Справа № 303/3545/17

А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д З А К А Р П А Т С Ь К О Ї О Б Л А С Т І

У Х В А Л А

І м е н е м У к р а ї н и

07.03.2018 року м. Ужгород

Апеляційний суд Закарпатської області в складі суддів: Крегула М.М. (головуючого), ОСОБА_1, ОСОБА_2, при секретарі – Головець М.А., за участю прокурора – Сехіна І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_3 на вирок Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 жовтня 2017 року, яким

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, українець, громадянин України, уродженець та мешканець м.Мукачево, вул.Космонавтів, 37/41, ІНФОРМАЦІЯ_2, розлучений, що має на утриманні неповнолітню дитину, не працюючий; судимий вироком Мукачівського міськрайонного суду від 30.03.2017 року за ч.1 ст.185 КК України до 100 (сто) годин громадських робіт,

засуджений за ч.2 ст.389 КК України до покарання у виді 1 (одного) місяця арешту. На підставі ст.71 КК України шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за вироком Мукачівського міськрайонного суду від 30 березня 2017 року, перевівши за правилами ст.72 ч.1 п.4 КК України, громадські роботи у арешт, ОСОБА_3 остаточно призначено покарання у виді 1 (одного) місяця 5 (п’ять) днів арешту, обчислюючи строк покарання з часу арешту тобто з моменту приведення вироку до виконання.

в с т а н о в и в :

Згідно вироку, ОСОБА_3 визнаний винуватим і засуджений за те, що будучи засудженим вироком Мукачівського міськрайонного суду від 30.03.2017 року, за ч.1 ст.185 КК України до покарання у виді 100 (сто) годин громадських робіт та будучи ознайомленим з порядком, місцем відбування покарання, графіком виходу на роботу для виконання громадських робіт в Мукачівське міське комунальне підприємство “Мукачівводоканал”, що знаходиться за адресою м.Мукачево, вул.Миру, 7 та попередженим у встановленому законом порядку про відповідальність за ухилення від відбування даного покарання, діючи умисно, свідомо, з метою ухилення від відбування громадських робіт, без поважних причин, до відпрацювання громадських робіт приступив, але згідно графіку виходу на роботу за травень та червень, станом на 12.06.2017 року відпрацював тільки 36 години громадських робіт, чим допустив ухилення від відбування покарання призначеного вироком Мукачівського міськрайонного суду від 30.03.2017 року.            

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_3,не оспорюючи фактичні обставини справи та доведеність винуватості у пред'явленому йому обвинуваченні, посилаючись на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та даним про його особу, просить вирок суду в частині покарання змінити та на підставі Закону України «Про амністію у 2016 році» звільнити його від відбування покарання за ч.2 ст.389 КК України. Вказує, що суд першої інстанції при призначенні йому покарання не врахував, що на його утриманні знаходиться малолітня донька, ІНФОРМАЦІЯ_3, яку він виховує самостійно і яка в разі відбування ним призначеного судом покарання залишиться без нагляду. Також зазначає, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено в застосуванні щодо нього ст..1 Закону України «Про амністію у 2016 році» з посиланням на ст..9 цього Закону, зокрема, у зв»язку з тим, що ним після ухвалення вироку, але до повного відбуття покарання, знову вчинено злочин. Вважає, що оскільки на момент набуття чинності Законом України «Про амністію у 2016 році» - 07.09.2017 року провадження щодо нього про обвинувачення за ч.2 ст.389 КК України знаходилося в суді, покарання він вже не відбував і не міг відпрацьовувати громадські роботи, хоча і мав таке бажання.

Іншими учасниками судового розгляду апеляції та заперечення не подавались.

Заслухавши доповідь судді про суть вироку, повідомлення про те, ким і в якому обсязі він оскаржений, промову прокурора, який вважав вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_3 законним та обґрунтованим, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних мотивів.

Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Викладені у вироку висновки про винуватість обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.389 КК України за обставин, зазначених у вироку ґрунтуються на зібраних доказах, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження і ніким із учасників кримінального провадження не оскаржуються,  внаслідок чого ці обставини, відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, судом апеляційної інстанції не перевіряються.

Як видно, суд першої інстанції провів судовий розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_3 із застосуванням правил, передбачених ч.3 ст.349 КПК України, роз»яснивши учасникам процесу положення ст..349 КПК України та визнав недоцільним дослідження доказів по справі щодо тих обставин, які ніким не оспорювались, оскільки учасники судового провадження заявили, що правильно розуміли зміст цих обставин, і у суду не було сумнівів у добровільності та істинності їх позицій. У зв»язку з цим, суд правомірно розглянув кримінальне провадження порядку, визначеному ч.3 ст.349 КПК України.

Дії ОСОБА_3 за ч.3 ст.389 КК України, як ухилення від відбування громадських робіт особою, засудженою до цього покарання, кваліфіковано вірно.

Що ж стосується виду та розміру покарання за кримінальне правопорушення, винуватим у якому визнаний ОСОБА_3, яке оскаржено обвинуваченим, то при вирішенні цих питань, і це прямо вказано у вироку, суд врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, належно врахував відомості про особу обвинуваченого, зокрема визнання ним своєї вини, посередню характеристику по місцю проживання, сімейний стан.

Відповідно до ст.ст.66,67 КК України, суд обґрунтовано визнав обставинами, що пом'якшують покарання визнання вини та щире каяття обвинуваченого та не встановив обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що рішення суду в частині призначення ОСОБА_3 покарання за злочин, за який він засуджений, так і з призначенням покарання на підставі ст.71 КК України, відповідає вимогам, передбаченим ст.ст. 50, 52, 65, 66, 67 КК України  і не може бути визнане явно несправедливим внаслідок надмірної суворості.

 Що стосується доводів апеляційної скарги обвинуваченого про те, що суд призначаючи покарання у виді арешту не врахував наявність на його утриманні неповнолітньої дитини, то колегія суддів вважає їх безпідставними, оскільки згідно листа Мукачівського міськрайонного суду від 03.11.2017 року за №303/3545/17/40975/17 перед органом опіки та піклування виконавчого комітету Мукачівської міської ради порушено питання про встановлення опіки над неповнолітньою донькою обвинуваченого – ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, яка проживає та знаходиться на утриманні ОСОБА_3

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги обвинуваченого, щодо необхідності застосування до нього Закону України «Про амністію у 2016 році» у зв»язку із наявністю на утриманні неповнолітньої дитини, а також у зв»язку з тим, що на момент набуття чинності Законом України «Про амністію у 2016 році» - 07.09.2017 року провадження щодо нього про обвинувачення за ч.2 ст.389 КК України знаходилося в суді, колегія суддів зазначає, що відповідно до п.а) ст.9 Закону України « Про амністію у 2016 році» амністія не застосовується до осіб, зазначених у ст..4 Закону України «Про застосування амністії в Україні», а також до осіб, які після ухвалення вироку, але до повного відбуття покарання, знову вчинили умисний злочин. Зазначені заборони, як видно, діють незалежно від набрання вироком чинності та перебування особи в статусі обвинуваченого.

Як видно, суд першої інстанції вірно встановив, шо обвинувачений ОСОБА_3 після ухвалення вироку Мукачівського міськрайонного суду від 30.03.2017 року, але до повного відбуття покарання, знову вчинив умисний злочин, передбачений ч.2 ст.389 КК України, а відтак обґрунтовано прийшов до висновку про відсутність підстав для звільнення ОСОБА_3 від відбування покарання на підставі Закону України «Про амністію у 2016 році».

Таким чином, наведені в апеляції обвинуваченого доводи були предметом перевірки та розгляду судом і підстав для їх задоволення не встановлено.

Разом з тим, згідно ч.1 ст.378 КПК України за наявності в обвинуваченого неповнолітніх дітей, які залишилися без нагляду, непрацездатних батьків, баби, діда, прабаби, прадіда, які потребують матеріальної допомоги і залишилися без нагляду, суд зобов'язаний одночасно з ухваленням вироку порушити окремою ухвалою питання перед службою в справах дітей або відповідним органом опіки та піклування, органом соціального захисту населення про необхідність влаштування цих неповнолітніх, непрацездатних або встановлення над ними опіки чи піклування.

Як видно, із наявного в матеріалах кримінального провадження суд першої інстанції з посиланням на ч.1 ст.378 КПК України правильно поставив питання перед органом опіки та піклування про встановлення опіки над донькою ОСОБА_3 - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, проте помилково не порушив вказане питання окремою ухвалою. Таке питання підлягає вирішенню в порядку ст..379 КПК України і не може бути підставою для зміни чи скасування вироку.

Будь-яких процесуальних порушень, неповноти у з»ясуванні обставин справи, про які зазначає обвинувачений в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає, підстави для зміни чи скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції – відсутні, тому апеляційна скарга обвинуваченого задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 405, 407 КПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_3 - залишити без задоволення, а вирок Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 жовтня 2017 року щодо нього - без змін.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення її апеляційним судом.  

Судді: