Справа   № _2-1052_  

2009р.  

  Р  І  Ш  Е  Н  Н  Я  

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ  

  «_02_» листопада 2009р   .   Свердловський міський суд Луганської області у складі:  

головуючого судді       Бабенко С.Ш.,  

при секретарі           Радченко Л.О.,  

  розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду міста Свердловська Луганської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Оволайн ЛТД» про зміну формулювання звільнення, стягнення вихідної допомоги, середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок, компенсації за невикористану відпустку, -  

в с т а н о в и в :  

    Позивач звернулася до Свердловського міського суду з позовною заявою до відповідача про зміну формулювання звільнення та стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок, в обґрунтування вимог указавши, що позивач працевлаштувалася на посаду продавця продовольчих товарів в ТОВ «Торговий Дім «Оволайн ЛТД» згідно наказу від 03.03.2008р. №39-к.  

31.12.2008р. позивач подала заяву про звільнення за власним бажанням, але відповідачем зобов’язано її відпрацювати до 14.01.2009р., на що вона не погодилася і подала 07.01.2009р. заяву про звільнення, яка не була розглянута по суті заявлених вимог, що зобов’язало її відпрацювати встановлений відповідачем строк, після чого звільнитися з підприємства. Згідно наказу директора ТОВ «Торговий Дім «Оволайн ЛТД» №7-к від 14.01.2009р. позивач була звільнена за власним бажанням за ст.38 ч.1 КЗпП України.  

Так, 07.01.2009р. позивач звернулася з письмовою заявою до відповідача про звільнення її за ст.38 ч.3 КЗпП України у зв’язку з тим, що власник порушує законодавство про працю, а саме, вимоги ст.115 КЗпП України щодо виплати заробітної плати працівникам не рідше двох разів на місяць. Але позивачу було відмовлено у прийняття цієї заяви та позивач була вимушена надіслати зазначену заяву керівнику Луганської філії рекомендованим листом з повідомленням, про що в матеріалах справи є квитанція про відправлення та отримання відповідачем заяви.  

З цього приводу позивач вважає, що їй відповідно до вимог ст.44 КЗпП України не виплачена вихідна допомога у розмірі у розмірі тримісячного середнього заробітку, який становить 900 грн на місяць, з приводу чого розмір вихідної допомоги повинний становити 2700 грн.  

Позивач також вважає, що відповідачем її звільнено незаконно, та в трудовій книжці неправильно зроблений запис про її звільнення, одночасно відповідачем при звільненні у порушення вимог ст.116 КЗпП України розрахунок заробітної плати не був проведений належним чином. Позивачем наведено розрахунок середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок, який, за міркуванням позивача, становить 1714 грн.  

Позивач просить суд постановити рішення, яким зобов’язати ТОВ «Торговий Дім «Оволайн» змінити формулювання її звільнення зі ст.38 ч.1 КЗпП України на ст.38 ч.3 КЗпП України, стягнути на її користь з відповідача середній заробіток за несвоєчасний розрахунок у розмірі 1714 грн, вихідну допомогу у розмірі 2700 грн.  

У попередньому судовому засіданні позивач доповнила позовні вимоги та просить суд поновити строк для звернення до суду, визнати наказ №7-к від 14.01.2009р. незаконним, зобов’язати відповідача змінити формулювання звільнення зі ст.38 ч.1 КЗпП України на ст.38 ч.3 КЗпП України, стягнути з відповідача вихідну допомогу у розмірі 1635 грн, середню заробітну плату за несвоєчасний розрахунок у розмірі 2097,75 грн, недоотриману та несплачену компенсацію за невикористану відпустку за період з 15.01.2009р. по 29.04.2009р. у розмірі 188,79 грн, судові витрати покласти на відповідача.  

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 змінені позовні вимоги підтримали у повному обсязі, підтвердили обставини, викладені у позовній заяві, на задоволенні позову наполягають.  

У судовому засіданні представники відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_4 змінені позовні вимоги не визнали та пояснили, що з позивачем був проведений повний розрахунок при звільненні. Крім того, пояснення позивача щодо подання другої заяви про звільнення від 07.01.2009р. є необґрунтованими, оскільки цей день є святковим та неробочим, з приводу чого працівником підприємства на території м.Свердловська така заява від позивача прийнята не була. Вважають вимоги позивача необґрунтованими та просять у позові відмовити.  

Вислухавши доводи сторін, їх представників, свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, дослідивши матеріали справи, визнані достатніми для розгляду справи по суті, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.  

Відповідно до вимог ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.  

Згідно зі ст.ст.94,115 КЗпП України праця робітників та службовців оплачується відповідно до Конституції України по її кількості і якості не рідше як кожні півмісяця. У відповідності зі ст.ст.21,24 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці, заробітна плата виплачується не рідше двох разів на місяць.  

Згідно ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх належних йому від підприємства сум провадиться в день звільнення.  

  У судовому засіданні встановлено, що з позивачем директором ТОВ «Торговий Дім «Оволайн» відповідно до наказу від 03.03.2008р. №39-к укладено трудовий договір, за яким позивач прийнята на роботу на посаду продавця продовольчих товарів відділу збуту Департаменту продаж Луганської області ТОВ «Торговий Дім «Оволайн» з окладом згідно штатному розпису (а.с.54).  

Як повідомлено у судовому засіданні представником відповідача ТОВ «Торговий Дім «Оволайн», директором Департаменту продаж Луганської області ТОВ «Торговий Дім «Оволайн» ОСОБА_3, Департамент, який він очолює, є структурним підрозділом без утворення юридичної особи ТОВ «Торговий Дім «Оволайн» (місце розташування – м.Івано-Франковськ). На території міста Свердловська Луганської області організація робіт з виконання функцій продажу товару покладено на керуючого цими роботами, якою на момент прийняття на роботу та звільнення позивача виступала ОСОБА_7 Питання прийняття на роботу осіб, їх звільнення на території міста Свердловська у зв’язку з віддаленістю від юридичної особи та її структурного підрозділу було покладено на керуючого продажем Луганського УДС у м.Свердловську ОСОБА_7 та бухгалтера Луганським УДС у м.Свердловську ОСОБА_5 Заробітна плата працівниками, які виконували роботу на території міста Свердловська, отримувалася від бухгалтера, нею же проводився контроль за реалізацією продукції та отриманою виручкою від реалізації. Цей факт також підтверджено у судовому засіданні свідком ОСОБА_5, яка на момент звільнення позивача з підприємства працювала бухгалтером Луганським УДС у м.Свердловську ТОВ «Торговий Дім «Оволайн».  

Одночасно у судовому засіданні свідком ОСОБА_5 підтверджено пояснення позивача з приводу того, що позивач, як і інші робітники підприємства, які виконували роботу на території міста Свердловська, мали шестиденну робочу неділю, у них був визначений один вихідний день – понеділок, тобто, коли не працював ринок, тривалість робочого дня визначалася стихійно тривалістю роботи ринку, коли була можливість реалізовувати товар, заробітна плата виплачувалася як позивачу, так і іншим працівникам, один раз на місяць, її розмір становив законодавчо встановлений мінімальний розмір заробітної плати, заробітна плата видавалася працівникам особисто нею після її отримання у Департаменті продаж Луганської області. У судовому засіданні спростувала факти робіт працівників у період з понеділка по п’ятницю з двома вихідними днями: субота, неділя, та невиходу на роботу у святкові дні, як це зазначено у наданих керівником ТОВ «Торговий Дім «Оволайн» до суду табелях обліку використання робочого часу. Табелі обліку використання працівниками робочого часу заповнювалися особисто нею та передавалися до Департаменту продаж Луганської області, в них був визначений саме той графік вихождаємості, який дійсно існував. Також нею проводилося прийняття осіб на роботу, та отримувалися всі необхідні з цього приводу документи від претендентів на роботу, таким же чином здійснювалася звільнення працівників. Після отримання від осіб відповідних документів, вони особисто нею відвозилися до керівника Департаменту продаж Луганської області. Зазначені факти також підтверджено у судовому засіданні представниками відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_4  

31.12.2008р. позивач подала відповідачу через ОСОБА_5 заяву про звільнення за власним бажанням з 31.12.2008р., за якою її зобов’язано відпрацювати два тижні, після чого вирішено звільнити з роботи з 14.01.2009р. (а.с.15). Резолюцію на заяві щодо звільнення позивача поставлено саме ОСОБА_5, про що підтверджено нею у суді.  

07.01.2009р. після закінчення робочої зміни у святковий день позивач звернулася до ОСОБА_5 з письмовою заявою про її звільнення за ст.38 ч.3 КЗпП України у зв’язку з тим, що власник порушує законодавство про працю, а саме, вимоги ст.115 КЗпП України щодо виплати заробітної плати працівникам не рідше двох разів на місяць (а.с.7). ОСОБА_5 позивачу після вирішення цього питання у телефонному режимі з керівництвом Департаменту продаж Луганської області у прийнятті цієї заяви відмовлено та запропоновано відпрацювати увесь визначений час до 14.01.2009р. Позивач не погодилася з такими діями ОСОБА_5 та надіслала цю заяву 08.01.2009р. керівнику Луганської філії рекомендованим листом з повідомленням, що підтверджено квитанцію про відправлення та повідомленням про вручення поштового відправлення відповідачу (а.с.8). Зазначений факт також підтверджено у суді свідком ОСОБА_6, представником позивача ОСОБА_2, довідкою керуючого Луганським УДС ОСОБА_7 про отримання заяви позивача про її звільнення у зв’язку з порушенням відповідачем законодавства про працю (а.с.14).  

Згідно наказу директора ТОВ «Торговий Дім «Оволайн ЛТД» №7-к від 14.01.2009р. позивач звільнена з підприємства за власним бажанням за ст.38 КЗпП України з 14.01.2009р. (а.с.53). Відповідно до видаткового касового ордеру від 16.02.2009р. позивачу при звільненні сплачено 1172,20 грн, з яких: заробітна плата за грудень 2008р. складає 604 грн, заробітна плата за січень 2009р., компенсація за невикористану відпустку, та нарахування по лікарняну листку становлять 568,20 грн (а.с.16), та позивачу у цей день видана трудова книжка (а.с.17-19).  

Відповідно до ст.38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Оскільки відповідачем визначено позивачу продовжити роботу до звільнення на два тижні, позивач обгрунтовано дійшла висновку про необхідність у такому випадку розірвати трудовий договір, який з нею був укладений на невизначений строк, у зв’язку з порушенням відповідачем законодавства про працю.  

Частиною 3 ст.38 КЗпП України визначено, що працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий  договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.  

Судом достовірно встановлено, що відповідач дійсно не виконує законодавство про працю, а саме, вимоги ст.ст.94,115 КЗпП України, ст.ст.21,24 Закону України «Про оплату праці», відповідно до яких заробітна плата виплачується працівникам регулярно… не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує  шістнадцяти календарних днів.  

Це порушення у суді підтверджено представниками відповідача у справі, свідком ОСОБА_5  

Відповідно до табелів використання робочого часу за період березень 2008р. – січень 2009р. (а.с.21-49), вихідним днем зазначені субота та неділя при п,ятиденній робочій неділі, тоді як позивач фактично мала вихідний день тільки у понеділок, що підтверджено у суді не тільки сторонами у справі, але й поясненнями свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6 Окрім того, позивачу не оплачувалася у подвійному розмірі робота у вихідні та святкові дні, як це передбачено ст.107 КЗпП України, оскільки позивачем відповідно до довідки про заробітну плату позивача (а.с.52) розмір нарахованої заробітної плати щомісяця складав законодавчо встановлений мінімальний розмір заробітної плати, а саме, у березні – 515 грн, у квітні-червні – 525 грн, у липні-вересні – 535 грн, у січні-листопаді – 545 грн.  

Відповідно до даних табелю використання робочого часу за січень 2009р. також встановлено, що позивачем дійсно відпрацьовано 13 днів січня по 8 годин, тоді як її робота у січні 2009р. проведена при скороченому робочому дні до 4 годин, тоді як жодних погоджень з приводу скороченого робочого часу між позивачем та відповідачем не було, жодного наказу з цього приводу по підприємству не виносилось, про що також підтверджено у суді представником відповідача ОСОБА_3    

За таких обставин відповідачем дійсно порушуються законодавство про працю та позивач обґрунтовано просить змінити формулювання її звільнення, визнавши наказ про її звільнення незаконним, оскільки відповідачем необґрунтовано її звільнено за ст.38 ч.1 КЗпП України за власним бажанням, оскільки позивач звернулась у встановленому законом порядку до відповідача з заявою про її звільнення за ст.38 ч.3 КЗпП України. Посилення відповідача про неотримання від позивача такої заяви, суд не приймає до уваги, оскільки у судовому засіданні позивачем доведено про надання відповідачу такої заяви.  

Відповідно до ст.235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення  неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на  відповідну статтю (пункт) закону.  

  За таких обставин суд вважає необхідним визнати запис у наказі ТОВ «Торговий дім «Оволайн ЛТД» №07-к від 14.01.2009р. про звільнення ОСОБА_1 з 14.01.2009р. «за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України» недійсним, змінивши формулювання звільнення ОСОБА_1 на звільнення за власним бажанням у зв’язку з невиконанням ТОВ «Торговий дім «Оволайн ЛТД» законодавства про працю за ч.3 ст.38 КЗпП України.          

Відповідно до даних трудової книжки на ім'я позивача (а.с.58-60), вона з 03.03.2008р. по 14.01.2009р. знаходилась у трудових відносинах з ТОВ «Керуюча компанія «Коменерго-Свердловськ», звідки на підставі ст.38 КЗпП України була звільнена за власним бажанням за ст.38 КЗпП УКраїни.  З цього приводу суд також вважає необхідним зобов’язати відповідача зробити у трудовій книжці на ім’я ОСОБА_1 наступні виправлення: «Запис за № 6 є недійсним» і за №7 зробити наступний запис: «14.01.2009р. звільнена за власним бажанням у зв’язку з невиконанням ТОВ «Торговий дім «Оволайн ЛТД» м.Івано-Франківськ законодавства про працю за ч.3 ст.38 КЗпП України».        

Відповідно до ст.44 КЗпП України вихідна допомога виплачується внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менш тримісячного середнього заробітку.  

Відповідно до п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. №100 (з наступними змінами і доповненнями) середньо місячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов’язана відповідна виплата. Оскільки позивач працював повний календарний місяць у березні, квітні 2009р., суд вважає за необхідне розрахунок середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні обчислювати саме із заробітної плати за березень, квітень 2009р.  

З наданої відповідачем довідки випливає, що середньо місячна заробітна плата позивача складає 545 грн. При її розрахунку береться до уваги заробіток за жовтень, листопад 2008р., оскільки у грудні 2008р. позивач працювала неповний місяць та з 23 по 31.12.2008р. хворіла, у січні 2009р. також працювала неповний місяць і була звільнена 3 14.01.2009р. Таким чином, вихідна допомога при звільненні повинна становити 545 х 3 = 1635 грн.  

  Відповідно до довідки відповідача від 02.11.2009р. №5 позивачу нарахована компенсація за невикористану відпустку у розмірі 395,40 грн.  

Розрахунок компенсації за невикористану відпустку проводиться на підставі п.7 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. №100 (з наступними змінами і доповненнями), за яким н   арахування виплат за час щорічної відпустки… або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.  

Кількість календарних днів відпрацьованого позивачем періоду становить 239 днів, із розрахунку: квітень – 29 дн, травень, червень – по 28 дн, липень, жовтень, грудень – по 31 дн, серпень, вересень, листопад – по 30 дн. Сумарна заробітна плата за відпрацьований період відповідно до наданої довідки (а.с.52) становить 4875 грн. За таких обставин середньоденна заробітна плата для обрахування компенсації за невикористану відпустку становить 20,40 грн із розрахунку: 4875 : 239. Позивач за своєю роботою користувалася мінімальною відпусткою у розмірі 24 днів, за відпрацьований час вона мала при звільненні отримати компенсацію за невикористану відпустку за 20 днів. Таким чином, розмір такої компенсації становить 408 грн із розрахунку: 4875:239х20. Фактично позивачу виплачено компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 395,40 грн, залишилось невиплаченим 12,60 грн.      

Згідно ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх належних йому від підприємства сум провадиться в день звільнення, а при відсутності спору про їх розмір, підприємство повинно відповідно до ст.117 КЗпП України виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.  

Як випливає з обставин справи, з позивачем повний розрахунок відповідачем проведений не був. Також у порушення вимог ст.116 КЗпП України про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, відповідач письмово не повідомив позивача перед виплатою зазначених сум. З приводу чого суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь час затримки по заявлений позивачем та його представником день – 29.04.2009р., на який нею наданий відповідний розрахунок.  

Суд не може погодитися з розрахунком позивача щодо розміру середньоденної заробітної плати, з якої позивач просить стягнути на її користь середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні.  

Відповідно до п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. №100 (з наступними змінами і доповненнями) середньо місячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов’язана відповідна виплата. Оскільки позивач працювала повний календарний місяць у жовтні, листопаді 2008р., суд вважає за необхідне розрахунок середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні обчислювати, виходячи із заробітної плати за жовтень, листопад 2008р.  З наданої відповідачем довідки випливає, що середньоденний заробіток позивача складає 12,67 грн із розрахунку: (545 + 545) : (23+20).  

Суму середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, яка підлягає стягненню на користь позивача у межах її заявлених вимог за період з 15.01.2009р. по 29.04.2009р. включно, суд вважає необхідним обчислити наступним чином: за січень 2009р. – 12 робочих днів, лютий – 20 робочих днів, березень – 22 робочих дня, квітень – 21 робочий день, а всього на загальну суму 950,25 грн із розрахунку: 12,67 грн х 75 дн. Таким чином, підлягає стягненню на користь позивача з відповідача середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні у загальній сумі 950,25 грн.  

При цьому, суд враховує вимоги п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику застосування судами законодавства про оплату праці” №13 від 24.12.99р., відповідно до якого сама по собі відсутність коштів на підприємстві на момент розрахунку позивача не виключає його відповідальності перед позивачем.  

Крім того, згідно п. 25 абз.5 зазначеної постанови непроведення розрахунку з працівником у день звільнення є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України.  

  Відповідно до ст.ст.233-234 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у разі порушення  законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. У разі пропуску строку з поважних причин, суд може поновити його. Позивач звернулася до суду 13.02.2009р., за таких обставин позивачем законодавчо встановлений строк звернення до суду не пропущений, та з цього приводу у суду не має підстав для поновлення строку звернення з позовом до суду.  

  Згідно зі ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалене рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, хоча б ця сторона була звільнена від сплати судових витрат. У зв'язку з чим, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача судовий збір у дохід держави у розмірі 51 грн, та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи Свердловським міським судом у розмірі 120 грн, оскільки з його вини позивач змушена звернутися до суду за захистом своїх порушених прав.  

На підставі ст.43 Конституції України, ст.ст.44,94,115,116,117,233 КЗпП України, ст.21,24 Закону України “Про оплату праці”, керуючись ст.ст. 10-15,60,212-215,223,294 ЦПК України, суд  

в и р і ш и в :  

  Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Оволайн ЛТД» задовольнити частково.  

  Визнати запис у наказі ТОВ «Торговий дім «Оволайн ЛТД» №07-к від 14.01.2009р. про звільнення ОСОБА_1 з 14.01.2009р. «за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України» недійсним, змінивши формулювання звільнення ОСОБА_1 на звільнення за власним бажанням у зв’язку з невиконанням ТОВ «Торговий дім «Оволайн ЛТД» законодавства про працю за ч.3 ст.38 КЗпП України.  

  Зобов’язати ТОВ «Торговий дім «Оволайн ЛТД» зробити у трудовій книжці на ім’я ОСОБА_1 наступні виправлення: «Запис за № 6 є недійсним» і за №7 зробити наступний запис: «14.01.2009р. звільнена за власним бажанням у зв’язку з невиконанням ТОВ «Торговий дім «Оволайн ЛТД» м.Івано-Франківськ законодавства про працю за ч.3 ст.38 КЗпП України».        

  Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Оволайн ЛТД» розрахунковий рахунок 260082701147 в ТОВ КБ «Финансовая инициатива» м.Киев МФО 380054 код ЕДРПОУ 34623849 на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі 1635 грн,  

компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 12,60 грн,  

середній заробіток за весь час затримки по 29.04.2009р. у розмірі 950,25 грн, а всього на загальну суму 2597,85 грн.  

  Стягнути з ТОВ «Торговий дім «Оволайн ЛТД» судовий збір у дохід держави у розмірі 51 грн, а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи Свердловським міським судом у розмірі 120 грн.  

У решті заявлених вимог відмовити за необґрунтованістю.  

  Вступна та резолютивна частини рішення ухвалені у нарадчий кімнаті та проголошені у судовому засіданні 02.11.2009р. Рішення суду у повному обсязі складено 02.11.2009р.  

Заява про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції подається сторонами протягом десяти днів з дня проголошення рішення, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції до Апеляційного суду Луганської області подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження через суд першої інстанції.  

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку.  

  Головуючий