Справа №591/4670/22 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1

Номер провадження 11-кп/816/1510/23 Суддя-доповідач - ОСОБА_2

Категорія - Умисне тяжке тілесне ушкодження

УХВАЛА

Іменем України

13 грудня 2023 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:

судді-доповідача - ОСОБА_2 ,

суддів -  ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми кримінальне провадження № 591/4670/22 за апеляційними скаргами захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 24.10.2023 про продовження обвинуваченим ОСОБА_8 та ОСОБА_9 строку тримання під вартою,

установила:

У поданих апеляційних скаргах:

- захисник обвинуваченого ОСОБА_10 – адвокат ОСОБА_11 просить скасувати ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою та постановити нову ухвалу, якою обрати обвинуваченому запобіжний захід у виді домашнього арешту, оскільки прокурором не надані суду докази на підтвердження обґрунтованості підозри, існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК, а також не доведено, що неможливо застосувати до ОСОБА_10 інші запобіжні заходи. Судом також не ураховано, що ОСОБА_10 страждає на тяжку хворобу і йому не надається необхідна медична допомога, має на утриманні малолітню дитину;

- захисник обвинуваченого ОСОБА_12 – адвокат ОСОБА_13 просить скасувати ухвалу суду та постановити нову ухвалу про обрання ОСОБА_12 запобіжного заходу у виді домашнього арешту, оскільки стороною обвинувачення не надано доказів про недостатність застосування ОСОБА_12 іншого більш м`якого запобіжного заходу. У кримінальному провадженні проведені всі слідчі дії, спрямовані на збирання доказів, які перебувають у розпорядженні сторони обвинувачення, тому ОСОБА_12 жодним чином не зможе вплинути на результати судового розгляду, причетність ОСОБА_12 до інкримінованого йому правопорушення ґрунтується виключно на припущеннях, а досить тривале тримання його під вартою порушує права та несе негативні наслідки.

В Зарічному районному суді м. Суми знаходиться кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_12 за ч. 2 ст. 121, ч. 4 ст. 185 КК і ОСОБА_10 за ч. 2 ст. 121 КК, судовий розгляд якого по суті пред`явленого обвинувачення не завершений до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою, тому прокурором було подане клопотання про продовження обвинуваченим ОСОБА_12 та ОСОБА_10 строку тримання під вартою у зв`язку з наявними ризиками, передбаченими п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК.

Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 24.10.2023 обвинуваченим ОСОБА_12 та ОСОБА_10 продовжений запобіжний захід у виді тримання під вартою до 22.12.2023 включно. Своє рішення суд першої інстанції умотивував наявністю ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК.

Будучи належним чином повідомленими про час, день і місце апеляційного розгляду, учасники кримінального провадження в судове засідання не з`явились, від прокурора ОСОБА_14 та захисників ОСОБА_15 і ОСОБА_16 надійшли письмові заяви про розгляд кримінального провадження за їх відсутності, від обвинувачених ОСОБА_10 та ОСОБА_12 клопотання про розгляд апеляційних скарг за їх участю не надходили, тому колегія суддів вважає за можливе здійснити апеляційний розгляд кримінального провадження без участі сторін, що не суперечить вимогам кримінального закону та узгоджується із ч. 4 ст. 422-1 КПК.

Вислухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого судового рішення, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданих апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що вказані вище апеляційні скарги задоволенню не підлягають з таких підстав.

Зокрема, завданнями кримінального провадження, крім іншого, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК).

Згідно ст. 177 КПК підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч. 1 цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.

Відповідно ч. 1-2 ст. 331 КПК, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого; вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Конституційний Суд України неодноразово вказував на те, що право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які визначено в законі (абз. 6 пп. 3.3 п. 3 мотивувальної частини Рішення від 11.10.2011 № 10-рп/2011). Обмеження конституційного права на свободу та особисту недоторканність має здійснюватися з дотриманням конституційних гарантій захисту прав і свобод людини та громадянина.

ОСОБА_10 та ОСОБА_12 обвинувачуються у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, за яке законом України про кримінальну відповідальність передбачене покарання у виді позбавлення волі строком до 10 років, існують реальні ризики того, що останні можуть переховуватися від суду з метою уникнути відповідальності за кримінальні правопорушення, у вчиненні якого вони обвинувачуються, незаконно впливати на потерпілу та свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення, і застосування до них більш м`якого запобіжного заходу є недостатнім для запобігання визначеним в ухвалі суду ризикам.

Оскільки ОСОБА_10 та ОСОБА_12 згідно ч. 2 ст. 42 КПК мають у кримінальному провадженні процесуальний статус обвинуваченого (обвинувальний акт щодо них переданий до суду) і обґрунтованість вказаного вище пред`явленого обвинувачення може бути вирішена виключно при ухваленні судом першої інстанції вироку, тому колегія суддів не уповноважена надавати оцінку доказам як сторони захисту, так і сторони обвинувачення, не має права вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність цього обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування органом державного обвинувачення чи судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність, і може вирішувати тільки питання щодо наявності (чи відсутності) передбачених ч. 1 ст. 177 КПК ризиків та необхідності (доцільності) тримання під вартою обвинуваченого для їх запобігання.

Зокрема, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м`якими запобіжними заходами, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин кримінального правопорушення та обвинуваченої особи (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв`язків, постійного місця роботи, утриманців тощо), її поведінки під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади), під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв`язків тощо), а ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству. При цьому КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

Врахування тяжкості кримінального правопорушення також має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за вчинений злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилитися від суду та іншим чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні, що узгоджується з правовою позицією ЄСПЛ, згідно якої «небезпека ризику переховування від суду може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з інформацією про матеріальний, соціальний стан особи та ін.».

Так, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних із характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування (рішення ЄСПЛ у справі «Бекчиєв проти Молдови», §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти (рішення у справах «Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини»). При цьому тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту, тобто «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів» (справа ЄСПЛ «Ілійков проти Болгарії», № 33977/96, від 26.07.2001).

Вирішуючи питання про обґрунтованість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_10 та ОСОБА_12 , колегія суддів враховує і наявність об`єктивної потреби у цьому, зважаючи на всі обставини, що свідчать «за» і «проти» наявності справжнього публічного інтересу, який з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, а згідно положень ст. 5 Конвенції та судової практики ЄСПЛ обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою; суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів; забезпечення стандартів вимагає від національного суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства; право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що обвинувачені ОСОБА_10 та ОСОБА_12 можуть переховуватись від суду і цей ризик не зменшився, зважаючи на тяжкість покарання, яке загрожує останнім у разі визнання їх винуватими у вчиненні інкримінованих їм правопорушень, характер та ступінь суспільної небезпечності кримінальних правопорушень, конкретні обставини провадження.

Беручи до уваги зазначене, колегія суддів вважає, що наявні підстави вважати, що ризик переховування від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності, не зменшився і є актуальним.

При встановленні ризику впливу на свідків та потерпілих, слід враховувати встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками та потерпілою у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК).

Згідно з ч. 4 ст. 95 КПК суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового розгляду, або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, а тому ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від зазначених осіб та дослідження їх судом.

Враховуючи те, що обвинувачені є раніше неодноразово судимими особами, не мають постійних джерел доходів і засобів існування, як і офіційних міцних соціальних зв`язків, що в сукупності з тяжкістю покарання, яке їм загрожує, обґрунтованим є і ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК.

Доводи сторін захисту про необхідність застосування до обвинувачених ОСОБА_10 та ОСОБА_12 запобіжних заходів, не пов`язаних із триманням під вартою, на думку колегії суддів, є необґрунтованими та задоволенню не підлягають, оскільки рішення суду першої інстанції належним чином умотивоване, матеріали кримінального провадження об`єктивно свідчать про недостатність застосування більш м`якого запобіжного заходу для запобігання наявним ризикам, які є реальними і продовжують існувати.

Колегія суддів вважає, що більш м`який запобіжний захід ніж тримання під вартою не забезпечить запобігання встановленим судом першої інстанції ризикам, що є виправданим та необхідним елементом з огляду на інші обставини і визначає потребу в подальшому триманні обвинувачених ОСОБА_10 та ОСОБА_12 під вартою.

Що стосується доводів захисника ОСОБА_15 стосовно проблем зі здоров`ям його підзахисного, то вони не заслуговують на увагу, оскільки не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду кримінального провадження. Зокрема, у матеріалах справи відсутні відповідні медичні документи про наявність захворювань, які унеможливлюють знаходження особи під вартою, або щодо неможливості надання необхідно медичної допомоги.

З аналогічних підстав не підлягають задоволенню і доводи апеляційної скарги  захисника ОСОБА_15 про наявність у обвинуваченого ОСОБА_17 малолітньої дитини, яку останній утримує.

Твердження сторони захисту про відсутність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК, також є необґрунтованими і задоволенню не підлягають, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та наведеним вище доказам.

Таким чином, оскаржувана ухвала суду є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, внаслідок чого вона підлягає залишенню без змін, а апеляційні скарги захисників – без задоволення.

Керуючись ст. 404, 405, 407, 418, 419 і 422-1 КПК України,

постановила:

Ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 24.10.2023 відносно ОСОБА_18 та ОСОБА_19 залишити без змін, а апеляційні скарги їх захисників ОСОБА_7 і ОСОБА_6 на цю ухвалу – без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2                         ОСОБА_3                          ОСОБА_4