РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 638/4531/16-ц

Провадження № 2/638/1020/18

14.03.2018 року Дзержинський районний суд м. Харкова

в складі: головуючого судді Хайкіна В.М.

при секретарі Шульзі К. І.

з участю судового розпорядника ОСОБА_1

з участю позивача – ОСОБА_2

з участю представника позивача – ОСОБА_3

з участю відповідача – ОСОБА_4

з участю представника відповідача – ОСОБА_5

з участю представника відповідача – ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_7 підприємства охорони здоров’я «Харківська міська поліклініка №8», головного лікаря ОСОБА_4 про визнання дій неправомірними, компенсацію матеріальної та моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 23.03.2016 року звернулася до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_7 підприємства охорони здоров’я «Харківська міська поліклініка №8» в особі головного лікаря - ОСОБА_4 про компенсацію матеріальної та моральної шкоди. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 14.03.2012 року у другому пологовому будинку лікарем ОСОБА_8 їй була зроблена операція, після якої були ускладнення здоров’я. Згідно виписки «ХМКБЛ №25» №461 з діагнозом «міхурово-вагінальний свищ». В результаті чого позивач змушена з 14.03.2012 року по 08.02.2015 року купувати урологічні прокладки, памперси для мочі нетримання (моча виходила довільно), неможливо було вийти на вулицю, ні вдома знаходитись, не могла вночі спати спокійно. Хвороба привела до душевних, моральних страждань. На цій підставі позивач вимушена була неодноразово звертатись до 8-ї поліклініки м. Харкова, яка незаконно на всі її звернення не направляла для обстеження та встановлення групи, при цьому не лише не направляла, а і відповідей не давала, що є порушенням діючого законодавства. Кожних півроку позивач у цій лікарні проходила комісію, яка видавала справу про тимчасову непрацездатність в центр зайнятості. Навіть після направлення для обстеження «ХМКБЛ №25» лікарні, згідно якого був встановлений діагноз «міхурово-вагінальний свищ», на переконання позивача, їй насміхались прямо в очі і упереджено не направляли на МСЕК (навіть після цього обстеження і встановлення діагнозу – лікар ОСОБА_9 другий раз її направляла в 17-у лікарню для незаконного обстеження). При зверненні в 17-у лікарню і пред’явлення виписки за №Н61 із «ХМКБЛ №25» їй сказали, що у неї уже є точний діагноз і немає необхідності повторного обстеження. 23.01.2014 року – 31.01.2014 року позивач проходила обстеження в «ХМКБЛ №25». 03.02.2014 року позивач звернулась до головного лікаря ОСОБА_4. щоб не втратити день в центрі зайнятості, проте вона відмовила у видачі справки для звільнення і направлення позивача до центру зайнятості. 04.02.2015 року позивач звернулася до лікаря-гінеколога ОСОБА_9, у якої вона перебувала на обліку відразу після операції з 22.03.2012 року і неодноразово зверталась до неї з приводу оформлення групи. Після численних звернень і скарг, її не тільки не направляли на МСЕК, а і не давали мотивованої відповіді, тобто не виконували свої функціональні обов’язки, тобто є зловживання службовим положенням ст. 364 КК України, самоуправство ст. 356 КК України, явне порушення діючого законодавства. Враховуючи свою безвихідність позивач вимушена була звернутись до Міністерства охорони здоров’я України, тільки після чого їй оформили документи на МСЕК і 05.03.2014 року позивач отримала справку про присвоєння їй інваліда ІІ групи довічно, яку через тяганину і невиконання службових обов’язків зобов’язані були видати після операції 14.03.2012 року. 08.02.2015 року зробили операцію і видалили «міхурово-вагінальний свищ». З 14.03.2012 року позивач була позбавлена засобів існування, що є порушенням статті 49 Конституції України. Крім того, у зв’язку з вищевикладеним, з 14.03.2012 року по 08.02.2015 року позивач не могла знайти собі роботу, перебувала на обліку центру зайнятості. В результаті тяганини 8-ї поліклініки в особі головного лікаря ОСОБА_4 позивач не отримували грошових засобів з 07.10.2013 року по 25.02.2014 року, необхідних для життєвих потреб, привели її до прихованого помирання. Вважає, що заява позивача про те, що він відчував фізичні чи душевні страждання є прямим доказом факту спричинення моральної шкоди, а оцінка цього доказу – прерогатива суду. Прямих доказів протилежного відповідач звичайно ж представити не може. Замість вирішення своїх щоденних справ, позивач повинна захищати свої права в суді, жити в постійному переживанні і емоційному напруженні, що шкідливо виражається на стані здоров’я позивача, що в подальшому було підтверджено документами і вперше встановлений діагноз «міхурово-вагінальний свищ». У позивача погіршився апетит, сон, змінився розпорядок дня, погіршились відносини у сім'ї, вона повинна боротись за правду в суді, внутрішні переживання відомі тільки їй. Моральні страждання позивача не можуть бути виміряні фізично та бути оціненими іншою людиною (спеціалістом) через необ’єктивність та неможливість такого вимірювання. Вона сама оцінює свої моральні страждання у розмірі 20000,00 грн. Моральна шкода виражається в тому, що позивач не може вести здоровий спосіб життя. Також їй нанесена фізична шкода, яка повністю змінила спосіб її життя, більшу частину часу вимушена була проводити вдома, стан її здоров’я не давав можливості спілкуватися з друзями, знайомими, вона почувала себе погано після операції, в результаті якої стала інвалідом. Нанесена і матеріальна шкода, так як позивач витрачала кошти на лікування і підтримання загального стану здоров’я, зокрема памперси, урологічні прокладки, ліки на суму 4149, 75 грн. З 07.10.2013 року по 25.02.2014 року позивач жила без коштів, центр зайнятості перестав платити допомогу по безробіттю, а Харківська міська поліклініка №8 в особі ОСОБА_4 не оформляла документи на МСЕК для встановлення групи. Через знущання лікарні вона втратила пенсійну допомогу, яку отримувала би по групі (з 07.10.2013 року по 25.02.2014 року) в сумі 5020, 25 грн., окрім цього вона втратила робочий стаж, так як не було відрахувань в пенсійний фонд. Просить суд: 1) визнати неправомірними дії та бездіяльність Харківської міської поліклініки №8 в особі головного лікаря ОСОБА_4; 2) стягнути з відповідача - Харківської міської поліклініки №8 на її користь матеріальну шкоду про невиплату їй пенсійної допомоги з жовтня 2013 року по лютий 2015 року в сумі 5020, 25 грн.; 3) стягнути з відповідача - Харківської міської поліклініки №8 на її користь матеріальну шкоду в сумі 4149, 75 грн.; 4) стягнути з відповідача - Харківської міської поліклініки №8 на її користь моральну шкоду у розмірі 20000, 00 грн. (Т. 1, а. с. 2-8).

10.08.2016 року позивач ОСОБА_2 подала до Дзержинського районного суду м. Харкова уточнення та доповнення до позовної заяви від 23.03.2016 року, де змінила суб’єктний склад учасників процесу, а саме в якості відповідачів визначила - Комунальне підприємство охорони здоров’я «Харківська міська поліклініка №8» та головного лікаря ОСОБА_4, а також змінила вимоги прохальної частини позову. У даній заяві позивач зазначає, що головний лікар ОСОБА_4 не вживала жодних заходів з дня інвалідності – з 14.03.2012 року до 25.02.2014 року, тобто на протязі двох років позивач була позбавлена засобів існування, підозрює, що було вчинено злочин, нанесено матеріальну шкоду у розмірі 21145, 00 грн. Головний лікар ОСОБА_4 є посадовою особою, виконує посадові обов’язки, проте вона затягувала розгляд документів, відмовляла у заявах позивача, ігнорувала та не розглядала її скарги, давала вказівки співробітникам на підміну записів у медичній амбулаторній карті позивача, а також були вирвані сторінки підстави для отримання інвалідності в амбулаторній карті. Вважає, що і ОСОБА_4 повинна нести солідарну відповідальність за даним позовом. Просить суд: 1) стягнути з відповідачів - Харківської міської поліклініки №8 та головного лікаря ОСОБА_4 матеріальну шкоду у розмірі 21145, 00 грн. солідарно на її користь; 2) стягнути з відповідачів - Харківської міської поліклініки №8 та головного лікаря ОСОБА_4 матеріальну шкоду згідно чеків у розмірі 4149, 75 грн. солідарно; 3) стягнути з відповідачів - Харківської міської поліклініки №8 та головного лікаря ОСОБА_4 на її користь моральну шкоду у розмірі 50000, 00 грн. солідарно; 4) визнати неправомірними дії та бездіяльність Харківської міської поліклініки №8 ОСОБА_4 (Т. 1, а. с. 155-157).

18.08.2016 року позивач ОСОБА_2 подала до Дзержинського районного суду м. Харкова доповнення до позовної заяви, згідно прохальної частини яких просить суд: 1) стягнути з відповідачів - ОСОБА_7 підприємства охорони здоров’я «Харківська міська поліклініка №8», ОСОБА_4 на її користь матеріальну шкоду згідно пред’явлених чеків в сумі 4149, 75 грн. солідарно; 2) стягнути з ОСОБА_7 підприємства охорони здоров’я «Харківська міська поліклініка №8», ОСОБА_4 на її користь моральну шкоду у розмірі 50000, 00 грн. солідарно; 3) визнати неправомірними дії та бездіяльність ОСОБА_7 підприємства охорони здоров’я «Харківська міська поліклініка №8», ОСОБА_4 (Т. 1, а. с. 160-162).

13.07.2017 року позивач ОСОБА_2 подала до Дзержинського районного суду м. Харкова пояснення до позовної заяви від 23.06.2016 року, згідно прохальної частини яких просить суд: 1) стягнути з відповідачів - ОСОБА_7 підприємства охорони здоров’я «Харківська міська поліклініка №8», ОСОБА_4 на її користь матеріальну шкоду у розмірі 29249, 77 грн., моральну шкоду у розмірі 50000, 00 грн., спричинену злочином (Т. 2, а. с. 35-37).

15.09.2017 року позивач ОСОБА_2 подала до Дзержинського районного суду м. Харкова доповнення та пояснення до позовної заяви від 23.06.2016 року, згідно прохальної частини яких просить суд: 1) стягнути з відповідачів солідарно ОСОБА_7 підприємства охорони здоров’я «Харківська міська поліклініка №8», ОСОБА_4 на її користь матеріальну шкоду у розмірі 29249, 77 грн., моральну шкоду у розмірі 50000, 00 грн., спричинену злочином (Т. 2, а. с. 47-49).

Позивач ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі, наполягала на їх задоволенні, просила суд задовольнити позов у повному обсязі.

Представник позивача - ОСОБА_2 – адвокат ОСОБА_3, призначений третім Харківським місцевим центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги для надання безоплатної вторинної правової допомоги ОСОБА_2 приймав участь у судовому розгляді, підтримував позицію позивача, проте як вбачається з наказу від 25.04.2017 року №01 «Про припинення надання безоплатної вторинної правової допомоги ОСОБА_2 В.» припинено дію наказу про надання безоплатної вторинної правової допомоги №78 від 06.05.2016 року, припинено дію доручення для надання безоплатної вторинної правової допомоги №86 від 11.05.2016 року, виданого адвокату ОСОБА_3, скасовано дію довіреності №25 від 11.05.2016 року, якою ОСОБА_2 уповноважила адвоката ОСОБА_3 на представництво її інтересів. Підставою видання цього наказу зазначено – заяву ОСОБА_2 від 24.04.2017 року (Т. 2, а. с. 31).

Представник ОСОБА_7 підприємства охорони здоров’я «Харківська міська поліклініка №8» та головного лікаря ОСОБА_4 - ОСОБА_6 у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову у повному обсязі, просив суд відмовити у його задоволенні у зв’язку з безпідставністю та необґрунтованістю. Наголосив, що неправомірних дій/бездіяльності з боку відповідачів немає, навпаки відповідачами своєчасно та в повному обсязі вжиті всі дії, пов’язані із зверненнями позивача до поліклініки.

Представник ОСОБА_7 підприємства охорони здоров’я «Харківська міська поліклініка №8» ОСОБА_5 у судовому засіданні пояснила суду, що знає історію хвороби пацієнтки ОСОБА_2 і вона як заступник керівника з експертних питань займалась цією справою. У травні 2012 року позивач звернулася в поліклініку із заявою про постановку її на диспансерний облік, що і було зроблено. До цього у березні вона була прооперована, їй видалили матку, після чого вона пройшла повторне лікування на базі міської клінічної багатопрофільної лікарні №17 і їй було встановлено уже розширений діагноз про те, що в післяопераційний період у неї виникло таке явище як нетримання сечі. У даному лікувальному закладі її було повністю обстежено і згідно виписки, яку вона представила поліклініці це було нетримання сечі, визвано стресовою ситуацією, свіщей і дефектів, визваних післяопераційним періодом у неї не було. ОСОБА_10 в усній формі просила оформити документи на МСЕК, після чого її було направлено на консультацію до обласних спеціалістів. У даній ситуації діагностика була точна, проте ситуація була конфліктна, пацієнтка була з ними не згодна, а тому було вирішено направити її на обласну лікарсько-консультативну комісію. 21.06.2012 року пацієнтка була оглянута різними спеціалістами і їй було видано висновок про те, що даних на направлення документів на МСЕК немає. Даний висновок було вклеєно в амбулаторну карточку, проте де карта зараз лікар не може відповісти. ОСОБА_2 неодноразово зверталась в поліклініку, так як перебувала ще на обліку у центрі зайнятості, проходила обстеження, їй давались рекомендації, висновки. Також наголосила, що існує наказ МОЗ України від 09.04.2008 року, яким затверджено Положення про експертизу тимчасової непрацездатності, та згідно якого встановлено єдиний порядок організації та проведення експертизи тимчасової непрацездатності.

Відповідач - головний лікар ОСОБА_4 у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову, пояснила, що у неї є чотири заступники і кожний з них відповідає за виконання своїх обов’язків. Окрім того, подала до суду письмові заперечення проти позову, згідно яких просить суд залишити позовну заяву ОСОБА_2 без задоволення з наступних підстав. Так, ОСОБА_2 з 13.03.2012 року по 21.03.2012 року отримала стаціонарне лікування в комунальному закладі охорони здоров’я «Харківський міський пологовий будинок №2». 13.03.2012 року була проведена операція. З 03.05.2012 року по 17.05.2012 року ОСОБА_2 проходила стаціонарне лікування в комунальному закладі охорони здоров’я«Харківська міська клінічна багатопрофільна лікарня №25». 21.05.2012 року позивач звернувся до головного лікаря поліклініки №8 з заявою №425, ОСОБА_2 ставиться на диспансерний нагляд до лікаря уролога. 19.06.2012 року ОСОБА_2 надається направлення на консультацію в обласну ЛКК №2200 для вирішення експертних питань. 21.06.2012 року ОСОБА_2 оглянута комісією Обласної ЛКК №1752 – з висновком, що даних для направлення на МСЕК не має. 07.06.2013 року адміністрація поліклініки отримала запит з Харківського міського центру зайнятості для вирішення питання щодо працевлаштування ОСОБА_2 Хвора пройшла обстеження, 14.06.2013 року наданий висновок ЛКК №2810. 04.12.2013 року адміністрація поліклініки отримала запит з Харківського міського центру зайнятості для вирішення питання щодо працевлаштування ОСОБА_2 №844. Хвора пройшла обстеження, 05.02.2014 року наданий висновок ЛКК №459. З 21.03.2014 року по 31.01.2014 року ОСОБА_2 проходила стаціонарне лікування в комунальному закладі охорони здоров’я«Харківська міська клінічна багатопрофільна лікарня №25». 05.02.2014 року ОСОБА_2 звернулася до головного лікаря поліклініки №8 з заявою №79 про вирішення питання щодо встановлення групи інвалідності. 06.02.2014 року ОСОБА_2 була направлена в Обласну ЛКК №472 для вирішення експертних питань, про що отримала письмове повідомлення від 10.02.2014 року №162. 13.02.2014 року ОСОБА_2 оглянута комісією Обласної ЛКК №536, висновок – направити на МСЕК. 25.02.2014 року документи ОСОБА_2 представлені на Дзержинську районну МСЕК; явка для огляду була призначена на 05.03.2014 року, про що хвора отримала письмове повідомлення №219 від 25.02.2014 року. З 25.02.2014 року (з дня реєстрації документів на МСЕК) хвора є інвалідом ІІ групи, категорія – загальне захворювання, безстроково. Після огляду заявниця отримала індивідуальну програму реабілітації №262/271, в якій були призначені необхідні лікувально-профілактичні та реабілітаційні заходи (згідно даних індивідуальної програми реабілітації хворій не передбачалось оперативне лікування). Отже, комунальним закладом охорони здоров’я «Харківська міська поліклініка №8» було своєчасно і в повному обсязі вжиті всі заходи , пов’язані зі зверненнями позивача до поліклініки. Окрім того, звертає увагу суду на те, що нормативно-правової регламентації строків по представленню документів на МСЕК не встановлено, комунальний заклад охорони здоров’я «Харківська міська поліклініка №8» направлень/рекомендацій щодо необхідності проведення ОСОБА_2 оперативного лікування (операція 08.02.2015 року) згідно її патології, не надавав. Рішення про проведенню операції приймалось особисто ОСОБА_2 (Т. 1, а. с. 87-88).

Суд, дослідивши доводи учасників справи, та оцінивши докази, представлені в матеріалах справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно зі статтею 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право порушити в суді чи відповідному органі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов'язків; таким чином, пункт передбачає «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановлені його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріплені можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно частини 1, 3 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За положенням частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичнихосіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.

Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 Цивільного кодексу України, відповідно доприписів якої, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому, способами захисту цивільних прав і інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов’язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Як встановлено матеріалами справи, зокрема випискою-епікріз,виданою ОСОБА_7 закладом охорони здоров’я «Харківська міська клінічна багатопрофільна лікарня №25», хвора ОСОБА_2 знаходилась на лікуванні в урологічному відділенні Харківської міської клінічної багатопрофільної лікарні №25 з 03.05.2012 року по 17.05.2012 року; діагноз при виписці: нетримання сечі, хронічний цистит; скарги при вступі: на нетримання сечі; анамнез: 13.03.2012 року операція – екстирпація матки, через три тижні після операції після емоційного стресу розвилося повне нетримання сечі; приймала уротол, сибутин, прозерин – без ефекту, звернулася в урологічне відділення ХМКБЛ №2. (Т. 1, а. с. 120).

Згідно висновку Лікарсько-консультативної комісії ОСОБА_7 закладу охорони здоров’я «Харківська міська поліклініка №8» №1226 від 04.04.2012 року ОСОБА_2 знаходилася на амбулаторному лікуванні в міській поліклініці №8 з 22.03.2012 року по 04.04.2012 року, лікування продовжує, діагноз – стан після операції (Т. 1, а. с .26).

Згідно висновку Лікарсько-консультативної комісії ОСОБА_7 закладу охорони здоров’я «Харківська міська поліклініка №8» №1825 від 18.05.2012 року ОСОБА_2 проходила амбулаторне лікування в жіночій консультації міської поліклініки №8 з 05.04.2012 року по 02.05.2012 року, з 03.05.2012 року госпіталізована в ЛКБ №25, діагноз – хронічний цистит, загострений стан після операції (а. с. Т. 1, а. с. 26).

У матеріалах справи міститься заява ОСОБА_2 від 21.05.2012 року, адресована головному лікарю ОСОБА_7 закладу охорони здоров’я «Харківська міська поліклініка №8» ОСОБА_4, згідно якої ОСОБА_2 повідомляє, що з 03.05.2012 року по 17.05.2012 року вона знаходилась на лікуванні в урологічному відділені «Харківська міська клінічна багатопрофільна лікарня №25» з діагнозом - нетримання сечі, хронічний цистит; відбулось це через три тижні після операції «екстрипація матки»; просить поставити її на облік, призначити лікування і експертну комісію подальшої її працездатності (Т. 1, а. с. 119).

Згідно витягу з Журналу диспансерної групи (уролог ОСОБА_11 С.), навпроти прізвища ОСОБА_2 діагноз «хр. цистит (нетримання мочі)» (Т. 1, а. с. 121-122).

Згідно витягу з журналу ВКК №5 (форма №035/у) з 14.06.2012 року по 26.07.2012 року №2137 по №2658, а також направлення на обласну Лікарсько-консультативну комісію ОСОБА_7 закладу охорони здоров’я «Харківська міська поліклініка №8» від 19.06.2012 року, ОСОБА_2 19.06.2012 року направлено на обласну Лікарсько-консультативну комісію для вирішення питання стійкої непрацездатності (оформлення документів на МСЕК, первинно), при цьому вказано діагноз – після операції 13.03.2012 року, нетримання сечі (Т. 1, а. с. 135-138).

Згідно висновку Лікарсько-консультативної комісії ОСОБА_7 закладу охорони здоров’я «Харківська міська поліклініка №8» №2210 від 19.06.2012 року ОСОБА_2 протипоказана важка фізична праця, піднімання ваги понад 5 кг строком на 6 місяців (Т. 1, а. с. 27).

Згідно висновку Лікарсько-консультативної комісії ОСОБА_7 закладу охорони здоров’я «Харківська міська поліклініка №8» №4500 від 21.12.2012 року ОСОБА_2 протипоказана важка фізична праця, піднімання ваги понад 5 кг строком на 6 місяців (Т. 1, а. с .27).

З 23.01.2014 року по 31.01.2014 року ОСОБА_2 проходила стаціонарне лікування в ОСОБА_7 закладі охорони здоров’я«Харківська міська клінічна багатопрофільна лікарня №25», про що свідчить виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого, згідно пункту 6 виписки діагноз - міхурово-вагінальний свищ, хронічний цистит, нетримання сечі та ін. (Т. 1, а. с. 125).

05.02.2014 року ОСОБА_2 звернулася до головного лікаря ОСОБА_7 закладу охорони здоров’я «Харківська міська поліклініка №8» ОСОБА_4 із заявою, в якій повідомила, що знаходилася на обстеженні в урологічному відділенні ХМКБЛ №25, та просить поставити її на облік для оформлення групи (Т. 1, а. с. 126).

ОСОБА_7 закладу охорони здоров’я «Харківська міська поліклініка №8» за підписом головного лікаря ОСОБА_4 від 10.02.2014 року №162 ОСОБА_2 повідомлено, що її заяву розглянуто, та видано направлення від 06.02.2014 року Лікарсько-консультативної комісії №472 на консультацію на обласну Лікарсько-консультативної комісії для вирішення експертних питань, консультація відбудеться 13.02.2014 року (Т. 1, а. с. 127).

Як вбачається із консультативного висновку спеціаліста ОСОБА_7 закладу охорони здоров’я «Обласна клінічна лікарня – центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» від 13.02.2014 року, ОСОБА_2 проконсультована лікарем-гінекологом із встановлення діагнозу – «стан після екстирпації матки з придатками (2012 р.) міхурово-вагінальний свищ» (Т. 1, а. с. 12).

Із рішення обласної Лікарсько-консультативної комісії №536 від 13.02.2014 року ОСОБА_7 закладу охорони здоров’я «Обласна клінічна лікарня – центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» вбачається, що у ОСОБА_2 наявний діагноз – стан після екстрипації матки з придатками (2012), міхурово-вагінальний свищ, хр. Цистит, нетримання сечі, висновок – направити на МСЕК (Т. 1, а. с. 140, зворотня сторона).

17.02.2014 року (вх. №110 від 19.02.2014 року) ОСОБА_2 звернулася до головного лікаря ОСОБА_7 закладу охорони здоров’я «Харківська міська поліклініка №8» ОСОБА_4 із проханням дати вказівку дільничному лікарю-гінекологу оформити документи згідно висновку ВКК (Т. 1, а. с. 30).

У матеріалах справи міститься заява ОСОБА_2 від 20.02.2014 року, адресована головному лікарю ОСОБА_7 закладу охорони здоров’я «Харківська міська поліклініка №8» ОСОБА_4, згідно якої ОСОБА_2 просить при оформленні документів на МСЕК вказати основний діагноз «міхурово-вагінальний свищ», так як цей діагноз є основним при оформленні їй інвалідності, який вона отримала під час операції «екстрипація матки» з придатками 13.03.2012 року (Т. 1, а .с. 31, 123).

ОСОБА_7 закладу охорони здоров’я «Харківська міська поліклініка №8» за підписом головного лікаря ОСОБА_4 від 25.02.2014 року №219 ОСОБА_2 повідомлено, що її заяву розглянуто, документи в Дзержинську МСЕК представлені 25.02.2014 року, при цьому запрошено на огляд для вирішення питання встановлення стійкої втрати працездатності (Т. 1, а. с. 40, 124).

Згідно довідки до акта огляду МСЕК серії 10 ААБ №699150, позивачу ОСОБА_2 з 25.02.2014 року встановлена друга група інвалідності безстроково, причина – загальне захворювання (Т. 1, а. с. 11)

У матеріалах справи міститься індивідуальна програма реабілітації №262/271, видана ОСОБА_2 Дзержинською МСЕК, при цьому у пункті 11 – Клініко-функціональний діагноз та код за МКХ-10 вказано: міхурово-вагінальний свищ, стан після операції (Т. 1, а .с. 132 (зворотня сторона)-134).

Згідно листа Департаменту охорони здоров’я Харківської міської ради від 21.03.2014 року №Ц-1-61/0/55-14-1941/0/57-14 вбачається, що комісією Департаменту охорони здоров’я Харківської міської ради у відповідності до наказу від 12.03.2014 року №97 «Про створення комісії» розглянуто звернення ОСОБА_2 з приводу надання медичної допомоги та експертних питань щодо стану здоров’я та встановлено наступне. 14.03.2012 року в ОСОБА_7 закладі охорони здоров’я «Харківський міський клінічний пологовий будинок №2 ім. М. Х. Гельферіха» ОСОБА_2 було проведено оперативне лікування – екстирпація матки з придатками. Згідно літературних даних при такому виді оперативного лікування майже у 2 % випадків можуть виникнути ускладнення у вигляді кровотечі, поранення сечового міхура та сечівників, тромбоз вен тазу, нориці, нетримання сечі. З 2012 року по теперішній час ОСОБА_2 перебувала на диспансерному обліку у лікаря-гінеколога, уролога та терапевта комунального закладу охорони здоров'я «Харківська міська поліклініка №8», в якому проходила амбулаторне обстеження та лікування. Згідно наказу Міністерства охорони здоров'я України від 21.05.2007 року №246 «Про затвердження Порядку проведення медичних оглядів працівників певних категорій» ОСОБА_2 регулярно надавались висновки лікарсько-консультативної комісії комунального закладу охорони здоров'я «Харківська міська поліклініка №8» про стан здоров’я для пред’явлення до Центру зайнятості для працевлаштування. В червні 2012 року ОСОБА_2 була направлена на консультацію до обласної лікарсько-консультативної комісії комунального закладу охорони здоров'я «Обласна клінічна лікарня - центр первинної медичної допомоги та медицина катастроф» для вирішення питання направлення на медико- соціальну експертну комісію щодо встановлення групи інвалідності. Даних для направлення ОСОБА_2 на медико-соціальну експертну комісію не було. В січні 2014 року ОСОБА_2 вдруге звернулась до лікарсько-консультативної комісії комунального закладу охорони здоров'я «Харківська міська поліклініка №8» з питанням оформлення документів на медико-соціальну експертну комісію. Після стаціонарного лікування в комунальному закладі охорони здоров'я «Харківська міська клінічна багатопрофільна лікарня №25», в січні 2014 року ОСОБА_2 вперше встановлено діагноз: міхурова-піхвова нориця, стан після екстирпація матки з придатками, хронічний цистит, нетримання сечі, ішемічна хвороба серця, атеросклеротичний кардіосклероз, серцева недостатність ІІА ст., гіпертонічна хвороба II ст. Царькова Н. В. була направлена до обласної лікарсько-консультативної комісії. Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 22.02.1992 року №83 «Про затвердження Положення про медико-соціальну експертизу» Постанови Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 р. №1317, наказу Міністерства охорони здоров'я України від 07.04.2004 р. №183 «Про затвердження Інструкції про встановлення груп інвалідності», 25.02.2014 року пакет документів щодо стану здоров’я ОСОБА_2 було направлено до медико-соціальної експертної комісії. 25.02.2014р. ОСОБА_2 була визнана інвалідом II групи безстроково (Т. 1, а. с. 41).

Згідно листа Департаменту охорони здоров’я Харківської міської ради від 15.07.2014 року №Ц-1-61/2/55-14-08-39 4233/0/57-14 вбачається, що звернення ОСОБА_2 з приводу надання медичної допомоги у комунальних закладах охорони здоров’я «Харківський міський клінічний пологовий будинок №2 ім. М. Х. Гельферіха» та «Харківська міська поліклініка №8» повторно розглянуто в Департаменті охорони здоров’я Харківської міської ради з використанням напрацьованих матеріалів комісії Департаменту охорони здоров’я Харківської міської ради, створеної наказом Департаменту охорони здоров’я Харківської міської ради від 12.03.2014 року №97 «Про створення комісії» для розгляду звернення ОСОБА_2 від 04.03.2014 року. Комісією встановлено, що 14.03.2012 року ОСОБА_2 було проведено оперативне лікування з приводу гінекологічного захворювання в ОСОБА_7 закладі охорони здоров’я «Харківський міський клінічний пологовий будинок №2 ім. М. Х. Гельферіха». Після проведеної операції у 2012 році ОСОБА_2 була взята на диспансерний облік в ОСОБА_7 закладі охорони здоров'я «Харківська міська поліклініка №8». За направленням ОСОБА_7 закладу охорони здоров'я «Харківська міська поліклініка №8» в травні 2012 року ОСОБА_2 знаходилась на лікуванні в урологічному відділенні ОСОБА_7 закладу охорони здоров’я «Харківська міська клінічна багатопрофільна лікарня №25». У червні 2012 року ОСОБА_2 була оглянута лікарсько-консультативною комісією ОСОБА_7 закладу охорони здоров’я «Харківська міська поліклініка №8» та для вирішення питання щодо встановлення групи інвалідності були направлені до обласної лікарсько-консультативної комісії ОСОБА_7 закладу охорони здоров’я «Обласна клінічна лікарня-центр первинної медичної допомоги та медицини катастроф». За рішенням обласної лікарсько-консультативної комісії ОСОБА_7 закладу охорони здоров’я «Обласна клінічна лікарня-центр первинної медичної допомоги та медицини катастроф» в 2012 року підстав для направлення ОСОБА_2 на медико-соціальну експертну комісію не було. В січні та червні 2013 року ОСОБА_2 проходила амбулаторне обстеження та лікування у лікарів-спеціалістів в ОСОБА_7 закладі охорони здоров’я «Харківська міська поліклініка №8». 31.01.2014 року після виписки з урологічного відділення ОСОБА_7 закладу охорони здоров’я «Харківська міська клінічна багатопрофільна лікарня №25», де було встановлено діагноз: міхурово-піхвова нориця стан після екстирпація матки з придатками, ОСОБА_2 була повторно направлена до обласної лікарсько-консультативної комісії ОСОБА_7 закладу охорони здоров’я «Обласна клінічна лікарня-центр первинної медичної допомоги та медицини катастроф». За рішенням обласної лікарсько-консультативної комісії ОСОБА_7 закладу охорони здоров’я «Обласна клінічна лікарня-центр первинної медичної допомоги та медицини катастроф» в 2014 році рекомендовано направити ОСОБА_2 на медико-соціальну експертну комісію. 25.02.2014 року ОСОБА_2 визнана інвалідом ІІ групи, категорія «загальне захворювання», безстроково (Т. 1, а .с. 44).

Окрім того, вищевказаними листами Департаменту охорони здоров’я Харківської міської ради ОСОБА_2 було рекомендовано з метою дообстеження та вирішення питання щодо необхідності проведення оперативного лікування направити на госпіталізацію в ОСОБА_7 заклад охорони здоров’я Обласний клінічний центр урології і нефрології ім. В. І. Шаповала, запропоновано зателефонувати у відділ лікувально-профілактичної допомоги жінкам та новонародженим управління організації лікувально-профілактичної допомоги дітям та жінкам Департаменту охорони здоров’я.

Таким чином, судом достеменно встановлено, що вперше позивачу ОСОБА_2 було встановлено діагноз – «міхурово-піхвова нориця» після виписки з урологічного відділення ОСОБА_7 закладу охорони здоров’я «Харківська міська клінічна багатопрофільна лікарня №25», де вона проходила лікування з 23.01.2014 року по 31.01.2014 року. Після чого ОСОБА_2 була направлена до обласної лікарсько-консультативної комісії ОСОБА_7 закладу охорони здоров’я «Обласна клінічна лікарня-центр первинної медичної допомоги та медицини катастроф», за рішенням якої ОСОБА_2 направлено на медико-соціальну експертну комісію, де 25.02.2014 року остання визнана інвалідом ІІ групи, категорія «загальне захворювання», безстроково.

Суд наголошує, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов'язків у сторін.

У відповідності до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Посилання позивача ОСОБА_2 на те, що ОСОБА_7 закладом охорони здоров’я«Харківська міська клінічна багатопрофільна лікарня №25» випискою від 31.01.2014 року було встановлено факт «ускладнення хвороби сечового міхура в результаті його проколу при проведення операції по гінекології 14.03.2012 року», а також що його підтверджено при «проведенні операції по його видаленню 08.02.2015 року клінікою «Скандинавія» міста Санкт-Петербург» є неспроможними, оскільки змістом даних медичних документів встановлено, зокрема, що ОСОБА_2 проходила стаціонарне лікування в ОСОБА_7 закладі охорони здоров’я«Харківська міська клінічна багатопрофільна лікарня №25» з 23.01.2014 року по 31.01.2014 року про що свідчить виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого, та згідно пункту 6 виписки у хворої встановлено діагноз - міхурово-вагінальний свищ, хронічний цистит, нетримання сечі та ін. (Т. 1, а. с. 125). Згідно ж виписного епікризу №342-С/447884 ТОВ «АВА ПЕТЕР» вбачається, що ОСОБА_2 знаходилась на обстеженні та лікуванні в клініці Скандинавія з 06.02.2015 року по 20.02.2015 року, із них на стаціонарному лікуванні з 08.02.2015 року по 09.02.2015 року, діагноз основний - міхурово-вагінальний свищ, хронічний цистит, ХОБЛ, хронічний обструктивний бронхіт, реміссія, ДН – 0 ст., нетримання сечі при напрузі. Окрім того, у графі «анамнез» вказано: (мовою оригіналу) -«Обратилась в клинику с жалобами на выделение мочи из влагалища. Пациентка проживает в Харькове. Непроизвольные выделения мочи отмечает с 2012 г после перенесенной операции – экстирпация матки с придатками. При обследование по месту жительства в январе 2014 г. диагностирован пузырно-влагалищный свищ. Обратилась на хирургическое лечение. В сутки меняет по 6 прокладок для недержания мочи, 4 капли. Планируется иссечение пузырно-влагалищного свища» (Т. 1, а. с. 109).

Тобто, даними медичними документами жодним чином не встановлюється наявність у позивача ОСОБА_2 з 14.03.2012 року діагнозу «міхурово-вагінальний свищ», даний діагноз вперше було встановлено після виписки з урологічного відділення ОСОБА_7 закладу охорони здоров’я «Харківська міська клінічна багатопрофільна лікарня №25», де вона проходила лікування з 23.01.2014 року по 31.01.2014 року.

Суб’єктивні доводи позивача ОСОБА_2 про наявність все-таки такого діагнозу одразу після операції, що давав право на встановлення відповідної групи інвалідності з 14.03.2012 року жодним чином не підтверджені, а навпаки спростовані медичною документацією, переліченою вище. Твердження позивача ОСОБА_2 з приводу правильності чи неправильності встановлених відносно неї діагнозів у різні періоди суд вважає сумнівними, а наявність останніх (сумнівів) не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту» (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 року. Так, позивач ОСОБА_2 не є фахівцем у галузі медицини, не є кваліфікованим медичним експертом, тобто особою, яка вільно володіє медичними знаннями, дефініціями діагнозів, а тому суд в якості доказів її свідчення з приводу тих чи інших фактів відхиляє, як такі, що свідчать лише про власну, суб’єктивну позицію позивача. Крім того, позивачем ОСОБА_2 у жодному судовому засіданні клопотань про призначення судово-медичної експертизи, на вирішення якої можна було б, на думку суду, поставити питання щодо стану здоров’я позивача у різні періоди – як до оперативного втручання у 2012 року, так і після, щодо протікання її захворювання та правильності встановлених відносно неї діагнозів та на основі медичної документації позивача отримати відповідні висновки, на жаль, не заявлялось.

Позивачем ОСОБА_2 було заявлено клопотання про виклик свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13, яке задоволено судом з метою встановлення обставин справи, оскільки позивач ОСОБА_2 наголошувала, що свідки «…добре знають позивача і можуть підтвердити, що позивач ОСОБА_2 з 13.03.2012 року по 21.03.2012 року проходила лікування в гінекологічному відділені пологового будинку №2, під час проведення операції неналежним чином був проколений сечовий міхур, внаслідок чого виникла важка хвороба – міхурово-вагінальний свищ… Також свідки можуть підтвердити, що після операції позивач почувала себе погано і дати пояснення з приводу її стану здоров’я на протязі всього часу з березня 2012 року по теперішній час. Також свідки можуть підтвердити, що до 14.03.2012 року позивач важкою хворобою - міхурово-вагінальний свищ не хворіла, на біль у серці не скаржилась...».

Пояснення свідків сторони позивача – ОСОБА_10, які були надані у судовому засіданні – ОСОБА_12 та ОСОБА_13 суд до уваги взяти не може, оскільки вони ані підтверджують, ані спростовують будь-які факти. Так, наприклад свідок ОСОБА_12 у судовому засіданні пояснив суду, що всю ситуацію ОСОБА_2 він знає з її слів, що їй зробили операцію у 2012 році, вона зверталась у різні інстанції і тільки у 2014 році їй встановили групу інвалідності. Щодо діагнозів – він нічого суду пояснити не може. Свідок ОСОБА_13 наголосила, що з 2013 року ОСОБА_10 не направляли на МСЕК. Інші факти, повідомлені свідком, не містять точної, конкретної інформації з приводу підстав та предмету позову.

Окрім того, у матеріалах справи міститься лист ОСОБА_7 закладу охорони здоров’я «Обласна клінічна лікарня-центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» від 10.04.2017 року №34/2012 з інформацією про те, що в реєстратурі консультативної поліклініки КЗОЗ «Обласна клінічна лікарня-центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» відсутня медична карта амбулаторного хворого (форма 025/о) ОСОБА_2 Медична карта була видана на руки хворій для відвідування лікарів консультативної поліклініки і в реєстратуру пацієнткою не повернута (Т. 2, а .с. 50). Проте, у судовому засіданні, яке проводилось 15.02.2017 року позивач ОСОБА_2 підтвердила, що у 2012 році її направляли на МСЕК з діагнозом «нетримання сечі», проте групу інвалідності не встановили, у 2014 року позивача направляли з діагнозом «міхурово-вагінальний свищ», встановили останній діагноз у 2014 році. Медична карта знаходиться у неї.

Відповідно до частини другої статті 11 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, а отже, підставою цивільно-правової відповідальності як обов'язку відшкодувати шкоду, є заподіяння майнової шкоди.

Зобов'язання із заподіяння шкоди – це правовідношення, в силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов'язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.

Згідно із частиною першою статті 1166 Цивільного кодексу України шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Тобто, за змістом статті 1166 Цивільного кодексу України підставою для майнової відповідальності особи за шкоду, завдану потерпілому, є склад цивільного правопорушення, до якого входить протиправна поведінка, збитки, вина і причинний зв’язок між протиправною поведінкою та збитками. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. При цьому позивач повинний довести той факт, що саме відповідач завдав шкоду і розмір цієї шкоди. При доведеності цих юридичних фактів презюмується вина особи, яка завдала шкоди, і ця особа звільняється від відповідальності лише якщо спростує свою вину.

Для відшкодування шкоди за правилами статті 1166 Цивільного кодексу необхідно довести такі факти: неправомірність поведінки особи (неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії); наявність шкоди (втрата або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; а також вину завдавача шкоди.

Наявність всіх вищезазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди. Відсутність хоча б одного з цих же елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

За змістом статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які б особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

При вирішенні спору про відшкодування шкоди обов'язковому з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного суду України від 13 вересня 2017 року у справі за № 6-1388цс17.

Матеріали справи не містять даних на підтвердження позиції позивача щодо неправомірного ненаправлення чи несвоєчасного направлення її на медико-соціальну експертну комісію для встановлення групи інвалідності, навпаки судом встановлено, що Комунальне підприємство охорони здоров’я «Харківська міська поліклініка №8» діяло виключно в межах наказу МОЗ України від 09.04.2008 року, яким затверджено Положення про експертизу тимчасової непрацездатності, та згідно якого встановлено єдиний порядок організації та проведення експертизи тимчасової непрацездатності, при цьому права та законні інтереси позивача жодним чином не порушені, а тому позов є необґрунтованим та безпідставним.

Згідно ч.ч. 1, 2 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих сторонами та іншими учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до пункту 4 частини 2 статті 43 ЦПК України учасники справи зобов’язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

У ч.ч. 1, 2, 8 статті 83 ЦПК України визначено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинний подати докази разом з поданням позовної заяви. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Таким чином, оскільки позивач всупереч свого процесуального обов’язку не надав належних і достовірних доказів про спричинення йому шкоди двома відповідачами - ОСОБА_7 підприємством охорони здоров’я «Харківська міська поліклініка №8», головним лікарем ОСОБА_4, то у суду не має підстав для стягнення такої шкоди на користь позивача, тому суд і ухвалює рішення про відмову у задоволенні позову за його недоведеністю, що не позбавляє позивача повторно звернутися до суду за захистом своїх прав, виправивши недоліки стосовно недоведеності позову.

З приводу відшкодування моральної шкоди у розмірі 50000 (п’ятдесяти тисяч) грн., суд зазначає наступне.

Так, у відповідності із частиною 1 статті 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовуються особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною 2 статті 1167 ЦК України.

Як роз’яснено у пункті 3 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31.03.1995 року №4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

При цьому у відповідності до абзацу 2 пункту 5 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31.03.1995 року №4, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов’язковому з’ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з’ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Оскільки протиправність у діях (бездіяльності) заподіювачів, на думку позивача, моральної шкоди – ОСОБА_7 підприємства охорони здоров’я «Харківська міська поліклініка №8», головного лікаря ОСОБА_4позивачем під час судового розгляду не доведена, суд приходить до висновку, що моральна шкода з відповідача стягненню не підлягає.

Окрім того, позивач посилається, що моральна шкода була спричинена їй злочином, проте останнього, тобто злочину – суспільно небезпечного винного діяння (дії чи бездіяльності), вчиненого суб’єктом злочину не те, що не встановлено, а не і не могло бути встановлено в рамках цивільного процесу. Позивачем ОСОБА_2 висловлено свої суб’єктивні здогадки з приводу вчинення відносно неї кримінального правопорушення злочину, проте лише суд визнає особу винуватою, при цьому законодавцем розроблена процедура притягнення особи до кримінальної відповідальності, та регулюється така процедура кримінальним процесуальним законодавством України.

Тобто, в порушення принципів цивільного судочинства щодо змагальності сторін, позивачем не доведено, в чому виразились спричинені їй моральні страждання, що безумовно змінили її нормальний життєвий ритм, доказів на підтвердження немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, істотності змін в житті, тощо) до суду не надано, а тому керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, вважає за необхідним відмовити у задоволенні вимоги про стягнення моральної шкоди у повному обсязі.

Відповідно до вимог статті 16 Цивільного кодексу України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання дій неправомірними, компенсацію матеріальної та моральної шкоди, позивач відповідно до ст.ст. 12, 13, 81 ЦПК України зобов'язаний довести обставини, які мають місце у диспозиції норми матеріального права, проте позивачем ОСОБА_2 так і не надано належних та допустимих доказів в обґрунтування своєї позиції. Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, позивачем не надано належних доказів в обґрунтування своєї позиції, суд прийшов до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

Питання щодо розподілу витрат по сплаті судового збору суд вирішує на підставі статті 141 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до висновку, що позов ОСОБА_2 до ОСОБА_7 підприємства охорони здоров’я «Харківська міська поліклініка №8», головного лікаря ОСОБА_4 про визнання дій неправомірними, компенсацію матеріальної та моральної шкоди задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 11-13, 81, 141, 265 ЦПК України, ст. ст. 15, 16, 23, 1166, 1167 ЦК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_7 підприємства охорони здоров’я «Харківська міська поліклініка №8», головного лікаря ОСОБА_4 про визнання дій неправомірними, компенсацію матеріальної та моральної шкоди – відмовити.

Витрати по сплаті судового збору віднести за рахунок держави.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги до або через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

На підставі частини 1 статті 354 ЦПК України, строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: