ПОСТАНОВА

Іменем України

14 березня 2018 року

Київ

справа №461/3040/17

адміністративне провадження №К/9901/16668/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді - Пасічник С.С. (суддя-доповідач),

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою Львівської митниці ДФС на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду у складі судді Довгої О.І. від 04 серпня 2017 року у справі № 461/3040/17 за позовом ОСОБА_2 до Львівської митниці ДФС про скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулась до суду з адміністративним позовом до Львівської митниці ДФС, в якому просила скасувати постанову про порушення митних правил від 21 квітня 2017 року № 0956/20900/17.

Постановою Галицького міськрайонного суду міста Львова від 22 червня 2017 року у справі № 461/3040/17 позов ОСОБА_2 задоволено. Скасовано постанову у справі про порушення митних правил №0956/20900/17, винесену в.о. заступника начальника Львівської митниці ДФС - начальником управління протидії митним правопорушенням ОСОБА_3 від 21 квітня 2017 року, згідно із якою ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні порушення митних правил, передбаченого частиною третьою статті 470 МК України та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян на суму 8500 грн. Провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 470 МК України відносно ОСОБА_2, закрито у зв'язку із закінченням строку притягнення до адміністративної відповідальності.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2017 року апеляційну скаргу Львівської митниці Державної фіскальної служби України на постанову Галицького міськрайонного суду міста Львова від 22 червня 2017 року залишено без руху у зв'язку із відсутністю документа про сплату судового збору.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення цим судом норм процесуального права, просить рішення скасувати та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

При цьому скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції безпідставно не прийнято до уваги те, що за подання позивачем або відповідачем апеляційної/касаційної скарг на судові рішення у справах про оскарження постанов про адміністративне правопорушення судовий збір у порядку та в розмірах, встановлених Законом України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-IV, не сплачується.

Обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судом апеляційної інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про задоволення касаційної скарги.

З оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції від 04 серпня 2017 року вбачається, що апеляційна скарга Львівської митниці Державної фіскальної служби України на постанову Галицького міськрайонного суду міста Львова від 22 червня 2017 року залишена без руху у зв'язку із несплатою відповідачем судового збору. При цьому, з посиланням на норми Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-IV, відповідачу визначено до сплати судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, що складає 704, 00 грн.

Статтею 187 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; в редакції, чинній на момент подання апеляційної скарги) передбачалися вимоги до апеляційної скарги.

В силу частини шостої статті 187 КАС України до апеляційної скарги додається документ про сплату судового збору.

Підпунктом 2 пункту 3 частини другої статті 4 «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року №3674-IV (далі - Закон № 3674-IV) визначена ставка судового збору за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду у розмірі 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

Предметом позовних вимог у даній справі є оскарження постанови митного органу у справі про порушення митних правил, якою позивача ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності на підставі частини третьої статті 470 Митного кодексу України (далі - МК України).

Відповідно до частини першої статті 458 МК України порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений цим Кодексом та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред'явлення їх органам доходів і зборів для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем або контроль за якими покладено на органи доходів і зборів цим Кодексом чи іншими законами України, і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність.

Згідно із частиною першою статті 459 МК України адміністративна відповідальність за порушення митних правил встановлюється цим Кодексом.

Відповідно до частини другої статті 486 МК України провадження у справі про порушення митних правил включає в себе виконання процесуальних дій, зазначених у статті 508 цього Кодексу, розгляд справи, винесення постанови та її перегляд у зв'язку з оскарженням.

За статтею 487 МК України провадження у справах про порушення митних правил здійснюється відповідно до цього Кодексу, а в частині, що не регулюється ним, - відповідно до законодавства України про адміністративні правопорушення.

Законодавство України про адміністративні правопорушення складається з цього Кодексу та інших законів України. Закони України про адміністративні правопорушення до включення їх у встановленому порядку до цього Кодексу застосовуються безпосередньо. Положення цього Кодексу поширюються і на адміністративні правопорушення, відповідальність за вчинення яких передбачена законами, ще не включеними до Кодексу. Питання щодо адміністративної відповідальності за порушення митних правил регулюються Митним кодексом України (стаття 2 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

Відповідно до статті 87 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Зокрема, Закон №3674-IV визначає правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору (преамбула Закону).

За статтями 1, 2 цього Закону судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат. Платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.

Частина друга статті 3 цього ж Закону містить перелік об'єктів, за які не справляється судовий збір, а його стаття 5 - перелік суб'єктів, які звільняються від сплати судового збору за подання до суду позовів, заяв, скарг <…>, а також підстави звільнення від сплати судового збору осіб, які звертаються із заявами про захист не власних прав, а охоронюваних законом прав та інтересів інших осіб.

У контексті наведених вище законодавчих норм Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 28 листопада 2013 року №12-рп/2013 зазначив, що «гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду. Це відповідає Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя, від 14 травня 1981 року №R(81)7: «У тій мірі, в якій судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати» (підпункт 12 пункту D).

Отже, сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів є складовою доступу до правосуддя, який є елементом права особи на судовий захист, гарантованого статтею 55 Конституції України.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону N3674-VI судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Частиною другою цієї норми встановлено розміри ставок судового збору залежно від документа і дії, за яку він справляється, та платника судового збору. Зокрема, за підпунктом 2 пункту 3 частини другої цієї статті за подання апеляційної скарги на рішення суду <…> встановлена ставка у відсотковому відношенні до ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Відповідно до цієї ж статті за подання, зокрема, до адміністративного суду позовних заяв розміри ставок судового збору диференційовано за характером спору (майновий/немайновий), а також правовим статусом платника судового збору (фізична особа / фізична особа - підприємець / юридична особа / суб'єкт владних повноважень).

Відповідно до статті 287 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 цього Кодексу, особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим. Постанова районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду (судді) про накладення адміністративного стягнення може бути оскаржена в порядку, визначеному цим Кодексом.

Згідно із пунктом 3 частини першої статті 288 КУпАП постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі - у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.

Наведеним вище нормам статті 288 КУпАП кореспондують положення підпункту 2 частини першої статті 18 КАС України щодо предметної підсудності адміністративних справ, а також статті 171-2 КАС України, що встановлюють особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності.

У частині четвертій статті 288 КУпАП передбачено, що особа, яка оскаржила постанову у справі про адміністративне правопорушення, звільняється від сплати державного мита.

Визначальним у цій нормі є припис (веління) про те, що у разі незгоди і оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення особа, яка її оскаржила, не обтяжується обов'язком сплачувати платіж, який належить сплачувати на загальних підставах.

Отже, відповідно до положень статей 287 КУпАП у поєднанні із частиною четвертою статті 288 цього Кодексу у разі прийняття уповноваженим органом державної влади чи його посадовою особою постанови про накладення адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення (проступку), передбаченого КУпАП, суб'єкти, яким цим Кодексом надано право оскарження, можуть її оскаржити і звільняються від сплати платежу, який має справлятися за подання позовної заяви, скарги у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) чи до суду.

У частині четвертій статті 288 КУпАП видом платежу, від якого звільняються особи, що оскаржують постанову про накладення адміністративного стягнення, встановлено державне мито. На час виникнення спірних правовідносин, що є предметом цього перегляду, за звернення до суду у випадку оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державного управління сплачують інший вид платежу - судовий збір, правові засади справляння якого, платники, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, як зазначено вище, встановлені Законом N 3674-VI.

Відповідно до положень статей 3, 4, 5 Закону N 3674-VI серед осіб, які мають сплачувати судовий збір або мають пільги щодо його сплати, та об'єктів справляння судового збору немає таких, які би мали його сплачувати за подання заяви на постанову про накладення адміністративного стягнення, та які би постанову про адміністративне правопорушення відносили до об'єктів справляння судового збору. У взаємозв'язку із статтею 288 КУпАП цей Закон не встановлює підстав, умов, вимог, пільг щодо сплати судового збору чи державного мита органом (посадовою особою), який наклав адміністративне стягнення і який з огляду на своє процесуальне становище відповідача не підпадає і не може підпадати під категорію суб'єктів, що можуть оскаржити своє ж рішення про накладення адміністративного стягнення.

Ретроспективний аналіз встановленого статтею 288 КУпАП права на оскарження постанови державного органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення показує, що коло осіб, які мають право оскаржити таке рішення, порядок їх оскарження та підстави звільнення від сплати державного мита встановлені і діють в редакції Закону України від 24 вересня 2008 року N586-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху». Положення статті у цій редакції з урахуванням окремих змін та доповнень, що в основному не зачіпають положень щодо порядку оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення, є чинними й діють з 16 листопада 2008 року.

За Декретом Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року N 7-93 «Про державне мито» (у редакцій, чинній до набрання чинності Законом N3674-VI) державне мито справлялося із: 1) позовних заяв, заяв (скарг) у справах окремого провадження, <...>, з апеляційних скарг на рішення судів і скарг на рішення, що набрали законної сили, <...>. Цей нормативний акт не містив положень про сплату державного мита як особою, щодо якої винесено постанову про накладення адміністративного стягнення, так і органом (посадовою) особою, яка прийняла таку постанову.

З 11 листопада 2011 року набрав чинності Закон N3674-VI, який із цієї дати не припинив дію законодавчих актів, які передбачали пільгу щодо сплати судового збору за подання заяви про розгляд в порядку адміністративного судочинства окремих видів рішень органів державної влади, як-от правила частини четвертої статті 288 КУпАП, або обмежив можливість прийняття таких актів у майбутньому, наприклад частини другої статті 239-1 КАС України в редакції Закону України від 12 лютого 2015 року N192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд», згідно з якою за подання і розгляд заяви з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності справ або встановленої законом юрисдикції адміністративних судів, судовий збір не сплачується, тоді як у Законі N3674-VI такої підстави для звільнення від сплати судового збору немає.

За частиною другою статті 171-2 КАС України рішення місцевого загального суду як адміністративного суду у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності раніше було остаточним і оскарженню не підлягало. Положення цієї частини втратили чинність як такі, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 2015 року N3-рп/2015 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини другої статті 171-2 КАС. У пункті 3 резолютивної частини цього Рішення Конституційний Суд України рекомендував Верховній Раді України невідкладно врегулювати питання щодо оскарження судового рішення місцевого загального суду як адміністративного суду у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень про притягнення особи до адміністративної відповідальності.

У цьому Рішенні зазначено також, що у справах щодо притягнення до адміністративної відповідальності особи повинні мати право на інстанційне оскарження рішення місцевих загальних судів як адміністративних судів.

Визнання неконституційними положення частини другої статті 171-2 КАС України дає підстави вважати, що до і після прийняття Конституційним Судом України Рішення від 8 квітня 2015 року N 3-рп/2015 Закон N 3674-VI не визначав і не визначає об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок його сплати за подання апеляційної чи касаційної скарг на рішення адміністративного суду у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності.

Отже, у справах про оскарження постанов у справах про адміністративне правопорушення у розумінні положень статей 287, 288 КУпАП, статей 2, 3, 4 Закону N 3674-VI позивач звільняється від сплати судового збору. КУпАП дає вичерпний перелік осіб, які можуть мати статус позивача у справах про оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення і на цій підставі не повинні сплачувати судовий збір при зверненні до суду першої інстанції.

У випадку незгоди із судовим рішенням, прийнятим за наслідками розгляду справи цієї категорії, позивач вправі оскаржити його в апеляційному порядку. Однаковою мірою це стосується й відповідача у спірних правовідносинах, оскільки він як рівноправна сторона в адміністративній справі також має право на апеляційне/касаційне оскарження судового рішення.

Необхідними умовами для обчислення та сплати судового збору за подання апеляційної/касаційної скарги у цій категорії справ є встановлення і віднесення предмета оскарження до об'єктів справляння судового збору; ставка цього платежу, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги. Розгляд позовної заяви на постанову про накладення адміністративного стягнення провадиться з урахуванням положень статей 287, 288 КУпАП, які передбачають звільнення від сплати платежу за судовий перегляд цих рішень. Норми Закону N3674-VI не містять положень щодо підстав, умов, розміру та порядку сплати судового збору за подання позовної заяви на постанову про накладення адміністративного стягнення, а відтак і за подання апеляційної/касаційної скарги.

У зв'язку з цим за подання позивачем або відповідачем - суб'єктом владних повноважень апеляційної/касаційної скарги на рішення адміністративного суду у справі про оскарження постанови про адміністративне правопорушення судовий збір у поряду і розмірах, встановлених Законом N3674-VI, сплаті не підлягає.

Вказане вище узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року №21-1410а16.

Оскільки оскаржене рішення суду апеляційної інстанції не ґрунтується на вимогах процесуального закону, який встановлює порядок прийняття апеляційної скарги у справі про адміністративне правопорушення, воно не може залишатися в силі, а

підлягає скасуванню з направленням до суду тієї самої інстанції для продовження розгляду.

За таких обставин та на підставі частини першої статті 353 КАС України ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи до цього ж суду для продовження розгляду.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Львівської митниці ДФС задовольнити.

Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2017 року у справі № 461/3040/17 скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя С.С.Пасічник

Судді І.А.Васильєва

В.П.Юрченко