про звільнення.

Позивач на протязі роботи з листопада 2006р. по 18.03.2009р. працюючи на посаді супервайзера пляшкового цеху Харківського відділення  зауважень з боку адміністрації не мала, до дисциплінарного стягнення не притягувалась, у трудовому колективі вважалась найкращим фахівцем.

Виходячи с пояснень свідків допитаних по справі та фактичних обставин – при перевірці діяльності позивача 18.03.2009р. ніяких конкретних фактів або дій, які вчинені умисно або з необережності ніякої шкоди підприємству не заподіяно.

Суд вважає, що звільнення позивача за п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України, проведено з порушенням законодавства, оскільки заява про звільнення була написана позивачем під тиском працівників адміністрації, оскільки поважних причин для її звільнення та обставин, зумовлених неможливістю продовжувати роботу на підприємстві у позивача не була. Після звільнення позивача та по день розгляду справи на цю посаду іншого працівника не принято.

Крім вказанного, відповідач в наказі №82/п від 30.03.2009р. про звільнення позивача порушив норми матеріального права вказавши п.1 ст.36 КЗпП України, а не вказавши при цьому частину вказаної статті, яка складається з 2-х частин.

Посилання позивача про неупереджене до неї ставлення зі сторони ОСОБА_3. не найшло свого підтвердження при розгляді справи за відсутністю доказів.

Допитані в судовому засіданні в якості свідків ОСОБА_18.ОСОБА_19.,ОСОБА_20. не мають конкретних даних по встановленню обставин по справі.

Суд проаналізувавши обставини справи оцінює дії відповідача як свавілля, необ”єктивне відношення до позивача з боку адміністрації Харківського відділення.

Виходячи з вищевказанного суд визнає звільнення позивача п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України за угодою сторін незаконним, яке проведено з порушенням вимог закону, а тому позивач підлягає поновленню на роботі на посаді супервайзера пляшкового відділення Харківського відділення ВАТ “САН ІнБев Україна”.

Позивач внаслідок незаконного звільнення з роботи захворіла та знаходилась на амбулаторному лікуванні з 27.03 по 07.04.2009р. та витратила кошти в сумі 892,29грн., які суд стягує з відповідача /а.с.16,17,40-48/.

Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100  “Про порядок обчислення  середньої заробітної плати”, так як ОСОБА_1. не працювала з вини відповідача, суд стягує за час вимушеного прогулу з 01.04.2009р. по 03.12.2009р. середньоденний заробіток із розрахунку 7461,74грн./а.с.81/ середня місячна плата; вимушений прогул складає /квітень – 22 дня, травень – 20 днів, червень – 21 день, липень – 25 днів, серпень – 20 днів, вересень – 22 дня, жовтень – 23 дня, листопад – 21 день, грудень – 3 дня/(7461,74*8=59693,92грн. та 3 дні робочих за грудень 2009р. – 973,26грн. /324,42грн.*3/, 59693,92грн.+973,62грн.=60667,18грн.).

Відносно вимог позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 10000грн., суд на підставі Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної ( немайнової ) шкоди № 4 від 31.03.1995 року вказано, що під моральною шкодою належить вважати втрата немайнового характеру внаслідок моральних або фізичних страждань, або інших негативних явищ, які завдані фізичній особі незаконними діями інших осіб.

Внаслідок незаконного звільнення з роботи позивач захворіла і знаходилась на лікуванні з 27.03.2009р. по 07.04.2006р., були порушені її нормальні життєві зв”язки – погіршився матеріальний стан, позивач має на утриманні доньку 2001р.народження, батьків інвалідів 3 групи /а.с.62,12,14-15/, доньку виховує сама, аліментів не отримує, тому суд з врахуванням наведеного частково задовільняє вимоги і стягує з відповідача моральну шкоду в сумі 5000грн. (а.с.235-236).

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212, 214-215, 218,  ч.1 п. 2,4 ст.367 ЦПК України, п.1 ст.36, ст.ст. 232, 235, 237-1 КЗпП України, Постановою Пленуму Верховного Суду України  “ Про практику розгляду судами трудових спорів” № 9 від 06.11.1992 року з наступними змінами, Постановою Пленуму Верховного Суду України “ Про судову практику в справах про відшкодування моральної ( немайнової ) шкоди № 4 від 31.03.1995 року з наступними змінами, Постановою  Кабінету Міністрів  від 8 лютого 1995 року № 100 з наступними змінами “Про порядок обчислення  середньої заробітної  плати”,

ВИРІШИВ:

    Позовні вимоги ОСОБА_1 до ВАТ “САН ІНБЕВ УКРАЇНА” в особі  Харківського відділення, за участю третьої особи ВАТ “САН ІнБев Україна” м.Києва  та директора Харківського відділенн ВАТ “САН ІнБев Україна” ОСОБА_2 про поновлення на роботі,  стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди та стягнення витрат на лікування– задовольнити частково.

    Вимогу ОСОБА_1. про поновлення її на роботі на посаді супервайзера пляшкового підрозділу Харківського відділення ВАТ “САН ІнБев Україна” задовольнити.

    Поновити ОСОБА_1 на посаді супервайзера пляшкового підрозділу Харківського відділення ВАТ “САН ІнБев Україна” з 31 березня 2009 року.

    Вимогу ОСОБА_1. про стягнення   середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01 квітня 2009 року по день постановлення рішення суду задовольнити повністю.

    Стягнути з Харківського відділення “САН ІнБев Україна” на користь ОСОБА_1. середній заробіток за час вимушеного прогулу  з 01 квітня 2009 року  в розмірі 60667,18 грн ( шістдесят тисяч шістсот шістдесят сім грн. 18 коп.).

    Вимогу ОСОБА_1.  про стягнення моральної шкоди в сумі 10 000 грн. задовольнити частково.

    Стягнути з Харківського відділення ВАТ “САН ІнБев Україна” на користь ОСОБА_1. моральну шкоду в розмірі 5000 ( п”яти тисяч  ) грн.

    Вимоги ОСОБА_1. про стягнення грошових коштів на лікування в сумі 892,29грн. задовольнити.

Стягнути з Харківського відділення ВАТ “САН ІнБев Україна” на користь ОСОБА_1. грошові кошти на лікування в розмірі 892,29 ( вісімсот дев”яносто дві грн. 29коп.) грн.

Стягнути з Харківського відділення ВАТ “САН ІнБев Україна” на користь держави судовий збір в розмірі 665,59 грн ( шістсот шістдесят п”ять грн 59 коп) та витрати з інфрмаційно-технічного забезпечення розгляду цивільної справи в  сумі  120 грн.

    Рішення в частині поновлення  на роботі ОСОБА_1. і стягнення  заробітної плати в межах  одного місяця  допустити до негайного виконання.

    Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний  строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів  апеляційної скарги, або в порядку ч.4 ст.  295 ЦПК України.

    Суддя