22-ц/775/153/2018(м)

266/226/17

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 березня 2018 року м. Маріуполь

Єдиний унікальний номер 266/226/17

Головуючий у 1 інстанції Шишилін О.Г.

Апеляційний суд Донецької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Кочегарової Л.М.,

суддів: Попової С.А., Ткаченко Т.Б.,

секретар Герасимова Г.Є.,

розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Приморського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 18 січня 2018 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця та скасування постанови про арешт майна боржника,

в с т а н о в и л а:

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою, в якій просив скасувати постанову головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби м.Маріуполя Головного територіального управління юстиції Донецької області ОСОБА_2 від 13 грудня 2017 року за ВП № 55263127 про арешт майна боржника та визнати незаконною бездіяльності головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби м.Маріуполя Головного територіального управління юстиції Донецької області (далі Центральний ВДВС) ОСОБА_2 щодо не направлення йому копії постанови про відкриття виконавчого провадження. Вважав, що постанова державного виконавця про арешт майна боржника винесена з порушенням норм чинного законодавства, оскільки звернення стягнення на єдине житло боржника можливо в разі перевищення суми боргу більше ніж на 64 000 грн. за виконавчим документом, в той час як квартира є його єдиним житлом і її арешт порушує його право власності.

Ухвалою Приморського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 18 січня 2018 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись з вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу та, посилаючись на її незаконність та необґрунтованість, просить ухвалу суду скасувати та постановити нову, якою задовольнити його скаргу.

У відзиві на апеляційну скаргу Центральний ВДВС, в особі представника ОСОБА_2, просить судове рішення залишити без змін, а у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовити, оскільки 29 листопада 2017 року заявнику направлена копія постанови про відкриття виконавчого провадження рекомендованим листом; заявник має заборгованість по аліментам більше трьох місяців, але до відділу жодного разу не з’явився та квитанцій про сплату аліментів не надав.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3, який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, заперечення проти скарги представника Центрального ВДВС ОСОБА_2, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду, в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Встановлено, що рішенням Приморського районного суду м.Маріуполя від 14 квітня 2017 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1\4 частки всіх видів заробітку(доходу) відповідача щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 18 січня 2017 року і до повноліття дитини.

14 квітня 2017 року Приморським районним судом м.Маріуполя на виконання вказаного рішення видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1, який проживає у ІНФОРМАЦІЯ_2, аліментів на користь ОСОБА_6

За даними Центрального ВДВС ОСОБА_1 з січня 2017 року мав заборгованість по оплаті аліментів, яка станом на 13 грудня 2017 року, визначена в сумі 23 948,82 грн.

13 грудня 2017 року головним державним виконавцем Центрального ВДВС ОСОБА_2 при примусовому виконанні виконавчого листа №266/226/17 від 14 квітня 2017 року, виданого Приморським районним судом м. Маріуполя про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 аліменти на утримання ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, з метою реального виконання рішення, накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить боржнику(а.с. 4).

Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що рішення державного виконавця про накладення арешту на майно боржника постановлено у спосіб та в межах наданих йому повноважень, а тому, дії державного виконавця під час винесення постанови про накладення арешту на майно боржника є правомірними. Зміст постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження за рішенням Приморського районного суду м.Маріуполя від 14 квітня 2017 року про стягнення аліментів з ОСОБА_1 був відомий позивачу до звернення до суду зі скаргою, яка перевіряється.

З такими висновками погоджується колегія суддів, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд. Виконання судового рішення є складовою частиною судового розгляду.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов’язаний накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Зі справи вбачається, що отримавши виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання дитини з 18 січня 2017 року, державний виконавець Крушеницька В.А., діючи в межах Закону України «Про виконавче провадження», відкрила виконавче провадження та, встановивши наявність заборгованості по аліментам більше трьох місяців, застосувала передбачені законом заходи – арешт майна боржника, для забезпечення виконання судового рішення шляхом винесення постанови від 13 грудня 2017 року.

Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно ст.451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи. Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Звертаючись до суду, заявник просив визнати незаконною бездіяльність державного виконавця, яка виразилася в ненаправлені йому копії постанови про відкриття виконавчого провадження за рішенням суду від 14 квітня 2017 року про стягнення аліментів і ця обставина, виходячи з апеляційного скарги ОСОБА_1, є підставою для скасування ухвали суду, якою скарга заявника залишена без задоволення.

Між тим, як вбачається з представлених Центральним ВДВС матеріалів, постанова державного виконавця Крушеницької В.А. від 29 листопада 2017 року про відкриття виконавчого провадження за рішенням суду про стягнення з ОСОБА_1 аліментів, була направлена боржнику у встановленому законом порядку за адресою зазначеною у виконавчому документі, з одночасним роз’ясненням боржнику прав та обов’язків, пов’язаних з виконанням судового рішення (а.с.75-77).

Встановлено, що ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду ОСОБА_1 не надав доказів того, що на час відкриття виконавчого провадження він проживав за іншою адресою, ніж та, яка зазначена у виконавчому листі і куди була направлена постанова про відкриття виконавчого провадження; що у зв’язку зі зміною місця проживання він про це повідомив Центральний ВДВС, маючи достовірну інформацію про те, що відносно нього винесено рішення про стягнення аліментів на утримання дитини.

В судовому засіданні апеляційного суду державний виконавець вказувала, що на виконанні в Центральному ВДВС, крім рішення про стягнення аліментів, знаходяться декілька виконавчих документів відносно ОСОБА_1, але боржник у відділ не з’являється, документи про виконання судових рішень у добровільному порядку не надає.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про те, що державним виконавцем Крушеницькою В.А. не допущено незаконної бездіяльності, є правильними. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 в цій частині визнаються безпідставними.

Не погоджуючись з ухвалою суду про відмову у задоволенні скарги, заявник посилається також на те, що у державного виконавця не було підстав для накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1, оскільки це єдине його житло; заборгованості по аліментам він не має, оскільки протягом 2017 року він аліменти оплачував, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для дитини відповідно віку (не менше 30%), як не працююча особа.

Стаття 56 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює, що для забезпечення реального виконання рішення застосовується арешт майна боржника. Арешт на майно боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна боржника або про опис та арешт майна боржника. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Спеціальними нормами Закону України «Про виконавче провадження», які регулюють питання звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника передбачено, що за наявності заборгованості із сплати аліментів понад три місяці стягнення може бути звернено на майно боржника. Звернення стягнення на заробітну плату не перешкоджає зверненню стягнення на майно боржника, якщо існує непогашена заборгованість, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці(розділ 9 стаття 71).

Згідно довідки – розрахунку виданої головним державним виконавцем Центрального ВДВС міста Маріуполя ГТУЮ у Донецькій області ОСОБА_2 від 13 грудня 2017 року №969 по аліментам, стягнутих за виконавчим листом по справі №266/226/17 від 14 квітня 2017 року за 2017 рік нараховані аліменти в розмірі 23948,82 грн., сплачено 0,00 грн., заборгованість станом на 13 грудня 2017 року склала 23 948,82 грн., аліменти нараховувались, згідно довідки про отриманий дохід (заробітну плату), як непрацюючому виходячи з середньої заробітної плати по Центральному району м. Маріуполя (а.с. 5).

Висновки державного виконавця з цього приводу не спростовані.

За таких обставин, погодитися з доводами ОСОБА_1 про те, що державний виконавець була не вправі виносити постанову про арешт його майна, в тому числі вказаної вище квартири, є неспроможними.

Згідно роз*ясненнями, викладеними в постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 07 лютого 2014 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», стягнення на нерухоме майно (будинок, квартиру, інше приміщення та земельну ділянку) звертається за відсутності у боржника достатніх коштів чи рухомого майна з додержанням вимог статті 63 Закону «Про виконавче провадження», крім звернення стягнення на предмет іпотеки, яке здійснюється на підставі рішення суду або виконавчого напису нотаріуса. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно звернути стягнення в першу чергу (частина п'ята статті 52 Закону про виконавче провадження). У будь-якому випадку черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем.

У скарзі заявник зазначає, що у нього в наявності є рухоме майно – автомобіль, на які на думку ОСОБА_1 повинно бути в першу чергу звернуто стягнення. При цьому доказів наявності у боржника цього майна, станом на час відкриття виконавчого провадження, та повідомлення державного виконавця про можливість заміни майна, на яке може бути звернуто стягнення, заявником суду не представлено.

Крім того, при розгляді справи не встановлено, що державним виконавцем приймаються заходи для звернення стягнення на майно, яке знаходиться під арештом, а за наявності заборгованості по аліментам, посилання ОСОБА_1 на обмеження або порушення його прав, є непереконливими.

Представлена апеляційному суду заява ОСОБА_6 від 27 грудня 2017 року про відсутність заборгованості заявника станом на 01 листопада 2017 року до уваги не приймається і не є підставою для скасування постанови від 13 грудня 2017 року, оскільки подана за межами постанови державного виконавця, яка на час її винесення була обґрунтованою. Крім того, матеріали справи вказують на те, що заборгованість ОСОБА_1 по аліментам триває.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, постановив ухвалу, яка відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами, які долучені до справи.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з дотриманням норм матеріального і процесуального права, судове рішення відповідає загальним положенням Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів», у зв'язку із чим апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду на підставі п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України - залишенню без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Приморського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 18 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повне судове рішення складено 23 березня 2018 року.

Головуючий Л.М. Кочегарова

Судді: С.А.Попова

ОСОБА_8