ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

21.03.2018 Справа № 917/1575/17

          м. Полтава

За заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Техмолпром"

про відстрочення виконання судового рішення у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрмаслотрейд", Вознесенський узвіз буд.14, офіс 16/20, м. Київ, 04053

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Техмолпром", вул. Будька, 47, м. Гадяч, Полтавська область, 37300

про стягнення 778382,54 грн.

Суддя Господарського суду Полтавської області Семчук О.С.

Представники:

від стягувача: ОСОБА_1, довіреність від 04.01.2018.;

від боржника: ОСОБА_2, довіреність № 4 від 21.08.2017.

ВСТАНОВИВ:

           13.11.2017. господарським судом Полтавської області було прийнято рішення по справі № 917/1575/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрмаслотрейд» (далі - стягувач/ ТОВ "Укрмаслотрейд" до Товариства з обмеженою відповідальністю «Техмолпром» (далі - боржник/ заявник/ ТОВ "Техмолпром") про стягнення заборгованості за договором поставки товару № 020915/01 від 02.09.2015. Зазначеним рішенням з ТОВ «Техмолпром» на користь ТОВ «Укрмаслотрейд» було стягнуто 580000,00 грн. основного боргу, 71 031,80 грн. пені, 29113,01 грн. 3 % річних, 94357,48 грн. інфляційних втрат та 11617,54 грн. витрат по сплаті судового збору.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 29.01.2018. рішення господарського суду Полтавської області від 13.11.2017. у справі № 917/1575/17 змінено, позов задоволено частково, з відповідача на користь позивача стягнуто 580000,00 грн. основного боргу, 71004,32 грн. пені, 29113,01 грн. 3% річних, 94357,48 грн. інфляційних втрат, 11617,11 грн. судового збору.

02.03.2018. до господарського суду Полтавської області надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Техмолпром" про відстрочення виконання рішення господарського суду Полтавської області від 13.11.2017. у справі 917/1575/17 на 12 місяців з моменту винесення ухвали.

Ухвалою від 12.03.2018. суд прийняв вказану заяву та призначив її до розгляду на 21.03.2018.

Представник стягувача в судовому засіданні виступив проти надання відстрочки виконання рішення суду, посилаючись на необгрунтованість заяви (договір, за яким відбувається стягнення, був укладений у 2015 році вже після встановлення ембарго РФ, відсутні докази покращення фінансового стану заявника (боржника) та реальні можливості через час виконати рішення суду).

Представник боржника в судовому засіданні 21.03.2018. заяву про відстрочку виконання рішення суду підтримав.

В обґрунтування заяви про відстрочку виконання рішення суду, боржник посилається на тяжкий фінансовий стан підприємства.

Зокрема, заявник зазначає, що протягом останніх 10 років основними ринками збуту продукції ТОВ "Техмолпром" були Російська Федерація та Республіка Казахстан, що підтверджується зовнішньоекономічними контрактами та додатковими угодами до них. Також заявник вказує, що вказані контракти та додаткові угоди до них додавалися до попередніх заяв та містяться в матеріалах справи.

Судом встановлено, що жодні зовнішньоекономічні контракти та додаткові угоди до них відповідачем до матеріалів справи не надавалися. Які попередні заяви відповідач має на увазі не зрозуміло. Тобто, твердження заявника про те, що основними ринками збуту продукції ТОВ "Техмолпром" були Російська Федерація та Республіка Казахстан жодними доказами не підтверджується, а отже судом до уваги не береться.

Також заявник зазначає, що починаючи з 2014 року, Російська Федерація повністю закрила свій ринок (введено продуктове ембарго) для продукції українського виробництва та ввела обмеження та заборони на транзит української продукції митною територією Російської Федерації до Республіки Казахстан та Киргизької Республіки, що підтверджується указами, постановами уряду та президента Російської Федерації. Вказаних указів, постанов уряду та президента Російської Федерації заявником не надано, проте вказані обставини є загальновідомими.

Крім цього, заявник вказує, що співпраця з ЄС на даний момент не можлива, оскільки домовленості щодо вільної торгівлі передбачають проведення Україною низки реформ в сфері технічного регулювання, санітарних та фітосанітарних заходів, підвищення стандартів якості та безпечності продукції, які здебільше залежать від керівних органів в країні. На внутрішньому ринку діє досить жорстка конкуренція, ринок перенасичений аналогічною продукцією, що також обмежує можливість отримувати достатній прибуток.

Вказані обставини, за твердженням заявника, фактично позбавили ТОВ «Техмолпром» можливості своєчасного проведення розрахунків з постачальниками за отриману молочну сировину та іншу продукцію (товар), який використовується ТОВ «Техмолпром» в процесі переробки молочної сировини та виготовлення власної продукції, зокрема сиру.

Також заявник посилається на значне збільшення обсягу порушень платіжної дисципліни з боку контрагентів ТОВ «Техмолпром» за взятими за себе господарськими зобов'язаннями.

Заявник вважає, що стягнення суми боргу за рішенням без відстрочки його виконання, зумовить неможливість своєчасно виплатити заробітну плату працівникам товариства, своєчасно сплатити податки та збори, спричинить масове звільнення працівників, фактично призведе до арешту рахунків та майна ТОВ «Техмолпром», заблокує господарську діяльність товариства та унеможливить повне виконання підприємством своїх зобов'язань як перед позивачем, так і перед іншими контрагентами і в майбутньому призведе до банкрутства. Відтак, заходи примусового стягнення з ТОВ «Техмолпром» заборгованості не тільки не дадуть очікуваного результату, а й матимуть своїм наслідком зупинення його діяльності та накопичення нових боргів при неможливості їх погашення. Зокрема, заявник вважає, що вжиття Державною виконавчою службою активних заходів задля примусового виконання рішення суду призведе до катастрофічної ситуації. Під реальною загрозою опиниться: погашення заборгованості та виплата поточної заробітної плати; сплата банківських кредитів; проведення розрахунків з бюджетами; сплата комунальних платежів; здійснення розрахунків з постачальникам сировини та енергоносіїв, тощо. Продаж основних фондів ТОВ «Техмолпром» також не матиме своїм результатом погашення заборгованості за рішенням суду, адже переважна більшість активів підприємства виступає в якості забезпечення повернення банківських кредитів.

На підтвердження тяжкого фінансового стану відповідачем надано копії балансів, звітів про фінансові результати товариства та податкових декларацій на прибуток підприємства за 2015 рік, 2016 рік та 9 місяців 2017 року.

Також заявником надано копію звіту з праці за січень 2018 року, згідно якого заборгованість по заробітній платі працівників ТОВ "Техмолпром" становить понад два мільйона гривень.

Крім цього, відповідач надав звіт про дебіторську та кредиторську заборгованість за 9 місяців 2017 року, згідно якого дебіторська заборгованість товариства становить 723087 тис. грн., а кредиторська заборгованість - 529128 тис. грн. Проте, вказаний звіт складено самим боржником і жодним чином не підтверджено. Так само не підтверджено складене заявником техніко-економічне обгрунтування операційної діяльності, яке додано до заяви.

Крім іншого, заявник стверджує, що має величезну заборгованість перед банком за укладеними кредитними договорами, а також, що у в межах зведеного виконавчого провадження ЗВП 54596575, що перебуває на виконанні у Відділі примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Полтавській області з ТОВ «Техмолпром» підлягає до стягнення сума у розмірі 5 136 267,41 грн. Вказані обставини жодними доказами не підтвержено.

При цьому, заявник стверджує, що ТОВ «Техмолпром» вживає всіх можливих заходів з метою продовження господарської діяльності, отримання прибутку для подальшого функціонування товариства, сплати податків, соціальних платежів, виплат заробітної плати працівникам та погашення заборгованості за рішеннями суду, в тому числі, перед ТОВ «Укрмаслотрейд». ТОВ «Техмолпром» вживає активних дій, зокрема, намагається здійснити вихід із своєю продукцією на ринок Європейського союзу, країн Африки та Азії. Вказані обставини жодними доказами не підтверджуються.

Також заявник зазначає, що у І кварталі 2018 року - ІІІ кварталі 2018 року він розраховує на значні надходження коштів у зв'язку з укладенням нових контрактів, погодження графіків нових поставок зі своїми контрагентами та відновлення роботи за укладеними раніше угодами, пошуком нових ринків збуту продукції. Так, з метою отримання доходу найближчим часом, товариство уклало ряд контрактів, в Додаткових угодах до яких передбачені графіки із строками та обсягами запланованих поставок, що є підтвердженням вжиття товариством заходів для отримання коштів, достатніх для виконання рішення суду та уникнення банкрутства товариства, зокрема:

- контракт № 2001 від 20.01.2018., укладений між ТОВ «Техмолпром» та ТОО «KAZ-IMPORT» (республіка Казахстан) з графіком поставок на орієнтовну суму 408 252,00 доларів США;

- договір поставки № 0902 від 09.02.2018., укладений між ТОВ «Техмолпром» та ПП «ТРАНЗИТЕКСПО» з графіком поставок на суму 10824000,00 грн.

На підтвердження вказаного заявником надано копії вказаних ним контракту та договору і додатків до них.

Інших доказів на підтвердження фактів викладених у заяві відповідачем не надано.

При вирішенні заяви про відстрочку суд приймає до уваги наступне.

Згідно зі ст. 1 Конституції України, Україна є правовою державою, обов'язковість виконання судових рішень є обов'язковою гарантією, дотримання якої є визначальним для утвердження авторитету України.

Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що судові рішення є обов'язковими до виконання. Згідно з мотивувальною частиною рішення Конституційного Суду України від 30.06.2009 року №16-рп/2009, виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 326 ГПК України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Статтею 160 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд може внести виправлення до судового наказу, визнати його таким, що не підлягає виконанню або відстрочити чи розстрочити або змінити спосіб чи порядок його виконання в порядку, встановленому статтями 328, 331 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1-4 ст. 331 ГПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує, між іншим, ступінь вини відповідача у виникненні спору.

Розглянувши матеріали поданої заяви та додані до неї документи, заслухавши пояснення представників заявника та стягувача, суд дійшов висновку, що заява задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

В заяві боржник посилається на важкий фінансовий стан, на втрату ринків збуту, на загрозу банкрутства з огляду на відсутність джерел власних коштів та залучення для фінансування діяльності значних коштів з джерел зовнішнього фінансування (кредитів банку); на наявність укладених вигідних зовнішньоекономічних контрактів; на пошук нових ринків збуту продукції.

Баланси, звіти про фінансові результати товариства та податкові декларацій на прибуток підприємства за 2015 рік, 2016 рік та 9 місяців 2017 року, на які боржник посилається в підтвердження перебування в скрутному економічному та фінансовому становищі, не відображають його реальний фінансовий стан на момент подання заяви від 02.03.2018. та на момент її розгляду судом.

З наданих заявником копій балансів, звітів про фінансові результати товариства та податкових декларацій на прибуток підприємства, суд робить висновок, що з кожним роком фінансове становище боржника тільки погіршується.

Щодо укладеного боржником контракту № 2001 від 20.01.2018. з ТОО «KAZ-IMPORT» на суму 408 252,00 доларів США у суду наявні обґрунтовані сумніви щодо того, що вказаний контракт буде виконано.

Так, згідно п. 2.1. контракту № 2001 від 20.01.2018. товар поставляється покупцю (ТОО «KAZ-IMPORT») після отримання 100% передоплати, при цьому строки внесення передоплати умовами договору не визначені. Таким чином, додатковий договір від 20.01.2018. до вказаного контракту, в якому сторони погодили періоди поставки та вартість товару, не відповідає умовам п. 2.1. контракту, оскільки передбачає відстрочення платежу. До того ж згідно п. 10.7. контракту № 2001 від 20.01.2018. він вступає в силу з моменту його укладення і діє до 31.12.2015.

Щодо договору поставки № 0902 від 09.02.2018. з ПП «ТРАНЗИТЕКСПО» з графіком поставок на суму 10824000,00 грн., заявником не доведено, що з врахуванням загального майнового стану боржника, виконання договору на суму 10824000,00 грн. є реальним.

Враховуючи зазначені обставини, суд вважає, що заявником не доведено те, що договори щодо поставки власної продукції, на які він посилається в обґрунтування поданої заяви, можуть бути реально виконані, таким чином реальна можливість надходження грошових коштів за цими договорами заявником не підтверджена.

Стосовно доводів заявника про покращення свого фінансового стану, а саме зменшення поточної кредиторської заборгованості в 2017 році, суд звертає увагу, що таке покращення саме по собі не є обставиною, яка ускладнює виконання рішення або робить його неможливим. Надане заявником техніко-економічне обґрунтування операційної діяльності зроблене без посилання на конкретні договори (контракти), які використовувалися при складенні цього обґрунтування, та без зазначення факторів, які б дозволили зробити висновок про наявність реальної можливості виготовити та поставити товар на виконання таких контрактів.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що відповідачем не подано належних доказів, які б свідчили про наявність виключних об'єктивних обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Інших доказів, які б свідчили про реальний фінансовий стан боржника (відомості про рахунки у банківських установах та про рух коштів по цих рахунках, про наявність або відсутність майна, яке може бути реалізовано з метою погашення боргу) до заяви не додано.

Крім того, слід зазначити, що поставки товару, вартість якого була стягнута за рішенням суду, відбулися ще у 2015-2016 роках, тобто відповідач не сплачує за отриманий товар більше двох років, що суттєво порушує майнові інтереси стягувача (позивача) на отримання оплати за фактично переданий відповідачу товар.

При вирішенні питання про відстрочення виконання судового рішення суду належить встановлювати матеріальні інтереси обох сторін, адже невиконання судового рішення порушує та впливає, насамперед, на права та інтереси позивача, за захистом яких він змушений був звернутись до суду.

За визначенням ст. 42 Господарського кодексу України (далі - ГК України), підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Частина 2 ст. 218 ГК України, ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України прямо передбачають, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, тобто відсутність у боржника грошових коштів не є обставиною, яка може служити підставою для невиконання зобов'язання по оплаті.

Боржник є самостійним господарюючим суб'єктом, який вільний у виборі контрагентів, самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, тому грошові зобов'язання виникли внаслідок його власної господарської діяльності.

Ризик несприятливих наслідків ведення господарської діяльності відповідача, не може бути перекладений на позивача (стягувача), яким була фактично передана відповідачу власна продукція (товар).

Отже, невиконання відповідачем своїх грошових зобов'язань перед позивачем негативно відображується на підприємстві позивача. А подальше ухилення відповідача від сплати заборгованості суттєво зачіпає інтереси позивача і завдає йому істотної, в тому числі й матеріальної шкоди.

Верховний Суд України у п. 10 Постанови Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження від 26.12.2003. № 14 вказує, що суду у вирішенні заяв державного виконавця чи сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання потрібно мати на увазі, що їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає, керуючись особливим характером обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність у нього майна, яке за рішенням суду має бути передане стягувачу, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 за № 475/97-ВР). Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

Пункт 1 ст. 6 §1 Конвенції гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує право на суд.

При цьому, суд звертає увагу, що у рішенні Європейського суду (п. 37 рішення у справі Деркач та Палек проти України (заяви №№ 34297/02 та 39574/02) від 21.12.2004.) наголошується, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система дозволяла щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося не виконаним на шкоду однієї зі сторін.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004. по справі Шмалько проти України (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина судового розгляду.

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005. у справі Чижов проти України, зазначено, що на державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконання рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

За ч. 3 ст. 331 ГПК України, підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

В зв'язку з тим, що відстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача, при її наданні, суди в цілях вирішення питання про можливість її надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду, повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все, у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання розстрочки виконання судового рішення.

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом.

Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер.

Із підстав, умов та меж надання відстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Як встановлено судом з матеріалів заяви, відповідачем не подано жодних належних доказів на підтвердження виняткових обставин. Розглядувана заява місить лише доводи та припущення заявника, які жодним доказом не підтверджуються.

Наведені заявником обставини не засвідчують неможливості виконання рішення суду в даній справі і не є винятковими. Ці обставини лише вказують на те, що виконання судового рішення по даній справі негативно впливає на фінансовий стан відповідача.

Скрутне фінансове становище боржника, не звільняє його від обов'язку виконання рішення суду, яке є обов'язковим до виконання. Наведені заявником обставини скрутного фінансового становища є наслідком його господарської діяльності, власного комерційного розрахунку та ризику, що не зумовлені об'єктивними та незалежними від нього обставинами.

Беручи до уваги матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини боржника у виникненні боргу, дотримуючись балансу інтересів сторін, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про відстрочку виконання рішення.

Керуючись статтями 234, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

           1. В задоволенні заяви про відстрочку виконання рішення по справі № 917/1575/17 від 13.11.2017. відмовити.

           2. Копію ухвали надіслати учасникам справи в порядку, встановленому статтею 242 ГПК України.

          Повний текст ухвали складено 22.03.2018.

          Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення (у разі неявки всіх учасників справи – з моменту її підписання суддею (суддями) та може бути оскаржена протягом 10 днів з моменту оголошення (підписання) (ч.5 ст.231, ст.ст.235,255 ГПК України). Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

          Суддя О.С. Семчук