Провадження № 1-кп/484/153/18

Справа № 484/996/17

УХВАЛА

про повернення обвинувального акту

22.03.2018 р. Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області

в складі:  головуючого судді - Медведєвої Н.А.

секретар судового засідання - Бикова О.П.

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в м.Первомайську кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1201715011000084 по обвинуваченню ОСОБА_1  у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.186 КК України, ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 15, ч.3 ст.185  КК України

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора – Шматкова Р.М.

обвинувачених – ОСОБА_1, ОСОБА_2

захисників – ОСОБА_3, ОСОБА_4

ВСТАНОВИВ:

В провадженні суду перебуває кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_1  у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.186 КК України, та ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 15, ч.3 ст.185  КК України.

На підготовчому засіданні прокурор, обвинувачені та їхні захисники вважали за можливе призначити справу до судового розгляду.

Потерпіла надала заяву, в якій просила проводити підготовче судове засідання без її участі.

Заслухавши думку прокурора, інших учасників процесу, вивчивши обвинувальний акт, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до п.3 ч.3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення про повернення обвинувального акту прокурору, якщо він не відповідає вимогам КПК України.

Згідно ч.4 ст. 110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам передбаченим ст.. 291 цього Кодексу.

Частина 2 статті 291 КПК України визначає, що обвинувальний акт, окрім іншого, має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими; правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність; формулювання обвинувачення.

Відповідно до п.13 ч.1 ст. 3 КПК України обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

Враховуючи вимоги ч.1 ст. 91 КПК України, формулювання обвинуваченні обов’язково повинен містити чітко і конкретно викладені обставини події кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватості обвинуваченого у його вчиненні, форми вини, мотив і мету вчиненого, вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Згідно з ч.1 ст. 337 КПК України судовий розгляд справи проводиться в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, який є важливим процесуальним документом і основою для захисту обвинуваченого в суді.

У міжнародних джерелах права, зокрема, в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, йдеться про те, що однією із гарантій права на справедливий суд, відповідно до пункту «а» частини третьої статті 6, є негайна і детальна поінформованість зрозумілою для обвинуваченого мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього.

Практика Європейського суду з прав людини орієнтує, що обвинуваченням визнається офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про наявність припущення про вчинення особою кримінально караного правопорушення й при цьому стосується саме змісту фактичних обставин кримінального правопорушення, оскільки в контексті статті 6 Конвенції Європейський суд з прав людини покликаний убачати, що приховано за зовнішньою стороною справи, та досліджувати реалії розглядуваної справи («Девеер проти Бельгії» від 27 лютого 1980 року).

Як зазначено у постанові Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 24 листопада 2016 року № 5-328кс16, в обвинувальному акті важливим є виклад саме фактичних обставин кримінального правопорушення, бо правильне їх відображення має суттєве значення не тільки для аргументації висновків слідчого, але і для дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення в суді та для реалізації права на захист.

Тобто, обвинувальний акт є тим підсумковим документом досудового розслідування, який не може містити в собі жодних внутрішніх суперечностей, а всі складові частини цього документу повинні бути узгоджені між собою, висунуте обвинувачення має бути конкретним, що є прямим обов’язком органу досудового розслідування та невід’ємною частиною права обвинуваченого на захист.

Відповідно до обвинувального акту, фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважав встановленими, полягають в тому, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вчинили інкриміновані їм злочини 02.03.2016р., в той час, як за даними довідки про звільнення ОСОБА_2 з місць позбавлення волі він звільнився 08.04.2016р. При цьому в обвинувальному акті при формулюванні обвинувачення слідчим зазначено, що ОСОБА_1 цей злочин вчинив 02.03.2016р., а при формулюванні обвинувачення ОСОБА_2 слідчий зазначив, що злочин він вчинив 02.03.2017р.

Таким чином, обвинувальний акт не відповідає вимогам КПК України, що істотно впливає на право обвинувачених на захист та є підставою для повернення обвинувального акту прокурору.

Під час підготовчого судового засідання прокурор надав клопотання про обрання відносно обвинувачених запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою, вказуючи, що підозра ОСОБА_1  у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.186 КК України, та ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 15, ч.3 ст.185  КК України, є обґрунтованою та існують ризики, що обвинувачені можуть переховуватись від органів досудового розслідування або суду, незаконно впливати на потерпілу та свідків по даному кримінальному провадженню, вчинити нове кримінальне правопорушення. На підтвердження ризиків прокурор зазначив, що ОСОБА_1 втік з місця вчинення злочину, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обвинувачуються у вчиненні тяжких злочинів, у них відсутні постійні місця роботи та стабільний заробіток, можуть впливати та потерпілу, раніше вчиняли корисливі злочини та мають непогашені судимості. На підставі викладеного прокурор вважає, що більш м’які запобіжні заходи не зможуть забезпечити належної поведінки обвинувачених під час судового розгляду.

Обвинувачені та їхні захисники проти задоволення клопотання заперечували та просили обрати запобіжні заходи відносно обвинувачених у виді особистого зобов’язання, вказуючи, що ризики, зазначені прокурором не обґрунтовані.

Доводи прокурора щодо обґрунтованості підозри обвинувачених у вчиненні кримінальних правопорушень, які їм інкримінують, суд не бере до уваги, оскільки відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 складений обвинувальний акт та на підготовчому судовому засіданні суд не оцінює докази у справі.

Розгляд клопотань про обрання запобіжних заходів відносно обвинувачених під час підготовчого судового засідання здійснюється судом з дотриманням правил, передбачених розділом ІІ КПК України.

Відповідно до ч.1 ст.. 194 КПК України під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст.. 177 КПК України, на які вказує слідчий і прокурор; і недостатність підстав для застосування більш м'яких запобіжних заходів.

Згідно вимог ч. 1 ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім передбачених ст.. 177 КПК України ризиків, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов’язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; вік та стан здоров’я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв’язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного, обвинуваченого; майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого.

Відповідно до ч. 1 п. 5 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов’язків, а також запобігання спробам вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити  кримінальне правопорушення у якому підозрюється.

ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за яке передбачене покарання у виді позбавлення волі строком від 4 до 8 років, є раніше судимим, має постійне місце проживання та реєстрації, негативна характеристика на нього відсутня. ОСОБА_1 вказав, що працює, але не офіційно, однак жодних доказів суду на підтвердження зазначеного не надав. Під час досудового розслідування та судового провадження відносно ОСОБА_1 обраний запобіжний захід у виді тримання під вартою. 06.02.2018р. він був звільнений з під-варти, оскільки ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 25.01.2018р. вирок Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 12.05.2017р. у даному провадженні скасований, призначений новий розгляд в суді першої інстанції та відносно нього строк запобіжного заходу не продовжений. Однак на підготовче судове засідання ОСОБА_1 з’явився добровільно.

ОСОБА_2 обвинувачується у вчинені тяжкого злочину, передбаченого ч.1 ст. 15, ч.3 ст. 185 КК України, є раніше судимим, має місце проживання та реєстрації, негативна характеристика на нього відсутня. Під час досудового розслідування відносно нього запобіжний захід не обирався та він був взятий під варту після оголошення вироку суду від 12.05.2017р. Під час розгляду справи в суді ОСОБА_2 з’являвся в судові сідання добровільно. Крім того, ОСОБА_2 є інвалідом ІІІ групи, у нього ампутована права нижня кінцівка на рівні верхньої третьої гомілки, перебував на стаціонарному лікуванні в медичних частинах СІЗО м. Миколаєва та м. Кропивницького з діагнозом облітеруючого тромбангоїту обох нижніх кінцівок, оклюзії артерій 4 ступеня, хронічного порушення периферичного кровообігу 4 ступеня, потребує стаціонарного лікування в умовах стаціонарної судинної хірургії та постійного нагляду судинного хірурга.

Відповідно до ч. 3 ст. 176 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених ч. 1 ст. 176 КПК України, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам.

Як передбачено ч. 4 ст. 194 КПК України, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов'язки, передбачені частиною п'ятою та шостою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.

Крім того, за правилами ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.. 177 КПК України.

На підставі вимог ч. 1 ст. 178 КПК України, тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання її винуватості у вчиненні злочину, сама по собі не є безпосередньою підставою для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Таким чином, суд вважає за необхідне відмовити прокурору в задоволенні клопотань про обрання відносно обвинувачених запобіжних заходів у виді тримання під вартою, оскільки прокурором не доведено, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.. 177 КПК України.

Враховуючи викладене вище, особи обвинувачених, суд вважає за можливе обрати відносно них більш м’які запобіжні заходи: відносно ОСОБА_1 – у виді домашнього арешту, а відносно ОСОБА_2 – у виді особистого зобов’язання, що забезпечить виконання покладених на них процесуальних обов'язків.

Керуючись ст. ст.177, 178, 194, 291, 314, 369-372 КПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 1201715011000084 по обвинуваченню ОСОБА_1  у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.186 КК України, ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 15, ч.3 ст.185  КК України , повернути прокурору.

Відмовити прокурору в задоволенні клопотаннь про обрання відносно обвинувачених міри запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

 Обрати відносно ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, міру запобіжного заходу у виді домашнього арешту строком на два місяця терміном до 23.05.2018р. із забороною підозрюваному залишати житло за адресою: вул.. Гвардійців Родимцева, 59а/65 в м. Первомайську Миколаївської області - цілодобово.

Покласти на обвинуваченого обов'язки строком на два місяці до 23.05.2018р., передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України:

- з’являтися за кожним викликом слідчого, прокурора та суду;

- не відлучатися з населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу слідчого, прокурора чи суду;

- утриматися від спілкування з потерпілими та усіма свідками у кримінальному провадженні;

- повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну місця свого проживання.

Контроль за поведінкою обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, покласти на співробітників Первомайського ВП ГУНП в Миколаївській області.

Обрати відносно ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, міру запобіжного заходу у виді особистого зобов’язання із покладенням обов'язків строком на два місяці до 23.05.2018р., передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України:

- з’являтися за кожним викликом слідчого, прокурора та суду;

- не відлучатися з населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу слідчого, прокурора чи суду;

- утриматися від спілкування з потерпілими та усіма свідками у кримінальному провадженні;

- повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну місця свого проживання.

Роз’яснити обвинуваченому ОСОБА_2, що в разі невиконання вказаних обов’язків до нього може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід і на нього може бути накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб до 2 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Ухвала в частині обрання запобіжних заходів підлягає негайному виконанню. Оскарження ухвали не зупиняє її виконання в цій частині.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Апеляційного суду Миколаївської області через Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області протягом 7 днів з дня її оголошення.

Суддя Н.А.Медведєва