Апеляційний суд Запорізької області
Справа № 22 - 3112 / 2009 р. Головуючий у 1 інстанції: Колодіна Л.В.
Суддя-доповідач: Стрелець Л.Г.,
У Х В А Л А
Іменем України
«07» грудня 2009 року. м. Запоріжжя.
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Кочеткової І.В.,
Суддів: Стрелець Л.Г.,
Савченко О.В.,
При секретарі: Волчанової І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від «21» квітня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, третя особа приватний нотаріус Мелітопольського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, -
В С Т А Н О В И Л А:
10.09.2008 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу недійсним.
В позові зазначав, що 12.11.2005 року приватним нотаріусом ОСОБА_4 посвідчено договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, згідно якого ОСОБА_3 передав, а ОСОБА_1 прийняв у власність право на майновий пай у пайовому фонді майна КСП «Нива» с. Вознесенка Мелітопольського району номінальною вартістю 4999 грн. На підставі довіреності від імені відповідача виступала ОСОБА_5. Проте, 06.11.2003 року приватним нотаріусом ОСОБА_6 посвідчений договір дарування майнового паю ОСОБА_5 – ОСОБА_2 та з цього часу він став власником даного майнового паю. Згодом йому стало відомо, що 20.06.2008 року Мелітопольським районним судом винесена постанова, де встановлено, що ОСОБА_5. не підписувала доручення ОСОБА_3 на розпорядження її майновим сертифікатом. Вважає, що договір купівлі-продажу від 12.11.2005 року укладений за сфальсифікованим дорученням, також вважає, що майновий сертифікат, проданий ОСОБА_3 також має ознаки фальсифікації, оскільки невірно визначена вартість майнового паю, посвідчений гербовою печаткою сільської ради, яка виготовлена в червні 2003 року, підпис голови сільради також сфальсифікований. Тобто, ОСОБА_3 навмисно приховав від ОСОБА_1 обставини відносно своїх прав щодо укладання угоди.
З огляду на вищевикладене, просив суд визнати договір купівлі-продажу від 12.11.2005 року укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, зареєстрований за №3119 недійсним.
Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 21 квітня 2009 року позов задоволено.
Визнано договір купівлі-продажу права на майновий пай ( реєстровий номер – 3119) від 12.11.2005 року, укладений між ОСОБА_3, який діяв від імені ОСОБА_5 на підставі її довіреності та ОСОБА_1 недійсним.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріальної та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, справу направити на новий розгляд.
Заслухавши суддю- доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Проте зазначеним вимогам рішення суду не відповідає.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в постанови від 28 квітня 1978 року № 3 „ Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” ( що діяв на час розгляду справи), угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.
Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
У порушення вимог ст. 213 ЦПК України в рішенні суду не зазначено, на підставі якої норми матеріального права вирішено спір.
Відповідно до ст. ст. 119,31,212 ЦПК України, визначення підстав і предмета позову належить виключно позивачу й суд сам за власною ініціативою їх визначити не може.
Проте прийнявши від позивача позовну заяву, яка за змістом не відповідає вищезазначеним вимогам закону, суд і в судовому засіданні не усунув її недоліків та належним чином не з'ясував підстав позову, тобто ті юридичні факти, на основі яких позивач обґрунтовує свої вимоги відповідно до норм матеріального права, що поширюються на спірні правовідносини; не дав можливості позивачу визначитись із правовими підставами заявленого ним позову.
Відповідно до змісту ст. ст. 11,15 ЦК України цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.
Захист же цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 ЦК України .
Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.
Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Між тим, виходячи зі змісту ст. 230 ЦК України ця норма регулює правовідносини сторін договору, укладеного під впливом обману, і надає право вимагати визнання його недійсним стороні, яка діяла під впливом обману.
Однак ОСОБА_2 стороною в зазначеному договорі не був, а суд, застосовуючи до договору від 12 листопада 2005 року за його позовом наслідки, передбачені ч. 1 ст. 230 ЦК України щодо недійсності договору, всупереч нормам ст. ст. 212,214 ЦПК України, не встановив підстави його вимог за цією нормою і наявність чи відсутність факту обману щодо нього в угоді, стороною якої він не був, або інших підстав для визнання оспорюваної ним угоди недійсною.
Покупець же за зазначеною угодою, з підстав його обману продавцем, вимоги про визнання угоди недійсною не заявляв.
Установивши, що ОСОБА_2 є власником майна, яке вибуло з його володіння поза його волею, і вирішуючи спір на підставі ч. 1 ст. 230 ЦК України за позовом особи, що не є стороною угоди, суд, визнаючи угоду недійсною, не звернув уваги на положення ст. ст. 330,388, ч.2 ст. 230 ЦК України не обговорив питання застосування зазначених норм до спірних правовідносин.
Вирішуючи спір позивача на підставі ч.1 ст. 230 ЦК України суд не залишив поза увагою, що норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Суд у порушення ч.4 ст. 10 ЦПК України не роз’яснив позивачу, що у цьому разі майно може бути витребувано особою, що не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.
Статтями 26,30,34,35 ЦПК України визначено, що до складу осіб, які беруть участь у справі, відносяться сторони та треті особи, характерною ознакою яких є наявність у них як у учасників матеріально-правової заінтересованості в результатах вирішення судом справи та в реалізації ухваленого в ній судом рішення, яке може вплинути на їх права або обв'язки.
Судом встановлено, що будь-яке доручення, щодо розпорядження своїм майном ОСОБА_5.- ОСОБА_3, який при укладання 12 листопада 2005 року договору купівлі-продажу права на майновий пай, діяв від її імені, не надавала. Проте у порушення вимог ст. 33 ЦПК України суд не обговорив питання щодо залучення ОСОБА_5 до участі у справі про визнання договору купівлі-продажу права на майновий пай недійсним .
Допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права унеможливлюють ухвалення нового рішення судом апеляційної інстанції, а тому справа на підставі ст.311 п. 4 ЦПК підлягає направленню на новий розгляд до того ж суду в іншому складі.
При новому розгляді справи суду необхідно звернути увагу на викладене, обговорити питання про спосіб захисту порушеного права позивача, вжити усі необхідні заходи до всебічного, повного і об’єктивного з’ясування фактичних обставин справи, прав і обов’язків сторін і в залежності від установленого вирішити спір
Керуючись ст. ст.307, п.4 ст.311, 313-315,317 ЦПК України, колегія суддів,
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від «21» квітня 2009 року в цій справі – скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте вона може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуючий:
Судді: