АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2018 року м. Київ

Справа № 22-1697 Головуючий у судді 1-ї інстанції - Комаревцева Л.В.

Унікальний № 753/22435/16-ц Доповідач - Гаращенко Д.Р.

Апеляційний суд міста Києва. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ у складі:

головуючого Гаращенка Д.Р.

суддів Невідомої Т.О., Пікуль А.А.

при секретарі Телятник І.М.

розглянувши у судовому засіданні справу, за апеляційною ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 21 листопада 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ГречанаРуслана Тарасівна про визнання договору дарування недійсним,

ВСТАНОВИЛА:

5 грудня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гречана Руслана Тарасівна про визнання договору дарування недійсним.

В позові просив суд визнати недійсним договір дарування належної на праві власності відповідачу ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1 від 16.05.2016 року, його сестрі ОСОБА_3

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 08.08.2012 року між позивачем та ОСОБА_2 було укладено договір позики, за яким ОСОБА_2 отримав від позивача грошові кошти у сумі 390 000 грн. 00 коп., що на день укладення договору позики за курсом Національного банку України становило еквівалент у 48 750,00 доларів США, з умовою повернення на першу вимогу позивача протягом десяти днів.

28.08.2012 року між позивачем та ОСОБА_2 було укладено договір позики, що підтверджується розпискою, на підставі якого ОСОБА_2 отримав у позивача у борг грошові кошти у сумі 60 000,00 доларів США, що на день укладення договору позики за курсом Національного банку України становило еквівалент у 486 000 грн. 00 коп., з зобов'язаням повернути гроші до 01.03.2012 року.

Умови договорів позики ОСОБА_2 належним чином не виконав, у зв'язку з чим позивач звернувся з відповідними позовами до суду.

По даним справам на час ухвалення рішення вже були ухвалені рішення про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за розписками від 02.08.2012 року та від 28.02.2012 року.

Позивач зазначає, що відповідач ОСОБА_2 з метою ухилення від виконання боргових зобов'язань відчужив належну йому на праві власності квартиру.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 21 листопада 2017 року позов про визнання договору дарування недійсним залишено без задоволення.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на його незаконність, необгрунтованість, не повне з'ясування обставин судом першої інстанції, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове про суті позовних вимог яким визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 16.05.2016 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

В обґрунтування заявлених апеляційних вимог апелянт зазначив, що суд першої інстанції не правильновстановив предмет доказування у справі, залишив поза увагою істотні обставини справи у їх сукупності, на які дійсно наполягав позивач, в результаті чого не з'ясував усі істотні обставини, що мають значення для справи.

Апелянт вважає, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що відповідач як недобросовісний боржник, з метою виведення такого майна з-під ймовірного стягнення, вирішив його відчужити. Оспорюваний договір відчуження юридичного наміру не переслідував, та відповідно до ст. 234 ЦК України є фіктивним.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції не розглядав питання, чи спрямований оспорюваний правочин на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені, оскільки виявив, що на момент укладення спірного договору дарування рішень суду про стягнення коштів з ОСОБА_2, які набрали законної сили, ще не було.

Вказані рішення були ухвалені лише після укладення оспорюваного договору і це стало вирішальним критерієм для відмови у позові.

Апелянт звернув увагу на те, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, оскільки протиправно звузив юридичну сторону справи до питання, чи набуло законної сили на момент укладення договору дарування певне рішення проти ОСОБА_2

В судовому засіданні представник апелянта підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_2 проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, та просила її відхилити. Просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідач ОСОБА_3, та третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гречана Р.Т., в судове засідання не з'явилися, були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справ, належним чином повідомлених про дату, час, і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Відповідно до п. 3 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Підпунктом 8) п. 1 Розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017) установлено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного.

Судом першої інстанції було вірно встановлено, що 08.08.2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, що підверджується відповідною розпискою, згідно яким позивач передав ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 390 000 грн. 00 коп., що на день укладення договору позики за курсом Національного банку України становило еквівалент у 48 750,00 доларів США, а відповідач зобов'язувався повернути зазначені кошти на першу вимогу позивача протягом десяти днів ( а.с. 10).

28.08.2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, що підтверджується відповідною розпискою, згідно з яким позивач передав ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 60 000,00 доларів США, що на день укладення договору позики за курсом Національного банку України становило еквівалент у 486 000 грн. 00 коп., а відповідач зобов'язувався повернути зазначені кошти до 01.03.2012 року.

ОСОБА_2 зобов'язання за вказаним договором не виконав, грошових коштів за позикою не повернув.

Судом першої інстанції було встановлено, що заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 29.06.2016 року, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 було стягнуто 390 000,00 грн. боргу та 3 900,00 грн. судового збору.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 26.12.2016 року, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 було стягнуто заборгованість за договором позики у розмірі 60 000 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ сумі у розмірі 1 634 031,48 грн., а також судовий збір у розмірі 6 890 грн.

16.05.2016 року ОСОБА_2 відчужив, належну йому квартиру АДРЕСА_1 свої сестрі ОСОБА_3 на підставі договору дарування посвідченого Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гречаною Р.Т.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів того, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки вчинення цього правочину.

Суд посилався на те, що позивач не був стороною оспорюваного договору дарування, під час розгляду цивільних справ про стягнення боргу за договорами позики квартира №10 у будинку по вул. Срібнокільській, 3-Б в м. Києві не була предметом жодного із позовів, інформація про заборону чи накладання арешту на квартиру була відсутня, в тому числі позивачем не зазначено, яким чином його право буде відновлено шляхом визнання оспорюваного правочину недійсним.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Згідно зі статтею 717 цього Кодексу за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За змістом частини п'ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторони не вчиняють жодних дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування жодних наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань за договором; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Колегія суддів не погоджується та відхиляє доводи апелянта про те, що відповідач свідомо уникав виконання рішень судів про стягнення з нього боргу на користь позивача, оскільки на час розгляду справ спірна квартира під забороною або арештом не перебувала, також не була передана як іпотечне або заставне у забезпечення виконання зобов'язань за договорам позики.

Посилання позивача на ст. 234 ЦПК України про те, що укладений договір дарування спірної квартири між ОСОБА_2 та його сестрою ОСОБА_3 є фіктивним оскільки вчинено без наміру створення правових наслідків не відповідає дійсності, оскільки ОСОБА_2 після укладення договору знявся з реєстрації у спірній квартирі 13.09.2016 р. (а.с. 49)

За даними реєстру нерухомого майна спірна квартира зареєстрована за ОСОБА_3 в день укладення договору дарування. Також нею сплачено відповідні податки до бюджету держави за отриманий подарунок та задекларовано спірну квартиру у податковій декларації за 2016 р. (а.с. 122-128).

Оскільки на виконання договору дарування ОСОБА_2 фактично передав майно ОСОБА_3 то такий договір не може бути визнаний фіктивним, оскільки направлений на реальне настання правових наслідків, що обумовлені правочином.

Колегія суддів вважає, що апелянт не надав суду першої інстанції та колегії суддів належних доказів наявності умислу учасників спірного договору дарування на укладення фіктивного правочину.

Наявність боргових зобов'язань не впливає на волевиявлення боржника на розпорядження ним своїм майном та не обмежує його в цьому оскільки відносно майна не було застосовано будь якої заборони, в іпотеці воно не перебувало, рішення суду щодо накладення арешту на майно відповідача не приймалось.

Враховуючи викладене колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 375, 381, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 21 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складений 28 лютого 2018 року.

Головуючий

Судді