Справа № 355/851/17 Головуючий у І інстанції Коваленко К. В.

Провадження № 22-ц/780/830/18 Доповідач у 2 інстанції Савченко С. І.

Категорія 26 22.03.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 березня 2018 року м.Київ

Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді Савченка С.І.,

суддів Таргоній Д.О., Іванової І.В.,

при секретарі Вергелес О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Баришівського районного суду Київської області від 27 жовтня 2017 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитним договором, -

в с т а н о в и в:

У липні 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із вказаним вище позовом, який мотивував тим, що 09 серпня 2012 року між банком і відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір про надання банківських послуг, який включає заяву позичальника, «Умови та правила надання банківських послуг», «Правила користування платіжною карткою», а також «Тарифи банку». Згідно вказаного договору банк надав відповідачу кредит на споживчі цілі у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 300 грн., розмір якого надалі був збільшений, із сплатою 30 % річних на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, а відповідач зобов'язався повернути отриманий кредит та сплатити проценти за його користування.

Вказував, що за умовами кредитного договору позичальник мав своєчасно повертати кредит та проценти платежами, однак не виконував цих обов'язків, має прострочену заборгованість, якастаном на 31 травня 2017 року становить 12370,03 грн., з яких з яких тіло кредиту - 702,46 грн., проценти - 8102,33 грн., пеня ті комісія - 2500 грн. та штраф: фіксована частина - 500 грн., процентна складова -565,24 грн. Посилаючись на ст.1054 ЦК України та умови кредитного договору, просив стягнути з відповідача на користь банку заборгованість за кредитом в розмірі 12370,03 грн. та судові витрати.

Рішенням Баришівського районного суду Київської області від 27 жовтня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто із відповідача на користь банку борг у вигляді тіла кредиту в розмірі 702,46 грн. та судові витрати 1600 грн.

Не погоджуючись із судовим рішенням, ПАТ КБ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог і ухвалити нове, яким задоволити позов у повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи та порушенням судом норм матеріального і процесуального права. Скаргу мотивує тим, що суд порушив норми процесуального права щодо рівності перед законом і судом, змагальності та диспозитивності. Суд помилково послався на правові позиції Верховного Суду України, висловлені у постанові від 11 березня 2015 року справа № 6-16цс15 та постанові від 22 березня 2017 року справа № 6-2320цс16, бо вони не стосуються спірних правовідносин. Крім того, суд не врахував, що сторони досягли згоди щодо змісту та форми договору про надання банківських послуг, він є укладеним між сторонами, а відтак згідно ст.629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.

Відповідач ОСОБА_2, який отримав копію ухвали про відкриття провадження, що стверджується поштовим повідомленням про вручення, відзив на апеляційну скаргу до суду не направив.

В суді апеляційної інстанції представник ПАТ КБ «Приватбанк» подану апеляційну скаргу підтримав, просив задоволити та скасувати рішення Баришівського районного суду Київської області як незаконне.

ОСОБА_2 належно повідомлений про час розгляду справи, до суду не з'явився, причин неявки не повідомив, що відповідно до ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає не в повній мірі.

Судом першої інстанції встановлено, що 09 серпня 2012 року відповідач ОСОБА_2 з метою отримання банківських послуг звернувся до ПАТ КБ «Приватбанк» і підписав анкету-заяву, на підставі якої банк надав відповідачу грошові кошти на споживчі цілі у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 300 грн., розмір якого надалі був збільшений, що стверджується копією анкети-заяви.

Отже, між сторонами виникли права і обов'язки, які грунтуються на кредитних правовідносинах.

Відповідач в період із серпня 2012 року по жовтень 2014 року користувався кредитними коштами та здійснював погашення кредиту щомісяця у розмірі 200-900 грн., що стверджується наданим банком розрахунком.

Також судом встановлено, що останнє погашення кредиту ОСОБА_2 здійснив 14 жовтня 2014 року в розмірі 350 грн., після чого кредит не повертав. Починаючи із жовтня 2014 року у нього утворилася заборгованість за тілом кредиту у розмірі 702,46 грн.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Вирішуючи спір, суд прийшов до вірних висновків, що позичальник ОСОБА_2 не повернув у повному обсязі отримані ним кредитні кошти, що у свою чергу свідчить про порушення прав ПАТ КБ «Приватбанк» як кредитора і необхідність їх захисту шляхом стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 702,46 грн.

Такі висновки суду відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Згідно ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Згідно ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

З огляду на вимоги закону та встановлені у справі обставини, суд вірно захистив права банку і стягнув на його на користь тіло кредиту в розмірі 702,46 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення процентів за користування кредитом в розмірі 8102,33 грн., суд першої інстанції виходив з того, що у анкеті-заяві позичальника відсутні будь-які згадки про нарахування процентів та їх розмір, а посилання на Умови та правила надання банківських послуг є безпідставним, бо не підписані позичальником.

Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками, оскільки суд першої інстанції у порушення вимог ст.ст.212-214 ЦПК України в достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню до них.

Судом незаперечно встановлено, що позичальник ОСОБА_2 користувався отриманими в банку грошовими коштами у вигляді встановленого кредитного ліміту.

Згідно ст.536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами (ч.1). Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ч.2).

Відповідно до ч.2 ст.1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1, які регулюють договір позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Отже, за загальним правилом, визначеним у цих правових нормах, користування грошовими коштами є оплатним у вигляді процентів, розмір яких визначається домовленістю сторін, а за її відсутності - на рівніоблікової ставки НБУ.

Судом встановлено, що у анкеті-заяві, на підставі якої відповідач ОСОБА_2 отримав грошові кошти, не зазначено яку саме платіжну картку та з якими кредитними умовами, включаючи розмір процентів, він бажає отримати. Тобто, між сторонами відсутня згода щодо істотних умов договору, зокрема розміру процентів у якості плати за користування грошовими коштами, що у свою чергу свідчить про неможливість застосування вказаного банком у розрахунку розміру процентів за користування коштами.

За таких обставин у зв'язку із відсутністю між сторонами домовленості про належний до сплати розмір процентів за користування коштами, а також враховуючи, що користування банківськими кредитом не є безпроцентним, суд мав застосувати вимоги закону, а саме ст.536, ст.1048 ЦК і вирішити питання про стягнення процентів у розмірі облікової ставки НБУ, чого не зробив, порушивши норми матеріального права.

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норми матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні.

Суд стягує на користь банку проценти за користування позичальником ОСОБА_2 кредитними коштами в розмірі 362,46 грн., виходячи із розміру боргу 702,46 грн., з часу його виникнення і по 31 травня 2017 року (згідно позовних вимог) з урахуванням облікових ставок НБУ, які діяли в цей період.

Доводи апеляційної скарги ПАТ КБ «ПриватБанк» про те, що сторони у потрібній формі досягли згоди щодо змісту договору про надання банківських послуг, який включає заяву позичальника, «Умови та правила надання банківських послуг», «Тарифи банку», в тому числі досягли згоди щодо розміру процентів, колегія суддів не приймає до уваги як такі, що не грунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.626 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

В матеріалах справи наявна анкета-заява ОСОБА_2, на підставі якої відповідач отримав грошові кошти. Дана анкета-заява заповнена лише частково. Зокрема розділ про те, яку саме платіжну картку та з якими кредитними умовами, включаючи розмір процентів, виявив намір отримати позичальник ОСОБА_2, ним не заповнено і не проставлено відповідної позначки напроти пропонованих у розділі різних видів кредитних карток, що у свою чергу свідчить про відсутність між сторонами домовленості про умови кредитування, в тому числі домовленості про належний до сплати розмір процентів за користування кредитними коштами.

Посилання скаржника на те, що конкретні умови кредитування визначаються Умовами та правилами надання банківських послуг безпідставні, оскільки зазначені Умови не містять підпису відповідача. Доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи анкету-заяву, банком не надано, а відтак підстави брати їх до уваги відсутні.

Зазначена правова позиція міститься у постановах Верховного суду України від 14 грудня 2016 року (справа №6-2462цс16), від 22 березня 2017 року (справа № 6-2320цс16).

Також, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обгрунтовано відмовив у стягненні на користь банку пені та штрафу, оскільки встановлено, що в анкеті-заяві від 09 серпня 2012 року відсутні дані про умови кредитного договору, а саме: розмір кредитного ліміту, процентну ставку, номер кредитної картки, рахунок та строк її дії, цільове призначення кредиту, обов'язковість яких передбачено Умовами та правилами надання банківських послуг.

За змістом ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно ч.1 ст.547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Поскільки Умови, не містять підпису позичальник, то ці Умови не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору та відповідною письмовою угодою сторін про встановлення такого виду забезпечення виконання зобов'язання як неустойки (штраф, пеня).

В цій частині колегія суддів залишає рішення без змін.

Керуючись ст.ст.259, 374, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» задоволити частково.

Рішення Баришівського районного суду Київської області від 27 жовтня 2017 року змінити, стягнувши із ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, мешкає за адресою: селище АДРЕСА_1) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570, адреса: м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги 50, рахунок 29092829003111, МФО 305299) заборгованість за кредитним договором в розмірі 1064 гривні 92 коп., з яких 706 гривень 42 коп. тіло кредиту, 362 гривні 46 коп. проценти.

В решті рішення залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Головуючий

Судді: