Справа № 344/13652/15-ц

Провадження № 22-ц/4808/1418/23

Головуючий у 1 інстанції Татарінова О. А.

Суддя-доповідач Пнівчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2023 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

               головуючої                        Пнівчук О.В.

               суддів:                        Бойчука І.В.,Томин О.О.

з участю секретаря         Кузів А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах якої діє ОСОБА_2 , на рішення Івано-Франківського міського суду від 25 вересня 2023 року, в складі судді Татарінової О.А., у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна про відшкодування шкоди,

в с т а н о в и в:

       У 2015 році ОСОБА_3 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_4 , Державної судової адміністрації України, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, заподіяної злочином.

Позовні вимоги обгрунтовувала тим, що рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області, від 30.11.2010 року по справі за позовом ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування квартири, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Угрин Л.А. 11.04.2003 року, згідно якого ОСОБА_6 подарувала, а ОСОБА_1 прийняла в дар квартиру АДРЕСА_1 ; про визнання недійсним заповіту ОСОБА_6 , визнання права власності на квартиру в порядку спадкування - рішення Івано-Франківського міського суду від 27.09.2010 року скасовано та постановлено нове рішення, яким позов в інтересах недієздатної ОСОБА_5 задоволено. Суд встановив факт, що ОСОБА_6 на момент укладення договору дарування квартири не розуміла своїх дій, не керувала ними не прогнозувала наслідки їх вчинення чи не вчинення, у зв`язку з чим визнав договір недійсним. Суд визнав належними та допустимими доказами висновки двох судово-психіатричних посмертних експертиз про стан здоров`я ОСОБА_6 на момент вчинення нею договору дарування квартири.        

Тривалий час ОСОБА_1 , та її представнику необхідно було з`ясовувати чи первинні медичні документи на ОСОБА_6 , на підставі яких їй провадилась посмертна судово-психіатрична експертиза, були дійсними.

Як було з`ясовано, медична карта №07-2874 та вкладка до неї амбулаторного хворого ОСОБА_6 , на підставі яких провадилися посмертні судово-психіатричні експертизи (акти №382 та № 292) видані Івано-Франківською обласною лікарнею радянсько-партійного активу. Вкладка до медичної карти амбулаторного хворого ОСОБА_7 містить записи за 2000-2003 роки про те, що ОСОБА_6 страждала психіатричними захворюваннями. Однак неіснуюча в 2000-2003 роках Івано-Франківська лікарня не могла вести первинну медичну документацію на хвору ОСОБА_6 , а тому так звана вкладка №07-2874 до медичної карти №07-2874 амбулаторного хворого ОСОБА_6 є підробленими невстановленими особами первинними медичними документами на ОСОБА_8 . На підставі зазначених документів проведено дві посмертні судово-психіатричні експертизи стану здоров`я ОСОБА_6 , за результатами яких судом апеляційної інстанції в основу рішення покладено наслідки злочинних діянь сім`ї ОСОБА_9 , з метою заволодіння квартирою, якою на праві власності володіла ОСОБА_1 .

З метою, щоби довести, що в справі № 22-ц-6119/2010 року апеляційним судом Івано-Франківської області скоєно злочин, в кінці 2014 року прокурору міста Івано-Франківська було подано представником ОСОБА_1 повідомлення про скоєння кримінально-караного правопорушення, яке прокурором надіслано за підслідністю в Івано-Франківський МВ УМВС в Івано-Франківській області та 01.01.2015 року внесено в ЄРДР за №12015090010000016. Слідством встановлено, що з 1989 року Івано-Франківської лікарні радянсько-партійного активу в м. Івано-Франківську не існує, а відтак вкладка №07-2874 до медичної карти №07-2874 амбулаторного хворого ОСОБА_6 є підробкою, медична карта №07-2874 на ОСОБА_8 протягом 2003-2008 років не могла бути виданою з архіву Івано-Франківської лікарні радянсько-партійного активу. В результаті досудових слідчих дій ОСОБА_1 отримала статус потерпілої. Таким чином ОСОБА_1 отримала  право як потерпіла на відповідний позов до  держави про відшкодування майнової шкоди з підстави скоєння щодо неї злочину відповідно до ст. 1177 ЦК України.

Позивачка, посилаючись на зазначені обставини, вважає що їй заподіяно прямої майнової шкоди, так і непрямої - збитків втраченої вигоди, ці види шкоди підлягають повному відшкодуванню в цінах на момент постановлення судом рішення.

Розмір заподіяної ОСОБА_1 шкоди становить 1 276 300 грн., збитки (шкода) втраченої вигоди з 01.12.2010 року по 01.08.2015 року становить 4 544 960 грн.

Представник позивачки ОСОБА_2 11.09.2022 року та 22.02.2023 року подав заяви про часткові зміни підстав позову.

В обґрунтування вимог позову зазначив, що саме по собі визнання судом недійсним правочину щодо нерухомого майна не припиняє право власності на нерухоме майно, отримане на виконання вказаного правочину, бо для повернення майна отриманого у власність за таким правочином обов`язково необхідне витребування майна з чужого незаконного володіння. Вважає, що право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_2 не припинено будь-яким судовим рішенням.

30.11.2010 року  апеляційним судом Івано-Франківської області  постановлено визнати недійсним договір дарування квартири, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Угрин Л.А. 11.04. 2003 року, згідно з яким ОСОБА_6 подарувала, а ОСОБА_1 прийняла в дар квартиру АДРЕСА_1 ; визнано за ОСОБА_5 право власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_6 на квартиру АДРЕСА_1 . Однак названа постанова не є ефективним судовим рішенням яким захищено право, якщо воно було порушено, оскільки суд не витребував квартиру з чужого незаконного володіння та не передав її у власність у законне володіння власника, а ОСОБА_1 з вказаної квартири судовим рішенням не виселена.

Представник позивачки просив стягнути в користь ОСОБА_1 з держави Україна 75000 доларів США на відшкодування прямої шкоди, у розмірі ціни квартири, та 58 000 доларів США заподіяної непрямої шкоди (втраченої вигоди з 09.11.2006 року по 300 доларів США за кожен місяць за здачу в оренду квартири) заподіяної ОСОБА_1 особами, що виконують функції держави.

Ухвалою Івано-Франківського міського від 19.04.2023 року за клопотанням позивача  замінено у справі первісних відповідачів – Державну судову адміністрацію України, Державну казначейську службу України на належного відповідача - Державу Україна.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 25 вересня 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави Україна про відшкодування шкоди відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду представник ОСОБА_1 – ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апелянт зазначив, що рішенням Івано-Франківського міського суду в 2006 році, яке у 2007 році скасоване в касаційному порядку, було ухвалено: визнати недійсним договір дарування квартири посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Угрин Л.А. 11 квітня 2003 року, зареєстрований в реєстрі за №Д-239, згідно з яким ОСОБА_6 подарувала, а ОСОБА_1 прийняла в дар квартиру АДРЕСА_1 , визнано за ОСОБА_5 право власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_6 на квартиру АДРЕСА_1 .

Однак, вищезазначена квартира вже була речовим правом ОСОБА_1 , оскільки була зареєстрована з 03.07.2003 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Зазначив, на даний час не існує жодного судового рішення стосовно позбавлення речового права ОСОБА_1 .

Вважає, що однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду яке набрало законної сили щодо права власності на це майно.

Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням, що передбачає внесення відповідного запису до Державно реєстру речових прав на нерухоме майно, а тому лише у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові.

Представник апелянтки зазначив, що жодного рішення про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 не постановлялося, тим самим законним і єдиним власником квартири АДРЕСА_1 до цього часу є ОСОБА_1 .

Представник апелянта вважає необґрунтованим висновок суду про визнання за ОСОБА_5 право власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_6 на квартиру АДРЕСА_1 , оскільки на день смерті ОСОБА_6 не була власником квартири АДРЕСА_1 , дана квартира із власності ОСОБА_1 досі не витребувана. Крім того, у рішенні також відсутня вказівка про виселення з названої квартири ОСОБА_1 та її дочки.

Зазначив, що суд І інстанції протиправно не погодився, що судове рішення 2006 року було завідомо невиконуваним за резолютивною його частиною, а саме визнати недійсним договір дарування квартири посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Угрин Л.А. 11 квітня 2003 року, зареєстрований в реєстрі за №Д-239, згідно з яким ОСОБА_6 подарувала, а ОСОБА_1 прийняла в дар квартиру АДРЕСА_1 , визнати за ОСОБА_5 право власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_6 на квартиру АДРЕСА_1 , хоч після цього й було рішення 2010 року з точно такою ж резолютивною частиною, при цьому суд І інстанції не звернув уваги, що рішення 2006 року в касаційній інстанції скасоване як таке, що не могло бути прийняте на позов ОСОБА_5 , яка була недієздатною.

Крім того, судом першої інстанції не обгрунтовано на яких правових підставах речове право на квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_1 восени 2006 року втратила, а недієздатна з 2001 року ОСОБА_5 восени 2006 року законно набула, не наведено також на яких правових підставах в грудні 2006 року з квартири ОСОБА_1 та її тоді неповнолітню дочку було виселено.

Представник апелянтки вважає, що визнаючи недійсним договір дарування квартири посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Угрин Л.А. 11 квітня 2003 року, згідно з яким ОСОБА_6 подарувала, а ОСОБА_1 прийняла в дар квартиру АДРЕСА_1 та визнаючи за ОСОБА_5 право власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_6 на вказану квартиру жодним чином не зачепило речові права ОСОБА_1 , оскільки суд не витребував дану квартиру з незаконного володіння ОСОБА_1 , що означає, що такі судові рішення є протиправні та не виконувані.

Зазначив, що судом першої інстанції так і не встановлено, що у ОСОБА_1 залишився єдиний засіб доступного правового захисту: відшкодувати за рахунок держави майнові збитки та втрачену вигоду.

Представник апелянта просив рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити позов ОСОБА_1 про відшкодування за рахунок держави майнових збитків, що становлять ринкову ціну квартири АДРЕСА_1 та втраченої вигоди з січня 2007 року - дохід від експлуатації квартири, яка суб`єктами, що виконують функції держави украдена, задля чого призначити у справі (з оплатою за рахунок держави) судову експертизу.

У відзиві на апеляційну скаргу представник Міністерства юстиції України заперечив доводи апеляційної скарги та вказала, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням вимог норм матеріального та процесуального права.

Зазначила, що звертаючись до суду із вимогами про відшкодування за рахунок держави майнової шкоди, завданої неправомірними, на думку позивача, рішеннями судів та діями суддів, позивачем не вказано, якими діями чи бездіяльністю Міністерства юстиції України, яке позивачем визначено як державний орган, що повинен представляти інтереси відповідача – Держави Україна, завдано такої шкоди, а також причинно-наслідкового зв?язку між його діями (бездіяльністю) та шкодою.

Вважає, що позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України). Державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представника (частина четверта статті 58 ЦПК України).

У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зазвичай орган, діями якого завдано шкоду.

Відсутність відповідних повноважень та компетенції Міністерства юстиції України свідчать про те, що воно не може брати участь у даній справі як представник Держави Україна.

Позивач, стверджуючи, що Міністерство юстиції є належним представником держави у даній справі, не визначає, яким саме Законом України або іншим нормативно-правовим актом передбачено компетенцію Міністерства юстиції України діяти від імені Держави Україна у справах про відшкодування шкоди, завданої неправомірними, на його думку, рішеннями судів та діями суддів.

Вважає, що Міністерство юстиції України в даній справі не наділене повноваженнями та компетенцією представляти Державу Україна, і є залученим лише формально. Міністерство юстиції України позбавлене об`єктивної можливості надавати пояснення по суті справи, подавати докази в спростування позиції позивача, оскільки не являється суб`єктом спірних правовідносин. Таким чином відбувається грубе порушення принципу змагальності сторін, який відповідно до ст. 129 Конституції України, нарівні зі свободою в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, є одним з основних засад судочинства.

Також до компетенції Міністерства юстиції України не входять питання, пов`язані із організацією діяльності судової системи України, Міністерство юстиції України не наділене повноваженнями здійснювати нагляд за діяльністю судді при відправленні ним правосуддя, оскільки такі дії забороняються відповідно до ст. 126 Конституції України.

На підставі наведено вважає рішення суду законним та обґрунтованим, просила залишити його без змін.

ОСОБА_4  у відзивіна апеляційну скаргу просила рішення суду залишити без змін , а апеляційну скаргу без задоволення.

Зазначила, що апеляційна скарга не містить посилання які саме норми матеріального та процесуального права порушено судом першої інстанції.

Визнання договору недійсним є підставою для скасування права власності у набувача за цим договором, так як останній укладений з порушеннями, таке рішення є виконуваним та не передбачає неоднозначного тлумачення.

Кримінальне провадження, на яке посилається апелянт, закрито на підставі п.2ч.1 ст. 284 КПК України, тобто за відсутністю складу кримінального правопорушення у діях осіб.

Таким чином, суб`єкти перераховані в апеляційній скарзі діяли в межах своїх повноважень.

У судовому засіданні апеляційного суду, представник апелянта ОСОБА_1 – ОСОБА_2 підтримав доводи апеляційної скарги з наведених у ній мотивів.

Представник ОСОБА_4 - ОСОБА_10 у судовому засіданні заперечив вимоги апеляційної скарги посилаючись на обґрунтованість висновків суду першої інстанції.

Представник відповідача Міністерства юстиції України у судове засідання не з`явився, надіслав на адресу суду заяву в якій просив здійснювати розгляд справи у його відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянтки ОСОБА_2 , представника ОСОБА_4 – ОСОБА_10 , перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги з наступних підстав.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду відповідає.

Постановляючи рішення про відмову у задоволенні позову про відшкодування шкоди, суд виходив із того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження завдання шкоди неправомірними діями органів державної влади та причинного зв`язку між ними.

З таким висновком погоджується колегія суддів з огляду на наступне.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Однією з засад судочинства, регламентованих п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами ч. 1,2 ст. 12 ЦК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч.ч. 1,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Тягар доведення обґрунтованості вимог позову за загальними правилами процесуального закону покладається саме на позивача, а не реалізовується у спосіб спростування доводів пред`явлених вимог стороною відповідача, як беззаперечних. Якщо позивач, розпоряджаючись своїми правами на власний розсуд, доведе суду обґрунтованість пред`явлених вимог, то у випадку їх неспростування стороною відповідача у спосіб, визначений законом, такі вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно Івано-Франківського ОБТІ від 03.07.2003 року зареєстровано право приватної власності ОСОБА_1 на підставі договору дарування Д-239 від 11.04.2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Угрин Л.А. в розмірі частки 1/1 на трьохкімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_3 (т.1 а.с.244). 

Згідно акту № 282 амбулаторної посмертної судово-психіатричної експертизи, ОСОБА_6 , що народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 і померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , хворіла хронічним стійким розладом психіки у вигляді атеросклеротичної судинної деменції. Зазначене захворювання позбавляло підекспертну ОСОБА_6 , здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними, як на період часу підписання заповіту 14 березня 2000 року так і на період часу дарування квартири 11 квітня 2003 року (т.1 а.с.16-17).     

Відповідно до копії витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно Івано-Франківського ОБТІ 09.11.2006 року за ОСОБА_5 на підставі рішення суду від 14.07.2006 року (справа №2-117/2006 року)  зареєстровано право приватної власності на трьохкімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_3 (т.1, а.с.26). 

З акту №292 амбулаторної посмертної судово-психіатричної експертизи на досліджувану ОСОБА_6 , 1927 року народження, проведеною  Комунальним закладом «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» від 15.04.2010 року, встановлено, що  ОСОБА_6 хворіла стійким хронічним психічним розладом у формі розладу особи і поведінки внаслідок органічного ураження головного мозку (гіпертонічна хвороба, цукровий діабет, атеросклероз), з наростаючим дементним синдромом і не могла на час підписання заповіту, посвідченого 14.03.2000 року та договору дарування квартири посвідченого 11.04.2003 року розуміти значення своїх дій та керувати ними (т.1 а.с.18-23).

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 27.09.2010 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 , ОСОБА_4 до ОСОБА_11 , ОСОБА_1 про визнання недійсним заповіту, визнання недійсним правочину і визнання права власності на спадкове майно відмовлено (т.1 а.с.159-162).

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області від 30.11.2010 року рішення Івано-Франківського міського суду від 27 вересня 2010 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Визнано недійсним заповіт, складений 14 березня 2000 року і посвідчений державним нотаріусом першої Івано-Франківської державної контори Стецьків М.І., згідно з яким ОСОБА_6 заповіла все належне їй майно ОСОБА_11 . Визнано недійсним договір дарування квартири, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Угрин Л.А. 11 квітня 2003 року, зареєстрований в реєстрі за №Д-239, згідно з яким ОСОБА_6 подарувала, а ОСОБА_1 прийняла в дар квартиру АДРЕСА_4 . Визнано за ОСОБА_5 право власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_6 на квартиру АДРЕСА_4 (т.1 а.с.24-25).

Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27.04.2011 року рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області від 30.11.2010 року залишено без змін (т.1 а.с.167-168)

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_1 від 25.03.2013 року (т.1 а.с.27).

Встановлено, що ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до обласного комунального підприємства «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації», державного нотаріуса Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори Дмитрук С.Д., Реєстраційної служби Івано-Франківського міського управління юстиції Івано-Франківської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – ОСОБА_12 , ОСОБА_4 , у якому з урахуванням уточнених позовних вимог представник позивача просив суд визнати протиправними дії обласного комунального підприємства «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації» здійснені в 2006 році щодо державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 ; визнати протиправними дії державного нотаріуса Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори Дмитрук С.Д. щодо видачі у порядку спадкування свідоцтва про право власності на вказану квартиру ОСОБА_4 , здійснення державної реєстрації права власності за ОСОБА_4 , скасувати рішення за 2013 рік про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 ; зобов`язати Реєстраційну службу Івано-Франківського міського управління юстиції внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про скасування державної реєстрації за 2006 рік права власності за ОСОБА_5 житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 та про скасування державної реєстрації за 2013 рік права власності за ОСОБА_4 житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 . 

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13.11.2014 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено (т.1 а.с.140-149).

01.01.2015 року слідчим відділення розслідування злочинів у сфері господарської діяльності СВ Івано-Франківського МВ УМВС України в області Брич І.В. складено повідомлення потерпілому у кримінальному провадженні ОСОБА_1 про прийняття заяви та початок досудового розслідування внесеного до ЄРДР за №12015090010000016 від 01.01.2015 року  (т.1 а.с.13).

Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 28.05.2015 року, на підставі свідоцтва про право на спадщину, за законом, виданого 31.10.2013 року державним нотаріусом Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори Дмитрук С.Д. за ОСОБА_4 31.10.2013 року зареєстровано право приватної власності в розмірі часток 1/1 на трьохкімнатну квартиру, загальною площею 84 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 (т.1, а.с.28-29).    

З листа т.в.о. головного лікаря МДКЛ Вітовської Л. від 10.08.2015 року на запит слідчого Івано-Франківського МВ УМВС щодо надання інформації про обласну лікарню радянсько-партійного активу встановлено, що в дитячій лікарні немає даних про те, з якого часу створена Івано-Франківська обласна лікарня радянсько-партійного активу четвертого ГУ МОЗ УРСР; відповідно до записів в трудових книжках колишніх працівників ОЛК видно, що Івано-Франківська обласна лікарня радянсько-партійного активу четвертого ГУ МОЗ УРСР перейменована на обласну лікарню №2 рішенням Івано-Франківського облвиконкому від 15.08.1989 р. за №127; наказом Івано-Франківського обласного відділу охорони здоров`я від 02.08.1990р. №68 «Про реорганізацію обласної лікарні №2 в дитячу міську лікарню на 150 ліжок» з 15.08.1990р. створено дитячу міську лікарню і передано архів; Івано-Франківській міській дитячій клінічній лікарні надано статус лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я, юридичної особи, яка має окремий баланс, свою печатку, штамп та розрахункові рахунки в банку. Лікарня перебуває в безпосередньому підпорядкуванні Івано-Франківській центральній міській клінічній лікарні; медична карта амбулаторного хворого ОСОБА_6 1927р.н. не збереглася (т.1 а.с.15).

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 12.10.2015 року постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13.11.2014 року  у справі №809/1722/14 залишено без змін (т.1 а.с.150-158).

З листа заступника начальника ГУНП в Івано-Франківській області Генсіровського Т.В. від 26.11.2015 №8/1141 на запит суду, встановлено, що кримінальне провадження №12015090010000016, розпочате 01.01.2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.358 КК України, 31.07.2015 року закрито на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України (т.1 а.с.201). 

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 09.12.2021 року в позові ОСОБА_1 до Івано-Франківської обласної державної психіатричної лікарні № 1, Комунального некомерційного підприємства «Прикарпатський обласний клінічний центр психічного здоров`я Івано-Франківської обласної ради», Львівської обласної державної клінічної психіатричної лікарні про визнання незаконними та недійсними записів лікаря-психіатра Івано-Франківської обласної державної психіатричної лікарні № 1 Шевціва Р.Б. в амбулаторну карточку ОСОБА_6 про її психічне захворювання, визнання незаконним та недійсним акт посмертної судово-психіатричної експертизи № 282 від 01.08.2005 року, визнання незаконним та недійсним акту посмертної судово-психіатричної експертизи від 15.04.2010 року відмовлено (т.1 а.с.210-224).

Позивач, пред`являючи позов про стягнення з держави Україна матеріальної шкоди, посилалася на те, що така заподіяна ОСОБА_1 неправомірними діями осіб, що виконують функції держави.

Відповідно до статті 16 ЦК України  кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, за наявності вини.

Статтею 1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 ЦК України).

Підставою для застосування цивільно-правової відповідальності відповідно до статті 1166 ЦК України є наявність в діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених статтями 1173, 1174 ЦК України, є заподіяна шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між ними.

Відповідно до ч.1 ст.1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції правильно зазначив про те, що стороною позивача не доведено те, що вкладка № НОМЕР_2 до медичної карти №07-2874 амбулаторного хворого ОСОБА_6 на підставі яких проведені дві посмертні судово-психіатричні експертизи стану здоров`я ОСОБА_6 є підробленими первинними медичними документами.

Також не знайшли свого підтвердження доводи позивачки щодо неправомірних дій обласного комунального підприємства «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації» щодо державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 .

Крім того, 31.07.2015 року кримінальне провадження №12015090010000016 від 01.01.2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.358 КК України, закрито на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України, за відсутністю в діях складу злочину.

Таким чином, обставини, на які посилався позивач, обґрунтовуючи вимоги про заподіяння шкоди не знайшли свого підтвердження, а відтак суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову  ОСОБА_1 за необгрунтованістю.

Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що ОСОБА_1 фактично не погоджується з рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області від 30.11.2010 року, яким визнано недійсним заповіт, складений 14 березня 2000 року і посвідчений державним нотаріусом першої Івано-Франківської державної контори Стецьків М.І., згідно з яким ОСОБА_6 заповіла все належне їй майно ОСОБА_11 ; визнано недійсним договір дарування квартири, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Угрин Л.А. 11 квітня 2003 року, зареєстрований в реєстрі за №Д-239, згідно з яким ОСОБА_6 подарувала, а ОСОБА_1 прийняла в дар квартиру АДРЕСА_4 . Визнано за ОСОБА_5 право власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_6 на квартиру АДРЕСА_4 .

Однак вказане рішення було предметом касаційного розгляду, та ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27.04.2011 року залишено без змін.

З огляду на те, що рішенням суду за ОСОБА_5 визнано право власності на квартиру АДРЕСА_4 у порядку спадкування після смерті ОСОБА_6 , то доводи апелянта про те, що єдиним власником даної квартири є ОСОБА_1 , оскільки рішення про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 не постановлялося, є безпідставними.

Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 була виселена із спірної квартири.

Таким чином посилання апелянта на викрадення та рейдерське захоплення у ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_4 суб`єктами, що виконують функції держави є надуманими та не підтверджені будь-якими доказами.

Колегія суддів вважає необґрунтованим посилання в апеляційній скарзі щодо необхідності призначення в апеляційній інстанції судової експертизи на предмет визначення ринкової вартості квартири та втраченої вигоди – доходу від експлуатації квартири, які складають майнову шкоду, заподіяну позивачці.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою суду першої інстанції від 06 липня 2023 року відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про призначення у справі та проведення за рахунок відповідача судової експертизи для визначення ринкової вартості квартири АДРЕСА_4 та втраченої вигоди внаслідок невикористання у спосіб здачі в оренду зазначеної квартири.

Судом встановлено, що позивачем не вживалися заходи щодо самостійного отримання відповідного експертного дослідження, а призначення такої експертизи, згідно ст.105 ЦПК України у дані й справі не є обов`язковим.

Крім того, позивач пред`являючи позов просила стягнути з відповідача 75000 доларів США на відшкодування прямої шкоди, у розмірі ціни квартири, та 58 000 доларів США заподіяної непрямої шкоди (втраченої вигоди з 09.11.2006 року по 300 доларів США за кожен місяць за здачу в оренду квартири).

Відповідач, заперечуючи позов, посилався на відсутність правових підстав для відшкодування шкоди ОСОБА_1 , а не щодо невірного визначення вартості квартири та втраченої на думку позивача, вигоди.

Відтак, колегія суддів вважає доводи скарги щодо необхідності призначення в апеляційній інстанції судової експертизи без належного його обґрунтування (без зазначення питань, які слід поставити на вирішення експертизи та визначення експертної установи, якій слід доручити проведення експертизи) ) такими, що спрямовані на затягування розгляду справи.

Отже даючи оцінку зібраним доказам по справі у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду – без зміни.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-383, 389, 390 ЦПК України, суд        

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 залишити без задоволення, рішення Івано-Франківського міського суду від 25 вересня 2023 – без зміни.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст постанови складено 22 грудня 2023 року.

Головуюча                        О.В. Пнівчук

Судді:                        І.В. Бойчук

                       О.О.Томин