ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КРИВОГО РОГУ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2-2033/11

Провадження № 2/210/15/18

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

"07" березня 2018 р.

Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

Головуючого судді Сільченко В. Є.

при секретарі судового засідання Семко Н. А.,

за участі

позивача ОСОБА_2

представника позивача ОСОБА_3

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження позовну заяву ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, третя особа на боці відповідача Національна комісія з питань державного регулювання у сфері ринків фінансових послуг про визнання договору грошової позики від 20 лютого 2009 року недійсним,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, третя особа на боці відповідача Національна комісія з питань державного регулювання у сфері ринків фінансових послуг про визнання договору грошової позики від 20 лютого 2009 року недійсним.

В обґрунтування позовних вимог, згідно уточненої позовної заяви в редакції від 08.05.2015 року, зазначає, що відповідач порушує його права безпідставною вимогою про стягнення грошових коштів в розмірі 111000 гривень по начебто укладеному договору грошової позики в лютому 2009 року та начебто наданої розписки на виконання все ж того укладеного договору. Зазначає, що при більш поглибленому дослідженні наданого відповідачем копії спірного договору грошової позики по зовнішньому вигляду вбачається, що підпис на договорі, саме сторони відповідача значно відрізняється від підпису власника наданого паспорту. Також вказує, що ним ані договір, ані розписка не укладались та не підписувались. Крім того, начебто укладений договір не відповідає вимогам закону, оскільки навіть якщо допустити, що договір дійсно укладався, сторонами є позивач - фізична особо та відповідач - фізична особа підприємець, діяльність якого регулюється окрім ЦК України, також і ГК України, Законом України «про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», тощо, а отже відповідач не мав права надавати такий вид фінансових послуг як надання коштів у позику без відповідного дозволу, у зв'язку з чим просив суд визнати недійсним договір грошової позики від 20.02.2009 року.

В судовому засіданні, призначеному на 07.03.2018 року, сторона позивача надали заяву про проведення судового засідання без їх участі, на позовних вимогах наполягали, просили задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується матеріалами справи, відзив на позовну заяву не надав. Раніше надавав заперечення, в яких позов не визнав, зазначив, що між сторонами був укладений договір грошової позики, доводи позивача щодо підроблених підписів є неприйнятними, крім того, відповідач не погоджується з обґрунтуваннями позивача з приводу того що фізична-особа підприємець є юридичною особою, вважає звинувачення позивача у шахрайстві безпідставними.

Третя особа Національна комісія з питань державного регулювання у сфері ринків фінансових послуг про дату час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, надала пояснення на позов, просила здійснювати розгляд справи без їх участі.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Перевіряючи обставини справи, судом встановлено, що 20 лютого 2009 року між сторонами укладено договір грошової позики, згідно якого фізична особа-підприємець ОСОБА_4 зобов'язується надати ОСОБА_2 предмет позики в розмірі 111000 гривень, а останній зобов'язується прийняти позику та сплатити відповідні суми по строку - 1 серпня 2009 року (Т.1, а.с. 11).

Крім того, згідно розписки від 20.02.2009 року позивач отримав обумовлені кошти та зобов'язався повернути у встановлені строки (Т. 1, а.с. 12)

Відповідно до ст. 1046 ЦК Україниза договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 1047 ЦК України визначено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Згідно зі ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Позивач просить визнати Договір позики від 20.02.2009 року. Недійсним, зокрема, на підставі ст. 203 ЦК України, оскільки спірний договір позичальник не підписував.

Відповідно до п. 8 Постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 9 листопада 2009 року, відповідно до ч. 1ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

Згідно ст. 203 ЦК України, загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.

Разом з тим, Позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст. 76-81 ЦПК України на підтвердження того, що спірний договір позики ним не підписувався та не виконувався сторонами, був укладений внаслідок обману, тяжких обставин для Позивача або за інших умов на підставі яких вказаний договір станом на момент вчинення відповідного правочину не відповідав вимогам, визначеним ст. 203 ЦК України, які є необхідними для його дійсності.

Так, позивачем заявлялось клопотання про допит свідка, однак в подальшому від свого клопотання відмовився, просив розглядати справу без його участі за письмовими матеріалами справи.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з вимогами ст.76-81 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є письмові, речові і електронні докази, висновки експертів, показання свідків. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Так, з письмових матеріалів справи встановлено, що рішенням Центрально-міського районного суду від 14.03.2011 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_6, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 за договором грошової позики від 20.02.2009 року борг у сумі 111000 гривень, втрати частки грошових коштів у зв'язку з інфляцією в розмірі 5994 гривні та витрати по справі. Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 29.12.2011 року вказане рішення залишено без змін (Т. 2, а.с. 226а-226д).

Також, у відповідності до рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18.12.2012 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18.06.2013 року, за вказаним договором з ОСОБА_2 стягнуто на користь ОСОБА_4 борг з урахуванням втрати частки грошових коштів у зв'язку з інфляцією, 3% річних та витрати по справі всього в розмірі 219223,27 коп. (226е-226к).

Згідно ст.1291 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання.

Згідно ч.1 ст.18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян.

Згідно ч.5 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи.

На підставі викладеного, суд доходить до висновку про те, що раніше винесеним судовим рішенням встановлено факт надання відповідачем позивачу за договором грошової позики від 20.02.2009 року та згідно розписки від 20.02.2009 року, коштів у розмірі 111000 гривень.

Таким чином, обставини, що є предметом даного судового провадження, раніше встановлені рішеннями інших судів, що вступили в законну силу.

Вказані обставини відповідно до закону доказуванню не підлягають та не підтверджують, а спростовують обставини, викладені у позові.

На підставі викладеного, ствердження у позові про те, що позивач не отримував коштів та не підписував оспорюваний договір та розписку, суд відхиляє як такі, що суперечить рішенню суду, яке набрало законної сили.

З вказаних же підстав суд не приймає до уваги і будь-які докази чи ствердження щодо того, що відповідач, як фізична особа-підприємець не мав права надавати такий вид фінансових послуг як надання грошових коштів у позику без відповідного дозволу або ліцензії.

У відповідності до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, цією статтею; доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Як встановлено статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Зі змісту наведених правових норм вбачається покладення процесуального обов'язку на кожну із сторін довести належними доказами наявність або відсутність тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оцінивши усі докази, що є у справі, в їх сукупності, суд доходить до переконання, що позивачем у порушення статті 81 ЦПК України не доведено заявлених позовних вимог, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, ч. 1 ст. 76, 81, ст. ст. 258, 259, ст. ст. 264 - 265 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 203, 215, 1046, 1047, 1049 ЦК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, третя особа на боці відповідача Національна комісія з питань державного регулювання у сфері ринків фінансових послуг про визнання договору грошової позики від 20 лютого 2009 року недійсним - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному суді Дніпропетровської області через Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу або безпосередньо до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в порядку, передбаченому ст.ст. 354-356 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: В. Є. Сільченко