Справа № 2-а-16859/08/2270/10

 П О С Т А Н О В А

іменем України

 25 листопада 2009 року Хмельницький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого – судді Романішина В.Л.,

при секретарі Тимощуку І.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Мегаполіс» до Хмельницької міжрайонної державної податкової інспекції Хмельницької області  

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

  в с т а н о в и в :  

 ТзОВ «Торговий дім «Мегаполіс» (далі ТзОВ) звернулось до суду з адміністративним позовом до  Хмельницької МДПІ Хмельницької області  (далі МДПІ)  про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000892310/0/1933 від 27 листопада 2008 року,  яким визначене податкове зобов’язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 187 719 грн. (в тому числі за основним платежем в сумі 125 003 грн., за штрафними санкціями в сумі 62 716 грн.).  Спірне рішення прийняте відповідачем на підставі акту  №2091/230/31676573 від 17 листопада 2008 року про результати планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2006р. по 30.06.2008р.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що перевіряючими не в повній мірі досліджувалися первинні облікові документи, які фіксують факт здійснення господарських операцій, через що висновки посадових осіб МДПІ неодноразово ґрунтуються на припущеннях. Позивач не погоджується з описом обставин з приводу відображення в складі валових витрат та в складі валового доходу простроченої кредиторської заборгованості, вважаючи, що дані висновки не відповідають фактичним обставинам справи, а відповідач не вправі був відображати в акті перевірки необґрунтовані дані та суб’єктивні припущення, не маючи при цьому жодних доказів.  

Поряд з цим,    на думку позивача, висновки МДПІ з приводу нікчемності правочинів здійснених між ТзОВ та приватними підприємцями ОСОБА_1 і ОСОБА_2 не базуються на нормах чинного законодавства, так як їх нікчемність не встановлена законом, а тому вони є оспорюваними правочинами і лише суд може визнати їх недійсними.  

На думку позивача, перевірка проводилась упереджено, без вивчення повного обсягу необхідних документів, тому ТзОВ вважає, що висновки, викладені в акті є необґрунтованими, однобічними та безпідставними, а податкове повідомлення-рішення – незаконним.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просить суд задоволити їх з підстав, викладених в позові.

 Представники відповідача в судовому засіданні позов не визнали, подали письмові заперечення на позовну заяву та вказали, що оспорюване податкове повідомлення-рішення є правомірним, а висновки планової виїзної перевірки, на яких базується прийняте рішення, обґрунтованими.  Представник МДПІ зазначив, що за результатами планової виїзної перевірки встановлено порушення ТзОВ    пп.4.1.2, пп.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3, п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».  Зокрема, позивачем занижено валовий дохід за перевірений період в сумі 28527 грн. за рахунок простроченої кредиторської заборгованості за товари, які отримано товариством та не здійснено компенсацію їх вартості; завищено валові витрати, за рахунок віднесення операцій, що фактично не здійснювались в межах господарської діяльності підприємства, а саме отримання інформаційно-бухгалтерських послуг, що призвело до завищення валових витрат на загальну суму 335 242 грн.; включено витрати на придбання товарів (робіт, послуг), не понесені підприємством, які визначено в ході перевірки по даним бухгалтерського обліку, в результаті чого ТзОВ завищено валові витрати за 3 квартали 2006 року на суму 55 478 грн.; завищено валові витрати за весь період, що перевіряється в сумі 111 929 грн. за рахунок зменшення залишків товарних запасів на кінець звітних періодів, шляхом невірного розрахунку приросту балансової вартості запасів.  

Враховуючи викладене представник податкової інспекції просить в задоволенні позову відмовити повністю, так як спірне податкове повідомлення-рішення прийняте у відповідності до вимогами чинного законодавства.

 Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд визнає позов таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

 Відповідно до Свідоцтва про державну реєстрацію позивач – ТзОВ 12.09.2001 року зареєстроване в Хмельницькій районній державній адміністрації, взято на податковий облік в органах державної податкової служби 17.09.2001 року за №221800001407 та перебуває на обліку в Хмельницькій міжрайонній державній податковій інспекції.  Основним видом діяльності товариства є оптова торгівля будматеріалами.

Відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб’єктів господарювання  МДПІ проведена планова виїзна перевірка ТзОВ  з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2006р. по 30.06.2008р.  За результатами перевірки був складений акт  №2091/230/31676573 від 17 листопада 2008 року, яким встановлено порушення позивачем пп.4.1.2, пп.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3, п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Перевіряючими зроблено висновок, що на порушення п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» підприємством занижено валовий дохід за перевірений період в сумі 28 527 грн.  за рахунок не відображення в складі валового доходу простроченої кредиторської заборгованості.

Судом встановлено, що на момент перевірки у підприємства мала місце заборгованість відносно ТОВ «Агробудсервіс» на суму 5943,60 грн. та ТОВ «Будрезерв» на суму 21877,16грн.

Кредиторська заборгованість – кошти підприємства, організації або установи, які підлягають сплаті відповідним юридичним або фізичним особам. Заборгованість вважається простроченою, якщо вона не погашена в термін, встановлений договором.

 Згідно ст.264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов’язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Акти звірки взаєморозрахунків від 01.01.2007 року та додаткові угоди про перенесення термінів сплати заборгованості (вчинені при проведенні інвентаризації кредиторської заборгованості) свідчать про визнання боржниками свого боргу, а тому суд вважає, що термін позовної давності перервався і почав заново спливати з 01.01.2007 року і на день проведення перевірки не закінчився. Таким чином, оскільки у підприємства на момент перевірки була відсутня прострочена кредиторська заборгованість, то суд приходить до висновку, що посилання МДПІ щодо порушення ТзОВ п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не відповідає фактичним обставинам справи.

Чинним Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» не передбачена норма, яка б зобов’язувала платника податку зменшувати або коригувати валові витрати на суми товарів, віднесені ним до валових витрат за першою з подій (оприбуткування товару), у разі неоплати товарів у межах строку позовної давності та віднесення такої кредиторської заборгованості до валового доходу відповідно до вимог пп.4.1.6 ст.4 Закону.

 МДПІ в акті перевірки позивача прийшла до висновку, що в порушення п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3, п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»  підприємством завищено валові витрати за рахунок віднесення операцій, що фактично не здійснювались в межах господарської діяльності підприємства, а саме отримання інформаційно-бухгалтерських послуг, що призвело до завищення валових витрат на суму 335242 грн.  

Згідно ст.1 Закону господарська діяльність – це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною.

Пункт 18 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку №16 «Витрати» встановлює, що до адміністративних витрат відносяться загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, зокрема, винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські тощо).

Відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції, а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення. Первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати наступні обов’язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис та інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Виходячи з вище наведеного, будь-які витрати на консультаційні послуги, пов’язанні з веденням податкового та бухгалтерського обліку, відносяться до витрат у разі наявності належним чином оформлених первинних документів. Проаналізувавши Акти про надання послуг, а саме: Акти та специфікації до Актів підписані між приватним підприємцем ОСОБА_2 і ТзОВ   від 31.12.2006 року на суму 144 000 грн., від 31.03.2007 року на суму 80 000 грн., від 30.11.2007 року на суму 42 000 грн., від 30.06.2008 року на суму 61 000 грн. та Акти та специфікації до Актів підписані між приватним підприємцем ОСОБА_1 і ТзОВ  від 31.12.2006 року на суму 82 000 грн., від 31.03.2007 року на суму 61 000 грн., суд дійшов до висновку, що вони мають всі обов’язкові реквізити, визначені ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а отже і фіксують факт здійснення господарської операції.

 Відповідно до пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон) не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами податкового обліку.

Згідно п.5.11 ст.5 Закону установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платників податків, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Таким чином, вимоги про надання доказів про економічний ефект від отриманих від ПП ОСОБА_2 та ПП ОСОБА_1 для ТзОВ є неправомірними, оскільки надання цих відомостей не передбачено правилами ведення податкового та бухгалтерського обліку.

 Поряд з цим, як вбачається з Акту, перевіряючі мотивують нікчемність вищезгаданих договорів неспрямованістю правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, у зв’язку з тим, що контрагентом договору була пов’язана особа - ОСОБА_2, яка являлась на підприємстві одночасно головним бухгалтером.

Згідно зі ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених ч.1-3, ч.5,ч.6 ст.203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена Законом (нікчемний правочин). У цьому випадку визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена Законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених Законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст.228 Цивільного кодексу України нікчемним є правочин, який порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, незаконне заволодіння ним, і лише в цьому випадку визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

З огляду на вище вказане, суд вважає, що укладені ТзОВ правочини з приводу надання консультаційних послуг, не являються нікчемними, а лише оспорюваними (як і будь-який інший правочин), тобто їх нікчемність законом не встановлена, і вони можуть бути визнанні недійсними лише в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони. Як вбачається з матеріалів справи на даний час таке рішення суду відсутнє, а відтак дії працівників податкового органу є незаконними, оскільки їм чинним законодавством не надано право визнавати правочини недійсними, а тим більше нікчемними.

 Щодо неспрямованості даних правочинів на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, суд приходить до наступного.

Відповідно до пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг).

Згідно до пп.11.2.1 ст.11 Закону датою збільшення валових витрат вважається дата, яка припадає на податковий період, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів, або дата оприбуткування платником податків товарів, робіт, послуг.

Відповідно до п. «б» пп.11.2.3 ст.11 Закону датою збільшення валових витрат платника податку при здійсненні ним операцій з особами, які є резидентами, які сплачують цей податок за ставкою нижчою, ніж зазначена у статті 10 цього Закону, або сплачують цей податок у складі єдиного чи фіксованого податку чи є звільненими від сплати цього податку або не є його суб'єктами згідно із законодавством є дата оприбуткування платником податку товарів (а при їх імпорті - також робіт (послуг), супутніх чи допоміжних такому імпорту товарів), а для робіт (послуг), - дата їх фактичного отримання від таких осіб, незалежно від наявності їх оплати (у тому числі часткової або авансової).

Судом встановлено, що на підставі належно оформлених первинних документів (Актів та специфікацій до Актів зазначених вище) ТзОВ були включені до складу валових витрат консультаційні послуги в порядку, передбаченому п. «б» пп.11.2.3 ст.11 Закону.

 Є не обгрунтованими твердження відповідача про те, що ОСОБА_2 є пов’язаною особою. З огляду на п.1.26 ст.1 Закону пов'язана особа - особа, що відповідає будь-якій з ознак: юридична особа, яка здійснює контроль над платником податку, або контролюється таким платником податку, або перебуває під спільним контролем з таким платником податку; фізична особа або члени сім'ї фізичної особи, які здійснюють контроль над платником податку. Членами сім'ї фізичної особи вважаються її чоловік або дружина, прямі родичі (діти або батьки) як фізичної особи, так і її чоловіка або дружини, а також чоловік або дружина будь-якого прямого родича фізичної особи або її чоловіка (дружини); посадова особа платника податку, уповноважена здійснювати від імені платника податку юридичні дії, спрямовані на встановлення, зміну або зупинення правових відносин, а також члени її сім'ї.  

Ст.8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» наведено вичерпний перелік обов’язків головного бухгалтера, серед яких відсутній обов’язок надавати консультації з питань бухгалтерського та податкового обліку працівникам підприємства. Таким чином, ОСОБА_2 виконувала обов’язки передбачені вищевказаною статтею та отримувала за це заробітну плату, а обов’язки передбачені договорами про надання консультаційних послуг виконувала, перебуваючи в статусі приватного підприємця.

Суд вважає, що припущення перевіряючих з приводу того, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 надавали одні і ті ж послуги, не знаходить свого доказового підтвердження, оскільки при аналізі Актів та специфікацій до актів встановлено факт надання консультаційних послуг  по різних питаннях. Пункт 5.2.1 ст.5 Закону не висуває обмежень щодо кількості та  суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

 МДПІ в Акті перевірки фіксує порушення підприємством позивача п.5.9 ст.9 Закону, яке в подальшому привело до завищення підприємством валових витрат в сумі 111929 грн., однак суд вважає, що дані висновки є безпідставними виходячи з наступного.

Відповідно до п.5.9  ст.9 Закону платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів які включаються до складу валових витрат.  У разі, коли балансова вартість  таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді.  У разі, коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду є меншою за їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових витрат платника податку  у такому звітному періоді.

Ст. 11 Закону встановлює, що для цілей даного Закону використовуються такі податкові періоди: календарні квартал, півріччя, три квартали, рік. Податковий період починається з першого календарного дня податкового періоду і закінчується останнім календарним днем податкового періоду.

Відповідно до п.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарських операцій (ст.9 Закону).

В судовому засіданні встановлено, що при визначенні приросту (убутку) балансової вартості запасів,  перевіряючими були використанні оборотно-сальдові відомості за період з 01.07.2006 року по 30.06.2008 року, що  свідчить про те, що первинні документи з приводу даного питання не досліджувались. Цьому підтвердженням є, також, висновок судово-економічної експертизи №333 від 14 серпня 2009 року та Висновок експертного економічного дослідження  №782 від 11 серпня 2009 року.

 Відповідно до ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст.86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, суд вважає, що Хмельницькою міжрайонною державною податковою інспекцією Хмельницької області не доведена правомірність та обґрунтованість прийнятого податкового повідомлення-рішення.

 Керуючись, Цивільним кодексом України, Законами України «Про оподаткування прибутку підприємств»,  «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»,  

ст.ст. 160, 163 КАС України, суд

  п о с т а н о в и в :  

 Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Мегаполіс» до Хмельницької міжрайонної державної податкової інспекції Хмельницької області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задоволити.

Визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення Хмельницької міжрайонної державної податкової інспекції Хмельницької області №0000892310/0/1933 від 27 листопада 2008 року.

Апеляційна скарга на постанову може бути подана до Львівського апеляційного адміністративного суду через Хмельницький окружний адміністративний суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, яка подається протягом десяти днів.

  С у д д я